Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.01.26
00:26
Чергова порція зими
маною оповила душу.
Ні голосом,
ані крильми
я спокою твого не зрушу.
Зійшла у крижані сніги —
коли і як —
маною оповила душу.
Ні голосом,
ані крильми
я спокою твого не зрушу.
Зійшла у крижані сніги —
коли і як —
2026.01.25
23:32
О, ці святі у рясах, що сотні ставлять на коліна!
Я бачу твої солодкі сни — без жалю і покути.
Бачу чорні руки зі святою книгою, яка важить більше за душу сліпого читача.
Ви не бачите чорта, навіть коли він гортає ваші сторінки.
Я бачу твої солодкі сни — без жалю і покути.
Бачу чорні руки зі святою книгою, яка важить більше за душу сліпого читача.
Ви не бачите чорта, навіть коли він гортає ваші сторінки.
2026.01.25
19:31
Не застують мені Юдейські гори,
Ні мінарети аж до піднебесся,
Бо ти в моєму серці, Україно,
Буттям твоїм прохромлений увесь я .
У такт і радощам, і клопотам твоїм
Воно вистукує ще й думу потаємну,
Прадавню думу на любов взаємну:
Як Україна на сто в
Ні мінарети аж до піднебесся,
Бо ти в моєму серці, Україно,
Буттям твоїм прохромлений увесь я .
У такт і радощам, і клопотам твоїм
Воно вистукує ще й думу потаємну,
Прадавню думу на любов взаємну:
Як Україна на сто в
2026.01.25
18:12
Шум далекий, шлях не близький.
Заморозилося… слизько.
Йдеш. Не хочеш, а йти треба.
Ти звертаєшся до себе —
Повернутися б, забути…
Відпочити би, роззутись
І пірнуть під одіяло.
Майже… майже ідеально.
Заморозилося… слизько.
Йдеш. Не хочеш, а йти треба.
Ти звертаєшся до себе —
Повернутися б, забути…
Відпочити би, роззутись
І пірнуть під одіяло.
Майже… майже ідеально.
2026.01.25
16:25
Я озираюсь на паркову рідну алею...
Світле минуле... Попереду - крок у безодню.
Так і не став я сучасності тихим лакеєм!
Тільки хода моя вже беззмістовно-самотня.
Я озираюсь... Душа так зігрітися хоче!
Серце шматує незіграна зболена правда.
Тихо л
Світле минуле... Попереду - крок у безодню.
Так і не став я сучасності тихим лакеєм!
Тільки хода моя вже беззмістовно-самотня.
Я озираюсь... Душа так зігрітися хоче!
Серце шматує незіграна зболена правда.
Тихо л
2026.01.24
23:17
Агнець мовчить в кошарі
бо поряд з ним хижак,
не дати шанс цій тварі –
тому веде ся так.
Мав на роду мовчати
багато літ і зим,
хижак же мав повчати
бо поряд з ним хижак,
не дати шанс цій тварі –
тому веде ся так.
Мав на роду мовчати
багато літ і зим,
хижак же мав повчати
2026.01.24
19:42
Він марив Яблуницьким перевалом,
Щоб далі аж до Річиці дійти...
І раптом смеречина перервала,
Що замірявсь зробити в цім житті.
Тремтіла смеречина, мов зайчатко,
А він лежав під нею горілиць.
Не знала смеречина, чи кричати,
Чи почекать конвалій і с
Щоб далі аж до Річиці дійти...
І раптом смеречина перервала,
Що замірявсь зробити в цім житті.
Тремтіла смеречина, мов зайчатко,
А він лежав під нею горілиць.
Не знала смеречина, чи кричати,
Чи почекать конвалій і с
2026.01.24
16:39
В повітрі знову рій металобрухту.
Летить на місто черговий фугас.
А нам, незламним, спеціальні пункти
Допомагають вижити в цей час.
Тут можна відігріти ноги й руки
І навіть зарядити телефон.
А ми рахуємо прильотів звуки,
Летить на місто черговий фугас.
А нам, незламним, спеціальні пункти
Допомагають вижити в цей час.
Тут можна відігріти ноги й руки
І навіть зарядити телефон.
А ми рахуємо прильотів звуки,
2026.01.24
09:35
Та годі вже цькувати Президента!
