Раптом захід торкнувся потилиці, теплий від вітру,
щоби дроти колючі мені не здавалися муром.
Я до сходу довів небокрай та примружився хитро,
бо витягував сонце за чуба з охлялої бурі
і чекав поки янгол наскубає снів янголиці,
але той порозкручував час та відвів очевидців.

Ними стали й дивилися з неба, немовби з-під лоба,
моїх пращурів душі, іти їм за плугом лелечим.
Та не сіялось їм, не сіялось в едемській утробі,
то збиралась любов на окрайці сльозою до втечі,
щоб нести загорнувши у вітер невгоєну рану,
де нема суєти, де на трапезу сон та осанна.

Серця дзеркало, подих на нього, як певність, як старість
праісторії миті, розчиненій в голосі зверху.
Та не загнано тишу, мов челядь на ніч до кошари,
і тремтливо – розмите пізнання в криниці люстерка.
Де той плуг, а так ніби пройшовся мені через груди,
де той клекіт, а він – мовби янгольскі труби до суду.

Та тверділа рука, а на обрії образ підступний,
братогубний, зрадливий, синовбивчий - "символ Росії",
з-під насуплених брів половецькі вогні, запах трупний,
геть затерті в колінах шляхетність та ласка Батия.
І "Неврюєва рать" за ярлик стригла Русь в аманати,
та мішалася кров з молоком, щоби андами зватись.

Я ловив поміж явного стиглі краплини сумління –
де тут велич гніздилася, де її пір`я та сила?
Та вони розлітались баскаками у поколіннях
та садили на кіл, безголовили, брали на вила.
Переписано слово і створено власне та спільне,
а кістки – на мости у країну однаково-вільних.

"Хоч їх триста, як скло" — Берестечко чи Крути навіки!
Підіймалися очі, вели мене в царство любові.
Серце пращурів б`илось, мужніло та гріло. Я кликав,
заклинав себе вірити янголу в кожному слові,
бо відчув на потилиці захід, ще теплий від вітру,
бо до сходу довів небокрай та примружився хитро.

28 Січня 2009