Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.04
05:01
Вкрути ж мені, вкрути,
Бо все перегоріло,
Врятуй від темноти,
Щоб в грудях зажевріло,
Завібрували щоб
Енергії вібрацій,
Щоб як нова копійка
Бо все перегоріло,
Врятуй від темноти,
Щоб в грудях зажевріло,
Завібрували щоб
Енергії вібрацій,
Щоб як нова копійка
2025.12.04
03:24
Як уже десь тут було сказано, на все свій час і своє врем'я.
Час розставляти ноги і врем'я стискати коліна, час подавати заяву в ЗАГС і врем'я на позов до суду, час одягати джинси і врем'я знімати труси, час висякатися і врем'я витирати рукавом носа
2025.12.04
00:46
Найпевніший спосіб здолати українців – поділити їх і розсварити.
Хто зазирнув у душу політика – тому дідько вже не страшний.
На зміну турецьким башибузукам прийшли російські рашибузуки.
Краще ламати стереотипи, аніж ламати себе.
Дзеркало душі
2025.12.04
00:28
Я скоріш всього сова,
що боїться світла
і улесливі слова,
що яскраво світять.
Не розказую про те,
як яси жадаю —
вранці сонце золоте
запиваю чаєм.
що боїться світла
і улесливі слова,
що яскраво світять.
Не розказую про те,
як яси жадаю —
вранці сонце золоте
запиваю чаєм.
2025.12.03
22:58
М-алий Фонтан - для серця люба батьківщина.
А-вжеж, найкращеє в житті село.
Л-юблю красу його і неньку Україну.
И-верень - грудочку землі і тло.
Й-оржисті трави, щедрий ліс, гаї, дорогу.
Ф-онтанські зваби - поле і ставок.
О-бійстя і садки. Летить
А-вжеж, найкращеє в житті село.
Л-юблю красу його і неньку Україну.
И-верень - грудочку землі і тло.
Й-оржисті трави, щедрий ліс, гаї, дорогу.
Ф-онтанські зваби - поле і ставок.
О-бійстя і садки. Летить
2025.12.03
21:51
НЕ ТРЕБА "ПОТІМ" (діалог у співавторстві з Лілія Ніколаєнко)
***
Прощай сьогодні. “Потім” вже не треба.
Я скнію в римах, ніби в ланцюгах.
Від тебе в них тікаю, та нудьга
Згорілими рядками вкрила небо.
***
Прощай сьогодні. “Потім” вже не треба.
Я скнію в римах, ніби в ланцюгах.
Від тебе в них тікаю, та нудьга
Згорілими рядками вкрила небо.
2025.12.03
21:39
Куди і з ким — не коментую.
Лишила осінь повноважень.
Це наче в ліс послати тую
Від алілуї персонажем…
Коли кого — вже не цікавить.
Лишила ніч передумови.
Це наче вдих бензин заправить
Лишила осінь повноважень.
Це наче в ліс послати тую
Від алілуї персонажем…
Коли кого — вже не цікавить.
Лишила ніч передумови.
Це наче вдих бензин заправить
2025.12.03
18:52
Зима ударила у бруд
Лицем в безсилості нещасній.
І бруд заполоняє брук,
Мов Брут з ножем несвоєчасним.
Зима пірнула у абсурд
І стала стала осінню неждано.
І Божий замисел заглух
Лицем в безсилості нещасній.
І бруд заполоняє брук,
Мов Брут з ножем несвоєчасним.
Зима пірнула у абсурд
І стала стала осінню неждано.
І Божий замисел заглух
2025.12.03
15:31
Якби лише земля мала
тримала на цім світі,
то я б під хатою росла,
Черемхою в розквіті.
Пахтіла б медом навесні,
і раювала літом,
а восени удалині
блищала фіанітом.
тримала на цім світі,
то я б під хатою росла,
Черемхою в розквіті.
Пахтіла б медом навесні,
і раювала літом,
а восени удалині
блищала фіанітом.
