Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Знайшов я дещо. Зовсім не чекав.
Знайшов свого дитинства нотний зошит,
Який не бачив новомодних шаф.
Серед старих блокнотів та конспектів
Мені засяяв, наче діамант,
Дешевий та простенький нотний зошит,
І ласка істинна твоя, -
Тож не журюся, що змінилась
Життя земного течія.
Уже відлунює гучніше
Мені минуле шумом днів
І в серцем вистражданих віршах,
І в чистих трелях ніжних слів.
сумує без упину третій рік…
І кровотеча більшає, тим паче,
що ріки крові – не берези сік!.
Як виявилось, цирк – то небезпека,
загрози пік – зелене шапіто!.
Канабісом торгують у аптеках,
Я подібних тобі жінок,
Хай вже скроні взялися інеєм,
Ще не бачив, мій свідок – Бог!
Будь земною і будь небесною…
Нероздільні «краса» і «ти»,
Наче Бог сполучив тебе з нею
Як синоніми… Будь завжди
що заблукала в падолисті,
і що проміння золоте
вже дотліває в хмарній висі.
Що відцвіли в моїм саду
весняні крокуси й тюльпани.
Лимонне сонце у меду
Отак системі на догоду назвав поет предивний край,
Де чорнозем, ліси і води, й багаті надра Господь дав...
Благословенний край, з якого лиш висотували жили...
Ще й досьогодні дивно, як люди в ньому вижили?
...Страшна
З блиском перлинним в шовковій траві.
Свіжі, розкішні, розніжено-босі.
Розсипи щедрості звабно-живі.
Дерево кожне вкрите краплистими,
Кущ росянисто зомлів у саду.
Мов із пацьорок скотилось намисто,
місто велике розбудить.
Ніч сон утримує чарами.
Гей! Прокидайтеся, люди!
Мружиться киця на сонечку,
божа корівка п’є роси,
щастя нехай тобі, донечко,
ранок травневий приносить.
Її вбачаю всюди знову, –
Горять тюльпани, а бузок
Яріє світлом світанковим.
Стає гучніше спів птахів
І сонце дужче припікає, –
Мов несподівано забрів
Услід за юною до раю.
Вечірній промінь тьмяно-бурштиновий.
Скрізь тихо. Ані звука, ані слова...
Я десь далеко чую дивний спів.
Одне життя, а в ньому - сто життів...
Незрозуміла, потойбічна мова...
Мене так зустрічає ніч зимова...
Як у поцілунку ніжному злились.
Заясніле, чисте нам відкрилось небо
Підняло на крилах у блакитну вись.
Далечінь вечірня пломеніла в тиші,
Як рожеві щічки, сяяли вогні.
В світлому багатті ми — найщасливіші --
Ніяких більше зобов’язень...
Мотив й мелодія їх давня
Поміж всіляких зауважень.
Перенеслись… ну що ж, доцільно
Було б усе перечеркнути,
А те, що зветься "не стабільно" —
Згорнути з часом, щоб не чути…
О-цей прекрасний Божий світ.
Є в нім ті закутки, немов із раю.
Н-атхнення - із емоцій квіт.
А глибина думок у ритмі моря
Т-анок плете зі слів та фраз.
Х-аризма Всесвіту, вечірні зорі...
І шукає собі віру.
Як давали колись їсти,
Він пошився в атеїсти,
А тепер така дорога,
Що без віри жить незмога.
Навіть ленінці в законі
Припадають до ікони.
плачуть старезні дерева шрапнеллю побиті,
у герці смертельнім схрестили мечі два світи –
діти козачі й нащадки орди – московити.
Глянь, кров’ю омиті до краю безкраї степи,
небо жаріє, як бабина піч оксамитом…
Ти відтоді ненавидиш плентатись у хвості.
Де усі повертають ліворуч, тобі – управо.
Незбагненні та недослідими твої путі.
Ти не любиш також у житті натискать на гальма,
Бо давно зрозуміла: найшвидше на
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
1872. Казка про прогрес
В одній землі, в часи колишні,
з’явився між людьми ураз
моральний звих, чи навіть сказ, –
такий, що всі, святі і грішні,
здійняли лемент до небес, –
немов завзяті однодумці
(хоч кожний – різне мав на думці):
– Ех, от якби в нас був прогрес!..
Прогрес, насправді, був не трібний
тоді нікому в тій юрмі,
жили там добре і в пітьмі,
а світ... на що він, друзі, здібний?!
Та кожний – скиглив, наче пес,
усім навкруг в обидва вуха,
або, як сич надутий, ухав:
– Ух, от якби в нас був прогрес!..
А чорт один – прибіг відразу
у ту країну чарівну:
злість охопила сатану,
коли він вчув дурну цю фразу;
і щоб тамтешніх неотес
приструнчити та полякати,
надумав він прогрес їм дати:
– Стривайте, буде вам прогрес!..
Прогрес немов звалився з неба –
і тут почав виття та плач
усяк «передовий» горлач,
кому було прогрес той треба:
його спостиг нараз бельмес,
що весь бариш – приносять ду́рні,
а тут – пройшли часи безжурні,
і в цьому винний – так, прогрес.
Вся журналістика захляла,
у неї ґрунт пішов з-під ніг,
бо псевдосенсаційних книг
вже публіка не купувала.
Читач колишніх днів почез,
і журналісти-крокодили
одне на одного насіли,
пославши геть увесь прогрес!
Секрети взнавши гігієни
в обхід лукавих лікарів,
ніхто вже більше не хворів;
і лікар, зліший від гієни,
звихнувшися з таких чудес,
похмуро пив шартрез із Шартра
і бурмотів: коли вже в тартар
оцей провалиться прогрес?..
«О, доле наша, як гірка ти!
Ніхто не судиться дарма,
вже навіть і убивств нема! –
стогнали всюди адвокати. –
Хоча б один якийсь процес!
Про що завгодно, про дрібниці!
Життя – безглузде, дні – безлиці,
коли панує скрізь прогрес!..»
Всі сфери, прошарки та кола
змінилися; нема поем,
городових, плетух-нікчем
та ябед, що кругом – крамола;
юрба завсідників трапе́з
узялась раптом за роботу...
Коротше – лиш бучну нудоту
в країну ту приніс прогрес.
Отак нечистий більше року
тримав населення в нуді;
та згодом знудивсь, і тоді –
розвіяв вщент прогрес, нівроку.
Й коли скінчив нарешті край
цю прогресивну грати п’єсу,
збагнули всі: лиш без прогресу
можливий в їхнім царстві рай!
(Лютий 2023)
*** ОРИГІНАЛ ***
Сказка о прогрессе
В одной стране, в былые годы,
Среди людей явился вдруг
Престранный, нравственный недуг,
И все, во имя новой моды
(Хоть каждый в деле шел – кто в лес,
Кто по дрова), кричали хором,
Имея слабость к разговорам:
– Ах, если б был у нас прогресс!
Прогресс был, в сущности, не нужен
В том древнем царстве никому,
Где ободряли люди тьму.
А свет... все думали – к чему ж он?
Но все ж из кожи каждый лез
И, продолжая бить баклуши,
Жужжал один другому в уши:
– Ах, если б был у нас прогресс!
Бес, вечно странствуя по свету,
Забрел в ту самую страну.
Злость охватила сатану,
Когда повсюду фразу эту
Стал слышать он. Решился бес
Прогресс дать на́ смех этим людям,
Чтоб насолить хоть чем-нибу́дь им...
– Постойте, будет вам прогресс!
Прогресс свалился точно с неба –
И поднял бесконечный вой
Любой крикун «передовой»,
Прогресса алчущий, как хлеба.
Он понял вдруг, что темный лес
Повальной глупости и спячки –
Его барыш, и что потачки
Не даст теперь ему прогресс.
<...>
Врасплох застигнутая стала
Вся журналистика в тупик:
Изданий глупых, пошлых книг
Толпа, увы! не покупала.
«Читатель» прежних лет исчез,
И журналисты, как собаки,
Друг друга рвать пустились в драке,
Пославши к черту весь прогресс!
Все тайны строгой гигиены
Постигнув, каждый стал здоров
К негодованью докторов,
И врач, мрачней самой гиены,
Таких не ведая чудес,
Пил только с горя кремортартар¹,
Ворча: когда же это в тартар
Людской провалится прогресс?..
«О, наша жизнь, будь проклята́ ты!
Гражданских дел пропал и след,
Убийств, и тех на свете нет! –
Стонали всюду адвокаты. –
Хоть бы один какой процесс!
О, рысаки! О, Смуров, Вьюшин²!..
Весь свет бессмыслен и бездушен,
Когда в нем царствует прогресс!»
Все сферы жизни, все сословья
Преобразились; нет стихов,
Хожалых, сплетниц, дураков,
Клевет, доносов, пустословья;
Толпа отчаянных повес
Взялась за труд и за науку;
Одну торжественную скуку
С собой на землю свел прогресс.
Так бес морочил больше году
Людей, смеясь исподтишка;
Потом – прогрессу дал пинка
И он, как будто, канул в воду.
Когда ж избавился весь край
От прогрессивных шуток беса,
То все решили: в жизни рай
Возможен только без прогресса.
(1872)
——————————
¹Винний камінь.
²Очевидно, натяк на якийсь відомий судовий процес; С.Г.Смуров та М.А.Вьюшин – купці першої гильдії, що жили в той час у Петербурзі.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)