Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.06.17
12:04
Мені часу, напевно, ніколи не стане.
Я постійно біжу і не знаю куди.
У далеких полях чи лісах Індостану
Я шукаю розгойдані смисли годин.
Ніби відповідь на нерозв'язні питання,
Я шукаю у джунглях безумного дня.
А впіймаю у руки часи катування,
Я постійно біжу і не знаю куди.
У далеких полях чи лісах Індостану
Я шукаю розгойдані смисли годин.
Ніби відповідь на нерозв'язні питання,
Я шукаю у джунглях безумного дня.
А впіймаю у руки часи катування,
2026.06.17
09:34
Чумацький шлях як ніч ,як сон
Чумак завжди хороший,
Був в дивну сіль поверх кальсон
Він схований між грошей.
Модерн вовни давно відсох,
Вогонь в очах світився,
Зелених щічок світлий мох,
У кузні де дрімав Сварог,
Чумак завжди хороший,
Був в дивну сіль поверх кальсон
Він схований між грошей.
Модерн вовни давно відсох,
Вогонь в очах світився,
Зелених щічок світлий мох,
У кузні де дрімав Сварог,
2026.06.17
09:11
Безпорадний погляд,
Усмішка Мадонни.
Чорна кішка поряд,
Як думки бездонні.
На полиці образ —
Божа Діва плаче,
Поховала вчора
Господа, неначе.
Усмішка Мадонни.
Чорна кішка поряд,
Як думки бездонні.
На полиці образ —
Божа Діва плаче,
Поховала вчора
Господа, неначе.
2026.06.17
07:36
На столі смачний сніданок
Жде на Рому кожен ранок:
Трошки ситної вівсяки
І компоту з ягід склянка,
Чи вареників із сиром
Дух іде по тій квартирі,
Де онукові радіти
Бабця буде ціле літо.
Жде на Рому кожен ранок:
Трошки ситної вівсяки
І компоту з ягід склянка,
Чи вареників із сиром
Дух іде по тій квартирі,
Де онукові радіти
Бабця буде ціле літо.
2026.06.17
04:21
Учора на потьмареному небі
я колесо побачив і звізду.
Іх бін такий закоханий у тебе,
що слів, їй-богу, зразу не знайду.
П.П
Співає птічка пісню голосну
і від любові серце заміраєт.
я колесо побачив і звізду.
Іх бін такий закоханий у тебе,
що слів, їй-богу, зразу не знайду.
П.П
Співає птічка пісню голосну
і від любові серце заміраєт.
2026.06.17
01:55
Ці вечори лишаються моїми,
Я їх відчув, прийняв і пережив.
Душа моя - за чорними дверима,
Але від них давно нема ключів.
Дороги мовчазні до мене звикли,
Хоча багато бачили облич.
Ці вечори, заплакані й прогірклі,
Я їх відчув, прийняв і пережив.
Душа моя - за чорними дверима,
Але від них давно нема ключів.
Дороги мовчазні до мене звикли,
Хоча багато бачили облич.
Ці вечори, заплакані й прогірклі,
2026.06.17
00:09
Вусаті норовисті кентаври
Дегустують стиглі яблука
В саду патріарха Ноя:
У дітей Нефели був свій пліт
І свій нечемний човен*
Зроблений з бамбукових стовбурів.
Вони полюбляли кислі істини,
А Ной цінував хмільне і солодке,
Дегустують стиглі яблука
В саду патріарха Ноя:
У дітей Нефели був свій пліт
І свій нечемний човен*
Зроблений з бамбукових стовбурів.
Вони полюбляли кислі істини,
А Ной цінував хмільне і солодке,
2026.06.16
22:20
віє вітер, крізь холодну зливу
вгорі же сніг, вірогідно, сніг
те ж обличчя, на віконнім склі
неспішна ніч. та ж неспішна ніч
шум незнайомців, байдужий моїм думкам
ще один буремний день на порозі
я тим живу, щоб нам лежать удвох без тям
вгорі же сніг, вірогідно, сніг
те ж обличчя, на віконнім склі
неспішна ніч. та ж неспішна ніч
шум незнайомців, байдужий моїм думкам
ще один буремний день на порозі
я тим живу, щоб нам лежать удвох без тям
2026.06.16
21:42
усякі наші танці
у пам’яті далекій
і румба і сіртакі
чи трохи джітербеґ
усі мої прозріння
давалися нелегко
кого за руку брав я
і де вони тепер
у пам’яті далекій
і румба і сіртакі
чи трохи джітербеґ
усі мої прозріння
давалися нелегко
кого за руку брав я
і де вони тепер
2026.06.16
21:18
Тротуар в позолоті –
Квітне жовта акація.
Біла травень відкрила,
А сестрі випав червень.
Дерева без борні
Віддають одне одному
Небесами призначену чергу...
Нам би вчитись і вчитись
Квітне жовта акація.
Біла травень відкрила,
А сестрі випав червень.
Дерева без борні
Віддають одне одному
Небесами призначену чергу...
Нам би вчитись і вчитись
2026.06.16
11:56
Нарешті я нормально висплюсь
За сотні років на землі.
Проступить правда, наче листя.
Прийдуть далекі кораблі.
Примірю я слова на виріст,
Долаючи нові щаблі.
Нарешті правда переможе,
За сотні років на землі.
Проступить правда, наче листя.
Прийдуть далекі кораблі.
Примірю я слова на виріст,
Долаючи нові щаблі.
Нарешті правда переможе,
2026.06.16
11:54
Зранку у неділю, в першій,
я розплющив очі
від морзянки в мої двері.
Двійка тамагочі,
просто з "Вартової Вежі",
глянцеві-лискучі
простягнули від Єгови
звіщення страшнючі.
я розплющив очі
від морзянки в мої двері.
Двійка тамагочі,
просто з "Вартової Вежі",
глянцеві-лискучі
простягнули від Єгови
звіщення страшнючі.
2026.06.16
10:44
Дрони круками вгорі —
смерть жахну несли на крилах.
В небі, у нічній порі,
від пальби зоря ятрилась.
Гуркотіло навкруги,
та незламна Україна
боронила береги:
смерть жахну несли на крилах.
В небі, у нічній порі,
від пальби зоря ятрилась.
Гуркотіло навкруги,
та незламна Україна
боронила береги:
2026.06.16
06:33
Тато швидко на лопатки
Укладає сина спатки,
А матуся на бочечок
Мостить лагідно малечу
І наспівує годину
Колискову пісню сину.
16.06.26
Укладає сина спатки,
А матуся на бочечок
Мостить лагідно малечу
І наспівує годину
Колискову пісню сину.
16.06.26
2026.06.16
02:09
Кому мало територій на землі – під землею доберуть скільки треба.
Низькі люди полюбляють балачки про високі матерії.
Моральне безсилля зазвичай компенсують демонстрацією фізичної сили.
Можна втратити геть усе, але злоба і заздрість залишаються
2026.06.15
20:37
розваж мене чимось небесний зодчий
немає тут розваг земних
сьогодні
знаю ми несхожі
ти понад хмарами а я оце на дні
я вірував у вітер
вітер віяв
збираючи ужинки там і сям
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...немає тут розваг земних
сьогодні
знаю ми несхожі
ти понад хмарами а я оце на дні
я вірував у вітер
вітер віяв
збираючи ужинки там і сям
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.06.15
2026.06.14
2026.06.11
2026.06.08
2026.06.05
2026.06.01
2026.05.31
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Артем Демчук /
Вірші
***
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
***
На зламі вулиці крокую до метро.
Я сам собі нагадую собаку.
І дивляться крізь мене на Дніпро
святий Андрійко і святий Петро
вбачаючи поета і пияку.
