ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Критика | Аналітика):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.28
18:08
То не смоги встелились горами,
то не лава вплила у яри, -
то вчування, слідами кволими,
обходило поля і бори,
облітало міста притишені
в наслуханні тривог напасних...
он стерв'ятники гнізда полишили,
то не лава вплила у яри, -
то вчування, слідами кволими,
обходило поля і бори,
облітало міста притишені
в наслуханні тривог напасних...
он стерв'ятники гнізда полишили,
2024.04.28
18:06
Станули сніги
Зима закінчилася
Дні усе довші
Весна настала
Пташиний спів лунає
Сонечко гріє
Зима закінчилася
Дні усе довші
Весна настала
Пташиний спів лунає
Сонечко гріє
2024.04.28
16:44
Почуй холодну, люба, вічність –
секунди краплями кап-кап…
Все ближче люта потойбічність,
матерії новий етап…
Катарсис при знятті напруги
трансформувався у катар,
а сублімація наруги –
секунди краплями кап-кап…
Все ближче люта потойбічність,
матерії новий етап…
Катарсис при знятті напруги
трансформувався у катар,
а сублімація наруги –
2024.04.28
16:25
Ще поки не в Цареграді на риночку тому,
А своїм конем степами гаса без утоми
Славний Байда-Вишневецький. Козацького роду,
Хоч говорять, що походить з князів благородних.
Грає кров, пригод шукає Байда в чистім полі,
Сподівається на розум та козацьку д
А своїм конем степами гаса без утоми
Славний Байда-Вишневецький. Козацького роду,
Хоч говорять, що походить з князів благородних.
Грає кров, пригод шукає Байда в чистім полі,
Сподівається на розум та козацьку д
2024.04.28
16:23
Після травня наступає червень,
змиються водою москалі
і прийде пора змивати зелень
геть із української землі.
***
Поки є надія на Гаагу
і на лобне місце сяде хан,
змиються водою москалі
і прийде пора змивати зелень
геть із української землі.
***
Поки є надія на Гаагу
і на лобне місце сяде хан,
2024.04.28
14:16
У священному гаю на хвильку зупинились,
На святій землі поміж дерев.
І нема рабів душею чорноницих,
І не чути крику і тривоги рев.
І жахіття вже не ріжуть лезом по живому,
Розчинились сіль війни, зловісний час.
В пеклі запалали темні всі потвори,
На святій землі поміж дерев.
І нема рабів душею чорноницих,
І не чути крику і тривоги рев.
І жахіття вже не ріжуть лезом по живому,
Розчинились сіль війни, зловісний час.
В пеклі запалали темні всі потвори,
2024.04.28
08:30
Моцарта у самозабутті
Перайя в Єрусалимі грає.
Повіки зачиняю. Завмираю...
Ну, як словами пасажі передати,
Що то злітають в незбагненну вись,
То жайвором спадають вниз
І змушують радіть чи сумувати?
І раптом в мороці немовби бачу:
Перайя в Єрусалимі грає.
Повіки зачиняю. Завмираю...
Ну, як словами пасажі передати,
Що то злітають в незбагненну вись,
То жайвором спадають вниз
І змушують радіть чи сумувати?
І раптом в мороці немовби бачу:
2024.04.28
08:15
Я – таке… чи comme ci, чи comme a. Ну а ти – charmant!
Я – вугілля, а ти - найкоштовніший діамант.
Але ти нині поруч – і квітне, мов кущ троянд,
Моя душа вся.
Тож тебе не втрачати – це все, що є на меті.
Твої пестощі – космос, хай примхи тоді ще ті.
Я – вугілля, а ти - найкоштовніший діамант.
Але ти нині поруч – і квітне, мов кущ троянд,
Моя душа вся.
Тож тебе не втрачати – це все, що є на меті.
Твої пестощі – космос, хай примхи тоді ще ті.
2024.04.28
07:35
Подивися у очі мої, та невже ти
Там нічого не бачиш? Устами легенько до вій
Доторкнися. Застигла сльоза в них, і стерти
Її може, я знаю, лиш подих стамований твій.
Я у ніжних долонях вербою відтану,
Що підставила сонцю лозу і бажає цвісти.
А весн
Там нічого не бачиш? Устами легенько до вій
Доторкнися. Застигла сльоза в них, і стерти
Її може, я знаю, лиш подих стамований твій.
Я у ніжних долонях вербою відтану,
Що підставила сонцю лозу і бажає цвісти.
А весн
2024.04.28
05:40
Спіймав під вечір окунів
І взяв на себе звичний клопіт, –
Клекоче юшка в казані
І пахне рибою та кропом.
Звелися тіні з-за кущів
І над рікою місяць повен, –
Солодко-гостра суміш слів
Смішками повнить перемови.
І взяв на себе звичний клопіт, –
Клекоче юшка в казані
І пахне рибою та кропом.
Звелися тіні з-за кущів
І над рікою місяць повен, –
Солодко-гостра суміш слів
Смішками повнить перемови.
2024.04.27
10:19
Для чого ти дивишся на сонце у якому не має тепла,
Небо затягнулося хмарами і тисне посеред квітня.
А сонце на ньому безлике, розмите і невиразне,
І тепер воно заражає тебе своїм безкровним промінням.
За ним приходять дощі. І місяць пізнім вечором обг
Небо затягнулося хмарами і тисне посеред квітня.
А сонце на ньому безлике, розмите і невиразне,
І тепер воно заражає тебе своїм безкровним промінням.
За ним приходять дощі. І місяць пізнім вечором обг
2024.04.27
09:25
Понівечена хата край села,
Одарки уже п’ятий рік нема,
поза городом ніжиться Сула
і кицька доживає вік сама.
Але ж було, іще не каркне крук,
зоря не освітила небосхил,
а кітка ніжно тулиться до рук
і до ґаздині муркотить щосил.
Одарки уже п’ятий рік нема,
поза городом ніжиться Сула
і кицька доживає вік сама.
Але ж було, іще не каркне крук,
зоря не освітила небосхил,
а кітка ніжно тулиться до рук
і до ґаздині муркотить щосил.
2024.04.27
08:53
Ти гарніша за Венеру.
Я далеко не Юпітер.
Мій маршрут до твого серця не збагне і ЦРУ.
Ти шляхетна є в манерах.
Ти небесна є в орбітах.
Та любов – знаменник спільний. Побажаєш – я помру.
Ти коктейль: напалм з тротилом.
Я смакую по ковточку.
Я далеко не Юпітер.
Мій маршрут до твого серця не збагне і ЦРУ.
Ти шляхетна є в манерах.
Ти небесна є в орбітах.
Та любов – знаменник спільний. Побажаєш – я помру.
Ти коктейль: напалм з тротилом.
Я смакую по ковточку.
2024.04.27
08:49
Над містом вітер дзвін церковний носить,
Горять в руках свічки, тремтять зірки.
Холодний ранок опускає роси,
Як сльози,
В чисті трави під паски.
Христос Воскрес! І день новИй видніє.
Цілуєм Твій Животворящий Хрест,
Горять в руках свічки, тремтять зірки.
Холодний ранок опускає роси,
Як сльози,
В чисті трави під паски.
Христос Воскрес! І день новИй видніє.
Цілуєм Твій Животворящий Хрест,
2024.04.27
05:54
Щоб не показувати дірку
На мапі правнукам колись, –
Пора кацапам під копірку
По межах нинішніх пройтись.
Бо, крім московії, невдовзі
Нащадки ханської орди
Уже ніде узріть не зможуть
Нещадних пращурів сліди.
На мапі правнукам колись, –
Пора кацапам під копірку
По межах нинішніх пройтись.
Бо, крім московії, невдовзі
Нащадки ханської орди
Уже ніде узріть не зможуть
Нещадних пращурів сліди.
2024.04.27
05:19
Шлях спасіння тільки через церкву.
Ти не православний? Все, капут!
Принеси у Божий храм вареньку
і тобі на небі скажуть: «Good».
Влазить у «Porsche» владика храму,
поруч бабця черствий хлібчик ссе.
