Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.14
13:29
Крізь сиву хмару світить сонце,
Мов пробивається з-за ґрат,
І зазирає до віконця,
Неначе гноблений Сократ.
Воно важливе щось промовить
Крізь огорожу тлустих хмар,
Крізь тлум, репресії і мори,
Крізь заборони від нездар.
Мов пробивається з-за ґрат,
І зазирає до віконця,
Неначе гноблений Сократ.
Воно важливе щось промовить
Крізь огорожу тлустих хмар,
Крізь тлум, репресії і мори,
Крізь заборони від нездар.
2026.08.14
12:49
Я б до тебе пішла, та боюся високих трав.
Я б тобі прокричала – боюся відлуння грому.
Без човна попливла б, та глибокий і чорний став,
І не вийти на березі темному і слизькому.
Я б тобі написала про все, та немає слів.
Полетіла б до тебе, та небо
Я б тобі прокричала – боюся відлуння грому.
Без човна попливла б, та глибокий і чорний став,
І не вийти на березі темному і слизькому.
Я б тобі написала про все, та немає слів.
Полетіла б до тебе, та небо
2026.08.14
12:03
Вірю в майбутнє моєї країни,
вірю в народ,
що піднявся з колін,
в зоране поле,
у гілку калини,
в сад біля хати
з червоних калин.
вірю в народ,
що піднявся з колін,
в зоране поле,
у гілку калини,
в сад біля хати
з червоних калин.
2026.08.14
11:15
Плетусь зажурена з «Сільпо»
В холодну днину.
Мені б проїхатись в метро
До моря плину.
Кружляти чайкою над ним
У небосхилі,
З обличчя змити смути грим
В смарагді хвилі,
В холодну днину.
Мені б проїхатись в метро
До моря плину.
Кружляти чайкою над ним
У небосхилі,
З обличчя змити смути грим
В смарагді хвилі,
2026.08.14
11:05
Битва за Фароський міст: кохання на руїнах світу
Генеральний штурм Ганімеда почався на світанку, коли море навколо Фароського маяка покрилося сотнями єгипетських човнів. Новий командувач кинув у бій усе. Битва на вузькому молу перетворилася на кривав
2026.08.14
10:52
Що ви, керманичі кпину?
Що, реквізити курні?
Хто з вас ще вірить в людину,
Хто ляже поруч в труні?-
-Ми і смерекові голки,
-Ми і молюски глибин,
Як марципанові вовки
Що, реквізити курні?
Хто з вас ще вірить в людину,
Хто ляже поруч в труні?-
-Ми і смерекові голки,
-Ми і молюски глибин,
Як марципанові вовки
2026.08.14
07:29
Зникають сни приємні завжди
З досвітнім заспівом півнів,
Бо потім більше негаразди
Повсюди бачаться мені.
Бо далі - швидкості шалені
Та люди радісні й сумні, -
І щире прагнення щоденне
Земного щастя не у сні.
З досвітнім заспівом півнів,
Бо потім більше негаразди
Повсюди бачаться мені.
Бо далі - швидкості шалені
Та люди радісні й сумні, -
І щире прагнення щоденне
Земного щастя не у сні.
2026.08.14
04:58
Нещирість професійно тисне руку
Та непомітно крутить карамболь.
У серце заповзає, мов зміюка,
Вичікуючи, вправно грає роль.
Маскується у тиші та у криках,
Постійно грає світло й позитив.
Нещирість - різна та багатолика,
Та непомітно крутить карамболь.
У серце заповзає, мов зміюка,
Вичікуючи, вправно грає роль.
Маскується у тиші та у криках,
Постійно грає світло й позитив.
Нещирість - різна та багатолика,
2026.08.13
23:50
Сього дивного і вітряного року-приблуди я вирішив відвідати зачаровані Маркізькі острови (не відпочити, ні, бути, мислити, творити – ця місцина саме для цього, особливо Нуку-Хіва). Я ціную нетутешні Маркізи за прозору атмосферу споглядання, неземний спокі
2026.08.13
22:52
Уже весна, радіти б треба,
і відшукати у собі
колись даровані із неба
вцілілі струни, далебі.
Мажорні, сонячні, на втіху
і життєдайні, як тоді, —
щоб не підігрували лиху,
і відшукати у собі
колись даровані із неба
вцілілі струни, далебі.
Мажорні, сонячні, на втіху
і життєдайні, як тоді, —
щоб не підігрували лиху,
2026.08.13
18:59
тобі поезія та пафос
мені непевність і нудьга
життя сяк-так
благеньке факт
іще скоринка з пирога
питай чого усе вертатись
до слів у цій коморі
га?
мені непевність і нудьга
життя сяк-так
благеньке факт
іще скоринка з пирога
питай чого усе вертатись
до слів у цій коморі
га?
2026.08.13
18:16
Не даруй лілові
почуття мені,
у квітковім слові
— пагінець брехні.
Не божись в коханні,
аж до скону літ —
серцю притаманно
обривати цвіт.
почуття мені,
у квітковім слові
— пагінець брехні.
Не божись в коханні,
аж до скону літ —
серцю притаманно
обривати цвіт.
2026.08.13
15:42
Нашу тягу до свободи нічим не зламати,
Бо віками наші предки її гартували,
Кров‘ю славних синів й дочок її поливали,
Аби вільним ми народом змогли, врешті стати.
Як старалися сусіди, щоб нас покорити,
Ми для них ясир і бидло, малороси були.
Але ми с
Бо віками наші предки її гартували,
Кров‘ю славних синів й дочок її поливали,
Аби вільним ми народом змогли, врешті стати.
