ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.26
14:24
То що - почнім уму екзамен?
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
2024.04.26
08:55
Їй снились , мабуть, чудодійні теплі сни,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
2024.04.26
08:39
Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Оксана Барбак (1984) /
Вірші
Боже(!)вільний (поема, ч.3)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Боже(!)вільний (поема, ч.3)
Серце билося так
наче їх було двоє
і сонне одноманітне місто
здригалося від Його кроків
Він йшов додому
Він хотів спати
Він хотів заснути так
щоб не прокинутись
Він проходив
повз зачинені вітрини
і на диво не згадував
що в них знаходилось
Він дійшов до свого дому
де на нього чекала
Одноманітність
вона зустріла Його сухою посмішкою
і не отримала взаємності
Він пройшов повз неї
підійшов до шухляди
і висипав у неї краплини
це до наступного дощу
Він ігнорував її
наче непотрібну зайву річ
яка в принципі не заважає
Він ігнорував безлад
накоєний Одноманітністю
Він просто знайшов веселку
вона залишилася в нього ще з позаминулого дощу
і пішов геть
Він відчував біль цього міста
хворого на меланхолійний ідіотизм
і ніхто не лікував будинки
від укусів буденності
і сиві дахи
місцями лисіли
через надмірну знервованість
Одноманітність
може й була одноманітною
але ніяк не дурною
і вона знала
що знищить Його сьогодні
Вона знала
що люди не пробачать Йому
неординарності
аж занадто зручне існування
вона їм влаштувала
аж занадто звикли люди
до своєї хворої "нормальності"
що будь-які ухили від звички
потягнуть за собою те
на що розраховувала Одноманітність
Жорстокість
Жорстокість нізвідки не береться
і нікуди не дівається
вона існує постійно
і здатна переходити
від тіла до тіла
Жорстокість
підступно залазила в людське єство
дико дивилася чорними очима на світ
і дерла у горлі
пазурами заздрості
і люди заздрили цьому Божевільному
боялись що Він зруйнує
їхню гармонію одноманітності
сиділи у своїх норах
і кусали собі сині губи
і хотіли прокусити їх до крові
тільки вона запеклася в венах
від жорстокості
Ранком
це психічно хворе місто
пахло фарбами
одночасно дзвонили будильники
і люди прокидалися
Вони відкривали очі
в яких загорялась жорстокість
Одноманітність добре попрацювала
усе місто вже знало
що Він -
Божевільний
Він порушив
гармонію одноманітності
Він запаскудив це місто
красою
а отже
Він небезпечний для суспільства
Сьогодні
був перший день осені
З тих пір як Він у "жовтому будинку"
не було ще жодного дощу
холодне сухе повітря
шмагало сиві дерева
що засинали від спраги
"Старий сноб"
потягався і скреготав зубами
від очікування чогось цікавенького
Він дивився у вікно
тихо і безнадійно
Хтось
зайшов до палати
Він навіть не оглянувся
Він звик до того
що кожного дня
приходить медсестра
і дає Йому ліки від фантазії
На подвір’ї
розгрібали гниле листя
чиясь біла рука
схопила за плече
і Йому чомусь здалося
що вона тягне Його
кудись вниз
Він пригадав
свій давній сон
оглянувся
і побачив
хто Його сьогоднішня медсестра
Одноманітність
як завжди сухо посміхнулась
Пішли
Його душа
слабко пручалася
а тіло
слухалось як дресироване
Пішли
Я тебе вилікую
Мана
Ах як важко було
усвідомлювати свою безпорадність
двоє завжди сильніші одного
тому Він
залишав це пацюче місто тим
на кого воно заслуговувало
Він знав
що Одноманітність
все одно програє
але не Йому
колись
її союзниця Жорстокість
ще всадить їй у спину ножа
хоча мітити можна було будь-куди
все ж
все одно
Однаково
наче їх було двоє
і сонне одноманітне місто
здригалося від Його кроків
Він йшов додому
Він хотів спати
Він хотів заснути так
щоб не прокинутись
Він проходив
повз зачинені вітрини
і на диво не згадував
що в них знаходилось
Він дійшов до свого дому
де на нього чекала
Одноманітність
вона зустріла Його сухою посмішкою
і не отримала взаємності
Він пройшов повз неї
підійшов до шухляди
і висипав у неї краплини
це до наступного дощу
Він ігнорував її
наче непотрібну зайву річ
яка в принципі не заважає
Він ігнорував безлад
накоєний Одноманітністю
Він просто знайшов веселку
вона залишилася в нього ще з позаминулого дощу
і пішов геть
Він відчував біль цього міста
хворого на меланхолійний ідіотизм
і ніхто не лікував будинки
від укусів буденності
і сиві дахи
місцями лисіли
через надмірну знервованість
Одноманітність
може й була одноманітною
але ніяк не дурною
і вона знала
що знищить Його сьогодні
Вона знала
що люди не пробачать Йому
неординарності
аж занадто зручне існування
вона їм влаштувала
аж занадто звикли люди
до своєї хворої "нормальності"
що будь-які ухили від звички
потягнуть за собою те
на що розраховувала Одноманітність
Жорстокість
Жорстокість нізвідки не береться
і нікуди не дівається
вона існує постійно
і здатна переходити
від тіла до тіла
Жорстокість
підступно залазила в людське єство
дико дивилася чорними очима на світ
і дерла у горлі
пазурами заздрості
і люди заздрили цьому Божевільному
боялись що Він зруйнує
їхню гармонію одноманітності
сиділи у своїх норах
і кусали собі сині губи
і хотіли прокусити їх до крові
тільки вона запеклася в венах
від жорстокості
Ранком
це психічно хворе місто
пахло фарбами
одночасно дзвонили будильники
і люди прокидалися
Вони відкривали очі
в яких загорялась жорстокість
Одноманітність добре попрацювала
усе місто вже знало
що Він -
Божевільний
Він порушив
гармонію одноманітності
Він запаскудив це місто
красою
а отже
Він небезпечний для суспільства
Сьогодні
був перший день осені
З тих пір як Він у "жовтому будинку"
не було ще жодного дощу
холодне сухе повітря
шмагало сиві дерева
що засинали від спраги
"Старий сноб"
потягався і скреготав зубами
від очікування чогось цікавенького
Він дивився у вікно
тихо і безнадійно
Хтось
зайшов до палати
Він навіть не оглянувся
Він звик до того
що кожного дня
приходить медсестра
і дає Йому ліки від фантазії
На подвір’ї
розгрібали гниле листя
чиясь біла рука
схопила за плече
і Йому чомусь здалося
що вона тягне Його
кудись вниз
Він пригадав
свій давній сон
оглянувся
і побачив
хто Його сьогоднішня медсестра
Одноманітність
як завжди сухо посміхнулась
Пішли
Його душа
слабко пручалася
а тіло
слухалось як дресироване
Пішли
Я тебе вилікую
Мана
Ах як важко було
усвідомлювати свою безпорадність
двоє завжди сильніші одного
тому Він
залишав це пацюче місто тим
на кого воно заслуговувало
Він знав
що Одноманітність
все одно програє
але не Йому
колись
її союзниця Жорстокість
ще всадить їй у спину ножа
хоча мітити можна було будь-куди
все ж
все одно
Однаково
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію