Ти йшов коридором у білім халаті,
А я посміхнулась назустріч тобі,
Відчула, як серце крізь залози рветься
І стукає пульс у моїй голові.
Очима прилипла до тебе, як пластир,
Оглянула твій невеликий скелет.
Ти трохи знітився, проте привітався
Та руку холодну подав як пінцет.
Твій погляд для мене – немов панацея
А голос приводить у мовчанку й стаз.
Без тебе не можу, як хворий без ліків,
З тобою, немов би впадаю в екстаз.
Мені ти потрібен ще більше, ніж кисень,
Вода, вітаміни, жири та білки.
Бо очі твої – наче краплі зеленки,
І зачіска в тебе – це вати куски.
Ти ніжно ключицю мою обіймаєш,
Цілуєш зап`ястя і кисть, і плече.
Я дивлюся гостро очима, мов лазер
І хочу признатись, що люблю тебе.