Важіль вічності - право любити
та проникнення слова у дію.
Виливаю журбу недопиту,
наливаю надію і грію...

Серце навчене вибити щастя,
наче скульптор, із світла та тіні.
Є бажання - летіти та впасти,
та чекання - тягар у коліні.

Мрій краплини виношують радість,
бо запалом в душі задощило.
Та не щедрі уста на поради -
розродитися їм понад силу.

Душепадом благання проллюся,
Райський Сад орошу молитвами,
щоби важіль в миттєвому русі
кожну дію розважив словами,

щоб ділилися співом години
у дорозі до Правди і чуда,
а, в наповнених щастям, краплинах
божих янголів бачили люди.

Опаде в тихім порусі тіло,
наче лист на осіннім параді.
І до тіла не буде вже діла
ні душі, ні словам, ні розраді.

Як озорене небо зостару
розлетиться - то стане журбою
недопитого Божого Дару,
що Господь засвітив над Тобою.

22 Лютого 2008