ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.11.07
21:47
Поодинокі дерева
із перемішаним жовтим
і зеленим листям,
ніби перемішаними
смугами долі.
Вони стоять
і чогось чекають.
Можливо, пришестя Месії.
із перемішаним жовтим
і зеленим листям,
ніби перемішаними
смугами долі.
Вони стоять
і чогось чекають.
Можливо, пришестя Месії.
2025.11.07
16:48
я – дрібна блошива мавпа
а друзі мої – нарики
(усе це жартома)
або я – схолола піца
ще б сюди лимон згодився
а як сама?
і мною поторбасували
усі щурихи в цім кварталі
а друзі мої – нарики
(усе це жартома)
або я – схолола піца
ще б сюди лимон згодився
а як сама?
і мною поторбасували
усі щурихи в цім кварталі
2025.11.07
16:29
Хмільний Хмільник на рідному Поділлі --
Благословенний, чарівливий край.
Де пестили мене волосся хвилі,
І мріяння збувалися про рай.
І бабине цвіло розкішне літо...
Я поринав у промені принад
Щоб душу розхвильовану зігріти --
Благословенний, чарівливий край.
Де пестили мене волосся хвилі,
І мріяння збувалися про рай.
І бабине цвіло розкішне літо...
Я поринав у промені принад
Щоб душу розхвильовану зігріти --
2025.11.07
13:41
Звертаюсь вкотре до автівки:
Звези мене куди небудь…
А краще все ж до Шепетівки
І зупинитись не забудь
У тім селі, що зріс і виріс
Де цвинтар… школа… сінокос
Малечі зліт… дорослих вирій
І гомін бджілок, вредних ос…
Звези мене куди небудь…
А краще все ж до Шепетівки
І зупинитись не забудь
У тім селі, що зріс і виріс
Де цвинтар… школа… сінокос
Малечі зліт… дорослих вирій
І гомін бджілок, вредних ос…
2025.11.06
21:53
Не певен, що якби Мойсей
явивсь на Святу землю,
в сьогоднішній Ізраїль,
навряд чи визнав би він за своїх
нащадків тих, що при ньому
в Єгипті місили з січкою глину,
приймали Тору і на плечах несли Мішкан –
присутність Всевишнього серед них…
явивсь на Святу землю,
в сьогоднішній Ізраїль,
навряд чи визнав би він за своїх
нащадків тих, що при ньому
в Єгипті місили з січкою глину,
приймали Тору і на плечах несли Мішкан –
присутність Всевишнього серед них…
2025.11.06
21:39
Я простягаю до тебе руки
крізь велике озеро,
схоже на серце космосу.
Над озером стоїть туман,
наче химерні думки.
Вечірній холод протвережує
після філософського сп'яніння.
Я стою над великим озером,
крізь велике озеро,
схоже на серце космосу.
Над озером стоїть туман,
наче химерні думки.
Вечірній холод протвережує
після філософського сп'яніння.
Я стою над великим озером,
2025.11.06
21:22
Як перейшов я у четвертий клас
І стали ми історію вивчати,
То довелось ім’я його стрічати.
Він представлявся, як «герой» для нас.
Бо вміло з ворогами воював,
В Червоній Армії був знаним командиром.
Ми вірили тим побрехенькам щиро,
Бо хто ж тоді про
І стали ми історію вивчати,
То довелось ім’я його стрічати.
Він представлявся, як «герой» для нас.
Бо вміло з ворогами воював,
В Червоній Армії був знаним командиром.
Ми вірили тим побрехенькам щиро,
Бо хто ж тоді про
2025.11.06
17:57
Вереміями, вереміями
Плач із радістю межував.
Все перебрано, перевіяно,
Перелущено по жнивах.
Чи пробачило спрагу літові
Те, що вижило у зимі?
Від морозу і спеки - мітини,
Плач із радістю межував.
Все перебрано, перевіяно,
Перелущено по жнивах.
Чи пробачило спрагу літові
Те, що вижило у зимі?
Від морозу і спеки - мітини,
2025.11.06
17:15
Вкривають землю втомлену тумани,
Народжуючи зболені рядки.
Чи варто будувати точні плани,
Коли у долі власні є думки?
Можливо, осінь рубіконом стане,
Напише світлі, райдужні казки.
З пейзажу прибираю все погане,
Народжуючи зболені рядки.
Чи варто будувати точні плани,
Коли у долі власні є думки?
