ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.06.01
00:17
Прошу тебе! Не помирай!" -
Слова відверті та безцінні,
Коли здається, що каміння
Востаннє вкрило небокрай.
Красива рятівна надіє,
Прошу тебе! Не помирай!
І не потрібен вогнеграй -
Слова відверті та безцінні,
Коли здається, що каміння
Востаннє вкрило небокрай.
Красива рятівна надіє,
Прошу тебе! Не помирай!
І не потрібен вогнеграй -
2024.06.01
00:04
Формула щастя в теперішнім світі проста.
Гроші-товар… І з коханням щось схоже, як звісно.
Так, особистого ніц, але це не біда.
Бізнес, дівчатка і хлопчики, все тільки бізнес.
В щире кохання повірять хіба в дитсадку.
То є казки, актуальні, можливо, в
Гроші-товар… І з коханням щось схоже, як звісно.
Так, особистого ніц, але це не біда.
Бізнес, дівчатка і хлопчики, все тільки бізнес.
В щире кохання повірять хіба в дитсадку.
То є казки, актуальні, можливо, в
2024.05.31
18:18
губи всихають
рельєфом скелястих гір
на шкірі рожевій
подих сплітається
з рухами грудної клітини
сльози-кришталь
стікають у море
мандрівниця в тісноті
рельєфом скелястих гір
на шкірі рожевій
подих сплітається
з рухами грудної клітини
сльози-кришталь
стікають у море
мандрівниця в тісноті
2024.05.31
10:49
Червня полуничний смак цілує сонце,
Ллються пахощі меліси, м*яти.
І малини аромати у долонях,
Трави поглядом небес прим*яті.
Подих літа із спекотної Трезени,
І думки у нас тепер синхронні,
Бо закоханість ураз біжить по венах,
Ллються пахощі меліси, м*яти.
І малини аромати у долонях,
Трави поглядом небес прим*яті.
Подих літа із спекотної Трезени,
І думки у нас тепер синхронні,
Бо закоханість ураз біжить по венах,
2024.05.31
09:13
Обмовитись словом; не більше рукостискань.
Найкраще не знати, ні хто він, ні звідки, ні пристань
З якої відправилось слово у море зітхань
Піднявши вітрило з малюнком сліпучого сонця.
Найкраще не знати яким він насправді був.
Найкраще не знати, ні хто він, ні звідки, ні пристань
З якої відправилось слово у море зітхань
Піднявши вітрило з малюнком сліпучого сонця.
Найкраще не знати яким він насправді був.
2024.05.31
05:53
Коли я чую: великий русский язык,
то розумію, які ми неповноцінні,
хтось просто, до болю, вторинним бути звик
і тягне у ярмо прийдешні покоління,
нате, їжте Єсеніна, Блока натще,
або ковтайте Бодрова збочені фільми.
Цікаво, що треба суспільству дати
то розумію, які ми неповноцінні,
хтось просто, до болю, вторинним бути звик
і тягне у ярмо прийдешні покоління,
нате, їжте Єсеніна, Блока натще,
або ковтайте Бодрова збочені фільми.
Цікаво, що треба суспільству дати
2024.05.31
05:24
Красу весни в обіймах літа
Уже не видно так, як слід,
Хоча продовжує жаріти
З останніх сил весняний цвіт.
Він ще повсюди погляд гріє
І трохи пахне на зорі,
Але менш зроджуються мрії
Біля цвітінь цих у дворі.
Уже не видно так, як слід,
Хоча продовжує жаріти
З останніх сил весняний цвіт.
Він ще повсюди погляд гріє
І трохи пахне на зорі,
Але менш зроджуються мрії
Біля цвітінь цих у дворі.
2024.05.31
00:10
Софійка. Шість років. Чернігів.
Сьогодні з'явилась нова
Сторінка злочинної книги,
Яку написала москва.
Софійка. Чернігів. Шість років.
Ракетний удар. Тільки мить.
Вивчати багато уроків
Сьогодні з'явилась нова
Сторінка злочинної книги,
Яку написала москва.
Софійка. Чернігів. Шість років.
Ракетний удар. Тільки мить.
Вивчати багато уроків
2024.05.31
00:04
Він інший. Він - мачо. А я – звичайнісінький хлопець.
Він впорає бізнес; розкрутить занедбаний блог.
З ним точно не в'яжуться «дурість» або «вузьколобість».
А в мене життя – послідовність дурних помилок.
У нього душа - наче Оз, там суцільні смарагд
Він впорає бізнес; розкрутить занедбаний блог.
З ним точно не в'яжуться «дурість» або «вузьколобість».
А в мене життя – послідовність дурних помилок.
У нього душа - наче Оз, там суцільні смарагд
2024.05.30
20:32
Зимова ніч спустилася на ліс.
Сніг припинився, але що від того?
Усе біліло навкруги від нього,
Лежав на гіллі сосен і беріз.
У верховіттях вітер завивав,
Дарма старався між дерев сховатись.
Ліс не збирався вниз його пускати.
Тож він сердито голос п
Сніг припинився, але що від того?
