ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олександр Бобошко Заколотний
2019.02.22 11:25
Притулити це літо
до грудей, до чола.
(Поколовшись об трави,
скажу: «Ну і хай» собі).
Відгриміла декада
грозова-дощова,
і сусідські порічки

Юрій Сидорів
2019.02.22 10:31
Автобусних фільмів дорожній вертеп
Півдня розважає усіх пасажирів.
Позаду лишилися Умань і Київ.
За вікнами сонцем доглянутий степ.

Редактору титрів не зайвий лікнеп.
І хто йому їх написати довірив?
Автобусних фільмів дорожній вертеп

Віктор Кучерук
2019.02.22 07:23
Хоч ще зими студений подих,
Як тінь, остуджує чоло, -
Сніг перевтілює у воду
В землі пробуджене тепло.
Воно уїдливо, зісподу
Руйнує гори кучугур
І рветься швидко на свободу,
Як світла радість із зажур.

Серго Сокольник
2019.02.21 22:17
НедОгарок.
***маленька андеграундна сюрреалістична літературна поема.***

Це вітер виє чи вовчиця
Крізь морок ночі? Голова
Болить... Мені будинок сниться,
В якому Творчість прожива.
Цей дім осіб прийма солідних,

Ігор Деркач
2019.02.21 21:01
Що обирати? Вбийте – не пойму,
що діється? Яке то євре-рило
ще націю зі сцени не дурило,
а ми іще не хлопали йому?

І хлопаємо – іноді очима,
долонями, і вухами інде,
і нібито не знаємо причини,

Олексій Кацай
2019.02.21 19:31
І все ж – нехай війна й руїна! –
я твердо вірю: від Землі
до зір летітимуть невпинно
стрімкі космічні кораблі.

І з України, й з Сент-Люсії,
з Непалу, Гани, й Мексики…
І навіть, може, із Росії,

Віктор Кучерук
2019.02.21 19:19
Хоч натомлене серце збивається з ритму,
І невпинно холоне,спустошена часом, душа, -
Я вдивляюся в світ до цих пір ненаситно,
Як у небо високе з гніздечка невміле пташа.
Сотні раз намагався безсило присісти,
Дати спокій собі і не бути комусь тягарем,

Юлія Зотова
2019.02.21 14:10
Зважуватись, зважувать, вагатися...
Дійте і не бійтесь помилятися!

Тетяна Левицька
2019.02.21 08:58
Мчать життя коліщата,
а ти в чорній габі.
Будеш інших прощати -
то пробачиш собі.
Віра втратила крила
від жури і сльоти,
якби Бога молила,
не пила б самоти.

Олександр Сушко
2019.02.21 06:08
Анумо у сторону жарти,
Бо тема серйозна, ще та:
Ніхто не уміє кохати,
Лиш пишуть,- у цьому й біда.

Не ходиш наліво під верби
Із сонмищем лакомих гейш.
Тому що Ерота не треба,

Ярослав Чорногуз
2019.02.21 00:19
Ми зустрінемося навесні,
Як розтане остання сніжина,
Я мов лебідь до тебе полину
Наяву, не лише уві сні…
Ми зустрінемося навесні.

Ми зустрінемося навесні,
І підемо в зелену діброву -

Марія Дем'янюк
2019.02.20 21:47
Вода холодна? Крижана?
- Гаряча:
Палючими слізьми
Небесна плаче...
Мороз лютневий.
Мокра одежина.
Та Пломінь Гідності
Палає без упину.

Іван Потьомкін
2019.02.20 20:46
Навмисне коло товаришів не ширив.
Казав: «Навіщо додавати смутку тим,
Кому іще далеко так до вирію,
Відкіль вертаються лиш спомином гірким?»
Не був святим, та й не надміру грішним.
Не зносив сліз, порожніх слів невтішних.
Просив, щоб не поклали у

Сонце Місяць
2019.02.20 17:16
тому що дощ, хтось бо хотів дощу
лети ускрізь, не обертайся, птахо
розвидіти надміру досхочу
усе згадати & забути інше шляхом

вже не зустрінемся ніколи, не бентеж
мене, сентиментальщино погодня
у перспективі жодних снів егеж

Олександр Сушко
2019.02.20 06:26
І нащо моя дружина поперлася у районне управління за субсидією? Нащо псувала свої нерви, виклянчуючи у мертвонародженого викидня - міністерства соціальної політики - куцу матеріальну допомогу для закупівлі дрівцят на зиму та на електроенергію? Це минулог

Віктор Кучерук
2019.02.20 00:14
Звільни мене від самоти
Цілунками і сміхом,
Адже натхненню не прийти
Без радості та втіхи.
Від болю душу увільни
Очікуваним словом, –
Щоб став окриленим я ним
У діях і розмовах.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Альона Диковицька
2019.02.18

