Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
сумує без упину третій рік…
І кровотеча більшає, тим паче,
що ріки крові – не берези сік!.
Як виявилось, цирк – то небезпека,
загрози пік – зелене шапіто!.
Канабісом торгують у аптеках,
Я подібних тобі жінок,
Хай вже скроні взялися інеєм,
Ще не бачив, мій свідок – Бог!
Будь земною і будь небесною…
Нероздільні «краса» і «ти»,
Наче Бог сполучив тебе з нею
Як синоніми… Будь завжди
що заблукала в падолисті,
і що проміння золоте
вже дотліває в хмарній висі.
Що відцвіли в моїм саду
весняні крокуси й тюльпани.
Лимонне сонце у меду
Отак системі на догоду назвав поет предивний край,
Де чорнозем, ліси і води, й багаті надра Господь дав...
Благословенний край, з якого лиш висотували жили...
Ще й досьогодні дивно, як люди в ньому вижили?
...Страшна
З блиском перлинним в шовковій траві.
Свіжі, розкішні, розніжено-босі.
Розсипи щедрості звабно-живі.
Дерево кожне вкрите краплистими,
Кущ росянисто зомлів у саду.
Мов із пацьорок скотилось намисто,
місто велике розбудить.
Ніч сон утримує чарами.
Гей! Прокидайтеся, люди!
Мружиться киця на сонечку,
божа корівка п’є роси,
щастя нехай тобі, донечко,
ранок травневий приносить.
Її вбачаю всюди знову, –
Горять тюльпани, а бузок
Яріє світлом світанковим.
Стає гучніше спів птахів
І сонце дужче припікає, –
Мов несподівано забрів
Услід за юною до раю.
Вечірній промінь тьмяно-бурштиновий.
Скрізь тихо. Ані звука, ані слова...
Я десь далеко чую дивний спів.
Одне життя, а в ньому - сто життів...
Незрозуміла, потойбічна мова...
Мене так зустрічає ніч зимова...
Як у поцілунку ніжному злились.
Заясніле, чисте нам відкрилось небо
Підняло на крилах у блакитну вись.
Далечінь вечірня пломеніла в тиші,
Як рожеві щічки, сяяли вогні.
В світлому багатті ми — найщасливіші --
Ніяких більше зобов’язень...
Мотив й мелодія їх давня
Поміж всіляких зауважень.
Перенеслись… ну що ж, доцільно
Було б усе перечеркнути,
А те, що зветься "не стабільно" —
Згорнути з часом, щоб не чути…
О-цей прекрасний Божий світ.
Є в нім ті закутки, немов із раю.
Н-атхнення - із емоцій квіт.
А глибина думок у ритмі моря
Т-анок плете зі слів та фраз.
Х-аризма Всесвіту, вечірні зорі...
І шукає собі віру.
Як давали колись їсти,
Він пошився в атеїсти,
А тепер така дорога,
Що без віри жить незмога.
Навіть ленінці в законі
Припадають до ікони.
плачуть старезні дерева шрапнеллю побиті,
у герці смертельнім схрестили мечі два світи –
діти козачі й нащадки орди – московити.
Глянь, кров’ю омиті до краю безкраї степи,
небо жаріє, як бабина піч оксамитом…
Ти відтоді ненавидиш плентатись у хвості.
Де усі повертають ліворуч, тобі – управо.
Незбагненні та недослідими твої путі.
Ти не любиш також у житті натискать на гальма,
Бо давно зрозуміла: найшвидше на
Невтішний ранок, мул ріка несе.
Вся повість помістилася в есе,
У сотню слів. В минуле переносить
Вода куширу порване плісе,
В заплаву хвилі каламутні гонить.
І коливається на глибині
Стокротка, що проснулася на дні -
Що від зливи навіть хвацька
Заховатися не встигла дітвора, –
В хмаровинні чорно-білім
Блискотіло і гриміло,
І лилося звідтіля, мов із відра.
Потекли брудні струмочки,
Від подвір’я до садочка,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
1950. Про Льва Толстого, мужика непростого
Жи́в-був великий письменник –
Лев Миколаїч Толстой,
із м’ясом не тріскав вареник
та босий ходив, як отой.
Вродився він досить удало –
в одній із фамільних місцин;
й пізніше усіх дивувало,
що графського племені він.
В маєтку, у Я́сній Поляні,
приймав усіляких бідах,
його навіщали слов’яни
і негри в похилих літах.
А Соф’я Андрівна, подружжя,
була не така, ані-ні!
Рукопис гортаючи мужа,
вареники їла м’ясні.
Так, Соф’я Андрівна Толстая
була доброчесна жона,
і боса, немов неохая,
ніде не ходила вона.
Ще та́ була штучка графиня,
й письменник таке́ переніс!
І ро́ман його «Воскресіння»
читати не можна без сліз...
Він мав з боку влади догану,
хоч склав собі славу гучну,
створивши «Кареніну Анну»,
так само, як «Мир і війну».
Наскучили графу візити,
він викликав свій екіпаж
і, щоб від душі відпочити,
відбув у далекий вояж.
В дорозі, на жаль, застудився
(купе було надто сире),
на станції з дітьми простився
і промислом Божим помре.
Це приклад нам, хлопці-співбрати,
розумні і навіть дурні,
що шлюб нерозважливо брати,
коли ще не певний в жоні.
Не варт до вінця́ чи у загс поспішати,
бо наслідки будуть сумні!
(Квітень 2023)
*** ОРИГІНАЛ ***
Жи́л-был великий писатель –
Лев Николаич Толстой,
Мяса и рыбы не кушал,
Ходил по именью босой.
Он очень удачно родился
В деревне наследной своей,
Впоследствии мир удивился,
Узнав, что он графских кровей.
<...>
В имении, в Ясной Поляне,
Любых принимал он гостей,
К нему приезжали славяне
И негры различных мастей.
Но Софья Андревна Толстая
Совсем не такая была,
И, рукопись мужа листая,
Говядины много жрала.
Да, Софья Андревна Толстая,
Напротив, любила поесть,
Она не ходила босая,
Спасая фамильную честь.
Великие потрясенья
Писатель в быту перенес,
И ро́ман его «Воскресенье»
Читать невозможно без слез...
Вступал он с правительством в трения,
Но был он народа кумир,
Закончил граф «Анну Каренину»,
И ро́ман «Война и мир».
<...>
Наскучило графу всё это,
Решил он душой отдохнуть –
Велел заложить он карету
И в дальний отправился путь.
В дороге, увы, простудился,
И на станционном одре
Со всеми беззлобно простился
И милостью Божьей помре.
На этом примере учиться
Мы все, его дети, должны –
Не надо поспешно жениться,
Не выбрав хорошей жены.
Нельзя под венец или в загс торопиться –
Последствия будут грустны!..
Алексей Охрименко, Сергей Кристи, Владимир Шрейберг
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)