Усе біліло навкруги від нього,
Лежав на гіллі сосен і беріз.
У верховіттях вітер завивав,
Дарма старався між дерев сховатись.
Ліс не збирався вниз його пускати.
Тож він сердито голос п
2024.05.30
14:08
Струмки шукають виходу із ринв,
збігаються до склепу річки Либідь,
не чує небо молитовних злив,
якщо не чує, певно, і не треба.
Почайна обернулася на Стікс,
ріка Монашка всохла у скорботі,
скоро й Дніпро поверне не в той бік,
стає тісніше і душі у
збігаються до склепу річки Либідь,
не чує небо молитовних злив,
якщо не чує, певно, і не треба.
Почайна обернулася на Стікс,
ріка Монашка всохла у скорботі,
скоро й Дніпро поверне не в той бік,
стає тісніше і душі у
2024.05.30
09:40
Вам тут сподобається. На вибір багато міст.
Безліч вулиць, кафе, філософських концепцій, танців.
До пари – поети, злочинці, верховні правителі,
Посадовці із міністерств,
Чи хтось із демократичної більшості.
Безліч вулиць, кафе, філософських концепцій, танців.
До пари – поети, злочинці, верховні правителі,
Посадовці із міністерств,
Чи хтось із демократичної більшості.
2024.05.30
08:50
Відтоді, як Україна стала
Лиш чеканням стрічі,
Де б не довелося бути,
Шукаю гору, на яку зійти спроможен.
З літами нижча вона й нижча,
Але незмінно одна й та ж – Чернеча.
І коли сходжу на ту гору,
Дозбирую думки про Україну,
Лиш чеканням стрічі,
Де б не довелося бути,
Шукаю гору, на яку зійти спроможен.
З літами нижча вона й нижча,
Але незмінно одна й та ж – Чернеча.
І коли сходжу на ту гору,
Дозбирую думки про Україну,
2024.05.30
05:00
Хоч мав безліч інших справ, –
Лікувальний душ прийняв,
Адже мав надію,
Що волосся відросте
Кучеряве та густе,
Й чорне, як на віях.
Потім дощик – кап-кап-кап
На відкритий мій пікап
Лікувальний душ прийняв,
Адже мав надію,
Що волосся відросте
Кучеряве та густе,
Й чорне, як на віях.
Потім дощик – кап-кап-кап
На відкритий мій пікап
2024.05.30
02:13
Моє терпіння стегнами її,
Здається, спокушає сам диявол.
Спокійна зовні, хоч веде бої
З собою без пощади та без правил.
Де битий шлях в нікуди з усіма,
Їй ближче одиноке бездоріжжя.
Яскраве світло, затишна пітьма…
Здається, спокушає сам диявол.
Спокійна зовні, хоч веде бої
З собою без пощади та без правил.
Де битий шлях в нікуди з усіма,
Їй ближче одиноке бездоріжжя.
Яскраве світло, затишна пітьма…
2024.05.30
00:37
Зелений оксамит... Він міг би стати
Обкладинкою, сутністю та змістом,
Настільки неспаплюженим та чистим,
Що налякав би злодія чи ката.
Нав'язливий, оманливий туман
Перемогла б нечувана прозорість,
Коханням міг завершитись роман.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Обкладинкою, сутністю та змістом,
Настільки неспаплюженим та чистим,
Що налякав би злодія чи ката.
Нав'язливий, оманливий туман
Перемогла б нечувана прозорість,
Коханням міг завершитись роман.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.05.20
2024.05.17
2024.04.30
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ігор Римарук (1958 - 2008) /
Вірші
Уривок із поеми
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Уривок із поеми
...Це юності мотиви опівнічні,
це карнавальний дим довкола плах,
двосічний дотеп і свіча у січні,
бравада крові й бородатий страх,
це все, що мав, – за кучерик на шиї!..
Це дім, де рок – оброком, а за крок
з пожовклих довоєнних сторінок
співали соловецькі соловії, –
чи думав ти, який у них хосен?
Та вже світало, і лунав Дассен.
А місто віршів, бунтів, поцілунків
явило інший лик із інших сцен,
коли з-за слів, неначе з-за лаштунків,
як сюзерен, виходив манекен,
коли зіниці клались на полиці –
і літери сахалися зіниць,
коли занадто мертва смерть дзвіниць
дірки засклила в хроніках столиці
й хіба що голубам служило скло...
Невже тоді нічого не було?!
Були ж неопалима віща круча
й немилосердне в щирості село,
його щетина спогадів колюча
й невіра в балакуче ремесло.
Були ж – уперше – Хортиця і Галич,
листок на плесі й полотняний сніг,
перешепти в кав’яреньках тісних
про білу квітку і про скіфську далеч, –
дарма, що хрестовик собі сотав
безбарвну і солодку нить октав.
Іще не відшуміли бурі в склянці,
коли, з космацьких зринувши отав,
убогу тишу, як підлогу в танці,
двадцятилітній вітер розхитав,
озвучивши потоки світлі й темні,
розгледівши в імлі стражденний лик
того, від кого одвернувся вік,
почувши й відголоски потаємні,
й біловолосу жінку на скалі,
і рід її – в ганьбі або в землі.