Бо президентом бути – це не сміх:
в свій офіс, ледь прокинувшись, він плента –
і мерзне там, один за нас усіх!
Він здрить удаль – й важку гадає думу,
йому – от чесно! – соромно за нас:
чому не надонатили всю суму
Бо президентом бути – це не сміх:
в свій офіс, ледь прокинувшись, він плента –
і мерзне там, один за нас усіх!
Він здрить удаль – й важку гадає думу,
йому – от чесно! – соромно за нас:
чому не надонатили всю суму
2026.01.23
22:44
Друзі, що скажу я вам:
Люди, звірі, зорі,
Воскурімо фіміам
Самохвалу Борі.
Вклякнім, хоч не кожен звик
Буть м'якішим вати.
Ми не годні черевик
Люди, звірі, зорі,
Воскурімо фіміам
Самохвалу Борі.
Вклякнім, хоч не кожен звик
Буть м'якішим вати.
Ми не годні черевик
2026.01.23
20:35
Цікаво, швендяє де лютий
І що у нього на умі?
Можливо березнем припнутий?
Можливо знов на Колимі?..
Січневі дні ось-ось злетять вже.
Морози знижаться… Чомусь
Зв’язки і світло із мережі
Лишили в пам’яті: «готуйсь»…
І що у нього на умі?
Можливо березнем припнутий?
Можливо знов на Колимі?..
Січневі дні ось-ось злетять вже.
Морози знижаться… Чомусь
Зв’язки і світло із мережі
Лишили в пам’яті: «готуйсь»…
2026.01.23
18:46
Із Леоніда Сергєєва
Якось раз, лежу в лікарні
(впав на мене стос каністр).
Й раптом чую вісті гарні:
приїздить прем’єр-міністр!
Тут набігла тьма народу,
Якось раз, лежу в лікарні
(впав на мене стос каністр).
Й раптом чую вісті гарні:
приїздить прем’єр-міністр!
Тут набігла тьма народу,
2026.01.23
17:05
плачуть листям осінні гаї
відпускають у вирій зозуль
не жалій моє серце ти їх
небо чисте і вільне від куль
за ночами проносяться дні
та за ними тужити не варто
і шукати притулку у сні
відпускають у вирій зозуль
не жалій моє серце ти їх
небо чисте і вільне від куль
за ночами проносяться дні
та за ними тужити не варто
і шукати притулку у сні
2026.01.23
16:55
Мобільний вимкнули зв'язок,
нема у домі світла, газу,
і сум проймає до кісток
щоразу, пташечко, щоразу.
Така жура, що хоч ридай
на грудях ночі безутішно.
Невже минуле через край
нема у домі світла, газу,
і сум проймає до кісток
щоразу, пташечко, щоразу.
Така жура, що хоч ридай
на грудях ночі безутішно.
Невже минуле через край
2026.01.23
11:23
Я відчуваю грань, коли настане морок.
Я відчуваю грань, коли іде розвал,
Як вічності вино проб'є недужий корок,
Здолавши метушню і миготливість зал.
Я відійду за грань людського розуміння,
По той бік цінностей, уявлень і понять.
Мене накриє
Я відчуваю грань, коли іде розвал,
Як вічності вино проб'є недужий корок,
Здолавши метушню і миготливість зал.
Я відійду за грань людського розуміння,
По той бік цінностей, уявлень і понять.
Мене накриє
2026.01.23
10:52
Розкажи,
що думаєш про мене.
Розкажи,
що сниться уночі.
Розкажи
про мрії потаєнні.
Передай
надії радісні й сумні.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...що думаєш про мене.
Розкажи,
що сниться уночі.
Розкажи
про мрії потаєнні.
Передай
надії радісні й сумні.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.05.15
2025.04.24
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2023.02.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Майстерень Адміністрація /
Публіцистика
Тетяна Серветник. Депутати проти церкви
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Тетяна Серветник. Депутати проти церкви
Тетяна Серветник, Rzeczpospolita (Польща)
Оплот антиукраїнських настроїв? Почаївська Лавра – видатна пам’ятка архітектури і другий найбільший монастир в Україні – нібито стала осередком проросійської пропаганди на заході України. Монастир належить Українській православній церкві Московського Патріархату. Наразі депутати Тернопільської обласної ради ініціювали повернення її в державну власність – пише Тетяна Серветник у польській Rzeczpospolita.
