ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Євген Федчук
2025.12.14 11:48
Друг
Туман висів, як молоко густий.
В такому дуже легко заблукати.
І будеш вихід цілий день шукати,
І колами ходити в пастці тій.
Коли він свою гаву упіймав
І не помітив. Мов мара вхопила
В свої обійми. Коли відпустила,
Товаришів уже і слід пропав.

Світлана Пирогова
2025.12.14 10:33
Ненависть і любов
Якби усі людей любили,
То, звісно, в думці не було б війни.
Але в сучасників гора вини,
Яка і породила бійню.

Зупинить хто це божевілля,
Що вміщує в собі ненависть,зло.
Горить у полум'ї людина й тло,

Тетяна Левицька
2025.12.14 10:29
Омана реінкарнації
Красою приваблював завше,
літав за туманами в брід.
Тонув комашнею у чаші —
п'янким і бентежним був світ.
Із кокона гусені вийшов
метелик у ясну блакить.
Віночком заврунилась вишня —
сніжисто на сонці ярить.

Віктор Кучерук
2025.12.14 09:23
* * *
Перед мною уранці
Натюрморти малі -
Чай видніється в склянці
Та папір на столі.
А ще фрукти і квіти
Кличуть часто в політ
Мрії з настрою звиті,
Думам різним услід.

С М
2025.12.14 06:11
Епітафія (King Crimson)
Стіна що із пророцтвами
По швах потріскує
На інструменті смерті ще
Яскраві сонця вилиски
Ще навпіл роздираєшся
І снами і кошмарами
О хто вінка поклав би там
Де тиша крик затьмарить?

Мар'ян Кіхно
2025.12.14 04:43
Збіг обставин
Мені приємно у твоєму товаристві.
Я навіть не навиджу тебе.
Можливо, зазнайомимося близько й
колись-то збіг обставин приведе

нам кілька років пережити разом.
Тобі подібну я подеколи шукав
і ти не проти. Звісно, не відразу.

Мар'ян Кіхно
2025.12.14 02:46
Страшний Суд
Повстань!
Страшний бо Суд іде,
почеплений, як материнська плата,
немов дощу тяжка мені заплата,
та батьківський нечуваний
хардрайв.

Прівіт, мала.

Микола Дудар
2025.12.14 00:08
Було колись...
Було колись під шістдесят,
А ви ще вештали думками…
Поміж віршованих цитат
Цідили ніжними струмками…
І що ж такого в тих думках?
Думки з думок втечуть у вірші,
А вас пошлють за шістдесят
Й струмки на вигляд стануть інші…

Кока Черкаський
2025.12.13 23:44
******
Послання віків скупі, як сніг,
Що грайливо мерехтить в місячному сяйві,
але це не біда*.
Сни ллються, як симфонії з радіо «Люксембург»,
з просторів небес, що хмарами оповиті,
але там ніколи не було симфоній…


Борис Костиря
2025.12.13 21:01
* * *
Сніг скупий, як послання віків,
Мерехтить у грайливій сюїті.
І симфонія ллється зі снів
У просторах, що небом сповиті.

Сніг скупий, ніби зниклі рядки
У віршах, що прийшли із нікуди.
Сніг скупий, ніби помах руки.

В Горова Леся
2025.12.13 16:56
Ближче до ранку
Дощ крижаний у шибу - музика крапель мерзлих.
Колеться сон у друзки, сиплеться за вікно.
Ближче до ранку дійсність, ніч неохоче кресне.
І на окрайці неба синій цвіте вінок.

Зорі тум утерла сірим своїм подолом -
Виглянули, обмиті, жаль, що всього н

Микола Дудар
2025.12.13 12:09
***
Відтепер і дотетер
Ти у пошуках — стажер…
Тільки з ким й куди іти?
Безліч склепів до мети…
Омбіркуй, не гарячкуй,
Краще знов пофантазуй…
Боже мій… Куди попер?
Краще б ти в собі завмер…

Пиріжкарня Асорті
2025.12.13 08:57
Чого могло не бути знову
Вірш розглядався на онлайн-колегії робочих змін і керівників профільних департаментів "Асорті Пиріжкарень" з долученням сторонніх експертів. І от що ми маємо в результаті. Технічно текст повністю тримається купи на граматичних і словотвірно спорід

Тетяна Левицька
2025.12.13 08:13
Природа почуття
Ти ще мене не розлюбив,
і я тебе не розлюбила,
та згодом знайдемо мотив,
всадити в душу ніж щосили.
Така природа почуття;
любов і зрада синьоока
шукають істину глибоку
у манускриптах забуття.

