Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.06.20
06:30
Навесні стара верба
Запитала в клена:
Ну, не гарна я хіба
В одязі зеленім?
Бо не видно щовесни
Всім, кому цікаво,
В гущі листя кривини
І гілок трухлявих.
Запитала в клена:
Ну, не гарна я хіба
В одязі зеленім?
Бо не видно щовесни
Всім, кому цікаво,
В гущі листя кривини
І гілок трухлявих.
2026.06.19
21:02
Якщо не в пекло Господь мене спровадить,
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
2026.06.19
20:56
За спогадом летять думки
туди, на стежку ту знайому,
туди, де стигнуть колоски
у полі, недалеко дому.
Пшеничне поле. В тихий сум
знов починає огортати.
Це поле в серці я несу,
туди, на стежку ту знайому,
туди, де стигнуть колоски
у полі, недалеко дому.
Пшеничне поле. В тихий сум
знов починає огортати.
Це поле в серці я несу,
2026.06.19
19:13
Колись давно, коли світ ще був молодим і білі хмари називали островами в синьому морі, а не шматками алабамської вати, які хтось (можливо, чорношкірий всезнайка Джо) спересердя підкинув в гору, я познайомився зі старим дідом на ім’я Годі. На відміну від Ґ
2026.06.19
16:39
о серце моє...
1.
пригадую...
це море дотиків
і поцілунків
оооооооооооо
о крила мої
полон обіймів
1.
пригадую...
це море дотиків
і поцілунків
оооооооооооо
о крила мої
полон обіймів
2026.06.19
15:46
Навколо світ - як молитовний спів,
Де кожен подих серце хмелем поїть.
У тихім надвечір'ї між дубів
Застигло літо в золотім спокої.
Таких солодких, трепетних ночей,
Такого шовку у високих травах,
Такого блиску зоряних очей
Де кожен подих серце хмелем поїть.
У тихім надвечір'ї між дубів
Застигло літо в золотім спокої.
Таких солодких, трепетних ночей,
Такого шовку у високих травах,
Такого блиску зоряних очей
2026.06.19
12:50
Закінчився ярмарок. Блазні спочили,
Стоять у чеканні старезних карет.
Вони спромоглися на гордий учинок
І вже декламують прадавній сонет.
Лютують кати у сваволі безчинства.
Замовк неприкаяний ніжний кларнет.
Закінчився ярмарок. Стухлі ідеї
Стоять у чеканні старезних карет.
Вони спромоглися на гордий учинок
І вже декламують прадавній сонет.
Лютують кати у сваволі безчинства.
Замовк неприкаяний ніжний кларнет.
Закінчився ярмарок. Стухлі ідеї
2026.06.19
12:10
Інерційне чекання того, на що чекаєш, здається безкінечною піснею зоряного неба, жодного куплета якої ти можеш не почути. Та твоя наука чекання не знає ні мойр, ні Кайроса, ні Гамлета. Тут не стежать за стрілками годинника. Тут обслуговують той механізм,
2026.06.19
08:19
стояв мовчав дивився
на останній
багряний кленовий листок
на дереві під під’їздом
думаючи про своє
про листок хай останній
який ще
повисить ще нічо ще ого
на останній
багряний кленовий листок
на дереві під під’їздом
думаючи про своє
про листок хай останній
який ще
повисить ще нічо ще ого
2026.06.19
07:02
Вогнем негаснучим москва
Охоплена місцями, -
Лягла завіса димова,
Як Божий гнів, на храми.
Зійшла покара із небес
На москалів за вчинки,
Що спонукали світ увесь
Здійснить переоцінку
Охоплена місцями, -
Лягла завіса димова,
Як Божий гнів, на храми.
Зійшла покара із небес
На москалів за вчинки,
Що спонукали світ увесь
Здійснить переоцінку
2026.06.19
06:21
Жвріє вогник знеднілого сонця за містом -
встигну іще присмалити цигарку думок.
Вітер лабає на кабелях пісню джазисту,
свінг одтанцьовує - скок- йому все - перескок.
Не поспішаю сьогодні. Запаривши м'яти,
ковзаю поглядом з лоджії -з лету птахів.
встигну іще присмалити цигарку думок.
Вітер лабає на кабелях пісню джазисту,
свінг одтанцьовує - скок- йому все - перескок.
Не поспішаю сьогодні. Запаривши м'яти,
ковзаю поглядом з лоджії -з лету птахів.
2026.06.19
06:18
Коли облітала акація біла
і падав додолу обпечений цвіт,
я невиліковно любов'ю хворіла,
бо ліків від неї не вигадав світ.
Світилися очі небесним опалом,
шалено у грудях вистукував пульс.
Та Єва в мені крізь віки воскресала
і падав додолу обпечений цвіт,
я невиліковно любов'ю хворіла,
бо ліків від неї не вигадав світ.
Світилися очі небесним опалом,
шалено у грудях вистукував пульс.
Та Єва в мені крізь віки воскресала
2026.06.18
22:09
Танець у піску на морі ]
Атож, ось і ми, а точніш, ось і я, сам-один
Видимі речі, які були спільними, о давніше
Пам’ять розтягується, я вражений, чому би ні
Бо це був прегарний час, я сміявся
Часи змінилися, недосяжна ти, я не можу скаржитись
Були
Атож, ось і ми, а точніш, ось і я, сам-один
Видимі речі, які були спільними, о давніше
Пам’ять розтягується, я вражений, чому би ні
Бо це був прегарний час, я сміявся
Часи змінилися, недосяжна ти, я не можу скаржитись
Були
2026.06.18
20:12
Коли війна закінчилась, москалі завзято
Узялись про перемоги книжечки писати.
Тонни книжок написали про Московську битву,
Як їм удалося вперше ворога розбити,
Сталінградську, Курську, звісно, про взяття Берліна,
Як поставили фашистів вони на коліна.
Узялись про перемоги книжечки писати.
Тонни книжок написали про Московську битву,
Як їм удалося вперше ворога розбити,
Сталінградську, Курську, звісно, про взяття Берліна,
Як поставили фашистів вони на коліна.
2026.06.18
20:04
Війни невигойні стигмати.
Печаль Арахна тче і тче.
Виходить на узвишшя Мати
І руку прикладає до очей.
Кого там надивляє, – не питайте.
Про те в нас знають навіть малюки...
...Війни невигойні стигмати,
Невжеж ви оселились навіки?
Печаль Арахна тче і тче.
Виходить на узвишшя Мати
І руку прикладає до очей.
Кого там надивляє, – не питайте.
Про те в нас знають навіть малюки...
...Війни невигойні стигмати,
Невжеж ви оселились навіки?
2026.06.18
14:21
Лютує сіре небо грозове.
Живуть під ним приборкані міщани.
Безпосередність малюка Жерве
Зустрілася з підступністю Вальжана.
Знов заглушають Божу благодать
Реальності приземлені куплети.
Нічого не змінилося. Дзвенять
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Живуть під ним приборкані міщани.
Безпосередність малюка Жерве
Зустрілася з підступністю Вальжана.
Знов заглушають Божу благодать
Реальності приземлені куплети.
Нічого не змінилося. Дзвенять
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.06.18
2026.06.15
2026.06.14
2026.06.11
2026.06.08
2026.06.05
2026.06.01
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Сергій Гитун /
Вірші
Письмо
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Письмо
Пишу письмо, но вряд ли я дождусь ответа,
Перо аккуратно буквы выводит.
Сегодня я вновь не усну до рассвета
Бессонная ночь с ума меня сводит.
Пишу письмо я снова тебе,
Пишу, рука дрожит немного.
И тают слова в чернил синеве,
То, сея вокруг, то, срывая тревогу.
Ужасно соскучился я за тобою
И хочется вспомнить волшебные дни,
Когда играли с тобою желтой листвою
И в целой Вселенной мы были одни.
Когда мы играли с ласковым снегом,
Когда мерзли руки, но грелись сердца.
Тогда лишь счастливым я был человеком
И этому счастью не видел конца.
Когда по алее влюбленных гуляли,
Когда лунный вечер нам в ноги упал.
На небе так густо звезды сверкали -
Любимой своей я стихи посвящал.
Сейчас не хватает твоей мне поддержки.
Не знаю ли, помнишь еще ты меня
Ведь ты королева, а я вроде пешки
И нет у меня боевого коня.
Одна за одною рождаются строчки,
Но смысла они немного имеют,
Распускаются лишь как цветочные почки
И точно как люди нередко седеют.
Ну вот и все – все мысли на бумаге.
Ну вот и все, что смог я написать.
Но где набраться сил, но где найти отваги,
Чтобы тебя найти и это все сказать.
Конверт заклеен – последняя точка.
Свеча уже на столе догорает.
Она, как и я в пути одиночка,
Она лишь письмо мое прочитает.
Вот пламя бежит по строкам незнакомым,
Страницы, из жизни листая, сжигает.
То вспыхнет она, о любви найдя слово,
То, затухая, как будто рыдает.
И все кучка пепла – вот все, что осталось.
Сгорела тоска, приносившая муки.
Я знаю, навеки с тобой мы расстались,
Но завтра опять я возьму перо в руки.
Я напишу как без тебя одиноко
Как трудно, когда человека теряешь.
Я снова черкну, как мое чувство глубоко…
Но ты никогда о письме не узнаешь.
Перо аккуратно буквы выводит.
Сегодня я вновь не усну до рассвета
Бессонная ночь с ума меня сводит.
Пишу письмо я снова тебе,
Пишу, рука дрожит немного.
И тают слова в чернил синеве,
То, сея вокруг, то, срывая тревогу.
Ужасно соскучился я за тобою
И хочется вспомнить волшебные дни,
Когда играли с тобою желтой листвою
И в целой Вселенной мы были одни.
Когда мы играли с ласковым снегом,
Когда мерзли руки, но грелись сердца.
Тогда лишь счастливым я был человеком
И этому счастью не видел конца.
Когда по алее влюбленных гуляли,
Когда лунный вечер нам в ноги упал.
На небе так густо звезды сверкали -
Любимой своей я стихи посвящал.
Сейчас не хватает твоей мне поддержки.
Не знаю ли, помнишь еще ты меня
Ведь ты королева, а я вроде пешки
И нет у меня боевого коня.
Одна за одною рождаются строчки,
Но смысла они немного имеют,
Распускаются лишь как цветочные почки
И точно как люди нередко седеют.
Ну вот и все – все мысли на бумаге.
Ну вот и все, что смог я написать.
Но где набраться сил, но где найти отваги,
Чтобы тебя найти и это все сказать.
Конверт заклеен – последняя точка.
Свеча уже на столе догорает.
Она, как и я в пути одиночка,
Она лишь письмо мое прочитает.
Вот пламя бежит по строкам незнакомым,
Страницы, из жизни листая, сжигает.
То вспыхнет она, о любви найдя слово,
То, затухая, как будто рыдает.
И все кучка пепла – вот все, что осталось.
Сгорела тоска, приносившая муки.
Я знаю, навеки с тобой мы расстались,
Но завтра опять я возьму перо в руки.
Я напишу как без тебя одиноко
Как трудно, когда человека теряешь.
Я снова черкну, как мое чувство глубоко…
Но ты никогда о письме не узнаешь.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
