ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.03
19:19
Шум далекий, шлях не близький.
Заморозилося… слизько.
Йдеш. Не хочеш, а йти треба.
Ти звертаєшся до себе
Повернутися б, забути…
Відпочити би, роззутись
І пірнуть під одіяло.
Майже… майже ідеально.
Заморозилося… слизько.
Йдеш. Не хочеш, а йти треба.
Ти звертаєшся до себе
Повернутися б, забути…
Відпочити би, роззутись
І пірнуть під одіяло.
Майже… майже ідеально.
2026.02.03
19:03
Немає поки що незамінимих на той світ,
Та все ж Всевишнього благаю:
Щоб зберігати справедливість на Землі,
Тільки злочинців слід по-справжньому карати:
Брать поза чергою на той світ, а не саджать за грати.
Зрештою як і тих, хто не знає, що робить,
Та все ж Всевишнього благаю:
Щоб зберігати справедливість на Землі,
Тільки злочинців слід по-справжньому карати:
Брать поза чергою на той світ, а не саджать за грати.
Зрештою як і тих, хто не знає, що робить,
2026.02.03
16:59
Наснилася осінь посеред зими
І наш стадіон, той, що родом з дитинства.
Кружляє пожовкле і втомлене листя...
Далеко від мене скорботні шторми.
Ворота відчинені. Треба зайти,
Бо як же давно не було туди входу!
Повільно заходжу. Вдихаю свободу,
І наш стадіон, той, що родом з дитинства.
Кружляє пожовкле і втомлене листя...
Далеко від мене скорботні шторми.
Ворота відчинені. Треба зайти,
Бо як же давно не було туди входу!
Повільно заходжу. Вдихаю свободу,
2026.02.03
13:48
Сполохані ліси
вслухаються у тишу,
а безгомінь не та —
не ніжна,
як колись…
День під пахвою сну
журу свою колише,
а ніч поміж сирен
вслухаються у тишу,
а безгомінь не та —
не ніжна,
як колись…
День під пахвою сну
журу свою колише,
а ніч поміж сирен
2026.02.03
10:48
Співає птах, руйнує темінь
У гущині, у дивних снах.
Співає птах крізь ночі терем.
Співають і любов, і крах.
Ледь чутно долинає стогін,
Любовний шепіт, шал палкий.
А в когось залишився спомин
У гущині, у дивних снах.
Співає птах крізь ночі терем.
Співають і любов, і крах.
Ледь чутно долинає стогін,
Любовний шепіт, шал палкий.
А в когось залишився спомин
2026.02.03
05:30
Їхав би до станції
На поїзд би успів
Немає сподівань щодо
Повтору чуттів о цих
Був багатієм я
Нині я жебрак
Й ніколи в лагіднім житті
На поїзд би успів
Немає сподівань щодо
Повтору чуттів о цих
Був багатієм я
Нині я жебрак
Й ніколи в лагіднім житті
2026.02.02
14:09
Щічки, наче бурячки,
Оченята - сонечка,
Усміхається мені
Моя люба донечка.
Зупинилася й сміється,
Втішене серденько,
Бо вітає її зранку
Оченята - сонечка,
Усміхається мені
Моя люба донечка.
Зупинилася й сміється,
Втішене серденько,
Бо вітає її зранку
2026.02.02
10:35
Пустельний стадіон. Лиш ти стоїш на ньому,
А глядачів нема. Самотній арлекін
Знімає із плечей хронічну втому.
Історія поставлена на кін.
Пустельний стадіон пустельно обіймає
І в душу входить, ніби лицедій.
Мелодія відлюдника-трамваю
А глядачів нема. Самотній арлекін
Знімає із плечей хронічну втому.
Історія поставлена на кін.
Пустельний стадіон пустельно обіймає
І в душу входить, ніби лицедій.
Мелодія відлюдника-трамваю
2026.02.02
08:56
НедоІсус кремлівський на чолі
Своєї зграї. " Честь йому та шана!"
Недоапостоли Росії топлять лій
З дурної пастви внуків Чингісхана.
Країна ефесбешних кріпаків!
Потворна челядь упира старого!
Їм платить чорт із крові п'ятаки
Своєї зграї. " Честь йому та шана!"
Недоапостоли Росії топлять лій
З дурної пастви внуків Чингісхана.
Країна ефесбешних кріпаків!
Потворна челядь упира старого!
Їм платить чорт із крові п'ятаки
2026.02.02
08:43
Час випускати на волю синиць -
я вдосталь їх грів у долонях,
лину в траву до небес - горілиць,
мріям шепочу: "По конях!":
/рій блискавиць,
хор громовиць
тихне умить
у скронях/.
