Твій хід... Мій хід...
– Давай, зіграєм в шахи”, –
сказав ти якось у морозний вечір.
– Не вмію, – тихо я відповіла.
–Та перестань! Було б бажання вчитись.
– Бажання є. Що ж, розставляй фігури. Я граю білими?
–Мабуть, що чорними, бо першим був мій хід.
Хіба що в нашій грі він – як прерогатива чорних.
Тут головне, запам’ятай,
Не дозволяй супернику дістатись твого поля.
А ще веди гру так, щоб втратити найменше,
Зрозуміло?
– Так. Хоча це трохи важко.
– А що буває легко у житті?.. Твій хід!
– Я вже його зробила.
– Не бачу. А... Твій хід конем, хм, розумно.
Я ж піду назустріч...
– І ставитиму „шах”!
А де твій хід?
Невже так швидко здався ти без бою,
Ще й дошку шахову у нервах перекинув?
Так ти долаєш труднощі? Що ж, ясно.
Та повернись, хоч позбирай фігури!
Он там король в кутку, згубив корону.
І зникла королева, як і ти.
Я втратила лиш кілька пішаків,
Суперника на поле не пустила.
Спасибі, друже! В шахи я навчилась грати!