ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.27
05:54
Щоб не показувати дірку
На мапі правнукам колись, –
Пора кацапам брать копірку
Й по межах нинішніх пройтись.
Бо, крім московії, невдовзі
Нащадки ханської орди
Уже ніде узріть не зможуть
Нещадних пращурів сліди.
На мапі правнукам колись, –
Пора кацапам брать копірку
Й по межах нинішніх пройтись.
Бо, крім московії, невдовзі
Нащадки ханської орди
Уже ніде узріть не зможуть
Нещадних пращурів сліди.
2024.04.27
05:19
Шлях спасіння тільки через церкву.
Ти не православний? Все, капут!
Принеси у Божий храм вареньку
і тобі на небі скажуть: «Good».
Влазить у «Porsche» владика храму,
поруч бабця черствий хлібчик ссе.
Люди добрі, це хіба не драма?
Ті жирують, ці живут
Ти не православний? Все, капут!
Принеси у Божий храм вареньку
і тобі на небі скажуть: «Good».
Влазить у «Porsche» владика храму,
поруч бабця черствий хлібчик ссе.
Люди добрі, це хіба не драма?
Ті жирують, ці живут
2024.04.26
23:36
Ірод Антипа (подумки):
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
2024.04.26
14:24
То що - почнім уму екзамен?
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
2024.04.26
08:55
Їй снились , мабуть, чудодійні теплі сни,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
2024.04.26
08:39
Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Павло Погуц (1992) /
Вірші
/
Відтінок ночі
Монолог замученого українця…
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Монолог замученого українця…
Я стояв на Майдані,
Я тримав прапор у руці.
Я горів вогнем надії,
Кричав «Так!» і «Ні брехні!»
Я був, як ураган, як смерч могутній,
Я вірив в правду і запаляв чужі серця,
В ці дні грудневі і морозні,
Нікому з нас не забракло їжі і тепла.
Я вірив, вірив і боровся,
Стояв і мерзнув до кінця,
Я вірив, чесно, і молився,
Щоб страх і слабкість не розвели серця.
Я знав, що правильно роблю,
Що з помаранчевим прапором на холоді стою.
Я боровся за державу. Чесну. Надійну. Єдину.
Ту, що любить своїх громадян.
І у ці вогненно-морозні хвилини
Я вірив, що мрія здійсниться,
Що не зрадять політики, які разом з нами стояли
На холоді, і багато, ой, дуже багато нам обіцяли.
І у ці хвилини пам’ятаю, як сниться:
Квітуча держава, надійна, багата,
Щасливі люди по вулиці снують,
Грошей, добробуту багато,
Люди в радості живуть.
Приємні були сни. Я вірив в них.
Вірив, що політики не збрешуть,
Зі мною був міліон отих,
Що помаранчеві події в пам’яті ще крешуть.
Минуло майже п’ять років…
Я сиджу дома. Допиваю пиво з банки.
Життя нудне й пусте, як оці засмальцьовані фіранки.
Я втратив роботу.
Заощадження в банку чомусь не віддають.
Жінка пішла, забрала дітей,
Пішла до багатого, хай діти у нього ростуть.
Вдома пусто, тихо, темно,
Я так сиджу уже давно,
Коли я прошусь на роботу, то відсилають чемно.
Кажуть: нема роботи поки-що.
А жити як? За що?
Продав телевізор, меблі, цінні речі,
Проїв усе, здається, не минуло й дня,
Йду на пошуки роботи.
Зранку, ввечері. Щодня.
Та у працедавців свої турботи.
Зря надіявся, я зря!
Продав машину, здав квартиру,
Став жити дома, як чужий.
В тісній кімнатці ходжу ввечері по-тиху,
Щоб не злився хазяїн новий.
Тоді я вирішив піду до політиків,
Адже тоді вони обіцяли допомогти.
О Боже! Який же я був тоді дурний!
Мене зустрів якийсь хмир пихатий,
Пузатий, жирнощокий,
Виліз з новенького мерседеса.
Він вислухав мене. Уважно. Майже співчутливо.
«Поможемо, - сказав він якось урочисто, -
Дайте мені ваш номер телефону і я зв’яжуся з вами.
Скоро.»
У мене на спині, здається, розрослися крила,
У серці з’явилася надія,
В руках—давня моя сила.
Та щось у серці кольнуло болюче.
Я оглянувся, а депутат цей…О падлюче!
Папірець з телефоном викинув в смітник…
Серце моє обірвалося, мов камінь,
Я прозрів, побачив правду.
Їм байдуже до нас.
Вони не пожаліють вас.
Навіщо я тоді мерзнув на Майдані?
Боровся! Вірив! Сподівався!
Вони повелися з нами як погані ***
******* ** ***** **** *** ** ***.
Та годі цих проклятих слів,
Цей кривавий мій болючий спів.
Я побачив правду. На жаль.
Серце впало у прірву, у печаль.
Де я живу? У країні де я лишень
Потрібний, коли треба стояти на Майдані!
У країні, де за пару гривень
Мушу кланятися начальникам поганим.
Я зайшов у магазин. Взяв пляшку горілки
І пішов додому…..
Я тримав прапор у руці.
Я горів вогнем надії,
Кричав «Так!» і «Ні брехні!»
Я був, як ураган, як смерч могутній,
Я вірив в правду і запаляв чужі серця,
В ці дні грудневі і морозні,
Нікому з нас не забракло їжі і тепла.
Я вірив, вірив і боровся,
Стояв і мерзнув до кінця,
Я вірив, чесно, і молився,
Щоб страх і слабкість не розвели серця.
Я знав, що правильно роблю,
Що з помаранчевим прапором на холоді стою.
Я боровся за державу. Чесну. Надійну. Єдину.
Ту, що любить своїх громадян.
І у ці вогненно-морозні хвилини
Я вірив, що мрія здійсниться,
Що не зрадять політики, які разом з нами стояли
На холоді, і багато, ой, дуже багато нам обіцяли.
І у ці хвилини пам’ятаю, як сниться:
Квітуча держава, надійна, багата,
Щасливі люди по вулиці снують,
Грошей, добробуту багато,
Люди в радості живуть.
Приємні були сни. Я вірив в них.
Вірив, що політики не збрешуть,
Зі мною був міліон отих,
Що помаранчеві події в пам’яті ще крешуть.
Минуло майже п’ять років…
Я сиджу дома. Допиваю пиво з банки.
Життя нудне й пусте, як оці засмальцьовані фіранки.
Я втратив роботу.
Заощадження в банку чомусь не віддають.
Жінка пішла, забрала дітей,
Пішла до багатого, хай діти у нього ростуть.
Вдома пусто, тихо, темно,
Я так сиджу уже давно,
Коли я прошусь на роботу, то відсилають чемно.
Кажуть: нема роботи поки-що.
А жити як? За що?
Продав телевізор, меблі, цінні речі,
Проїв усе, здається, не минуло й дня,
Йду на пошуки роботи.
Зранку, ввечері. Щодня.
Та у працедавців свої турботи.
Зря надіявся, я зря!
Продав машину, здав квартиру,
Став жити дома, як чужий.
В тісній кімнатці ходжу ввечері по-тиху,
Щоб не злився хазяїн новий.
Тоді я вирішив піду до політиків,
Адже тоді вони обіцяли допомогти.
О Боже! Який же я був тоді дурний!
Мене зустрів якийсь хмир пихатий,
Пузатий, жирнощокий,
Виліз з новенького мерседеса.
Він вислухав мене. Уважно. Майже співчутливо.
«Поможемо, - сказав він якось урочисто, -
Дайте мені ваш номер телефону і я зв’яжуся з вами.
Скоро.»
У мене на спині, здається, розрослися крила,
У серці з’явилася надія,
В руках—давня моя сила.
Та щось у серці кольнуло болюче.
Я оглянувся, а депутат цей…О падлюче!
Папірець з телефоном викинув в смітник…
Серце моє обірвалося, мов камінь,
Я прозрів, побачив правду.
Їм байдуже до нас.
Вони не пожаліють вас.
Навіщо я тоді мерзнув на Майдані?
Боровся! Вірив! Сподівався!
Вони повелися з нами як погані ***
******* ** ***** **** *** ** ***.
Та годі цих проклятих слів,
Цей кривавий мій болючий спів.
Я побачив правду. На жаль.
Серце впало у прірву, у печаль.
Де я живу? У країні де я лишень
Потрібний, коли треба стояти на Майдані!
У країні, де за пару гривень
Мушу кланятися начальникам поганим.
Я зайшов у магазин. Взяв пляшку горілки
І пішов додому…..
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію