***
Буде видно
----------
Йду до дідька - так люд благав
та тримав "повсякчас" на думці -
на очах - непомірна love,
за зубами - із буди "гав",
дуля з маком - в дорожній сумці.

Позбирався - як тільки міг,
сон у руку, на плечі злиднів,
з перехрестя - ввімкнули сніг,
щоби слід замести доріг,
аби думалось - "буде видно".

Далі - "якось", бо так нема
щоби стіни - між "там" і "звідки",
щоби тільки до свят - зима,
і давали, та - задарма,
а гачка не було у клітки.

Запах смерті - аби не сон,
хай крім Бога - немає свідків,
alma mater - Декамерон,
terra nova - Новий закон -
ще не ягода, вже не квітка.

Повертатимусь навесні
краєм ока пройдуся нені
не на білому, на коні,
у непевному "так" чи "ні",
але хлинно, мов кров по венах.

25 Листопада 2008

***
З Теребовлi до Копичинцiв
-------------------------
Теребить небо Бог з Теребовлi
до Копичинців - сніжні копиці,
вітром кашляє - кепське здоров`я,
білокрів`ям закутує лиця.

По дорозі, Мшанцеві на шану
повисипував міхами море.
Наче в дюнах сушився піщаних,
Сухостав ледве "cухо" говорить.

А на "став" час настав на зупинці -
зуби-літери виїла ржавість.
І вони з Яблуновом - чужинці,
служби дві, що неділя відправить.

А під панциром льоду Нічлава,
дно у пролежнях, схудла до нитки,
тут приходила літом галява
і роси набирала, де плитко,

де на вудку - ні риби ні часу,
тільки тіло розбите качками,
де дощів розпускалися ласо
і гойдалися ночі зірками,

де моя безровера дитячість
з діжки обруч котила на дроті
і не дбала за ким ворон кряче,
а кого залишає на потім.

І тепер, як років ясла повні -
їсти хочеться стільки - щоб жити.
Теребить небо Бог в день церковний,
б`є у дзвони, вибілює миті,

вітром кашляє - кепське здоров`я,
білокрів`ям закутує лики.
Ждуть Копичинці сніг з Теребовлi,
стільки в пам`яті - стане довіку.

25 Листопада 2008

***
Лежати валетом
--------------
Коли би то усе потасувати -
від збігу точки і до пульсу втрати,
щоб хід пропасувати за думками
де без тузів король і в дамках дама,

котрій валетів підкидають в прикуп,
вино мастите, з виміром не в ликах,
три шістки в знак хрестового нашестя -
покірливі гладильні проти шерсті -

лежать побитими, вниз головою
і десь в колоді чорт, а не з тобою,
парад готує для руки з козирних,
а що у рукаві - питання спірне -

чи дати бубни чи вдавати дурня,
своїх п`ять пальців всунувши до урни
на виборах, де пан - хто більше кине,
де вихід в королі - за добру міну

що вибухне, коли не лихом - сміхом,
або спускатимуть на гальмах тихо
аж поки час не випаде відбою,
а чорт не вийде в карті поза грою -

бо нічим вібиватися, чи карти бито.
Хоч лізь на роги, відкидай копита,
безтузі королі і в дамках дами
укладують валетом їхні драми.

25 Листопада 2008

***
Там де чекають
--------------
Дорога - піт і кров, терпливі тусани,
голодними очиськами прикута до війни.
У крок - то легше біль, убік - і не знайти
ні правдоньки, ні захисту - лиш плахи та кати.

В`язниці - бунтарям, балади - у золі.
А що тобі написано - є пухом для землі.
Як можеш - говори, а мусиш - то тримай.
У пеклі не зігрієшся, а промахнешся - в рай.

(приспів - optional)

Там на нас чекають янголи і сад.
Ах, який сердерчний сипле небоспад.
Там птахам складає крила вирій,
з виглядом на 'я' - душі квартира.

Палацам - королі, корона - у небес.
Кого би не підносили - а ставитимуть хрест.
Люби - то просто так, а спроста - не проси.
Навчився часто тикати - на себе бракне сил.

Де віра - там дійдуть, де світло - там і путь.
На небо задивитися - а камінь тут як тут.
Як можеш - промовчи, а мусиш - то стріляй -
легені повні радості - до неба батерфляй.

(приспів - optional)

Там на нас чекають янголи і сад.
Ах, який сердерчний сипле небоспад.
Там птахам складає крила вирій,
з виглядом на 'я' - душі квартира.

28 Листопада 2008

***
Димова
------
Зимі - подимне. Лісу крона
зійшла на попіл і за комин
водила теплий струмінь духу,
а вітер поривався й слухав

про те, як серцевина мліла,
коли розрізували тіло,
коли відрубували руки,
як у вогні родились муки

і так до тріскотіння, скону,
аж до солодкого полону,
що волочився десь за обрій.
У нім летілося - задобре.