Люди добрі, це хіба не драма?
Ті жирують, ці живут
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Ти не православний? Все, капут!
Принеси у Божий храм вареньку
і тобі на небі скажуть: «Good».
Влазить у «Porsche» владика храму,
поруч бабця черствий хлібчик ссе.
Люди добрі, це хіба не драма?
Ті жирують, ці живут
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Критика | Аналітика):
2024.03.02
2023.02.18
2021.07.17
2021.01.08
2020.12.05
2020.03.12
2020.01.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Наталія Шульська (1985) /
Критика | Аналітика
Рецензія «Якщо слова не зачіпають, навіщо ними світ смітити?” на видан SITIS (Сучасні тексти про при
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Рецензія «Якщо слова не зачіпають, навіщо ними світ смітити?” на видан SITIS (Сучасні тексти про при
Рецензія
«Якщо слова не зачіпають, навіщо ними світ смітити?”
/ SITIS (Сучасні тексти про пристрасті). – Канів: Вид. „Склянка Часу” Zeitglas”, 2010. – 312 с.
Про це аж кортить запитати шановного видавця Олександра Апалькова та більшої половини авторів зазначеного видання „SITIS (Сучасні тексти про пристрасті)”, до якого, на жаль, через випадковість і не до кінця проінформованість потрапили і мої поетичні речі. А за це ще й потрібно було гроші заплатити! Виявляється, тепер у нашій державі не лише „місця під сонцем” купляють, але й місця на Поетичному Олімпі!!! Хоча художню „писанину”, репрезентовану у виданні, важко назвати Поезією, до того ж Справжньою. Це швидше можна окреслити російською фразою „что вижу, то и пою”. Гріх повернути язика і назвати поезією подібні „речі”: „Чому, як пташка у гаю, Душа моя співає? Чому себе не впізнаю? Тому, що я кохаю. (с. 180); Подібний примітивний „віршик” може написати і п’ятикласниця, закохавшись у сусідського хлопчика чи однокласника, а не авторка міжнародного видання (як зазначено у книжці!). Не викликають естетичної насолоди і подібні „писання”: „Ах, Ната, Ната, Ната, Наталëнок, Ты помнишь, как ласкал твою я грудь. Как жалко, что не знал тебя с пелëнок, Что ближе быть к тебе хоть на чуть-чуть” (с. 183); „ Коль едешь на курорт, Поправ здоровье – вот! И не ищи роман, В котором лиш обман” (с. 211) і багато іншого. Автор вірша „Спокуса очманінням” описує процес „морфістами коли стають” (наркозалежними – Ш.Н.) (с. 78). Читаючи написане, з обуренням не лише дивуєшся, як можна таке писати, але й миттєво стає цікаво, звідки автор настільки обізнаний у всіх особливостях процесу „морфістації” „Який це рай, яка це насолода, Яке це щастя, ще і благодать. Ти тільки вжий, - попре твоя свобода Душа захоче блажністю співать” (с. 78). Подібний і вірш „Азарт”. Звичайно, пристрасті бувають різні, але ж не такі пристрасті потрібно виносити на суд читача! Невже це поезія? Невже це мистецтво? Поезія має ж очищувати, лікувати, пронизувати, боліти, але аж ніяк не озлоблювати. Хоче автор, хай пописує собі десь у шухляду, хай виливає свої емоції чи пристрасті, але навіщо таке публікувати?! І подібного сміття у книзі хоч греблю гати. Як у воду дивився один з авторів видання, який, певно, теж через необережність потрапив до списку опублікованих, написавши рядки: „Якщо слова не зачіпають, навіщо ними світ смітити?”