Коли уламки вівтаря в дровітню
складали, нагорлавшись при столі,
розворушило ватру старожитню:
“Скажіть мені, поети Василі!..” –
заговоріть, поети, хто як може,
щоб задихнулись в подушках пухких
обрізані рядочки, для яких
задовге навіть найкоротше ложе, –
хоча здавалось: звідки серед пуст
узявся той всевидящий прокруст?
Допоки лаври, впавши на литаври,
глушили слав і слів смертельний хруст,
“Печальний етнос, трохи що не маври!” –
у закарпатця вирвалось із уст.
Допоки цвів у поступі повзучім
безпам’ятний співучий переляк,
своє тернове поле подоляк
ніяк не міг обміряти співзвуччям,
і реготав у риму Асмодей –
львів’янин-батяр, бородань-спудей.
Коли душа потроху відмокає,
напередовець із підгір’я, де й
пісні – живі, вертепи відмикає
і скрипку притискає до грудей.
Заціпило узір парадним ряднам,
затіпало сановні тілеса, –
і площа вознеслась у небеса,
обвита шумовинням виноградним,
і крізь епохи й війни, сміх і схлип
доніс до нас крихкий даґеротип.
А час довкіл? Лякав, як лепрозорій!
Чи розібратись в ньому не могли б?
А може, є в тім умисел прозорий,
що запізнали й полиновий хліб?..
Куди пощезнуть відблиски примарні,
коли доба не черт і рез, а криз
високі строфи профільтрує крізь
цідилку з респіраторної марлі?
Так, це новий, немолодий мотив, –
але кого він вбив чи захистив?..
це карнавальний дим довкола плах,
двосічний дотеп і свіча у січні,
бравада крові й бородатий страх,
це все, що мав, – за кучерик на шиї!..
Це дім, де рок – оброком, а за крок
з пожовклих довоєнних сторінок
співали соловецькі соловії, –
чи думав ти, який у них хосен?
Та вже світало, і лунав Дассен.
А місто віршів, бунтів, поцілунків
явило інший лик із інших сцен,
коли з-за слів, неначе з-за лаштунків,
як сюзерен, виходив манекен,
коли зіниці клались на полиці –
і літери сахалися зіниць,
коли занадто мертва смерть дзвіниць
дірки засклила в хроніках столиці
й хіба що голубам служило скло...
Невже тоді нічого не було?!
Були ж неопалима віща круча
й немилосердне в щирості село,
його щетина спогадів колюча
й невіра в балакуче ремесло.
Були ж – уперше – Хортиця і Галич,
листок на плесі й полотняний сніг,
перешепти в кав’яреньках тісних
про білу квітку і про скіфську далеч, –
дарма, що хрестовик собі сотав
безбарвну і солодку нить октав.
Іще не відшуміли бурі в склянці,
коли, з космацьких зринувши отав,
убогу тишу, як підлогу в танці,
двадцятилітній вітер розхитав,
озвучивши потоки світлі й темні,
розгледівши в імлі стражденний лик
того, від кого одвернувся вік,
почувши й відголоски потаємні,
й біловолосу жінку на скалі,
і рід її – в ганьбі або в землі.
Коли уламки вівтаря в дровітню
складали, нагорлавшись при столі,
розворушило ватру старожитню:
“Скажіть мені, поети Василі!..” –
заговоріть, поети, хто як може,
щоб задихнулись в подушках пухких
обрізані рядочки, для яких
задовге навіть найкоротше ложе, –
хоча здавалось: звідки серед пуст
узявся той всевидящий прокруст?
Допоки лаври, впавши на литаври,
глушили слав і слів смертельний хруст,
“Печальний етнос, трохи що не маври!” –
у закарпатця вирвалось із уст.
Допоки цвів у поступі повзучім
безпам’ятний співучий переляк,
своє тернове поле подоляк
ніяк не міг обміряти співзвуччям,
і реготав у риму Асмодей –
львів’янин-батяр, бородань-спудей.
Коли душа потроху відмокає,
напередовець із підгір’я, де й
пісні – живі, вертепи відмикає
і скрипку притискає до грудей.
Заціпило узір парадним ряднам,
затіпало сановні тілеса, –
і площа вознеслась у небеса,
обвита шумовинням виноградним,
і крізь епохи й війни, сміх і схлип
доніс до нас крихкий даґеротип.
А час довкіл? Лякав, як лепрозорій!
Чи розібратись в ньому не могли б?
А може, є в тім умисел прозорий,
що запізнали й полиновий хліб?..
Куди пощезнуть відблиски примарні,
коли доба не черт і рез, а криз
високі строфи профільтрує крізь
цідилку з респіраторної марлі?
Так, це новий, немолодий мотив, –
але кого він вбив чи захистив?..
Найвища оцінка | Іван Редчиць | 6 | Майстер-клас / Майстер-клас |
Найнижча оцінка | Редакція Майстерень | 5.5 | Любитель поезії / Майстер-клас |
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію