ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
2024.04.24
12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
2024.04.24
05:21
Стали іншими забави,
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
2024.04.23
23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віктор Марач (1955) /
Вірші
/
Окремі вірші зарубіжних поетів
Із Томаса Вайєта
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Із Томаса Вайєта
* * *
Мисливці, знаю лань я, що на волі
Гуляє, та вже сил моїх нема:
Потратив стільки їх -- і все дарма;
Спочину краще вже -- з мене доволі.
Не можу все ж не підкорятись долі --
Й азарт погоні знов єство пройма;
Вона ж мене на відстані трима --
Це все одно, що вітер ловить в полі.
Мисливці, хай і повні ви спромоги,
Згадать все ж марні спроби слід мої --
Сіяють на ошийнику її
Алмазами слова перестороги:
"Noli me tangere: лиш Цезар - мій
Володар, то ж спинять мене -- не смій!"
Noli me tangere, quien Caesaris sum (лат.) --
не чіпай мене бо я належу Цезарю.
* * *
Прощай, любове, і твої всі блага;
Мене в ці сильця вже не заманить --
Сенека і Платон від них звільнить:
Скарбам духовним вся моя увага.
Твої гординя, стріли всі, зневага
Змогли моє безумство зупинить,
Навчили вічне й істинне цінить;
Сильніш від твоїх уз до волі тяга.
Отож прощай! Молодших поневолюй,
А від мене назавжди відступись;
З наївних, з юних вже збиткуйсь і кпись,
Серця їм розами своїми сколюй.
Й хоч довго у твоїй блукав імлі --
Набридло дертись на гілки трухлі.
* * *
Рвусь в бій, хоч миру й спокою радію;
Вогонь я й лід, відвагу дає страх;
Простершись ниць, ширяю, наче птах;
В жебрацтві цілим світом володію.
В тюрмі без варти й стін я, та що вдію:
Втекти б хотів, але забув, де шлях.
Ні жить, ні вмерти; наяву і в снах
Я сподіваюсь, втративши надію.
Сліпий -- зрю все; кляну -- та з уст ні звуку;
Погибель зву й здоров'ям дорожу;
Собі немилий, іншому служу;
Сміюсь в журбі; вбачаю в щасті муку.
Вже все одно мені -- життя чи смерть:
Наповнить і відчай блаженством вщерть!
* * *
Мадам, скажіть без зайвих фраз,
Щоб був я певен: так чи ні?
Могли б, напевне, вже не раз
Знайти, як звістку дать мені.
Лиш поглядом, кивком одним
Тому, хто в пристрастей вогні
Горить -- о, змилуйтесь над ним! --
Знать дайте присуд: так чи ні?
Так -- і зрадів би я: збулось!
Ні -- друзі ми, як і раніш:
Хай вашим буде інший хтось;
Мені ж -- собі належать лиш!
* * *
Де зараз ті, що був кумир для них,
Які в вітальнях товпились, роззувшись?
Я бачив їх покірних і ручних,
Що зараз дикі, спогадів позбувшись,
Як брали хліб із рук моїх, зігнувшись.
Харчуються вже з іншого стола,
Й кумирам іншим лесть їх і хвала.
Де ділось все? Як статись це могло?
Де зараз та, яка мене кохала?
Я пам'ятаю ласки й рук тепло,
Як сукня із плечей її сповзала,
Й мене, обнявши, палко цілувала --
Така прекрасна в пристрасті своїй --
Й шептала ніжно: "Я -- твоя, ти -- мій!"
Де ділась моя втіха і любов?
Залишила мене на тугу й муки;
Лиш в спомині вернутись може знов.
Чи ж хоч на мить відчула біль розлуки?
Вже інших обнімають її руки.
Дні доживать мені в самотині,
Де із утіх -- лиш спомини одні.
Мисливці, знаю лань я, що на волі
Гуляє, та вже сил моїх нема:
Потратив стільки їх -- і все дарма;
Спочину краще вже -- з мене доволі.
Не можу все ж не підкорятись долі --
Й азарт погоні знов єство пройма;
Вона ж мене на відстані трима --
Це все одно, що вітер ловить в полі.
Мисливці, хай і повні ви спромоги,
Згадать все ж марні спроби слід мої --
Сіяють на ошийнику її
Алмазами слова перестороги:
"Noli me tangere: лиш Цезар - мій
Володар, то ж спинять мене -- не смій!"
Noli me tangere, quien Caesaris sum (лат.) --
не чіпай мене бо я належу Цезарю.
* * *
Прощай, любове, і твої всі блага;
Мене в ці сильця вже не заманить --
Сенека і Платон від них звільнить:
Скарбам духовним вся моя увага.
Твої гординя, стріли всі, зневага
Змогли моє безумство зупинить,
Навчили вічне й істинне цінить;
Сильніш від твоїх уз до волі тяга.
Отож прощай! Молодших поневолюй,
А від мене назавжди відступись;
З наївних, з юних вже збиткуйсь і кпись,
Серця їм розами своїми сколюй.
Й хоч довго у твоїй блукав імлі --
Набридло дертись на гілки трухлі.
* * *
Рвусь в бій, хоч миру й спокою радію;
Вогонь я й лід, відвагу дає страх;
Простершись ниць, ширяю, наче птах;
В жебрацтві цілим світом володію.
В тюрмі без варти й стін я, та що вдію:
Втекти б хотів, але забув, де шлях.
Ні жить, ні вмерти; наяву і в снах
Я сподіваюсь, втративши надію.
Сліпий -- зрю все; кляну -- та з уст ні звуку;
Погибель зву й здоров'ям дорожу;
Собі немилий, іншому служу;
Сміюсь в журбі; вбачаю в щасті муку.
Вже все одно мені -- життя чи смерть:
Наповнить і відчай блаженством вщерть!
* * *
Мадам, скажіть без зайвих фраз,
Щоб був я певен: так чи ні?
Могли б, напевне, вже не раз
Знайти, як звістку дать мені.
Лиш поглядом, кивком одним
Тому, хто в пристрастей вогні
Горить -- о, змилуйтесь над ним! --
Знать дайте присуд: так чи ні?
Так -- і зрадів би я: збулось!
Ні -- друзі ми, як і раніш:
Хай вашим буде інший хтось;
Мені ж -- собі належать лиш!
* * *
Де зараз ті, що був кумир для них,
Які в вітальнях товпились, роззувшись?
Я бачив їх покірних і ручних,
Що зараз дикі, спогадів позбувшись,
Як брали хліб із рук моїх, зігнувшись.
Харчуються вже з іншого стола,
Й кумирам іншим лесть їх і хвала.
Де ділось все? Як статись це могло?
Де зараз та, яка мене кохала?
Я пам'ятаю ласки й рук тепло,
Як сукня із плечей її сповзала,
Й мене, обнявши, палко цілувала --
Така прекрасна в пристрасті своїй --
Й шептала ніжно: "Я -- твоя, ти -- мій!"
Де ділась моя втіха і любов?
Залишила мене на тугу й муки;
Лиш в спомині вернутись може знов.
Чи ж хоч на мить відчула біль розлуки?
Вже інших обнімають її руки.
Дні доживать мені в самотині,
Де із утіх -- лиш спомини одні.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію