Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.01.17
22:04
Пастки льодові у звичних під'їздах,
Брили, мов у холодних печерах.
Як обігріти будинки-гнізда?
Глузду - жах божевілля перечить.
Це не північ, а страдницький Київ.
Дихання вже є густим туманом.
І не снились у снах навіть Кию,
Брили, мов у холодних печерах.
Як обігріти будинки-гнізда?
Глузду - жах божевілля перечить.
Це не північ, а страдницький Київ.
Дихання вже є густим туманом.
І не снились у снах навіть Кию,
2026.01.17
21:42
На тиждень вийшли з колії
І повернулись нишком в мрії
Як справжні мрійні хазяї
Супроти бестій - лиходіїв.
Заруби їхні відповзли
Кудись туди, де мокротеча,
А ми в цей час і підросли,
І повернулись нишком в мрії
Як справжні мрійні хазяї
Супроти бестій - лиходіїв.
Заруби їхні відповзли
Кудись туди, де мокротеча,
А ми в цей час і підросли,
2026.01.17
18:08
З волоссям довшим модних галстуків - були ми
незмінним колоритом дискотек,
нічним звучанням парків, денним - вікон,
гротеском вуличним. І переймались віком,
заюним для тісних єднань статевих – з так
безжалісно присутніми над нами
"Бітлами", "Папл
незмінним колоритом дискотек,
нічним звучанням парків, денним - вікон,
гротеском вуличним. І переймались віком,
заюним для тісних єднань статевих – з так
безжалісно присутніми над нами
"Бітлами", "Папл
2026.01.17
12:10
Ти мені так посміхалась,
Наче ми вже переспали.
Проте навіть як кого звати
Ми тоді ще не знали.
Твоє розкішне волосся
Мене всього огортало,
Й мені не було потрібне
Наче ми вже переспали.
Проте навіть як кого звати
Ми тоді ще не знали.
Твоє розкішне волосся
Мене всього огортало,
Й мені не було потрібне
2026.01.17
10:45
Попасти під дощ серед вільного поля.
Попасти під стріли небесних армад.
Потрапити в сіті, болючу неволю,
Під обстріли грізних ворожих гармат.
Попасти під дощ - це везіння чи кара,
Це поклик небес чи прокляття століть?
Пасеться далеко спокійн
Попасти під стріли небесних армад.
Потрапити в сіті, болючу неволю,
Під обстріли грізних ворожих гармат.
Попасти під дощ - це везіння чи кара,
Це поклик небес чи прокляття століть?
Пасеться далеко спокійн
2026.01.16
21:52
Дорогу бавлять ліхтарі
Тікають тіні вслід за снігом
Ніч розчиняється в вині
Чуття ховаються під кригу
Віддай таємне самоті
На зберігання безстрокове
Гріхів лічильник - в каятті
Тікають тіні вслід за снігом
Ніч розчиняється в вині
Чуття ховаються під кригу
Віддай таємне самоті
На зберігання безстрокове
Гріхів лічильник - в каятті
2026.01.16
17:14
Із Леоніда Сергєєва
Навколо калюжечки спирту сирого
сидять таргани В’ячеслав та Серьога,
і перший, відомий між друзів як Слава,
кумпана по вусиках гладить ласкаво:
– Ну що ти, Серього! Не бачу причини!
Навколо калюжечки спирту сирого
сидять таргани В’ячеслав та Серьога,
і перший, відомий між друзів як Слава,
кумпана по вусиках гладить ласкаво:
– Ну що ти, Серього! Не бачу причини!
2026.01.16
15:52
пригрій мене
Боже
у серці зболілім
хоч я
твої прикрощі
а ти
мої крила
Боже
у серці зболілім
хоч я
твої прикрощі
а ти
мої крила
2026.01.16
11:53
Як я люблю оці простори ночі,
Коли усе навколо затихає,
І сняться сни небачені, пророчі,
І марить поле вільне і безкрає.
Від марноти, від торгу і базару
Ти утечеш у ніч, святі пенати,
У ній зустрінеш звістку чи примару,
Коли усе навколо затихає,
І сняться сни небачені, пророчі,
І марить поле вільне і безкрає.
Від марноти, від торгу і базару
Ти утечеш у ніч, святі пенати,
У ній зустрінеш звістку чи примару,
2026.01.15
21:29
Стільки народ мій мудрості втілив у прислів’я,
що лишатися в дурнях якось вже й незручно:
«Дозволь собаці лапу покласти на стіл, то вона увесь готова захопити».
«Добре говорить, а зле робить».
Чи, може, ми й справді «мудрі потім»?
«Шукаємо мудрість
що лишатися в дурнях якось вже й незручно:
«Дозволь собаці лапу покласти на стіл, то вона увесь готова захопити».
«Добре говорить, а зле робить».
Чи, може, ми й справді «мудрі потім»?
«Шукаємо мудрість
2026.01.15
21:12
війна закінчиться вже скоро
хай ми зістарились обоє
невідомий воїне
снідають – новини днесь
телек діти поруч десь
ще в утробі – скоро мрець
куля й шолом нанівець
хай ми зістарились обоє
невідомий воїне
снідають – новини днесь
телек діти поруч десь
ще в утробі – скоро мрець
куля й шолом нанівець
2026.01.15
20:08
Зима, зима, снігами вкрила все --
Краса природня і холодна сила.
Але для нас біду вона несе,
Вкраїна мов од горя посивіла.
Не сміх дітей, а горе матерів.
Землі здригання від ракет, шахедів.
Ну хто б тебе, Вкраїнонько, зігрів?
Краса природня і холодна сила.
Але для нас біду вона несе,
Вкраїна мов од горя посивіла.
Не сміх дітей, а горе матерів.
Землі здригання від ракет, шахедів.
Ну хто б тебе, Вкраїнонько, зігрів?
2026.01.15
19:55
Ходять чутки, що колись люди могли знати
Коли саме, в який день будуть помирати.
Ото якось Бог спустивсь, взяв людську подобу,
Подивитись захотів, що ж рід людський робить.
Іде, бачить дід старий тин собі ладнає,
Патики лиш де-не-де в землю устромляє
Коли саме, в який день будуть помирати.
Ото якось Бог спустивсь, взяв людську подобу,
Подивитись захотів, що ж рід людський робить.
Іде, бачить дід старий тин собі ладнає,
Патики лиш де-не-де в землю устромляє
2026.01.15
13:17
А час цей моральність затер
в догоду занепаду плину.
Та я, от дивак, дотепер
нас поміж шукаю Людину.
Шукаю, і мрію знайти
подій серед, надто розхожих.
Та мрії спливають, із тим
в догоду занепаду плину.
Та я, от дивак, дотепер
нас поміж шукаю Людину.
Шукаю, і мрію знайти
подій серед, надто розхожих.
Та мрії спливають, із тим
2026.01.15
11:41
Сядемо, запалимо свічки.
Руки складені у форму для молитви.
Та слова, що виринають звідкись,
мають смак прогірклий та бридкий.
Хочеться картати – нам за що?
Скільки можна? Скільки ще? Де брати
сили відмовлятись помирати
Руки складені у форму для молитви.
Та слова, що виринають звідкись,
мають смак прогірклий та бридкий.
Хочеться картати – нам за що?
Скільки можна? Скільки ще? Де брати
сили відмовлятись помирати
2026.01.15
10:37
Я все чекаю дива з невідомості,
Немовби пароксизми випадковості.
Впаду у сніг чи в зелень-мураву,
Впаду в надію ледь іще живу.
І стану крапкою у дивній повісті,
Немов непогасимий спалах совісті.
Я дива жду в задушливій буденності.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Немовби пароксизми випадковості.
Впаду у сніг чи в зелень-мураву,
Впаду в надію ледь іще живу.
І стану крапкою у дивній повісті,
Немов непогасимий спалах совісті.
Я дива жду в задушливій буденності.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.01.16
2026.01.11
2025.12.24
2025.12.02
2025.12.01
2025.11.29
2025.11.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Микола Руденко (1920 - 2004) /
Вірші
Мати (триптих)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Мати (триптих)
1.
Клумаки випадають з натруджених рук.
Хто піддасть їх на плечі у вирі людському?..
Ти босоніж торкаєш розпечений брук,
Так ти ходиш в віках по вугіллі жаркому.
За ворота виходять дебелі сини,—
І сліди замітає за ними пороша.
Материнської мови забудуть вони:
Вже та мова для них — нехороша...
Бригадири щоранку обходять двори.
Лиш в неділю є воля городець скопати.
Трактори...
Управління...
Директори...
А годуються люди з твоєї лопати.
Десь вимахують крани високих споруд,
Ти ж заснеш восени при нетопленій печі.
І стотисячний хор оспіває твій труд,—
Та ніхто не піддасть тобі клунок на плечі.
