Незабутній (на мотив Б.Грєбєнщікова „Три сестри...”)
і до композиції "  +   +   +   " А.Н.

* * *
Три плюси, три плюси - після любощів на ранок,
а хоч я, хоч і я, сподівався аж на сім.
Та спасибі й на тім – вийду втомлено на ганок,
і нехай десь і б’є, і лютує в небі Грім...

P/S
О, Афродито, дякую! Небесні
у всьому бо щедріші за земних!
Твій погляд я відчув, невже ти поруч?
Чи пригадала випадково наші дні?
Чому би не зустрітися й разом
помандрувати давніми шляхами?
Заглибитись в події, і часи.
Там стільки запитань зосталось досі.
Почути б якось твої одкровення.
Жіноча таємниця - суть всього,
і я таки її не розумію.

Чи пам’ятаєш яру Клеопатру,
що по сназі у пристрасному небі
катам у руки віддала мене?
І суто з-за марудної погорди,
і навіть подихи мого кохання
змінити її серця не змогли!

І я запитував себе відтоді,
взираючи на обриси жінок,-
що знищує з народження прекрасне:
страждання чи отримане всевладдя?..

До неї більше я не прилітав,
клянуся, і тисячосвітня дружба
з тобою запорукою тому!
І наші любощі. А ще розлуки!

Чомусь у поспіху мчимо кудись.
Як тільки проростає свіжа плітка,
то поспішаємо її пізнати.
Ми ж охоронці передвічних істин.
І ми повинні, правда? Ти і я -
як солодко звучить, коли ми разом.
Бо надто схожі, -
                        Афродито, навіть,
коли ти з іншими кохалась, в мене
була тобі подібна у обіймах.
Немовби повернути я хотів
у відчуттях минуле наше спільне.
Закрию очі, й наче при тобі.
Послухай це дитя солодкогубе,
і уяви її на ложі хвилі -
таку закохану, таку мрійливу...*
Нехай вона лише відбиток миті.
Ти непримітно пролетіла в небі,
а на землі її майнула тінь.

Що їм невпинність часу, нам - розвага,
прогулянки у мареві епох.

Та одного я прагну, Афродито, -
згадай мене не через сотню років
у позабутих світлом нетрях суму,
а межи радості і вихваляння,
у щедрім Римі, в мить благочестиву,
коли тобі вклонитись зайде Цезар,

і я прийду до тебе разом з ним.


2008

* - Norah Jones. Don Know Why