Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Знайшов я дещо. Зовсім не чекав.
Знайшов свого дитинства нотний зошит,
Який не бачив новомодних шаф.
Серед старих блокнотів та конспектів
Мені засяяв, наче діамант,
Дешевий та простенький нотний зошит,
І ласка істинна твоя, -
Тож не журюся, що змінилась
Життя земного течія.
Уже відлунює гучніше
Мені минуле шумом днів
І в серцем вистражданих віршах,
І в чистих трелях ніжних слів.
сумує без упину третій рік…
І кровотеча більшає, тим паче,
що ріки крові – не берези сік!.
Як виявилось, цирк – то небезпека,
загрози пік – зелене шапіто!.
Канабісом торгують у аптеках,
Я подібних тобі жінок,
Хай вже скроні взялися інеєм,
Ще не бачив, мій свідок – Бог!
Будь земною і будь небесною…
Нероздільні «краса» і «ти»,
Наче Бог сполучив тебе з нею
Як синоніми… Будь завжди
що заблукала в падолисті,
і що проміння золоте
вже дотліває в хмарній висі.
Що відцвіли в моїм саду
весняні крокуси й тюльпани.
Лимонне сонце у меду
Отак системі на догоду назвав поет предивний край,
Де чорнозем, ліси і води, й багаті надра Господь дав...
Благословенний край, з якого лиш висотували жили...
Ще й досьогодні дивно, як люди в ньому вижили?
...Страшна
З блиском перлинним в шовковій траві.
Свіжі, розкішні, розніжено-босі.
Розсипи щедрості звабно-живі.
Дерево кожне вкрите краплистими,
Кущ росянисто зомлів у саду.
Мов із пацьорок скотилось намисто,
місто велике розбудить.
Ніч сон утримує чарами.
Гей! Прокидайтеся, люди!
Мружиться киця на сонечку,
божа корівка п’є роси,
щастя нехай тобі, донечко,
ранок травневий приносить.
Її вбачаю всюди знову, –
Горять тюльпани, а бузок
Яріє світлом світанковим.
Стає гучніше спів птахів
І сонце дужче припікає, –
Мов несподівано забрів
Услід за юною до раю.
Вечірній промінь тьмяно-бурштиновий.
Скрізь тихо. Ані звука, ані слова...
Я десь далеко чую дивний спів.
Одне життя, а в ньому - сто життів...
Незрозуміла, потойбічна мова...
Мене так зустрічає ніч зимова...
Як у поцілунку ніжному злились.
Заясніле, чисте нам відкрилось небо
Підняло на крилах у блакитну вись.
Далечінь вечірня пломеніла в тиші,
Як рожеві щічки, сяяли вогні.
В світлому багатті ми — найщасливіші --
Ніяких більше зобов’язень...
Мотив й мелодія їх давня
Поміж всіляких зауважень.
Перенеслись… ну що ж, доцільно
Було б усе перечеркнути,
А те, що зветься "не стабільно" —
Згорнути з часом, щоб не чути…
О-цей прекрасний Божий світ.
Є в нім ті закутки, немов із раю.
Н-атхнення - із емоцій квіт.
А глибина думок у ритмі моря
Т-анок плете зі слів та фраз.
Х-аризма Всесвіту, вечірні зорі...
І шукає собі віру.
Як давали колись їсти,
Він пошився в атеїсти,
А тепер така дорога,
Що без віри жить незмога.
Навіть ленінці в законі
Припадають до ікони.
плачуть старезні дерева шрапнеллю побиті,
у герці смертельнім схрестили мечі два світи –
діти козачі й нащадки орди – московити.
Глянь, кров’ю омиті до краю безкраї степи,
небо жаріє, як бабина піч оксамитом…
Ти відтоді ненавидиш плентатись у хвості.
Де усі повертають ліворуч, тобі – управо.
Незбагненні та недослідими твої путі.
Ти не любиш також у житті натискать на гальма,
Бо давно зрозуміла: найшвидше на
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
1871. Протест
Коли стосовно дорожнечі
здіймає раптом плач бідняк –
мовляв, як ліг тягар на плечі,
то і не збудешся ніяк, –
давайте чесно, ми ж не діти!
Дивуюсь я на те завжди:
бідняк – він звик нужду терпіти,
і з того мало нам нужди!
Дивись, не платять янголятам –
і пеклом їм здається рай...
А от – як жити на́м, багатим?
Хоч, просто, ляж та помирай!
Ціна на паливо, всі кажуть,
для бідняка – це щось страшне!
Та бідний – справу врівноважить:
він швидко знайде десь «пальне»,
вином зсередини зігрітий,
утопить горе у вині;
а як останній гріш пропитий –
він сам же винуватий, ні?..
Тож видно: нуждарям завзятим
дає́ ще дещо рідний край;
а як ведеться на́м, багатим?
Хоч ляж до гробу та вмирай!
Ми здавна звикли до комфорту;
та враз – в життєвій боротьбі
віддати маєш розкіш чорту,
в усім відмовити собі!..
Кімнат займавши скільки треба,
я жив, як дозволяв бюджет;
тепер – зросла ціна до неба,
і це якийсь дурний сюжет!
Моя пошана бідним хатам,
але – нам трібний не сарай...
Такі часи, що нам, багатим, –
хоч ляж під небом та вмирай!
Де дні безжурні дешевизни?
Банкрутство шле нам свій уклін,
і хоч – із бідної вітчизни
біжи в Монако чи в Берлін,
бо тут, на тлі старої слави –
ущерть зубожать нас таки
настирних підприємців лави
та домовласників полки.
З них кожний пнеться бути хватом,
хоча по суті він – шахрай...
Як жи́ти нам, колись багатим?
Заплющи очі та вмирай.
Хто був завжди в житті нетяга,
щоб вижити, зі шкіри ліз, –
над нами в нього перевага,
бо вміє жити він в обріз;
і роль свята літератури –
плекати не його, а нас,
реальних носіїв культури
й освічений, пробачте, клас!
А тут – суспільний ультиматум
нам преса ставить, зла украй,
і нам, тривалий час багатим –
хоч, справді, ляж та помирай!
(Лютий 2023)
*** ОРИГІНАЛ ***
Когда заводит речь бедняк
О городской дороговизне
И плачет о тяжелой жизни
Среди житейских передряг –
Всегда дивлюсь я бесконечно:
От колыбели – сын беды,
Бедняк привык нуждаться вечно,
До нужд его нам нет нужды!..
Где только нищенство – всегда там
В ад превратится самый рай...
Но каково вот нам, богатым?..
Хоть, просто, ляг и умирай.
Про нищих скажут мне, что нечем,
При страшных ценах на дрова,
Топить в своих приютах печь им;
Но нищий – участь такова! –
Вином согреется, потопит
В нем горе, выпить очень рад,
А если грош последний пропит –
То в этом кто же виноват?
Всем горемыкам, вместе взятым,
Все ж хлеб дает родимый край,
А каково вот нам, богатым?
Хоть в гроб ложись и умирай.
Привыкли с детства мы к комфорту,
А нам приходится, в борьбе
С судьбой, пославши роскошь к черту,
Во всем отказывать себе.
Пятнадцать комнат занимая,
Я жил, как позволял бюджет,
Теперь смотрю квартиры с мая –
И просто приступу к ним нет.
Мы не привыкли к дымным хатам,
Нам нужен дом, а не сарай,
И в наше время всем богатым –
Хоть в гроб ложись и умирай.
<...>
Нет тени прежней дешевизны,
Того гляди – все прогорим;
Хоть из родной своей отчизны
Беги в Карлсбад, иль в скучный Рим,
Чтоб жить по-прежнему, блистая –
Иль нас затрет в конец худой
Лесопромышленников стая
С домовладельческой ордой.
Они живут лишь нашим братом,
Девиз их – «ближних разоряй».
Так как тут людям жить богатым?
Закрой глаза и умирай.
<...>
Легко сводить концы с концами
Тому, кто вечно жил в обрез;
Вот почему бедняк над нами
Всегда имеет перевес,
И долг прямой литературы
Не за него стоять, – за нас,
За представителей культуры,
За высший по рожденью класс.
А в прессе к социальной ломке
Стал уськать всех любой журнал,
А мы – тузы, вельмож потомки...
Хоть в гроб ложись и умирай.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)