Серце кличе із барикади,
щоби збитися у куточку,
милоститися Христа ради -
свічку ставити, зір - у точку.

Тіні - засвітла та позаду,
як до сонця іти на сповідь.
Світ за очі подамся, зрадо -
щоб не чути тебе у слові,

щоб не бачити, як спинають
понад містом хрести святому.
Ти в мені - непочатий краю
тих доріг, що ведуть додому.

Тих шляхів, що до сходу - сходи,
а до заходу - провидіння.
Поривання - на хліб та воду,
а покликання - на насіння.

Сплив емоцій - гірським потоком,
омиває пороги слуху,
не надивиться краю око,
щоб набрати по горло духу.

І залежаний у півслов`ї,
на собі прожену оскому.
Серце кличе - налите кров`ю,
а проб`ється - хвала святому.

Небеса відчиняють брами
і пекельні вогні згасають...
Розпинають. Будують храми.
Суєта - непочатим краєм.

9 Жовтня 2008