Відполотніло полотно, загусла фарба,
наклалися мазки примружено митцем -
стара гарба завмерла в неповторнім карбі,
як неба висохло блідим-бліде лице.

Іще мазок - і подорожній при дорозі
у куряву покрився, мов легені в дим -
його душа створила та освітлив розум,
і гаму сірого назвали очі - ним.

Та не німий цей мім, бо вираз повен крику,
бо погляд заснував у ліченій журбі.
Зав`язані думки старця побожним ликом,
немов несе він світ на власному горбі.

Забіг під небо шлях, щоб йдучий легше дихав,
а недогарок сонця підпалив гарбу.
І наче доля - степ лежав до болю тихо,
на стінках серця ставив підпис Бог - "Тут був..."

24 Травня 2008