Знаменита святиня – розсадник антиукраїнської пропаганди?
Почаївська Лавра стала центром антиукраїнської пропаганди – заявив голова Тернопільської обласної ради Олексій Кайда. Разом з іншими депутатами він звернувся з проханням до уряду Юлії Тимошенко, аби ця знаменита святиня, що розташована на заході України, була знову передана в руки держави як цінна історична пам’ятка. «Тамтешні ченці – агресивні, вони підбурюють вірян до ненависті. Саме звідти походить найбільше антиукраїнської літератури, що розповсюджується на заході нашої країни», – вважає Кайда.
Після розпаду СРСР монастир перейшов у власність Української держави. Однак у 2003 році уряд Віктора Януковича, який має скласти присягу президента України 25 лютого, передав землю і будівлі Лаври Українській православній церкві Московського патріархату, тобто церкві, яка вважається осередком російського впливу в Україні.
«Цю справу розслідує спеціальна комісія. Я хотів би запитати, як можна було передати їм таку цінну пам’ятку? – сказав Rzeczpospolita тернопільський депутат Ігор Кульчицький. Комісія розслідує, чи не займаються ченці в монастирі нелегальним продажем вина.
«Ми також дізналися, що на території Лаври під виглядом нічлігу для прочан можуть надаватися туристичні послуги. З ухилянням від сплати податків, – підкреслив Олексій Кайда. – Забрати Лавру в Москви – це перший крок. Наступним буде передача монастиря під юрисдикцію іншої церкви. Немає значення якої: православної Київського Патріархату, православної автокефальної чи греко-католицької. Найважливіше, щоб вона була українською!» – пояснив Кайда.
Про антиукраїнську позицію ченців Почаївського монастиря говорять також православні з найближчих околиць. «Я дуже любила туди їздити, але останнім часом там почали відбуватися дивні речі. Ченці питають майже кожного: з якої ти церкви? Якщо говориш українською, не хочуть сповідувати, не продають свічки і навіть можуть попросити за двері», – розповіла Rzeczpospolita 50-річна Марія Бондарчук з Кременця.
Духовні особи з Лаври відкидають звинувачення. «Це неправда. Кожен має право приходити сюди і сповідуватися тією мовою, якою йому подобається», – каже Rzeczpospolita брат, черговий у приймальні монастиря. Однак розмова з ченцем відбулася російською мовою. «Лавру не змогла в нас відібрати навіть радянська влада, що тоді казати про депутатів з Тернополя», – додає речник УПЦ Московського патріархату Георгій Коваленко.
Чимало експертів погоджуються з цим поглядом. Вони вважають, що забрати Лавру у проросійської церкви за президентства Януковича буде малореально.
Почаївська Лавра – найбільший православний монастир на Волині і другий в Україні (поступається лише Києво-Печерській Лаврі). Монастир у Почаєві створили в 1240 році ченці, які шукали прихистку від татар. У 1713-1832 роках він належав греко-католикам, які організували там друкарню. У 1919 році Лавра була пограбована і зруйнована більшовиками. У міжвоєнне десятиліття святиня перебувала на території Другої Речі Посполитої. Після війни її хотіли знести. Але віряни не дозволили зробити це.
Точка зору
Андрій Павлишин – львівський історик і публіцист.
Лавра в Почаєві здавна вважається осередком антиукраїнської пропаганди і форпостом російського православ’я. Її священики не визнають Україну суб’єктом міжнародного права, а українців – окремою нацією. Вони кажуть про них «руський народ». Ситуація могла б змінитися, якби в Росії влада не була в руках представників радянського КДБ на чолі з Владіміром Путіним. Вони продовжують стратегію Сталіна, який реанімував православну церкву і перетворив її на радянський інструмент для «спеціальних операцій». У російському православ’ї не бракує гідних священиків, але, на жаль, вони не мають впливу на політку церкви.
Оригiнал матерiалу:
http://www.rp.pl/artykul/40,436296_Radni_kontra_Cerkiew.html…
Оплот антиукраїнських настроїв? Почаївська Лавра – видатна пам’ятка архітектури і другий найбільший монастир в Україні – нібито стала осередком проросійської пропаганди на заході України. Монастир належить Українській православній церкві Московського Патріархату. Наразі депутати Тернопільської обласної ради ініціювали повернення її в державну власність – пише Тетяна Серветник у польській Rzeczpospolita.
Знаменита святиня – розсадник антиукраїнської пропаганди?
Почаївська Лавра стала центром антиукраїнської пропаганди – заявив голова Тернопільської обласної ради Олексій Кайда. Разом з іншими депутатами він звернувся з проханням до уряду Юлії Тимошенко, аби ця знаменита святиня, що розташована на заході України, була знову передана в руки держави як цінна історична пам’ятка. «Тамтешні ченці – агресивні, вони підбурюють вірян до ненависті. Саме звідти походить найбільше антиукраїнської літератури, що розповсюджується на заході нашої країни», – вважає Кайда.
Після розпаду СРСР монастир перейшов у власність Української держави. Однак у 2003 році уряд Віктора Януковича, який має скласти присягу президента України 25 лютого, передав землю і будівлі Лаври Українській православній церкві Московського патріархату, тобто церкві, яка вважається осередком російського впливу в Україні.
«Цю справу розслідує спеціальна комісія. Я хотів би запитати, як можна було передати їм таку цінну пам’ятку? – сказав Rzeczpospolita тернопільський депутат Ігор Кульчицький. Комісія розслідує, чи не займаються ченці в монастирі нелегальним продажем вина.
«Ми також дізналися, що на території Лаври під виглядом нічлігу для прочан можуть надаватися туристичні послуги. З ухилянням від сплати податків, – підкреслив Олексій Кайда. – Забрати Лавру в Москви – це перший крок. Наступним буде передача монастиря під юрисдикцію іншої церкви. Немає значення якої: православної Київського Патріархату, православної автокефальної чи греко-католицької. Найважливіше, щоб вона була українською!» – пояснив Кайда.
Про антиукраїнську позицію ченців Почаївського монастиря говорять також православні з найближчих околиць. «Я дуже любила туди їздити, але останнім часом там почали відбуватися дивні речі. Ченці питають майже кожного: з якої ти церкви? Якщо говориш українською, не хочуть сповідувати, не продають свічки і навіть можуть попросити за двері», – розповіла Rzeczpospolita 50-річна Марія Бондарчук з Кременця.
Духовні особи з Лаври відкидають звинувачення. «Це неправда. Кожен має право приходити сюди і сповідуватися тією мовою, якою йому подобається», – каже Rzeczpospolita брат, черговий у приймальні монастиря. Однак розмова з ченцем відбулася російською мовою. «Лавру не змогла в нас відібрати навіть радянська влада, що тоді казати про депутатів з Тернополя», – додає речник УПЦ Московського патріархату Георгій Коваленко.
Чимало експертів погоджуються з цим поглядом. Вони вважають, що забрати Лавру у проросійської церкви за президентства Януковича буде малореально.
Почаївська Лавра – найбільший православний монастир на Волині і другий в Україні (поступається лише Києво-Печерській Лаврі). Монастир у Почаєві створили в 1240 році ченці, які шукали прихистку від татар. У 1713-1832 роках він належав греко-католикам, які організували там друкарню. У 1919 році Лавра була пограбована і зруйнована більшовиками. У міжвоєнне десятиліття святиня перебувала на території Другої Речі Посполитої. Після війни її хотіли знести. Але віряни не дозволили зробити це.
Точка зору
Андрій Павлишин – львівський історик і публіцист.
Лавра в Почаєві здавна вважається осередком антиукраїнської пропаганди і форпостом російського православ’я. Її священики не визнають Україну суб’єктом міжнародного права, а українців – окремою нацією. Вони кажуть про них «руський народ». Ситуація могла б змінитися, якби в Росії влада не була в руках представників радянського КДБ на чолі з Владіміром Путіним. Вони продовжують стратегію Сталіна, який реанімував православну церкву і перетворив її на радянський інструмент для «спеціальних операцій». У російському православ’ї не бракує гідних священиків, але, на жаль, вони не мають впливу на політку церкви.
Оригiнал матерiалу:
http://www.rp.pl/artykul/40,436296_Radni_kontra_Cerkiew.html…
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