Марк Поздняков
2019.02.15

Надія Тарасюк
2019.02.03

Казки Старої Ґадзюби
2019.01.29

Ольга Кміт
2019.01.24

Іван Цимбалюк Калиновий
2019.01.21

Величко Анастасія
2019.01.16






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Назар Федорак (1974) / Вірші / Переклади. Дж. Р. Р. Толкін

 Дж.Р.Р.Толкін. Із роману «Володар Перстенів»
Образ твору ***

Три персні для ельфів – для їх королів,
Сім – гордим гномам з камінних палат,
Ще Дев’ять – людям смертних родів,
Один – Повелителю тьми, де імла
В Мордорі та морок і тінь на землі.
Один з них керує, Один – всіх знайде,
Один їх збере й у пітьмі всіх зведе
В Мордорі, де морок і тінь на землі.

***

Не золото – все, що сяє,
Не всі, хто блукає, – блуднí;
Старе та тривке – не зникає,
Глибокі коріння – міцні.
Із жарин вогонь розгориться,
І світло із тіні сяйне;
Відновиться тріснута криця,
Ізгой знов корону вдягне.


***

Книга 1. Розділ 9. Під вивіскою «Брикливий поні»

Весела і стара корчма
під пагорбом стоїть,
Там темні варяться пива,
І навіть Місяць раз – дива! –
забрів там посидіть.

У конюха є п’яний кіт,
на скрипці грає він;
Угору-вниз смичок пливе,
То запищить, то зареве,
то задзвенить, як дзвін.

Господар має цуценя,
що ловить кожен жарт;
Як тільки зажартує гість,
Не п’є той песик і не їсть –
регоче так, що ґвалт.

Корова ще рогата є,
велична, мов княжна;
Та тільки музику і спів
Зачує десь – трясецься хлів,
вигоцкує вона.

А ось тарелів срібних ряд
і срібних ложок стрій!
Окрема ж пара – для неділь,
Її шкребе ціла артіль
в суботу так, як стій.

І Місяць пиво пив до дна,
і кіт нявчав-нявчав;
Тарілка з ложкою – в танок,
Корова скоком у садок,
а пес свій хвіст впіймав.

Замовив Місяць гальбу ще
і покотивсь під стіл;
І там дрімав, і пиво снив,
Аж поки день не наступив
із сонцем на хвості.

Конюх тоді сказав коту:
«Там Місяця скакун
Гризе вудила та ірже,
Але гоподар спить – і вже,
а сонце – як кавун!»

Тоді хапає скрипку кіт,
і шкварить джиґу він;
Смичок реве, пищить, кричить,
Господар Місяць термосить:
«Вже ранок біля стін!»

І покотили пиячка
горою до небес,
Позаду кінь його чвалав,
Корова гордо-пишно йшла,
тарілка, ложка й пес.

Все швидше, швидше скрипа гра,
і песик скавулить,
Корова й кінь – на головах,
Гасають гості по ліжках,
танцюють, аж курить.

Аж раптом тріснула струна!
корова – стриб і скік,
Зареготало цуценя,
Тарілка вибігла, й півдня
Всі чули ложки крик.

Нарешті Місяць в небесах,
але і сонце там.
Під звуки танцю й скрипки гри
На всіх них дивиться згори,
не вірячи очам.

Книга 1. Розділ 11. Меч у пітьмі

Ґіл-ґалад ельфів був король.
Сумний у нього ореол:
останній він, чия земля
від Моря аж до Гір цвіла.

Мав довгий меч, мав гострий спис,
його шолом крізь ніч світивсь;
всі зорі в небі, золоті,
відбились у його щиті.

Та він відплив кудись давно
і де тепер – кому дано
те знать? Зайшла його зоря,
де над Мордором тінь ширя.

Книга 2. Розділ 4. Подорож у пітьмі

Був юний світ і зелень гір,
І Місяць чистий, як папір,
Струмок без назви біг між скал –
Тоді лиш Дарін тут блукав,
Прокинувшись; він називав
Долини й гори; куштував
Незайманих джерел кришталь,
Над Озером Дзеркальним став
І бачив в ньому, як зірки
Сплелись в корону навіки.
Високі гори, дивний світ
Перед падінням Давніх Літ –
Час незабутніх королів.
О Нарґотронд і Гондолін!
Що відпливли вже за Моря –
Чудова Даріна Пора.

Він посідав різьблений трон
У залі з безліччю колон:
Зі срібла – діл, зі злота – дах,
І руни влади на дверях.
Як сонце, місяць і зірки,
Світили ясно в ті віки –
В той час без горя і жалю –
Сяйливі лампи з кришталю.

Там молот по залізу бив,
Тесак тесав, різець різьбив,
кували лезо й рукоять,
Копали шахти, клали гать.
І на кольчуги йшли метал,
Берил, і перли, і опал;
Щити і лати, меч і спис
Горою там росли увись.

Народ невтомний Дарін мав,
Він під горою грав, співав,
Під арфу менестрель тужив,
А з-за воріт сурмач сурмив.

Миршаві гори, сірий світ,
Ковальський горн – як зимний лід.
Не чути арфи, молот стих:
Загинув, Даріне, і ти...
Його могила – тінь і сум
У Морії, де Казад-дум.
Та світить зірка не одна
В Дзеркальнім Озері із дна:
Його корона там лежить,
Допоки Дарін все ще спить.

Книга 2. Розділ 6. Лотлорієн

Жила давним-давно колись,
Як зірка серед дня,
Ельфійська діва. Сонця блиск
Було її вбрання.

Зоря цвіла на голові,
Й волосся те було,
Мов сонце поміж верховіть,
Що в Лорієн прийшло.

Тих довгих кіс і білих рук
Була краса ясна;
Не йшла – пливла – як вітру звук,
Як липи лист вона.

На водоспаді Німродель,
Де чистих вод свіжінь,
Чий голосок дзюрчав щодень,
Як срібла передзвін?

І де ж тепер вона? Хто зна:
Під сонцем чи в тіні,
В минуле канула весна
Й осінні її дні.

Чекав ельфійский корабель
Під прихистком гори
На юну діву Німродель,
Та звіялись вітри.

В Північних землях уночі,
І море заревло,
І судно узяли смерчі
На навісне крило...

Коли світанок засірів,
То не було землі
Посеред хвиль і між вітрів, --
Лиш сум на кораблі.

Даремно в даль вдивлявсь Амрот –
Прокляв він корабель,
Що був його й відносив от
Його від Німродель.

Він ельфів був король тоді –
Дерев, ущель здавен, --
Коли ще цвів і молодів
Прекрасний Лорієн.

У море раптом він стрибнув,
Рішуче, мов стріла,
І в сірі води він пірнув
І хвиля розійшлась

Волосся вітер розвівав,
Пінився водний шлях;
Прекрасний лебідь відпливав –
Так бачилось здаля.

Та вісті з Заходу не йдуть
На смутний Берег Цей:
Ніде про Амрота не чуть
Між ельфів і людей.

Книга 3. Розділ 6. Король Золотого Палацу

Де зараз кінь, і де вершник? Де зараз ріг, що сурмив тут?
Де зараз шолом, кольчуга, волос, вітром умитий?
Руки на арфових струнах, і багаття червоні?
Де та весна, урожаї, де пшеничні гони?
Проминуло все, наче злива, ніби вітер у лузі;
На Захід за пагорби дні, мов тіні, відчалили в тузі.
Хто затримає дим цих лісів згорідих
Чи поверне ті роик, що за Море сплили?


***

У Двіморден, у Лорієн
Не запливав людський човен,
Не для людських очей горить
Тамтешнє світло кожну мить.
Ґаладріель! Ґаладріель!
П’янка вода твоїх джерел;
Зоря в руці твоїй ясна;
О найчистіша сторона,
Прекрасна дотепер здавен!

Книга 4. Розділ 3. Чорну браму зачинено

Сірий, як миша,
Велій, як хижа,
Ніс, як змія,
Трясу землю я;
Коли йду по траві,
Усі ледь живі.
Мій рот – як сурма,
Жах Південь пройма.
Літа, весни й зими
Фаю ушима,
Все лажу та лажу,
На землю не ляжу,
Хай навіть вмирать.
Бо я оліфант –
Більший за всіх,
Старший за сміх.
Як хто мя спіткає –
То запамятає,
Кому ж не судьба,
Тим я – ворожба;
А все ж оліфантом я є,
Брехать – не моє.

2006

Переклад віршів Назара Федорака

Подано за виданням Дж. Р. Руел Толкін Володар Перстенів. - Львів Астролябія, 2006.





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2008-09-15 16:18:20
Переглядів сторінки твору 3364
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 4.520 / 5.5  (4.833 / 5.45)
* Рейтинг "Майстерень" 4.497 / 5.5  (4.861 / 5.51)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.694
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Конкурси. Теми ПЕРЕКЛАДИ
Автор востаннє на сайті 2009.12.24 22:47
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олег Короташ (М.К./М.К.) [ 2008-09-15 16:59:01 ]
Назаре, вітання і молодець! Єх... пригадую, як у 1996-му із друзями святкували початок зйомок трилогії Толкіна...
Як там Львів?)))))))))))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2008-09-15 20:56:41 ]
Особисто для мене Назарові переклади значно симпатичніші, аніж варіанти перекладів, які я читав російською мовою. Назарові, щонайменше, мелодійніші.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олег Короташ (М.К./М.К.) [ 2008-09-17 14:35:39 ]
Наскільки наю, існує три російськомовних переклади Толкіна... Я читав два... Втім до перекладів, власне, Макарова - жодних претензій!! Але і Назар у цьому сенсі молодець))