Ну як, в паяца гарна маска,
Ковпак і рваний комбідрес?
Зелена муха іорданська
Це те, що Україні тре?

Чувак - не плямка на газеті,
На голову людві заліз.
Знімайте, хохлаки, кашкети

Дійові особи:

АНГЕЛЯ
ЧОРТЕНЯ

ВОЛХВИ-ІЄРЕЇ:
ЖРЕЦЬ ПЕРУНА
ЖРЕЦЬ ВЕЛЕСА (він же ЄПИСКОП ПАВЛО)

Проклюнулися ріжки в баранця,
А разом з ними тяга до ягничок.
Писати про кохання обіцяв?
Тепер терпи і правді глянь у вічі.

Закліщили амурні почуття
У хоті жорнах, сіють мислі грішні.
Сусідонька ж, неначе той будяк,

Ранкове місто
Пісня зі змістом
З дощу краплисто
П*ю "ля-мінор",
На непогоду
Із переходу
Влучно моргає
Пан Світлофор.

По мотивам телепередачі "Світ навиворіт"

В цікавий світ відкриє дверці:
Розкрити зміст його та суть.
Тріпоче в хвилюванні серце,
Коли обставини несуть

В жахливу неймовірну прірву,

В повітрі лиману присолений запах
Вчувається за кільканадцять км*.
Інакше буває на інших етапах -
Як вітер навіє та звідки подме.

Я ним упиваюся на Хаджибеї -
Від кожного понюху та від ковтка,
Охоплений силою спраги моєї -

На Нього чекали, а потім збагнули – дарма.
Він мав на коня пересісти і взятись за зброю,
І бути таким, як належало бути герою –
Очолити місто, звільнити його від ярма.

Єдиному Богу звели білокамінний храм.
А потім встелили одежею пильну дорогу
І п

На Нього чекали, а потім збагнули – дарма.
Він мав на коня пересісти і взятись за зброю,
І бути таким, як належало бути герою –
Очолити місто, звільнити його від ярма.

Єдиному Богу звели білокамінний храм.
А потім встелили одежею пильну дорогу
І п

Звалило дерево буревієм
з могутнім тілом, зеленим зіллям.
Лежало, впершись руками-гіллям...
Здіймався ранок над ним повільно.

Ще вчора хмарами лоскоталось,
гніздо плекав ще на ньому сокіл,
сміялось сонце йому звисока,

Впала на аркуш поезії крапля,
Перезирнулись Венера й Ерот:
З горя ридає мальована краля,
В ефемериді ерзацних жагот.

Заздрить Ерато танталовій карі,-
Музу хто хоче бере на приціл.
Ані рицин, ні цианістий калій

Ходять янголи по світу -
білосніжні крила,
зазирають в кожну хату
чи добро вродило.

Чи достатньо на причілку
світлячків ласкавих,
запускають в тишу бджілку,

Знаю – кожної весни,
Наче поторочі,
Довгохвості нявкуни
Верещать щоночі.

Я на виклики оці
Вчасно реагую –
Сплю в зимові місяці,

Кохана, серцем тихо завесній,
Чекає квітка на любові благо.
Розкрийся, мов пелюсточка, мені,
Сідає джмелик чарівний на пагін.

І вже тремтить суцвіття молоде,
Вібрує все, хмеліючи від ласки.
І струм єством окриленим іде,

Козацький цвинтар. Вікові хрести
Вросли наполовину в рідну землю.
Тримати і у вічність їх нести
Так важко їй від болю.Час недремний

Оберігає воїв, що з могил
Уже ніколи на коней не скочуть.
Бо віддали життя і стільки сил

Пригадаю - і світ мені світиться,
і бентежить душі тихе озеро.
Як же нам пощастило зустрітися
в цьому безмірі: Часу і Простору?

Впала зірка. Скотилася жеребом
у бажання моє незагадане...
Пахне спогад тюльпанами й березнем,

Кажуть, вибір до двох спростився...
Кажуть, вибору в нас нема.
Хоч би з Неба Христос спустився,
бо надворі така зима
серед цвіту весни,
аж страшно...
...Вербний хід і осанни спів...
Українонько горопашна,