Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.14
04:43
Мені приємно у твоєму товаристві.
Я навіть не навиджу тебе.
Можливо, зазнайомимося близько й
колись-то збіг обставин приведе
нам кілька років пережити разом.
Тобі подібну я подеколи шукав
і ти не проти. Звісно, не відразу.
Я навіть не навиджу тебе.
Можливо, зазнайомимося близько й
колись-то збіг обставин приведе
нам кілька років пережити разом.
Тобі подібну я подеколи шукав
і ти не проти. Звісно, не відразу.
2025.12.14
02:46
Повстань!
Страшний бо Суд іде,
почеплений, як материнська плата,
немов дощу тяжка мені заплата,
та батьківський нечуваний
хардрайв.
Прівіт, мала.
Страшний бо Суд іде,
почеплений, як материнська плата,
немов дощу тяжка мені заплата,
та батьківський нечуваний
хардрайв.
Прівіт, мала.
2025.12.14
00:08
Було колись під шістдесят,
А ви ще вештали думками…
Поміж віршованих цитат
Цідили ніжними струмками…
І що ж такого в тих думках?
Думки з думок втечуть у вірші,
А вас пошлють за шістдесят
Й струмки на вигляд стануть інші…
А ви ще вештали думками…
Поміж віршованих цитат
Цідили ніжними струмками…
І що ж такого в тих думках?
Думки з думок втечуть у вірші,
А вас пошлють за шістдесят
Й струмки на вигляд стануть інші…
2025.12.13
23:44
Послання віків скупі, як сніг,
Що грайливо мерехтить в місячному сяйві,
але це не біда*.
Сни ллються, як симфонії з радіо «Люксембург»,
з просторів небес, що хмарами оповиті,
але там ніколи не було симфоній…
Що грайливо мерехтить в місячному сяйві,
але це не біда*.
Сни ллються, як симфонії з радіо «Люксембург»,
з просторів небес, що хмарами оповиті,
але там ніколи не було симфоній…
2025.12.13
21:01
Сніг скупий, як послання віків,
Мерехтить у грайливій сюїті.
І симфонія ллється зі снів
У просторах, що небом сповиті.
Сніг скупий, ніби зниклі рядки
У віршах, що прийшли із нікуди.
Сніг скупий, ніби помах руки.
Мерехтить у грайливій сюїті.
І симфонія ллється зі снів
У просторах, що небом сповиті.
Сніг скупий, ніби зниклі рядки
У віршах, що прийшли із нікуди.
Сніг скупий, ніби помах руки.
2025.12.13
16:56
Дощ крижаний у шибу - музика крапель мерзлих.
Колеться сон у друзки, сиплеться за вікно.
Ближче до ранку дійсність, ніч неохоче кресне.
І на окрайці неба синій цвіте вінок.
Зорі тум утерла сірим своїм подолом -
Виглянули, обмиті, жаль, що всього н
Колеться сон у друзки, сиплеться за вікно.
Ближче до ранку дійсність, ніч неохоче кресне.
І на окрайці неба синій цвіте вінок.
Зорі тум утерла сірим своїм подолом -
Виглянули, обмиті, жаль, що всього н
2025.12.13
12:09
Відтепер і дотетер
Ти у пошуках — стажер…
Тільки з ким й куди іти?
Безліч склепів до мети…
Омбіркуй, не гарячкуй,
Краще знов пофантазуй…
Боже мій… Куди попер?
Краще б ти в собі завмер…
Ти у пошуках — стажер…
Тільки з ким й куди іти?
Безліч склепів до мети…
Омбіркуй, не гарячкуй,
Краще знов пофантазуй…
Боже мій… Куди попер?
Краще б ти в собі завмер…
2025.12.13
08:57
Вірш розглядався на онлайн-колегії робочих змін і керівників профільних департаментів "Асорті Пиріжкарень" з долученням сторонніх експертів.
І от що ми маємо в результаті.
Технічно текст повністю тримається купи на граматичних і словотвірно спорід
2025.12.13
08:13
Ти ще мене не розлюбив,
і я тебе не розлюбила,
та згодом знайдемо мотив,
всадити в душу ніж щосили.
Така природа почуття;
любов і зрада синьоока
шукають істину глибоку
у манускриптах забуття.
і я тебе не розлюбила,
та згодом знайдемо мотив,
всадити в душу ніж щосили.
Така природа почуття;
любов і зрада синьоока
шукають істину глибоку
у манускриптах забуття.
2025.12.13
00:28
Йшла по селах ніч сріблиста,
Добрела начас до міста.
І втомившись, ради сну,
Розповзлася по вікну.
Навздогін їй, в кожну хату,
Де вже чемно сплять малята,
Зі санок тай на трамвай
Добрела начас до міста.
І втомившись, ради сну,
Розповзлася по вікну.
Навздогін їй, в кожну хату,
Де вже чемно сплять малята,
Зі санок тай на трамвай
2025.12.12
22:21
Безсніжна зима, ніби чудо природи,
Живий парадокс чи апорія слів.
Чекаєш забутий апокриф погоди,
Загублених в полі величних снігів.
Коли загубились сніги в дикім полі,
То висохне голос самої пітьми.
Чекаєш, як долі, розкутої волі.
Живий парадокс чи апорія слів.
Чекаєш забутий апокриф погоди,
Загублених в полі величних снігів.
Коли загубились сніги в дикім полі,
То висохне голос самої пітьми.
Чекаєш, як долі, розкутої волі.
2025.12.12
19:50
По грудках їхав грудень,
А в дорогу взяв сани:
«Поможіть, добрі люди,
бо вже коні пристали.
От коли б дістать воза
Або сніг раптом випав,
Говорить тоді б можна,
Що є лад якийсь в світі.
А в дорогу взяв сани:
«Поможіть, добрі люди,
бо вже коні пристали.
От коли б дістать воза
Або сніг раптом випав,
Говорить тоді б можна,
Що є лад якийсь в світі.
2025.12.12
14:44
Є чуття у моєму серці
Не знаю я що і робити
О ти чудовий світе о світе
Як мені бути і що робити?
Чи знаєш ти що виснував я?
Ти міг би і сам осягнути
Сьогодні всякчас завтра але й учора
Недільно-дівчачий блюз із її горем
Не знаю я що і робити
О ти чудовий світе о світе
Як мені бути і що робити?
Чи знаєш ти що виснував я?
Ти міг би і сам осягнути
Сьогодні всякчас завтра але й учора
Недільно-дівчачий блюз із її горем
2025.12.12
14:03
У мене на грудях ти стогнеш, і довго,
звитяжуєш голосно щем.
А рима – проста й заримована Богом,
й окреслена віщим дощем.
Про що ця розмова? Коли ані слова?
Про що нереально тужу?
Ти плачеш білугою, дещо з совою.
звитяжуєш голосно щем.
А рима – проста й заримована Богом,
й окреслена віщим дощем.
Про що ця розмова? Коли ані слова?
Про що нереально тужу?
Ти плачеш білугою, дещо з совою.
2025.12.12
12:51
Марія Лавренюк. Улиянка. Роман. —Тернопіль: Навчальна книга — Богдан, 2024. —216 с.
Чи не кожен автор рецензії замислюється над тим, чому не оминув увагою твір того чи іншого письменника, що підштовхнуло його до роздумів про прочитане і, власне, якими б
2025.12.12
07:59
ця Присутність незримо гріє
ізсередини
як свіча
проростає в думки
надією
вперто спалюючи печаль
її дихання тихше тиші
її голос як неба глиб
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...ізсередини
як свіча
проростає в думки
надією
вперто спалюючи печаль
її дихання тихше тиші
її голос як неба глиб
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.12.02
2025.12.01
2025.11.29
2025.11.26
2025.11.23
2025.11.07
2025.10.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Микола Руденко (1920 - 2004) /
Вірші
Мати (триптих)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Мати (триптих)
1.
Клумаки випадають з натруджених рук.
Хто піддасть їх на плечі у вирі людському?..
Ти босоніж торкаєш розпечений брук,
Так ти ходиш в віках по вугіллі жаркому.
За ворота виходять дебелі сини,—
І сліди замітає за ними пороша.
Материнської мови забудуть вони:
Вже та мова для них — нехороша...
Бригадири щоранку обходять двори.
Лиш в неділю є воля городець скопати.
Трактори...
Управління...
Директори...
А годуються люди з твоєї лопати.
Десь вимахують крани високих споруд,
Ти ж заснеш восени при нетопленій печі.
І стотисячний хор оспіває твій труд,—
Та ніхто не піддасть тобі клунок на плечі.
2.
Вам треба пісню про колгоспні руки?..
Ось лиш пером зненацька пошкребусь.
А там. дивись, уже ідуть онуки
Виховувати совість у бабусь.
Вони ростуть, мов лісова травиця,
Немов пирій у житньому рядку:
Сто обліковців на твою правицю,
На кожен палець —
по керівнику.
І кожен щедрі обіцянки стеле,
І оплески не знають жодних доз...
І канцелярський млин повітря меле,
Розмахуючи крилами відозв.
А ти викашлюєш старечі груди
І кажеш в ніч невидимим синам:
— От бач, виходять наші дітки в люди.
Дай бог їм щастя більшого, ніж нам.
На них тепер нейлони й чорнобурки,
І возять їх машини —
не вози...
Всі трудодні твої — лише для курки.
А бур'янець під тином —
для кози.
І часом очі робляться сумними,
І сумніви тяжкі в полон беруть:
— О боже праведний! Що буде з ними,
Коли сільські бабусі перемруть?..
3.
Наливається вірою серце моє,
І вдивляється думка в невидимий корінь:
Ген селянка мадонною в небі встає —
Господинею вічних земних перетворень.
Все, що мусить померти — помре на віки
І народиться День із новим неспокоєм.
Україно !..
З твоєї легкої руки
Не боронь мені стати твоїм перегноєм.
Хай вростають у череп шорсткі корінці,
Вибираючи з мене земне і небесне.
Прийде віщий туман,
і в його молоці
Невгасима зоря над землею воскресне.
Сонце зніме утому з натруджених рук,
Всесвіт кине на плечі блакитну кирею...
Кизякова,
солом'яна,
чорна від мук,—
Станеш ти, Україно, тією зорею.
1963
Клумаки випадають з натруджених рук.
Хто піддасть їх на плечі у вирі людському?..
Ти босоніж торкаєш розпечений брук,
Так ти ходиш в віках по вугіллі жаркому.
За ворота виходять дебелі сини,—
І сліди замітає за ними пороша.
Материнської мови забудуть вони:
Вже та мова для них — нехороша...
Бригадири щоранку обходять двори.
Лиш в неділю є воля городець скопати.
Трактори...
Управління...
Директори...
А годуються люди з твоєї лопати.
Десь вимахують крани високих споруд,
Ти ж заснеш восени при нетопленій печі.
І стотисячний хор оспіває твій труд,—
Та ніхто не піддасть тобі клунок на плечі.
2.
Вам треба пісню про колгоспні руки?..
Ось лиш пером зненацька пошкребусь.
А там. дивись, уже ідуть онуки
Виховувати совість у бабусь.
Вони ростуть, мов лісова травиця,
Немов пирій у житньому рядку:
Сто обліковців на твою правицю,
На кожен палець —
по керівнику.
І кожен щедрі обіцянки стеле,
І оплески не знають жодних доз...
І канцелярський млин повітря меле,
Розмахуючи крилами відозв.
А ти викашлюєш старечі груди
І кажеш в ніч невидимим синам:
— От бач, виходять наші дітки в люди.
Дай бог їм щастя більшого, ніж нам.
На них тепер нейлони й чорнобурки,
І возять їх машини —
не вози...
Всі трудодні твої — лише для курки.
А бур'янець під тином —
для кози.
І часом очі робляться сумними,
І сумніви тяжкі в полон беруть:
— О боже праведний! Що буде з ними,
Коли сільські бабусі перемруть?..
3.
Наливається вірою серце моє,
І вдивляється думка в невидимий корінь:
Ген селянка мадонною в небі встає —
Господинею вічних земних перетворень.
Все, що мусить померти — помре на віки
І народиться День із новим неспокоєм.
Україно !..
З твоєї легкої руки
Не боронь мені стати твоїм перегноєм.
Хай вростають у череп шорсткі корінці,
Вибираючи з мене земне і небесне.
Прийде віщий туман,
і в його молоці
Невгасима зоря над землею воскресне.
Сонце зніме утому з натруджених рук,
Всесвіт кине на плечі блакитну кирею...
Кизякова,
солом'яна,
чорна від мук,—
Станеш ти, Україно, тією зорею.
1963
| Найвища оцінка | Редакція Майстерень | 6 | Любитель поезії / Майстер-клас |
| Найнижча оцінка | Софія Кримовська | 5.5 | Майстер-клас / Майстер-клас |
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
