Я прагну душу вилити на спраглий світ
сліпим дощем любові, радості, проміння.
Найважче - відштовхнутися. Стрімкий політ,
розмахи щирості - і легко на сумлінні.

Бо дух не переводиться, а жде на час
в годиннику, що суті правоту настукав.
Всім бідам нині замовляю парастас
і міцно й ніжно правдам потискаю руки.

Тремтіте ж, кривдники поезії життя,
бездарні книгогризи, сірі кардинали,
безглуздники, бездушники, безсилі "я" -
небес опала вам сьогодні перепала.

Бо житиму віднині, як нема коли,
молитимусь у кожнім слові на надію.
Бракує місця в серці кпинам та хулі,
себе я роздаю по поштовху і зрію.

Я бачу душу, вилиту з хреста - горіть
за нас, на спис настромлені, Христові страсті,
бо в них, розірвана колись, до Бога нить
тугим вузлом жертовно зав`язала щастя.

15 Лютого 2008