А скільки висоти під боком -
вросло у землю, тішить око,
бери - не хочу та й не в стані -
бо з вітру поручні в незнане

і ні сходини поміж люди,
ні цяти гіркоти у грудях.
У космосу легких обімах
падіння нескінченно-вільне.

Кінцева всесвіту, а далі -
ні в зуб, ні пари з уст, ні лялі,
ні приступити, ні пилини,
ні тіні подихів у спину,

до ручки списані закони
та відступаючі кордони
в-сто-сонць аморфної оази.
Немає як лежати плазом -

тому ввімкнувши аварійні,
лечу, де галактичні війни,
де сонцем крутить добрий циган -
дзиґар, що бавиться у дзиґу,

де решето - зірки ловити,
носити воду з того світу.
Пройти крізь нього - зрозуміти
себе, складаючи по бітах

у пам`яті в-цю-мить-живущих
і стати богом невмирущим
аж доки спогади не стліють
у напророчених стихіях.

Повернення себе самого -
холодні язики підлоги
вилизують дорогу в сіни,
від світла - проступають стіни.

1 Грудня 2008

***
Пiд заставу
-----------
Давати, вірити на слово,
чи набирати в рот води?
На кожне щастя є підкова,
тепло - бездомне без сльоти.

І псом приблудним в час чекання
виходить сон з очей-калюж.
Стає пір`їною вагання,
коли згори роздався - "куш".

І слід ще теплий - карб везіння
на битім втечею путі,
бо підганяє холод тіні,
а кров здається на постій.

Та голод - не примара, гонить.
У поцілунках смерті - біль,
він розтелепаний у дзвонах
і пересушений - на сіль.

І як не бийся - лід прибавив...,
та що не думай - Бог правий.
Життя дається під заставу,
а хочеш жити - вовком вий.

19 Листопада 2008

***
Вiльне падiння
--------------
Вільне падіння, а серденько - твердь,
неба склепіння на дні піднебіння,
словонароджую. Слово, як смерть -
з уст облітає вірності пір`ям.
Межі почутого - склеп для повір`я,
здогадом в`язнуть у кинутих тінях.
Тіней опалих набралося вщерть.
Груди налиті - під в`язами міх,
згустком підв`язаний - зашморг емоцій,
змінами вітер як біг - не добіг,
а зупинився - то стало колоти,
де калатало, тішилось "потім",
ніби тепло у сигарному коці.
Я відтепер став липкішим за сніг,
ватою з цукру - моє резюме.
Буду ліпити не бабу, а бабку -
звук палатальний повітря займе,
крила прозорі, теплоязичий
спалах вібрацій в темряві тиші.
І набігатиме в здогади крапка,
в межах почутого - легко і гладко,
вільне падіння - думок макраме.

15 Грудня 2008

***
Спокусi
-------
Які у вас, сеньйоро, до мого серця справи?
Що називаю лівим - то вам здається правим,
жада по вінця стегон, а там де зліва - пусто.
Ви те вино із вітру та хтивої розпусти.

В отих устах зимує бажання повне спраги,
в отих руках сумує за ласкою розвага -
майстерно роздягнути словами, жартом, ділом,
неначе скрипку, чути тонкі дотичні тіла.

І ось життя - на сцені, а ми - актори биті,
мандрується нам ласо від пристраті до миті,
де магма вулканічна кору оросить смаглу,
де стане нам нестримно, а потім невибагло.

За добру гру - натхнення, за вийняток - мовчанка,
ми вінчані для ночі, (за)суджені до ранку.
Забудемось, заб`ємо на всіх і вся, озвучим -
О, besame, tu besame i besame muy mucho.

26 Листопада 2008

***
Гасимо вечiр
------------
Гасимо вечір інтимом.
Стигне в устах фіміам -
надто п`яніючим плином,
крадженим щастям, що мимо-
волі тремтливим рукам

хочеться викрасти тяму,
зміями витися з віт.
Хрестики-нулики - драми,
гріє текіла "Tе-амо",
тіні вилизує ґніт.

Цвіт сакраменту і лоно -
любить-не-любить-зривай.
Знаки питання і коми
сором`язливо-зникомі,
де безпілотне highfy -

світло кінцеве тунелю,
поїзд - "Шанель номер пять",
стіни відсутні і стеля,
і не знайшлось менестреля
в пошуках рими на "-ять".

Гасло - "Туди чи не можна?",
відповідь - "Вила й вода".
І добалакує кожне
власну, про себе, безбожність.
Гасне - недогарки два.

28 Листопада 2008