САМАРИТЯНКА
той подорожній не приїхав
на балагулі
у запорошених сандалях
при цямрині сидів
і попрохав води —
я його скоро позбулася
він — чужинець
прийняв мою відмову
тільки мовив
якби ти знала ...

я тепер канею
по білім світі скиглячи шукаю
живущої-цілющої води
яка навіки гасить спрагу


ДЖУЛЬЄТТА
Я — вигадка чи дійсність ?
пуп’янок рожевий
зів’ялий рано

швидкоплинна мить —
розливи жайворонка
чи соловейка ?

без поруччя моє буття —
порцелянова чаша в землетрусі

доля ламає все крихке
об корінь
і тільки смерть увінчує
безсмертям


НАНА
шматяна лялько
з ганчірками саксофонів
у вухах

карбуєш торси
укусом гетери
бо любовне мистецтво
відоме також
скорпіонам

твої жести — порожні
м’ясожерна рослино
з передміської грядки


ЯРОСЛАВНА
не знаю як прочитати
залізний степовий запах
скигління чайки
багрець неба

ось айва б’є поклін землі
дрижить струна ? тятива ?
де ти
мій ладо ?

акафист гуде від каплиці
жертву приносять на капищі

Сонцю Вітру Дніпрові
молюся


МАРУСЯ БОГУСЛАВКА
з очисної покути
билиною мене співають

рятувати життя це — добре вмирати
щоб не скривдити ні тотема
ні людини ні дерева
ні птаха ні каменя

щоб земля не прокляла
твоєї плоті
не вивернула її
з очима повними порожняви
падлом для гайвороння

рятувати життя це — повертати обличчя
соняшником
за сумлінням


КАТЕРИНА
полями
байраками
канавами міста
несу своє важке лоно
за семафорами
до сподіваного гнізда

байдуже сонце
не просльозиться
не поласиться до колін
вовчий вітер

не знаю —
пречиста грішниця —
що мені заборонений рай
навіть баштан
навіть убогий квітник

тільки одна грядка моя
десь біля тину
чужого цвинтаря


ЖІНКА
усі мої маски
то мозаїка
мого обличчя

я — баня світлого храму
я — темної мряки долина

у темну мряку завиваю землю
купаю землю світлом храму

я — мед і цикута
я — ласка і гріх
я — корінь і крона

1994-2000