Як старалися сусіди, щоб нас покорити,
Ми для них ясир і бидло, малороси були.
Але ми с
2026.08.13
13:19
Яскраве сонячне проміння.
Так протискається весна
Крізь заборони і каміння,
Крізь забобони й письмена.
Таке проміння пропікає
До всіх глибин, до всіх основ.
Воно жорстоке, ніби Каїн,
Так протискається весна
Крізь заборони і каміння,
Крізь забобони й письмена.
Таке проміння пропікає
До всіх глибин, до всіх основ.
Воно жорстоке, ніби Каїн,
2026.08.13
09:38
Зрада під покровом ночі: Смерть полководця Ахілла
Поки римляни святкували перемогу над спрагою, у таборі єгиптян, що розкинувся в західній частині міста, зріла зовсім інша отрута – отрута амбіцій та зради. У наметі полководця Ахілла панувала задуха. С
2026.08.13
06:31
В серпні, наче квіточка,
Усихає літечко
І радіти ніколи
Дітворі канікулам, -
Літа вічна кривдниця
Осінь швидко близиться.
13.08.26
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Усихає літечко
І радіти ніколи
Дітворі канікулам, -
Літа вічна кривдниця
Осінь швидко близиться.
13.08.26
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.08.07
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
2026.07.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Петро Скунць (1942 - 2007) /
Вірші
Втомлений вечір
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Втомлений вечір
Огортає землю втома.
Тиха-тиха. Аж пухка.
І не знає той, хто вдома,
Що свобода – нелегка.
Знає той, хто без принуки
Йде на поклик далини.
Материнські плачуть руки,
Та не спинять і вони.
Мамо, мамо, як я мало
Запоміг вам у журі.
Моє серце підіймало
Непосильні тягарі.
І тепер не відчуває,
скільки хисту в нього є…
Слава серця відживає,
Слава мислі настає.
Вечір мислі розпростерся,
Гей, по всіх материках!
А забуте нами серце
Б’ється в матері в руках.
І притихлі ми, як війни
Чи віддалена гроза.
І ховається у вії
Присоромлена сльоза.
Ані в щасті, ані в горі
Буйних сліз у нас нема.
Світ суворий – ми суворі.
Коли в горах – то як гори.
Коли в морі – то як море.
Коли в тундрі – як зима.
По землі пройти нелегко,
Якщо ти не без ваги.
Мало друга чи колеги,
Ще потрібні й вороги.
Я жаліти можу хворих,
Але заздрю я тобі,
Кого стрінув чесний ворог
І здолав у боротьбі.
А чи знаєш ти, небитий,
Хто не звідав біль і гнів,
Як непросто заробити
Своїх чесних ворогів?
І відчути, хто з тобою,
Хто із ними, хто ні з ким,
Не віддавши чисту зброю
Людям сірим і низьким.
І повірити в кохану,
Що любила крадькома,
А сьогодні твою рану
Зацілує між всіма.
Зацілує чи роз’ятрить?
Це, либонь, не головне.
Головніше – щоб і завтра
щастя мучило мене.
Щоб не слабості хвилинні –
Відблиск грізної грози
Я помітив у краплині
чоловічої сльози.
Втім, прожити можна звучно,
Все вхопити на віку.
І вмирати буде зручно –
У м’якім пуховику.
А рідня майно поділить
Від авто і до взуття…
Так прожити можна біля…
Біля самого життя.
Врешті, можна жити в норах,
Біля пліток, біля карт,
але
жити там, де ворог, –
там найперше жити варт...
Тиха-тиха. Аж пухка.
І не знає той, хто вдома,
Що свобода – нелегка.
Знає той, хто без принуки
Йде на поклик далини.
Материнські плачуть руки,
Та не спинять і вони.
Мамо, мамо, як я мало
Запоміг вам у журі.
Моє серце підіймало
Непосильні тягарі.
І тепер не відчуває,
скільки хисту в нього є…
Слава серця відживає,
Слава мислі настає.
Вечір мислі розпростерся,
Гей, по всіх материках!
А забуте нами серце
Б’ється в матері в руках.
І притихлі ми, як війни
Чи віддалена гроза.
І ховається у вії
Присоромлена сльоза.
Ані в щасті, ані в горі
Буйних сліз у нас нема.
Світ суворий – ми суворі.
Коли в горах – то як гори.
Коли в морі – то як море.
Коли в тундрі – як зима.
По землі пройти нелегко,
Якщо ти не без ваги.
Мало друга чи колеги,
Ще потрібні й вороги.
Я жаліти можу хворих,
Але заздрю я тобі,
Кого стрінув чесний ворог
І здолав у боротьбі.
А чи знаєш ти, небитий,
Хто не звідав біль і гнів,
Як непросто заробити
Своїх чесних ворогів?
І відчути, хто з тобою,
Хто із ними, хто ні з ким,
Не віддавши чисту зброю
Людям сірим і низьким.
І повірити в кохану,
Що любила крадькома,
А сьогодні твою рану
Зацілує між всіма.
Зацілує чи роз’ятрить?
Це, либонь, не головне.
Головніше – щоб і завтра
щастя мучило мене.
Щоб не слабості хвилинні –
Відблиск грізної грози
Я помітив у краплині
чоловічої сльози.
Втім, прожити можна звучно,
Все вхопити на віку.
І вмирати буде зручно –
У м’якім пуховику.
А рідня майно поділить
Від авто і до взуття…
Так прожити можна біля…
Біля самого життя.
Врешті, можна жити в норах,
Біля пліток, біля карт,
але
жити там, де ворог, –
там найперше жити варт...
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