2.
Вам треба пісню про колгоспні руки?..
Ось лиш пером зненацька пошкребусь.
А там. дивись, уже ідуть онуки
Виховувати совість у бабусь.
Вони ростуть, мов лісова травиця,
Немов пирій у житньому рядку:
Сто обліковців на твою правицю,
На кожен палець —
по керівнику.
І кожен щедрі обіцянки стеле,
І оплески не знають жодних доз...
І канцелярський млин повітря меле,
Розмахуючи крилами відозв.
А ти викашлюєш старечі груди
І кажеш в ніч невидимим синам:
— От бач, виходять наші дітки в люди.
Дай бог їм щастя більшого, ніж нам.
На них тепер нейлони й чорнобурки,
І возять їх машини —
не вози...
Всі трудодні твої — лише для курки.
А бур'янець під тином —
для кози.
І часом очі робляться сумними,
І сумніви тяжкі в полон беруть:
— О боже праведний! Що буде з ними,
Коли сільські бабусі перемруть?..
3.
Наливається вірою серце моє,
І вдивляється думка в невидимий корінь:
Ген селянка мадонною в небі встає —
Господинею вічних земних перетворень.
Все, що мусить померти — помре на віки
І народиться День із новим неспокоєм.
Україно !..
З твоєї легкої руки
Не боронь мені стати твоїм перегноєм.
Хай вростають у череп шорсткі корінці,
Вибираючи з мене земне і небесне.
Прийде віщий туман,
і в його молоці
Невгасима зоря над землею воскресне.
Сонце зніме утому з натруджених рук,
Всесвіт кине на плечі блакитну кирею...
Кизякова,
солом'яна,
чорна від мук,—
Станеш ти, Україно, тією зорею.
1963
Клумаки випадають з натруджених рук.
Хто піддасть їх на плечі у вирі людському?..
Ти босоніж торкаєш розпечений брук,
Так ти ходиш в віках по вугіллі жаркому.
За ворота виходять дебелі сини,—
І сліди замітає за ними пороша.
Материнської мови забудуть вони:
Вже та мова для них — нехороша...
Бригадири щоранку обходять двори.
Лиш в неділю є воля городець скопати.
Трактори...
Управління...
Директори...
А годуються люди з твоєї лопати.
Десь вимахують крани високих споруд,
Ти ж заснеш восени при нетопленій печі.
І стотисячний хор оспіває твій труд,—
Та ніхто не піддасть тобі клунок на плечі.
2.
Вам треба пісню про колгоспні руки?..
Ось лиш пером зненацька пошкребусь.
А там. дивись, уже ідуть онуки
Виховувати совість у бабусь.
Вони ростуть, мов лісова травиця,
Немов пирій у житньому рядку:
Сто обліковців на твою правицю,
На кожен палець —
по керівнику.
І кожен щедрі обіцянки стеле,
І оплески не знають жодних доз...
І канцелярський млин повітря меле,
Розмахуючи крилами відозв.
А ти викашлюєш старечі груди
І кажеш в ніч невидимим синам:
— От бач, виходять наші дітки в люди.
Дай бог їм щастя більшого, ніж нам.
На них тепер нейлони й чорнобурки,
І возять їх машини —
не вози...
Всі трудодні твої — лише для курки.
А бур'янець під тином —
для кози.
І часом очі робляться сумними,
І сумніви тяжкі в полон беруть:
— О боже праведний! Що буде з ними,
Коли сільські бабусі перемруть?..
3.
Наливається вірою серце моє,
І вдивляється думка в невидимий корінь:
Ген селянка мадонною в небі встає —
Господинею вічних земних перетворень.
Все, що мусить померти — помре на віки
І народиться День із новим неспокоєм.
Україно !..
З твоєї легкої руки
Не боронь мені стати твоїм перегноєм.
Хай вростають у череп шорсткі корінці,
Вибираючи з мене земне і небесне.
Прийде віщий туман,
і в його молоці
Невгасима зоря над землею воскресне.
Сонце зніме утому з натруджених рук,
Всесвіт кине на плечі блакитну кирею...
Кизякова,
солом'яна,
чорна від мук,—
Станеш ти, Україно, тією зорею.
1963
| Найвища оцінка | Редакція Майстерень | 6 | Любитель поезії / Майстер-клас |
| Найнижча оцінка | Софія Кримовська | 5.5 | Майстер-клас / Майстер-клас |
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