Юрій Лазірко
2025.12.13 00:28
Пісня Про Св. Миколая --- музика родинного свята
Йшла по селах ніч сріблиста,
Добрела начас до міста.
І втомившись, ради сну,
Розповзлася по вікну.

Навздогін їй, в кожну хату,
Де вже чемно сплять малята,
Зі санок тай на трамвай

Борис Костиря
2025.12.12 22:21
* * *
Безсніжна зима, ніби чудо природи,
Живий парадокс чи апорія слів.
Чекаєш забутий апокриф погоди,
Загублених в полі величних снігів.

Коли загубились сніги в дикім полі,
То висохне голос самої пітьми.
Чекаєш, як долі, розкутої волі.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів


Поетичні Майстерні



 Нові автори (Поезія):

Максим Семибаламут
2025.12.02

І Ірпінський
2025.12.01

Павло Інкаєв
2025.11.29

Артем Ігнатійчук
2025.11.26

Галина Максимів
2025.11.23

Марко Нестерчук Нестор
2025.11.07

Гриць Янківська
2025.10.29






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія





  Вірші, проза, аналітика, огляди
Автори / Тетяна Роса (1964) / Вірші / Спостерігаючи життя

  ***
Хтось чув коли плач дороги?
Чи просто стежинки малої…
Їх топчуть байдужі ноги,
Й немає тут волі злої.

Їх можна облити брудом –
Хай потім дощем змиває.
Чомусь так вважають люди,
Що стежка душі не має.

Чи варто дивитись під ноги,
Коли нам так сяють зорі?
І топчемо серце дороги
Шляхами своїх історій.

Все стерпить стежина сіра,
Бо то вже така її доля.
У серці дороги – діри
Шматочками мертвого поля.

Трава проросте крізь серце,
Як будуть вони вмирати.
На стежці – калюж озерця
Чи сльози? Не людям знати.

Не скаже того дорога,
Мовчатиме і стежина,
Бо зронить собі під ноги
Людина гірку сльозину.

Обпечені людським горем
Страждатимуть вони тихо.
Покара то чи покора –
Біль чути чужого лиха?

***
«Людина я» - так гадаєш, –
«То що мені до доріг?»
До часу, як помічаєш
На серці сліди…від ніг.


• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.


Рейтингування для твору не діє ?
  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)



Про публікацію
Дата публікації 2009-01-26 00:50:01
Переглядів сторінки твору 3735
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг -  ( - )
* Рейтинг "Майстерень" -  ( - )
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.778
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Автор востаннє на сайті 2020.03.17 20:38
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Людмила Юрчак (Л.П./Л.П.) [ 2009-01-26 10:33:54 ]
Дужий, як на мене, початок: " Хтось чув коли плач дороги?" Це як раз той випадок, коли запитання містить і вичерпну відповідь, і дійсно спонукає до роздумів. У такій формі інформація доноситься динамічно і має виразне емоційне забарвлення.
Мені дуже імпонує настрій твору і акцент на "дорогу" - це направду багатоплановий і глибокий образ. На жаль, я не зрозуміла вповні (а тому і не відчула) слів "У серці дороги – діри
Шматочками мертвого поля". Але "На серці сліди…від ніг", думаю, знайоме і болюче багатьом.