2025.12.03
01:01
хотів тобі я наспівати
про любов
про блиски у очах
і як бурлила кров
і блиснуло в очах
і закипіла кров
нам у вогні палати
в ритмі рок-ен-рол
про любов
про блиски у очах
і як бурлила кров
і блиснуло в очах
і закипіла кров
нам у вогні палати
в ритмі рок-ен-рол
2025.12.02
22:34
Потойбіч і посейбіч – все це ти.
Ти розпростерся мало не по самий Ніжин.
А в серці, як колись і нині, й вічно –
Одна і та ж синівська ніжність.
На древніх пагорбах стою,
Немовби зависаю над святим Єрусалимом,
І, як йому, тобі пересилаю ці рядки:
“М
Ти розпростерся мало не по самий Ніжин.
А в серці, як колись і нині, й вічно –
Одна і та ж синівська ніжність.
На древніх пагорбах стою,
Немовби зависаю над святим Єрусалимом,
І, як йому, тобі пересилаю ці рядки:
“М
2025.12.02
22:17
Насправді грудень не зігріє,
мою невтішну безнадію,
сніжниці білу заметіль.
Жасминові, легкі, перові
летять лелітки пелюсткові —
на смак не цукор і не сіль.
Льодяники із океану,
що на губах рожевих тануть
мою невтішну безнадію,
сніжниці білу заметіль.
Жасминові, легкі, перові
летять лелітки пелюсткові —
на смак не цукор і не сіль.
Льодяники із океану,
що на губах рожевих тануть
2025.12.02
21:18
Поворожи мені на гущі кавовій!
Горнятко перекинь, немов життя моє:
Нехай стікає осад візерунками –
Пророчить долю дивними малюнками...
На порцеляні плямами розмитими
Минуле з майбуттям, докупи злитії.
Можливо, погляд вишень твоїх визрілих
Горнятко перекинь, немов життя моє:
Нехай стікає осад візерунками –
Пророчить долю дивними малюнками...
На порцеляні плямами розмитими
Минуле з майбуттям, докупи злитії.
Можливо, погляд вишень твоїх визрілих
2025.12.02
20:34
Вже і цвіркун заснув.
Мені ж не спиться,
стискає серце біль-війна.
Чи вщухне доля українця,
що горя зазнає сповна?
Чи вщухне гуркіт біснування
рашистів на землі моїй?
Кого готує на заклання
Мені ж не спиться,
стискає серце біль-війна.
Чи вщухне доля українця,
що горя зазнає сповна?
Чи вщухне гуркіт біснування
рашистів на землі моїй?
Кого готує на заклання
2025.12.02
17:20
Грудень сіє на сито дощ,
І туману волога завись
Осіда на бетоні площ.
Голуби на обід зібрались.
Віддзеркалення лап і ший
Мерехтить, ніби скло побите.
Хтось би хліба їм накришив,
І туману волога завись
Осіда на бетоні площ.
Голуби на обід зібрались.
Віддзеркалення лап і ший
Мерехтить, ніби скло побите.
Хтось би хліба їм накришив,
2025.12.02
14:53
Дивлюсь у туман непроглядний, дівочий,
У епос далеких самотніх лісів.
Немов Гільгамеш, я бреду через очі
Дрімотних лугів і нежданих морів.
Я бачу в тумані чудовиська люті,
І посох пророка, і знаки біди.
Несеться полями нестриманий лютий,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...У епос далеких самотніх лісів.
Немов Гільгамеш, я бреду через очі
Дрімотних лугів і нежданих морів.
Я бачу в тумані чудовиська люті,
І посох пророка, і знаки біди.
Несеться полями нестриманий лютий,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.11.26
2025.11.23
2025.11.07
2025.10.29
2025.10.27
2025.10.20
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Артем Демчук /
Вірші
***
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
***
На зламі вулиці крокую до метро.
Я сам собі нагадую собаку.