я вдосталь їх грів у долонях,
лину в траву до небес - горілиць,
мріям шепочу: "По конях!":
/рій блискавиць,
хор громовиць
тихне умить
у скронях/.
2026.02.02
08:07
Далеке минуле не сниться щоночі:
крохмалем волосся, полудою очі,
морозивом день у вікні.
Застуджену душу не гріє кофтина...
На ліжку холоднім старенька дитина —
кирпатим грибочком на пні.
Всміхається мило, кому — невідомо?
крохмалем волосся, полудою очі,
морозивом день у вікні.
Застуджену душу не гріє кофтина...
На ліжку холоднім старенька дитина —
кирпатим грибочком на пні.
Всміхається мило, кому — невідомо?
2026.02.01
21:27
Очікувано розділяє час
минуле і грядуще, а сьогодні
щомиті живемо напередодні
усього, що очікує на нас.
Усяке житіє – відкрита книга,
якою утішатися не слід,
бо сковує усе гарячий лід
війни, хоча скресає крига
минуле і грядуще, а сьогодні
щомиті живемо напередодні
усього, що очікує на нас.
Усяке житіє – відкрита книга,
якою утішатися не слід,
бо сковує усе гарячий лід
війни, хоча скресає крига
2026.02.01
21:08
Ще поміж шубою й плащем,
А дерева свою справляють весну:
Націлилась тополя в піднебесся,
Береза чеше косу під дощем...
Ну, як їх всіх звеличити мені,
Їх, побратимів многоруких,
За їхню долю многотрудну
І за одвічну відданість Весні?
А дерева свою справляють весну:
Націлилась тополя в піднебесся,
Береза чеше косу під дощем...
Ну, як їх всіх звеличити мені,
Їх, побратимів многоруких,
За їхню долю многотрудну
І за одвічну відданість Весні?
2026.02.01
16:33
Не в кожного, мабуть, гуманне серце.
Байдужі є без співчуття й емоцій.
Їх не хвилює, як кому живеться.
Черстві, бездушні у людськім потоці.
Коли утратили уважність люди?
Куди і як пропала чуйність їхня?
Іде війна, тепер лиш Бог розсудить.
Байдужі є без співчуття й емоцій.
Їх не хвилює, як кому живеться.
Черстві, бездушні у людськім потоці.
Коли утратили уважність люди?
Куди і як пропала чуйність їхня?
Іде війна, тепер лиш Бог розсудить.
2026.02.01
13:31
біла спальня, чорні штори, пристанційне
пішоходи без позлоти, темні крівлі
срібні коні місяцеві, у зіницях
досвіт марить, у розлуці, о блаженство
немає в куті оцім сонця і сяйва
поки чекаю, поки тіні мчать відусіль
пішоходи без позлоти, темні крівлі
срібні коні місяцеві, у зіницях
досвіт марить, у розлуці, о блаженство
немає в куті оцім сонця і сяйва
поки чекаю, поки тіні мчать відусіль
2026.02.01
12:19
Старий козак Степан, нарешті помирав.
Смерть вже давно до нього, видно, придивлялась,
Життя козацьке обірвати сподівалась.
Та його ангел-охоронець рятував.
Але тоді було у нього вдосталь сил
Аби від Смерті тої клятої відбитись.
Тепер же тільки залиш
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Смерть вже давно до нього, видно, придивлялась,
Життя козацьке обірвати сподівалась.
Та його ангел-охоронець рятував.
Але тоді було у нього вдосталь сил
Аби від Смерті тої клятої відбитись.
