Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.17
18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Спритна ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку ситим котом зарудіє
Спритна ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку ситим котом зарудіє
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
2026.11.16
16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
2026.11.16
16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
2026.11.16
14:54
О, мій етер, веселий, темний, милий!
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
2026.11.16
13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
2026.11.16
08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
2026.11.16
07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
2026.11.15
18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
2026.11.15
17:40
Гортаю в Інтернеті сторінки,
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
2026.11.15
09:14
Його серце зупинилося 27 березня на Слов’янському напрямку. Прощання відбулося у Вербну неділю. Траурний кортеж розтягнувся через увесь Київ — від Майдану Незалежності до Лівого берега, де він жив.
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
2026.11.15
07:43
«ДЖОРДАНО БРУНО: Попіл нескінченності, або Ніч на площі Квітів»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.11.16
2026.11.12
2026.11.08
2026.10.28
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віктор Цимбалюк (1971) /
Вірші
Моя батьківщина
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Моя батьківщина
(Батькові і матері)
…Влетіла в мій сон тридцять восьма весна,
Голубкою сивою в гості…
Здалося: побачив, як диво у снах,
Весну мою сьому чи восьму…
…І перша лінійка, і перший дзвінок,
Дивлюсь у портфель, як сорока…
Спішу в своє перше доросле кіно,
І вперше тікаю з уроків…
…А на кутку вже багатьох нема…
Один за одним, вимерли сусіди…
Час простирадло сиве стелить, як туман…
І я до матері раз на півроку їду…
…Будую, маленький, нове обійстя,
Із громішу, цегли та глини…
І знаю ж, що батько мені не простять –
Краду в баби Степки малину…
…Бабуня до льоху в’язали мене,
Аби я живий залишився,
Однак, купа цегли мене не мине,
В яку в’їхав я, ледь не вбившись…
…А на кутку вже багатьох нема…
І що не брама, то без чоловіка…
Смерть розкидає сиві крила, як туман…
І тільки вдови доживають свого віку…
…Збираю у житі духмяний букет,
З нагрітого сонечком зілля…
Гороху зеленого цілий кашкет –
Гуляю, немов на весіллі…
…Гойдається потяг в далекий Тамбов,
До армії їду служити…
Чекають мене: мати, батько й любов,
З якою Бог дав вік прожити…
…А на кутку же багатьох нема…
І лавка батькова стоїть сама й порожня…
Як молоко, над вигоном туман,
А доля стелиться з-під ніг, як подорожник…
…Було в мене слави: корів трьох пропас…
Топивсь у веснянім болоті…
Сусід з-під коліс мене витяг та спас,
А втрьох поламали ми плота…
…Віддав я державі своїх двадцять літ,
У армії й лавах безпеки…
Та все ж я з села, від сохи, від землі…
Я з казки про Чура і Пека…
…А на кутку вже багатьох нема…
Закони Всесвіту прадавні й непідкупні…
Знов огорне Поляхову юга-туман…
І тільки Бог на Небі знає, хто наступний…
Моя батьківщина – це зірка ясна,
Що в січні з’явилась край неба…
Моя батьківщина – голубка у снах,
Дорога від Бога до себе…
Моя батьківщина – родина й село,
Межа, краєм поля дорога...
Моя батьківщина – жита і зело,
І стежка від себе до Бога…
…А на кутку вже багатьох нема…
А тільки мати, як Христос, серед подвір’я…
Вона в мій сон прислала вістку крізь туман,
Голубкою з прадавнього повір’я…
Кумпала Вір,
20-27.04.09р., с. Поляхова- м. Хмельницький
…Влетіла в мій сон тридцять восьма весна,
Голубкою сивою в гості…
Здалося: побачив, як диво у снах,
Весну мою сьому чи восьму…
…І перша лінійка, і перший дзвінок,
Дивлюсь у портфель, як сорока…
Спішу в своє перше доросле кіно,
І вперше тікаю з уроків…
…А на кутку вже багатьох нема…
Один за одним, вимерли сусіди…
Час простирадло сиве стелить, як туман…
І я до матері раз на півроку їду…
…Будую, маленький, нове обійстя,
Із громішу, цегли та глини…
І знаю ж, що батько мені не простять –
Краду в баби Степки малину…
…Бабуня до льоху в’язали мене,
Аби я живий залишився,
Однак, купа цегли мене не мине,
В яку в’їхав я, ледь не вбившись…
…А на кутку вже багатьох нема…
І що не брама, то без чоловіка…
Смерть розкидає сиві крила, як туман…
І тільки вдови доживають свого віку…
…Збираю у житі духмяний букет,
З нагрітого сонечком зілля…
Гороху зеленого цілий кашкет –
Гуляю, немов на весіллі…
…Гойдається потяг в далекий Тамбов,
До армії їду служити…
Чекають мене: мати, батько й любов,
З якою Бог дав вік прожити…
…А на кутку же багатьох нема…
І лавка батькова стоїть сама й порожня…
Як молоко, над вигоном туман,
А доля стелиться з-під ніг, як подорожник…
…Було в мене слави: корів трьох пропас…
Топивсь у веснянім болоті…
Сусід з-під коліс мене витяг та спас,
А втрьох поламали ми плота…
…Віддав я державі своїх двадцять літ,
У армії й лавах безпеки…
Та все ж я з села, від сохи, від землі…
Я з казки про Чура і Пека…
…А на кутку вже багатьох нема…
Закони Всесвіту прадавні й непідкупні…
Знов огорне Поляхову юга-туман…
І тільки Бог на Небі знає, хто наступний…
Моя батьківщина – це зірка ясна,
Що в січні з’явилась край неба…
Моя батьківщина – голубка у снах,
Дорога від Бога до себе…
Моя батьківщина – родина й село,
Межа, краєм поля дорога...
Моя батьківщина – жита і зело,
І стежка від себе до Бога…
…А на кутку вже багатьох нема…
А тільки мати, як Христос, серед подвір’я…
Вона в мій сон прислала вістку крізь туман,
Голубкою з прадавнього повір’я…
Кумпала Вір,
20-27.04.09р., с. Поляхова- м. Хмельницький
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