І дивляться крізь мене на Дніпро
святий Андрійко і святий Петро
вбачаючи поета і пияку.
А простоніг вже пада перший сніг.
Я так люблю його важке дихання,
що, мабуть, збожеволіти би зміг,
аби прислухатися.Чуєш Боже, сміх.
То перше листопадове вітання.
А у волосся вплівся вітерець.
І смужкою десь тягнеться дорога.
І як не прикро знов сумний кінець,
Тікає хутко в слові олівець.
Але дорога ця лишень до Бога.
Ночиться. Пара і холодний ніс.
Я запалив і хочеться лиш кави.
Всміхається в мені святий Борис
та Гліб бідачка душиться від сліз
і Стусова могила десь між нами.
На зламі вулиці Екліссиаст сумний
по вінця пригостив вином блукання.
І шлях від того став таким близьким
таким високим і таким низьким.
Ма, в тому є найвищій сенс єднання.
Торгує симиренкою у переході дід
і пада попіл на довгасті його вуса.
Кон’юктивітні очі злісно вслід
хапають відбиття моїх чобіт.
А я всміхаючись протягую картуза.
Ця ніч подібна до тяжких зізнань.
Ця ніч – недопалок пекельної епохи,
залишеної десь на півдороги,
у колесі зневіри та скитань.
Ця ніч німа. Нам чутно її кроки.
Нам чутно ніч тікаючу від нас.
Ми бачимо її в очах зустрічних,
в мелодіях постутопічних.
У пошуку потрібних фраз.
Ця ніч є скрізь. Ця ніч весь час
відсахуючись місто лізе в нори
тривких новозбудованих печер.
Тут все, мов від Содоми й до Гамори
тут ліки від нудьги – голодомори.
Тут дід всміхаючись у переході вмер.
Тут Володимир хреститься від жаху.
І дивляться крізь мене на Дніпро
святі яким давно вже все одно
перетворюсь я на поета чи пияку,
а чи залишуся блукаючим Ніхто
Я сам собі нагадую собаку.
І дивляться крізь мене на Дніпро
святий Андрійко і святий Петро
вбачаючи поета і пияку.
А простоніг вже пада перший сніг.
Я так люблю його важке дихання,
що, мабуть, збожеволіти би зміг,
аби прислухатися.Чуєш Боже, сміх.
То перше листопадове вітання.
А у волосся вплівся вітерець.
І смужкою десь тягнеться дорога.
І як не прикро знов сумний кінець,
Тікає хутко в слові олівець.
Але дорога ця лишень до Бога.
Ночиться. Пара і холодний ніс.
Я запалив і хочеться лиш кави.
Всміхається в мені святий Борис
та Гліб бідачка душиться від сліз
і Стусова могила десь між нами.
На зламі вулиці Екліссиаст сумний
по вінця пригостив вином блукання.
І шлях від того став таким близьким
таким високим і таким низьким.
Ма, в тому є найвищій сенс єднання.
Торгує симиренкою у переході дід
і пада попіл на довгасті його вуса.
Кон’юктивітні очі злісно вслід
хапають відбиття моїх чобіт.
А я всміхаючись протягую картуза.
Ця ніч подібна до тяжких зізнань.
Ця ніч – недопалок пекельної епохи,
залишеної десь на півдороги,
у колесі зневіри та скитань.
Ця ніч німа. Нам чутно її кроки.
Нам чутно ніч тікаючу від нас.
Ми бачимо її в очах зустрічних,
в мелодіях постутопічних.
У пошуку потрібних фраз.
Ця ніч є скрізь. Ця ніч весь час
відсахуючись місто лізе в нори
тривких новозбудованих печер.
Тут все, мов від Содоми й до Гамори
тут ліки від нудьги – голодомори.
Тут дід всміхаючись у переході вмер.
Тут Володимир хреститься від жаху.
І дивляться крізь мене на Дніпро
святі яким давно вже все одно
перетворюсь я на поета чи пияку,
а чи залишуся блукаючим Ніхто
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