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Роса (Л.П./М.К.) [ 2009-01-26 12:33:52 ]
Дякую, Людочко, за відгук. Мені важливо знати, чи вдалось сказати те, що я намагалась, так, щоб мене зрозуміли. А як це іще дізнатися, як не з коментарів? Тож щиро дякую. Щодо "У серці дороги – діри Шматочками мертвого поля." - інфаркт, коли у мого тата був інфаркт, лікарі казали "у нього все серце в дірках", при інфаркті виникають на серці неробочі, мертві ділянки. Якщо поєднати образ дороги і людини, то вибоїни на дорозі, якою усі користуються, але залишаються байдужими до її стану, стають подібними до інфарктних сердець людей з такою ж долею. Сумно, що мені не вдалось донести цей образ достатньо виразно.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Людмила Юрчак (Л.П./Л.П.) [ 2009-01-26 12:51:39 ]
Не сумуйте, Тетяно, адже я коментувала від себе особисто, а інші читачі будуть чутливішими. Та й я ще не зовсім зачерствіла, Ваш настрій, як мені здається, вловила, просила лише уточнень.

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Комаров (Л.П./Л.П.) [ 2009-01-26 12:38:19 ]
Таня, Вас з святом, пройдешнім, вчорашнім, хорошим святом Татіани. А вірш серйозний. Мабуть є ще смисл попрацювать і тоді вийде дуже навіть нічого так собі.... Я хотів сказати достойний вірш. Як читач.

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Роса (Л.П./М.К.) [ 2009-01-26 13:27:41 ]
Дякую, Олександре. Я не пишу Вам коментарів, але вже давно хочу вам сказати, що завжди рада бачити Вас на своїй сторінці із зауваженнями. Від Вас віє позитивом.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2009-02-03 10:27:01 ]
"стежкИ","на стежкАх" правильніше, чи ні?

Пані Тетяно, якщо без образ, то ви зараз ніби на роздоріжжі і можливо прийшов час вирішувати, куди далі - йти "наліво" - шляхом модернізму, себто суттєвих заперечень задля створення нових формальних ілюзій, "направо" - "оцерковлення творчості", чи "прямо" - намагатися гармонізувати себе із глибинними властивостями Природи, Всесвіту.
Для останнього варто продовжити серйозну роботу із термінами і означеннями, які ви вживаєте - бо наприклад розуміння "людини" у цій композиції недостатньо глибоке.
"Чи сльози? Не людям знати" - повірте, що людям якраз це і дано знати...

Тобто йдеться про рівень протиріч, на якому ви творите - він уже не достатній для вас. Себто, ввійшовши глибше в терміни, і означення - ви ввійдете у глибші творчі води, що, напевно, актуально.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Роса (Л.П./М.К.) [ 2009-02-08 19:39:13 ]
Шановна Редакціє, дякую за увагу. Образ бути не може. На жаль, чи ні, я не належу до когорти тих, хто свідомо формує свій поетичний світ, обирає напрям; швидше усі досяжні для мене світи моделюють якщо не мій внутрішній світ, то , принаймні, його стан. Чи це мій особистий недолік, чи гармонійні відносини з негармонійним світом, але, не маючи уявлення про себе завтра, я не маю можливості обирати і напрям. Тож, як мені не сумно, але змушена визнати, що Ви, очевидно, робите мені великий комплімент, зауваживши, що мій рівень уже для мене недостатній. Це не означає, що я не хочу його підвищувати, просто не впевнена, що здатна. Але завжди рада бачити Вас на своїй сторінці з найжорсткішими зауваженнями. Як фактор впливу.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2009-02-08 20:48:37 ]
Шановна Тетяно, ви помітили, що ви задаєте у своїх творах запитання? І це дуже добре. Просто, як мені здається, ви очікуєте відповідей не звідти, звідки вони приходять. І намагаєтесь отримане "вкласти у вуста" чогось такого дуже ідеалізованого, звичного свого бачення. Тобто у ваших рядках досить сильно помітний оцей примус. Він, щоправда, помітний ледь не у всіх авторів - у кого більше, в кого менше. Не помітний у людей із ідеальним слухом, які направляють погляд у той бік, звідки прийшла відповідь насправді. На кшталт, того ж Петра Сороки чи Мойсея Фішбейна, ще ряду авторів, серед яких і Аня Осадко.
На це здатні всі ми, але потрібно у кожному вірші намагатися відмовлятися від своєї сили - особистісної чи колективної, і проявляти слабкість. Бо там, де ваша слабкість, там найбільше ввійде у композицію "сторонній" Вищий вимір, і саме цей вимір ми вже повинні оточувати своїм досвідом, своєю мовою...