Можливо, осінь рубіконом стане,
Напише світлі, райдужні казки.
З пейзажу прибираю все погане,
2025.11.06
15:34
Скажи осіннім квітам*:
Вітрила осені давно роздерті**,
Сірі хмари стали вином
У келиху старчика Фідія***
(Він будував Колізей –
Думав, що то окраса,
Думав, що то капелюх,
Що загубив дивак Аполлон,
Вітрила осені давно роздерті**,
Сірі хмари стали вином
У келиху старчика Фідія***
(Він будував Колізей –
Думав, що то окраса,
Думав, що то капелюх,
Що загубив дивак Аполлон,
2025.11.06
13:26
“Як не хочеш усю правду, повідай дещицю:
Чи сватів до тебе слати, чи піти топиться?
Чом ти голову схилила, вії опустила?
Може, кращого від мене, бува, полюбила?..
...Не розказуй, голубонько. В словах нема нужди,
Бо ж на личеньку твоєму заквітають руж
Чи сватів до тебе слати, чи піти топиться?
Чом ти голову схилила, вії опустила?
Може, кращого від мене, бува, полюбила?..
...Не розказуй, голубонько. В словах нема нужди,
Бо ж на личеньку твоєму заквітають руж
2025.11.06
09:46
Хороший привід: досі в справі
Як режисер над усіма…
І не важливо на підставі
Чи усерйоз, чи жартома
Цікаво буде споглядати —
До прозвиськ всучать: театрал!?
Не по одинці, з ніжним матом…
Ну, що поробиш… ритуал.
Як режисер над усіма…
І не важливо на підставі
Чи усерйоз, чи жартома
Цікаво буде споглядати —
До прозвиськ всучать: театрал!?
Не по одинці, з ніжним матом…
Ну, що поробиш… ритуал.
2025.11.06
01:04
З молитви тихо виростає небо,
І сонця голос будить вороння.
А на душі ще світло, та жовтнево.
Між берегами листя човен дня.
Вже розплітає сонце дні й дороги,
Вітри на шаблях ділять листя мідь.
Але думки, мов блазні – скоморохи,
І сонця голос будить вороння.
А на душі ще світло, та жовтнево.
Між берегами листя човен дня.
Вже розплітає сонце дні й дороги,
Вітри на шаблях ділять листя мідь.
Але думки, мов блазні – скоморохи,
2025.11.05
21:38
Вірш, написаний уві сні,
і вірш, забутий уві сні,
можливо, був найкращим
із моїх віршів, але він
назавжди втрачений.
Він потонув, як кораловий риф
у морі, як алмаз
у болотній жижі.
і вірш, забутий уві сні,
можливо, був найкращим
із моїх віршів, але він
назавжди втрачений.
Він потонув, як кораловий риф
у морі, як алмаз
у болотній жижі.
2025.11.05
17:58
пригадую...
це море дотиків
і поцілунків
оооооооооооо
о крила мої
полон обіймів
невагому мить
яким солодким
це море дотиків
і поцілунків
оооооооооооо
о крила мої
полон обіймів
невагому мить
яким солодким
2025.11.05
15:16
не повіриш
ріка промовила
ледь відчутно
чи ти утримаєш мене
вільно пада потік
не спиняє хід
вдихай цю воду скільки є
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...ріка промовила
ледь відчутно
чи ти утримаєш мене
вільно пада потік
не спиняє хід
вдихай цю воду скільки є
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2025.11.07
2025.10.29
2025.10.27
2025.10.20
2025.10.01
2025.09.04
2025.08.31
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віктор Цимбалюк (1971) /
Вірші
Моя батьківщина
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Моя батьківщина
(Батькові і матері)
…Влетіла в мій сон тридцять восьма весна,
Голубкою сивою в гості…
Здалося: побачив, як диво у снах,
Весну мою сьому чи восьму…
…І перша лінійка, і перший дзвінок,
Дивлюсь у портфель, як сорока…
Спішу в своє перше доросле кіно,
І вперше тікаю з уроків…
…А на кутку вже багатьох нема…
Один за одним, вимерли сусіди…
Час простирадло сиве стелить, як туман…
І я до матері раз на півроку їду…
…Будую, маленький, нове обійстя,
Із громішу, цегли та глини…
І знаю ж, що батько мені не простять –
Краду в баби Степки малину…
…Бабуня до льоху в’язали мене,
Аби я живий залишився,
