Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
сумує без упину третій рік…
І кровотеча більшає, тим паче,
що ріки крові – не берези сік!.
Як виявилось, цирк – то небезпека,
загрози пік – зелене шапіто!.
Канабісом торгують у аптеках,
Я подібних тобі жінок,
Хай вже скроні взялися інеєм,
Ще не бачив, мій свідок – Бог!
Будь земною і будь небесною…
Нероздільні «краса» і «ти»,
Наче Бог сполучив тебе з нею
Як синоніми… Будь завжди
що заблукала в падолисті,
і що проміння золоте
вже дотліває в хмарній висі.
Що відцвіли в моїм саду
весняні крокуси й тюльпани.
Лимонне сонце у меду
Отак системі на догоду назвав поет предивний край,
Де чорнозем, ліси і води, й багаті надра Господь дав...
Благословенний край, з якого лиш висотували жили...
Ще й досьогодні дивно, як люди в ньому вижили?
...Страшна
З блиском перлинним в шовковій траві.
Свіжі, розкішні, розніжено-босі.
Розсипи щедрості звабно-живі.
Дерево кожне вкрите краплистими,
Кущ росянисто зомлів у саду.
Мов із пацьорок скотилось намисто,
місто велике розбудить.
Ніч сон утримує чарами.
Гей! Прокидайтеся, люди!
Мружиться киця на сонечку,
божа корівка п’є роси,
щастя нехай тобі, донечко,
ранок травневий приносить.
Її вбачаю всюди знову, –
Горять тюльпани, а бузок
Яріє світлом світанковим.
Стає гучніше спів птахів
І сонце дужче припікає, –
Мов несподівано забрів
Услід за юною до раю.
Вечірній промінь тьмяно-бурштиновий.
Скрізь тихо. Ані звука, ані слова...
Я десь далеко чую дивний спів.
Одне життя, а в ньому - сто життів...
Незрозуміла, потойбічна мова...
Мене так зустрічає ніч зимова...
Як у поцілунку ніжному злились.
Заясніле, чисте нам відкрилось небо
Підняло на крилах у блакитну вись.
Далечінь вечірня пломеніла в тиші,
Як рожеві щічки, сяяли вогні.
В світлому багатті ми — найщасливіші --
Ніяких більше зобов’язень...
Мотив й мелодія їх давня
Поміж всіляких зауважень.
Перенеслись… ну що ж, доцільно
Було б усе перечеркнути,
А те, що зветься "не стабільно" —
Згорнути з часом, щоб не чути…
О-цей прекрасний Божий світ.
Є в нім ті закутки, немов із раю.
Н-атхнення - із емоцій квіт.
А глибина думок у ритмі моря
Т-анок плете зі слів та фраз.
Х-аризма Всесвіту, вечірні зорі...
І шукає собі віру.
Як давали колись їсти,
Він пошився в атеїсти,
А тепер така дорога,
Що без віри жить незмога.
Навіть ленінці в законі
Припадають до ікони.
плачуть старезні дерева шрапнеллю побиті,
у герці смертельнім схрестили мечі два світи –
діти козачі й нащадки орди – московити.
Глянь, кров’ю омиті до краю безкраї степи,
небо жаріє, як бабина піч оксамитом…
Ти відтоді ненавидиш плентатись у хвості.
Де усі повертають ліворуч, тобі – управо.
Незбагненні та недослідими твої путі.
Ти не любиш також у житті натискать на гальма,
Бо давно зрозуміла: найшвидше на
Невтішний ранок, мул ріка несе.
Вся повість помістилася в есе,
У сотню слів. В минуле переносить
Вода куширу порване плісе,
В заплаву хвилі каламутні гонить.
І коливається на глибині
Стокротка, що проснулася на дні -
Що від зливи навіть хвацька
Заховатися не встигла дітвора, –
В хмаровинні чорно-білім
Блискотіло і гриміло,
І лилося звідтіля, мов із відра.
Потекли брудні струмочки,
Від подвір’я до садочка,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
1964. Фантастам теж непросто
Фантастом бути – ой, непросто!
(По дев’яносто?)
В сюжеті – щоб ні-ні розпусти!
(У склянці пусто?)
Цензура – геній злий фантаста,
(По півтораста...)
пильнуй, щоб ви́падком не сісти...
(Тепер – по двісті.)
За мир і щастя сушиш мізки,
(А може, віскі?)
а десь – повстання та протести...
(Ну, добре, – «Екстри»).
А то – ракетою, і баста,
(По півтораста!)
такі «за мир» всі активісти...
(Давай по двісті!)
Навкруг – фіглярство, скомороство,
(По дев’яносто...)
а ти – будь ласка, будь пророком,
(З томатним соком.)
напророку́й благополуччя
(Оце смачнюче!)
усім цим юним педерастам.
(По півтораста.)
Фантастам – взагалі непросто:
(О, це вже шоста?)
сюжет – несвіжий часто–густо...
(Змішати з мустом?)
А втім – надісь, не все пропало,
(По двісті – мало!)
ми по натурі оптимісти...
(Давай по триста!)
(2023)
*** ОРИГІНАЛ ***
Фантастом, детки, быть непросто.
(Сначала – по́ сто.)
Сюжет должон быть неизвестен...
(Теперь по двести!)
Цензуру поводить за нос–то,
(Обратно по́ сто.)
Чтобы по первости не сести...
(Пора по двести.)
Скрипишь, выдумываешь мир тут,
(А, может, спирту?)
А где–то атомные лодки...
(Ну ладно – водки.)
Ракетой долбанут и – баста...
(По полтораста?)
Ни мира нету, ни фантаста.
(По полтораста.)
Вокруг сплошное идиотство,
(Продолжим по́ сто.)
А ты изволь и будь пророком.
(С томатным соком.)
И напророчествуй утопию
(Еще не до́пили?)
Всем этим юным педерастам.
(По полтораста.)
Фантастом, детки, быть непросто.
(Согласен, по́ сто.)
Сюжет, идеи, трали-вали...
(Подзасосали!)
Где наша не распропадала!
(По двести – мало!)
Мы по натуре оптимисты.
(Давай по триста!)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)