Шановні колеги, представляю на сторінках Майстерень прекрасного українського перекладача і письменника Андрія Содомору. Який володіє - на прикладі перекладу Горація. Оди (I.22, до Аристія Фуска) - і неабиякою майстерністю точної реставрації українською мовою одних із найскладніших строф - сапфічних.

Горацій. Ода (I.22, до Аристія Фуска)             Дослівник (від Андрія Содомори)

Integer uitae scelerisque purus                     Цілісний життям, вільний од злочину
non eget Mauris iaculis neque arcu               не потребує ні маврських списів, ні лука,
nec uenenatis grauida sagittis,                     ні обтяженого отруйними стрілами,
           Fusce, pharetra,                                  Фуску, сагайдака,

siue per Syrtis iter aestuosas                     чи верстатиме шлях через жагучі Сирти,
siue facturus per inhospitalem                    чи через негостинний
Caucasum uel quae loca fabulosus               Кавказ, чи через місця, які казковий
          lambit Hydaspes.                                 омиває Гідасп

Namque me silua lupus in Sabina,                 Бо й од мене у сабінському лісі вовк, -
dum meam canto Lalagen et ultra                 коли я співав про свою Лалагу й поза
terminum curis uagor expeditis,                     межу, вільний від турбот, заблукав, -
          fugit inermem,                                         утік, беззбройного,

quale portentum neque militaris                     а такого чудиська ні войовнича
Daunias latis alit aesculetis                           Давнія не годує у дубових лісах,
nec Iubae tellus generat, leonum                     ані земля Юби не народжує, левів
          arida nutrix.                                         спрагла годувальниця.

Pone me pigris ubi nulla campis                     Зашли мене туди, де на німих полях жодне
arbor aestiua recreatur aura,                        дерево не оживляється літнім подувом,
quod latus mundi nebulae malusque               на той бік світу, який хмари і зловісний
           Iuppiter urget;                                      Юпітер пригнічує,

pone sub curru nimium propinqui                     зашли під колісницю надто близького
solis, in terra domibus negata;                     сонця, на землю, що відмовила в оселях, -
dulce ridentem Lalagen amabo,                     любитиму Лалагу, яка солодко сміється,
          dulce loquentem.                                     солодко промовляє.

Для цікавих - сторінка англомовних перекладів
http://www.merriampark.com/horcarm122.htm

Можливо, деякі невеличкі вдосконалення, які стосуються суто краси рядка, можна пану Андрію Содоморі запропонувати, але ж у порівнянні із перекладами І.Франка, М.Зерова, та й інших, хто брався за цю оду, він безперечно (на мою скромну думку) кращий.

ДО АРІСТІЯ ФУСКА* І, 22
У перекладі М.Зерова

Той, чиє життя непорочне й чесне,
Ні списа злих маврів, ні пружних луків,
Ні сайдака, повного стріл отруйних,
            Не потребує,

Чи лежатиме його путь в палючих
Пісках Сіртів, чи в глушині Кавказу,
Чи по тих місцях, що Гідаси** прекрасний
            Зрошує щедро.

Так, коли блукав я в Сабінськім лісі
І складав свою для Лалаги пісню,-
З хащ від мене втік, хоч я був беззбройний,
            Вовк найлютіший.

Звірище таке не ростила зроду
Ні Апулія у гаях дубових,
Ні пустиня та, що всіх левів живить
            Груддю сухою.

Кинь мене в той край, де весни немає
І поля у кригу закуті вічно,- [460]
В ту країну, де Юпітер туманом
            Небо вкриває.

Кинь мене туди, де біг сонця близький
Жаром променя обезлюдив землю,-
Буду й там любить я Лалаги голос.
            Ніжну усмішку.

А ось переклад І.Франка

Хто серцем щирий, чистий від провини,
Не треба тому маврських стріл, ні лука,
Ні сайдака, Аристіє, що в йому
            Стріли затруті.

Чи йти він хоче по палючих Сиртах,
Чи по Кавказу негостинних дебрях,
Чи по країнах, що Гідасп казочний
           Їх обливає.

Та ж і від мене у сабінськім лісі,
Коли-м співав безжурний про Лелягу
І заблукавсь за межу без оружжя,
            Геть втік вовчище.

Звірюка вам, якої ні воєнна
Не має Давнія в густих дібровах,
Ні Юби спраглий край, що то плекає
            Льви ненажерні.

Постав мене в пустім степу, де вітер
Літній й одної не колише гілки,
Чи в край глухий, сльотою злою битий,
            Мглами повитий.

Постав під возом сонця дуже близько,
В країні, де вже людям жить не можна,
Ляляги не забуду сміх солодкий,
            Милії речі.

Так! (і на мою скромну думку) Андрій Содомора кращий!