ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.23
22:56
Не вирубать і не спалить моє коріння.
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
2024.04.23
20:00
Із І.В.Царьова (1955-2013)
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
2024.04.23
09:40
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
2024.04.23
09:17
І слова, наче, хвилі, хвилі,
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що, не може, промовити.
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що, не може, промовити.
2024.04.23
07:19
Хтось скаже, що банально вию вовком.
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
2024.04.23
04:48
Віддаляється вчорашнє
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
2024.04.22
21:05
Закривавлена, знищена, спалена
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
2024.04.22
10:25
Не блудним сином їхав в Україну
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
2024.04.22
08:52
Ви чули як чмихають їжаки? Ні? Дивно. Спробуйте увечері натерти пусту собачу тарілку під порогом шматочком тушкованого м’яса. Як сяде сонце – вдягніть щось балахонисте з каптуром та сядьте в кущах на ослінчику. Гарантую: на густий запах тушонки їжак
2024.04.22
08:32
Верба розплела свої коси за вітром
Під ними у брижах виблискує став,
Скотилися з берега запахи літа ...
Втікаючи геть очерет захитав
Сполоханий крижень. У сірої чаплі
Сьогодні в болоті скрипучий вокал,
А сонце розсипалось плесом по краплі,
Під ними у брижах виблискує став,
Скотилися з берега запахи літа ...
Втікаючи геть очерет захитав
Сполоханий крижень. У сірої чаплі
Сьогодні в болоті скрипучий вокал,
А сонце розсипалось плесом по краплі,
2024.04.22
07:03
З гори, з Сіону видно все і скрізь! Дивись, запам’ятовуй, Єшаягу! Як паросток башанський нині зріс, яку він приписав собі звитягу.
- Я бачу – в наступ знову йде Арам; і смертю Манасія та Єфрем нам загрожують. Їм кістка в горлі – Храм! Хизуються – баг
- Я бачу – в наступ знову йде Арам; і смертю Манасія та Єфрем нам загрожують. Їм кістка в горлі – Храм! Хизуються – баг
2024.04.22
07:01
Словами не відтворюються ноти,
а ключ скрипковий – музи реверанс.
Приємно спілкуватися на дотик,
коли у тиші слово – дисонанс.
а ключ скрипковий – музи реверанс.
Приємно спілкуватися на дотик,
коли у тиші слово – дисонанс.
2024.04.22
05:47
Клекоче й булькає вода,
І піниться, мов юшка, –
Мигоче блякло, як слюда,
Повніюча калюжка.
Навколо неї, як вужі,
Снують струмки глибокі,
Бо для калюжі не чужі
Оці брудні потоки.
І піниться, мов юшка, –
Мигоче блякло, як слюда,
Повніюча калюжка.
Навколо неї, як вужі,
Снують струмки глибокі,
Бо для калюжі не чужі
Оці брудні потоки.
2024.04.21
22:16
МАГІСТРАЛ
Бездонна ніч своєю глибиною
Створила непохитний нотний стан.
А сивий сніг спостерігав за мною:
Чи впораюсь я з болем свіжих ран?
Мелодія, пригнічена журбою
Бездонна ніч своєю глибиною
Створила непохитний нотний стан.
А сивий сніг спостерігав за мною:
Чи впораюсь я з болем свіжих ран?
Мелодія, пригнічена журбою
2024.04.21
21:42
Квітні, травні, липні, червні…
Серпнів я би не чіпав…
Не помістяться в майстерні —
Нечитайло підсказав…
Що робити, де та правда?
Що такого я зробив?
Серпні наче — не завада,
Серпнів я би не чіпав…
Не помістяться в майстерні —
Нечитайло підсказав…
Що робити, де та правда?
Що такого я зробив?
Серпні наче — не завада,
2024.04.21
21:09
Ти була всім, чим я дихав і дихаю.
Тим, що втрачав і що в серці відкрив.
Грізною зливою, повінню тихою.
Теплим ковчегом в безмежності криг.
Садом Едемським і небом з сузір’ями.
Чим насолоджувавсь я, чим страждав.
Днями святковими, буднями сір
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Тим, що втрачав і що в серці відкрив.
Грізною зливою, повінню тихою.
Теплим ковчегом в безмежності криг.
Садом Едемським і небом з сузір’ями.
Чим насолоджувавсь я, чим страждав.
Днями святковими, буднями сір
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віктор Цимбалюк (1971) /
Вірші
Моя батьківщина
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Моя батьківщина
(Батькові і матері)
…Влетіла в мій сон тридцять восьма весна,
Голубкою сивою в гості…
Здалося: побачив, як диво у снах,
Весну мою сьому чи восьму…
…І перша лінійка, і перший дзвінок,
Дивлюсь у портфель, як сорока…
Спішу в своє перше доросле кіно,
І вперше тікаю з уроків…
…А на кутку вже багатьох нема…
Один за одним, вимерли сусіди…
Час простирадло сиве стелить, як туман…
І я до матері раз на півроку їду…
…Будую, маленький, нове обійстя,
Із громішу, цегли та глини…
І знаю ж, що батько мені не простять –
Краду в баби Степки малину…
…Бабуня до льоху в’язали мене,
Аби я живий залишився,
Однак, купа цегли мене не мине,
В яку в’їхав я, ледь не вбившись…
…А на кутку вже багатьох нема…
І що не брама, то без чоловіка…
Смерть розкидає сиві крила, як туман…
І тільки вдови доживають свого віку…
…Збираю у житі духмяний букет,
З нагрітого сонечком зілля…
Гороху зеленого цілий кашкет –
Гуляю, немов на весіллі…
…Гойдається потяг в далекий Тамбов,
До армії їду служити…
Чекають мене: мати, батько й любов,
З якою Бог дав вік прожити…
…А на кутку же багатьох нема…
І лавка батькова стоїть сама й порожня…
Як молоко, над вигоном туман,
А доля стелиться з-під ніг, як подорожник…
…Було в мене слави: корів трьох пропас…
Топивсь у веснянім болоті…
Сусід з-під коліс мене витяг та спас,
А втрьох поламали ми плота…
…Віддав я державі своїх двадцять літ,
У армії й лавах безпеки…
Та все ж я з села, від сохи, від землі…
Я з казки про Чура і Пека…
…А на кутку вже багатьох нема…
Закони Всесвіту прадавні й непідкупні…
Знов огорне Поляхову юга-туман…
І тільки Бог на Небі знає, хто наступний…
Моя батьківщина – це зірка ясна,
Що в січні з’явилась край неба…
Моя батьківщина – голубка у снах,
Дорога від Бога до себе…
Моя батьківщина – родина й село,
Межа, краєм поля дорога...
Моя батьківщина – жита і зело,
І стежка від себе до Бога…
…А на кутку вже багатьох нема…
А тільки мати, як Христос, серед подвір’я…
Вона в мій сон прислала вістку крізь туман,
Голубкою з прадавнього повір’я…
Кумпала Вір,
20-27.04.09р., с. Поляхова- м. Хмельницький
…Влетіла в мій сон тридцять восьма весна,
Голубкою сивою в гості…
Здалося: побачив, як диво у снах,
Весну мою сьому чи восьму…
…І перша лінійка, і перший дзвінок,
Дивлюсь у портфель, як сорока…
Спішу в своє перше доросле кіно,
І вперше тікаю з уроків…
…А на кутку вже багатьох нема…
Один за одним, вимерли сусіди…
Час простирадло сиве стелить, як туман…
І я до матері раз на півроку їду…
…Будую, маленький, нове обійстя,
Із громішу, цегли та глини…
І знаю ж, що батько мені не простять –
Краду в баби Степки малину…
…Бабуня до льоху в’язали мене,
Аби я живий залишився,
Однак, купа цегли мене не мине,
В яку в’їхав я, ледь не вбившись…
…А на кутку вже багатьох нема…
І що не брама, то без чоловіка…
Смерть розкидає сиві крила, як туман…
І тільки вдови доживають свого віку…
…Збираю у житі духмяний букет,
З нагрітого сонечком зілля…
Гороху зеленого цілий кашкет –
Гуляю, немов на весіллі…
…Гойдається потяг в далекий Тамбов,
До армії їду служити…
Чекають мене: мати, батько й любов,
З якою Бог дав вік прожити…
…А на кутку же багатьох нема…
І лавка батькова стоїть сама й порожня…
Як молоко, над вигоном туман,
А доля стелиться з-під ніг, як подорожник…
…Було в мене слави: корів трьох пропас…
Топивсь у веснянім болоті…
Сусід з-під коліс мене витяг та спас,
А втрьох поламали ми плота…
…Віддав я державі своїх двадцять літ,
У армії й лавах безпеки…
Та все ж я з села, від сохи, від землі…
Я з казки про Чура і Пека…
…А на кутку вже багатьох нема…
Закони Всесвіту прадавні й непідкупні…
Знов огорне Поляхову юга-туман…
І тільки Бог на Небі знає, хто наступний…
Моя батьківщина – це зірка ясна,
Що в січні з’явилась край неба…
Моя батьківщина – голубка у снах,
Дорога від Бога до себе…
Моя батьківщина – родина й село,
Межа, краєм поля дорога...
Моя батьківщина – жита і зело,
І стежка від себе до Бога…
…А на кутку вже багатьох нема…
А тільки мати, як Христос, серед подвір’я…
Вона в мій сон прислала вістку крізь туман,
Голубкою з прадавнього повір’я…
Кумпала Вір,
20-27.04.09р., с. Поляхова- м. Хмельницький
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1381 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1381 seconds