Однак, купа цегли мене не мине,
В яку в’їхав я, ледь не вбившись…
…А на кутку вже багатьох нема…
І що не брама, то без чоловіка…
Смерть розкидає сиві крила, як туман…
І тільки вдови доживають свого віку…
…Збираю у житі духмяний букет,
З нагрітого сонечком зілля…
Гороху зеленого цілий кашкет –
Гуляю, немов на весіллі…
…Гойдається потяг в далекий Тамбов,
До армії їду служити…
Чекають мене: мати, батько й любов,
З якою Бог дав вік прожити…
…А на кутку же багатьох нема…
І лавка батькова стоїть сама й порожня…
Як молоко, над вигоном туман,
А доля стелиться з-під ніг, як подорожник…
…Було в мене слави: корів трьох пропас…
Топивсь у веснянім болоті…
Сусід з-під коліс мене витяг та спас,
А втрьох поламали ми плота…
…Віддав я державі своїх двадцять літ,
У армії й лавах безпеки…
Та все ж я з села, від сохи, від землі…
Я з казки про Чура і Пека…
…А на кутку вже багатьох нема…
Закони Всесвіту прадавні й непідкупні…
Знов огорне Поляхову юга-туман…
І тільки Бог на Небі знає, хто наступний…
Моя батьківщина – це зірка ясна,
Що в січні з’явилась край неба…
Моя батьківщина – голубка у снах,
Дорога від Бога до себе…
Моя батьківщина – родина й село,
Межа, краєм поля дорога...
Моя батьківщина – жита і зело,
І стежка від себе до Бога…
…А на кутку вже багатьох нема…
А тільки мати, як Христос, серед подвір’я…
Вона в мій сон прислала вістку крізь туман,
Голубкою з прадавнього повір’я…
Кумпала Вір,
20-27.04.09р., с. Поляхова- м. Хмельницький
…Влетіла в мій сон тридцять восьма весна,
Голубкою сивою в гості…
Здалося: побачив, як диво у снах,
Весну мою сьому чи восьму…
…І перша лінійка, і перший дзвінок,
Дивлюсь у портфель, як сорока…
Спішу в своє перше доросле кіно,
І вперше тікаю з уроків…
…А на кутку вже багатьох нема…
Один за одним, вимерли сусіди…
Час простирадло сиве стелить, як туман…
І я до матері раз на півроку їду…
…Будую, маленький, нове обійстя,
Із громішу, цегли та глини…
І знаю ж, що батько мені не простять –
Краду в баби Степки малину…
…Бабуня до льоху в’язали мене,
Аби я живий залишився,
Однак, купа цегли мене не мине,
В яку в’їхав я, ледь не вбившись…
…А на кутку вже багатьох нема…
І що не брама, то без чоловіка…
Смерть розкидає сиві крила, як туман…
І тільки вдови доживають свого віку…
…Збираю у житі духмяний букет,
З нагрітого сонечком зілля…
Гороху зеленого цілий кашкет –
Гуляю, немов на весіллі…
…Гойдається потяг в далекий Тамбов,
До армії їду служити…
Чекають мене: мати, батько й любов,
З якою Бог дав вік прожити…
…А на кутку же багатьох нема…
І лавка батькова стоїть сама й порожня…
Як молоко, над вигоном туман,
А доля стелиться з-під ніг, як подорожник…
…Було в мене слави: корів трьох пропас…
Топивсь у веснянім болоті…
Сусід з-під коліс мене витяг та спас,
А втрьох поламали ми плота…
…Віддав я державі своїх двадцять літ,
У армії й лавах безпеки…
Та все ж я з села, від сохи, від землі…
Я з казки про Чура і Пека…
…А на кутку вже багатьох нема…
Закони Всесвіту прадавні й непідкупні…
Знов огорне Поляхову юга-туман…
І тільки Бог на Небі знає, хто наступний…
Моя батьківщина – це зірка ясна,
Що в січні з’явилась край неба…
Моя батьківщина – голубка у снах,
Дорога від Бога до себе…
Моя батьківщина – родина й село,
Межа, краєм поля дорога...
Моя батьківщина – жита і зело,
І стежка від себе до Бога…
…А на кутку вже багатьох нема…
А тільки мати, як Христос, серед подвір’я…
Вона в мій сон прислала вістку крізь туман,
Голубкою з прадавнього повір’я…
Кумпала Вір,
20-27.04.09р., с. Поляхова- м. Хмельницький
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.099 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.099 seconds