Тепер же тільки залиш
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2026.01.28
2026.01.22
2026.01.19
2026.01.19
2026.01.16
2026.01.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віктор Цимбалюк (1971) /
Вірші
Моя батьківщина
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Моя батьківщина
(Батькові і матері)
…Влетіла в мій сон тридцять восьма весна,
Голубкою сивою в гості…
Здалося: побачив, як диво у снах,
Весну мою сьому чи восьму…
…І перша лінійка, і перший дзвінок,
Дивлюсь у портфель, як сорока…
Спішу в своє перше доросле кіно,
І вперше тікаю з уроків…
…А на кутку вже багатьох нема…
Один за одним, вимерли сусіди…
Час простирадло сиве стелить, як туман…
І я до матері раз на півроку їду…
…Будую, маленький, нове обійстя,
Із громішу, цегли та глини…
І знаю ж, що батько мені не простять –
Краду в баби Степки малину…
…Бабуня до льоху в’язали мене,
Аби я живий залишився,
Однак, купа цегли мене не мине,
В яку в’їхав я, ледь не вбившись…
…А на кутку вже багатьох нема…
І що не брама, то без чоловіка…
Смерть розкидає сиві крила, як туман…
І тільки вдови доживають свого віку…
…Збираю у житі духмяний букет,
З нагрітого сонечком зілля…
Гороху зеленого цілий кашкет –
Гуляю, немов на весіллі…
…Гойдається потяг в далекий Тамбов,
До армії їду служити…
Чекають мене: мати, батько й любов,
З якою Бог дав вік прожити…
…А на кутку же багатьох нема…
І лавка батькова стоїть сама й порожня…
Як молоко, над вигоном туман,
А доля стелиться з-під ніг, як подорожник…
…Було в мене слави: корів трьох пропас…
Топивсь у веснянім болоті…
Сусід з-під коліс мене витяг та спас,
А втрьох поламали ми плота…
…Віддав я державі своїх двадцять літ,
У армії й лавах безпеки…
Та все ж я з села, від сохи, від землі…
Я з казки про Чура і Пека…
…А на кутку вже багатьох нема…
Закони Всесвіту прадавні й непідкупні…
Знов огорне Поляхову юга-туман…
І тільки Бог на Небі знає, хто наступний…
Моя батьківщина – це зірка ясна,
Що в січні з’явилась край неба…
Моя батьківщина – голубка у снах,
Дорога від Бога до себе…
Моя батьківщина – родина й село,
Межа, краєм поля дорога...
Моя батьківщина – жита і зело,
І стежка від себе до Бога…
…А на кутку вже багатьох нема…
А тільки мати, як Христос, серед подвір’я…
Вона в мій сон прислала вістку крізь туман,
Голубкою з прадавнього повір’я…
Кумпала Вір,
20-27.04.09р., с. Поляхова- м. Хмельницький
…Влетіла в мій сон тридцять восьма весна,
Голубкою сивою в гості…
Здалося: побачив, як диво у снах,
Весну мою сьому чи восьму…
…І перша лінійка, і перший дзвінок,
Дивлюсь у портфель, як сорока…
Спішу в своє перше доросле кіно,
І вперше тікаю з уроків…
…А на кутку вже багатьох нема…
Один за одним, вимерли сусіди…
Час простирадло сиве стелить, як туман…
І я до матері раз на півроку їду…
…Будую, маленький, нове обійстя,
Із громішу, цегли та глини…
І знаю ж, що батько мені не простять –
Краду в баби Степки малину…
…Бабуня до льоху в’язали мене,
Аби я живий залишився,
Однак, купа цегли мене не мине,
В яку в’їхав я, ледь не вбившись…
…А на кутку вже багатьох нема…
І що не брама, то без чоловіка…
Смерть розкидає сиві крила, як туман…
І тільки вдови доживають свого віку…
…Збираю у житі духмяний букет,
З нагрітого сонечком зілля…
Гороху зеленого цілий кашкет –
Гуляю, немов на весіллі…
…Гойдається потяг в далекий Тамбов,
До армії їду служити…
Чекають мене: мати, батько й любов,
З якою Бог дав вік прожити…
…А на кутку же багатьох нема…
І лавка батькова стоїть сама й порожня…
Як молоко, над вигоном туман,
А доля стелиться з-під ніг, як подорожник…
…Було в мене слави: корів трьох пропас…
Топивсь у веснянім болоті…
Сусід з-під коліс мене витяг та спас,
А втрьох поламали ми плота…
…Віддав я державі своїх двадцять літ,
У армії й лавах безпеки…
Та все ж я з села, від сохи, від землі…
Я з казки про Чура і Пека…
…А на кутку вже багатьох нема…
Закони Всесвіту прадавні й непідкупні…
Знов огорне Поляхову юга-туман…
І тільки Бог на Небі знає, хто наступний…
Моя батьківщина – це зірка ясна,
Що в січні з’явилась край неба…
Моя батьківщина – голубка у снах,
Дорога від Бога до себе…
Моя батьківщина – родина й село,
Межа, краєм поля дорога...
Моя батьківщина – жита і зело,
І стежка від себе до Бога…
…А на кутку вже багатьох нема…
А тільки мати, як Христос, серед подвір’я…
Вона в мій сон прислала вістку крізь туман,
Голубкою з прадавнього повір’я…
Кумпала Вір,
20-27.04.09р., с. Поляхова- м. Хмельницький
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1794 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1794 seconds