А простоніг вже пада перший сніг.
Я так люблю його важке дихання,
що, мабуть, збожеволіти би зміг,
аби прислухатися.Чуєш Боже, сміх.
То перше листопадове вітання.
А у волосся вплівся вітерець.
І смужкою десь тягнеться дорога.
І як не прикро знов сумний кінець,
Тікає хутко в слові олівець.
Але дорога ця лишень до Бога.
Ночиться. Пара і холодний ніс.
Я запалив і хочеться лиш кави.
Всміхається в мені святий Борис
та Гліб бідачка душиться від сліз
і Стусова могила десь між нами.
На зламі вулиці Екліссиаст сумний
по вінця пригостив вином блукання.
І шлях від того став таким близьким
таким високим і таким низьким.
Ма, в тому є найвищій сенс єднання.
Торгує симиренкою у переході дід
і пада попіл на довгасті його вуса.
Кон’юктивітні очі злісно вслід
хапають відбиття моїх чобіт.
А я всміхаючись протягую картуза.
Ця ніч подібна до тяжких зізнань.
Ця ніч – недопалок пекельної епохи,
залишеної десь на півдороги,
у колесі зневіри та скитань.
Ця ніч німа. Нам чутно її кроки.
Нам чутно ніч тікаючу від нас.
Ми бачимо її в очах зустрічних,
в мелодіях постутопічних.
У пошуку потрібних фраз.
Ця ніч є скрізь. Ця ніч весь час
відсахуючись місто лізе в нори
тривких новозбудованих печер.
Тут все, мов від Содоми й до Гамори
тут ліки від нудьги – голодомори.
Тут дід всміхаючись у переході вмер.
Тут Володимир хреститься від жаху.
І дивляться крізь мене на Дніпро
святі яким давно вже все одно
перетворюсь я на поета чи пияку,
а чи залишуся блукаючим Ніхто
Я сам собі нагадую собаку.
І дивляться крізь мене на Дніпро
святий Андрійко і святий Петро
вбачаючи поета і пияку.
А простоніг вже пада перший сніг.
Я так люблю його важке дихання,
що, мабуть, збожеволіти би зміг,
аби прислухатися.Чуєш Боже, сміх.
То перше листопадове вітання.
А у волосся вплівся вітерець.
І смужкою десь тягнеться дорога.
І як не прикро знов сумний кінець,
Тікає хутко в слові олівець.
Але дорога ця лишень до Бога.
Ночиться. Пара і холодний ніс.
Я запалив і хочеться лиш кави.
Всміхається в мені святий Борис
та Гліб бідачка душиться від сліз
і Стусова могила десь між нами.
На зламі вулиці Екліссиаст сумний
по вінця пригостив вином блукання.
І шлях від того став таким близьким
таким високим і таким низьким.
Ма, в тому є найвищій сенс єднання.
Торгує симиренкою у переході дід
і пада попіл на довгасті його вуса.
Кон’юктивітні очі злісно вслід
хапають відбиття моїх чобіт.
А я всміхаючись протягую картуза.
Ця ніч подібна до тяжких зізнань.
Ця ніч – недопалок пекельної епохи,
залишеної десь на півдороги,
у колесі зневіри та скитань.
Ця ніч німа. Нам чутно її кроки.
Нам чутно ніч тікаючу від нас.
Ми бачимо її в очах зустрічних,
в мелодіях постутопічних.
У пошуку потрібних фраз.
Ця ніч є скрізь. Ця ніч весь час
відсахуючись місто лізе в нори
тривких новозбудованих печер.
Тут все, мов від Содоми й до Гамори
тут ліки від нудьги – голодомори.
Тут дід всміхаючись у переході вмер.
Тут Володимир хреститься від жаху.
І дивляться крізь мене на Дніпро
святі яким давно вже все одно
перетворюсь я на поета чи пияку,
а чи залишуся блукаючим Ніхто
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