. То навіщо, Пане видавець??? А мовне оформлення! Жах! Якби взяти до рук ручку і почати виправляти орфографічні, пунктуаційні, змістові огріхи, то книжка нагадувала б покреслений червоною пастою учнівський зошит, а не солідне видання уже енної серії (ще й міжнародне!!!). Ось, наприклад, узяти проредагувати вже один прозовий твір: „Спогади ні давали їй спокою” (с. 129), „Вона не стоїть його почуттів” (с. 129), „Вона не витримала і істерично заголосила” (с. 129), „ А потім в останнє подивилась у вікно” (с. 130), „ Дмитро це ти виложив (мало б бути виклав) квітами своє посвідченя (а може освідчення?)” (с. 130). У книзі зазначено, що твори опубліковано в авторській редакції. Але ж і серед авторів заслужені журналісти, члени якихось творчих спілок (не завжди відомих!), філологи. Хоча переважна більшість тих, хто, як написано у біографіях, „за фахом економіст-соціолог, за покликанням – газетяр, літератор”. Воно й видно... Але ж якщо берешся за перо, ти відповідальний перед Богом і людьми, ким би ти не був: лікарем, математиком, філологом, журналістом. Попри художній бруд і творчу маячню, бо інакше не назвеш подібні „творіння”, напрапляємо на дійсно поетичні, варті уваги, речі, де відчуваємо оригінальність власного поетичного мислення, свіжість, незатертість, модерн. І як на диво, це „не маститі автори”, а звичайні початківці, як наприклад, Тетяна Павліченко зі своєю художньою річчю „Шоколад із присмаком крові” (с. 235-236). Цікаво було прочитати і відкрити для себе Марію Гончаренко, Юлію Броварну (про яку уже відомо), Леоніда Борозєнцева, Вадима Друзя, Наталію Філіпову, яким аж ніяк не місце у цьому далекому до мистецького виданні. Пане видавець, не подумайте, що я засуджую Ваші проекти, але ж має бути якийсь мистецький рівень? Назвалися грибом, то лізьте у кошик. Редагуйте, відсіюйте, а не за гроші публікуєте все підряд! Складається таке враження, що у часи кризи навіть на літературі гроші заробляють. Боляче, сумно від того, що ми робимо з літературою і мовою... Кожен, хто хоч трошки відчуває Слово, прочитавши книжку „SITIS (Сучасні тексти про пристрасті)”, з впевненістю підтвердить, що для більшості авторів, як і для шанованого Пана видавця, мабуть, не є насущними слова-заповідь Ліни Костенко „Поезія – це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі”. А жаль...
2010 р.
«Якщо слова не зачіпають, навіщо ними світ смітити?”
/ SITIS (Сучасні тексти про пристрасті). – Канів: Вид. „Склянка Часу” Zeitglas”, 2010. – 312 с.
Про це аж кортить запитати шановного видавця Олександра Апалькова та більшої половини авторів зазначеного видання „SITIS (Сучасні тексти про пристрасті)”, до якого, на жаль, через випадковість і не до кінця проінформованість потрапили і мої поетичні речі. А за це ще й потрібно було гроші заплатити! Виявляється, тепер у нашій державі не лише „місця під сонцем” купляють, але й місця на Поетичному Олімпі!!! Хоча художню „писанину”, репрезентовану у виданні, важко назвати Поезією, до того ж Справжньою. Це швидше можна окреслити російською фразою „что вижу, то и пою”. Гріх повернути язика і назвати поезією подібні „речі”: „Чому, як пташка у гаю, Душа моя співає? Чому себе не впізнаю? Тому, що я кохаю. (с. 180); Подібний примітивний „віршик” може написати і п’ятикласниця, закохавшись у сусідського хлопчика чи однокласника, а не авторка міжнародного видання (як зазначено у книжці!). Не викликають естетичної насолоди і подібні „писання”: „Ах, Ната, Ната, Ната, Наталëнок, Ты помнишь, как ласкал твою я грудь. Как жалко, что не знал тебя с пелëнок, Что ближе быть к тебе хоть на чуть-чуть” (с. 183); „ Коль едешь на курорт, Поправ здоровье – вот! И не ищи роман, В котором лиш обман” (с. 211) і багато іншого. Автор вірша „Спокуса очманінням” описує процес „морфістами коли стають” (наркозалежними – Ш.Н.) (с. 78). Читаючи написане, з обуренням не лише дивуєшся, як можна таке писати, але й миттєво стає цікаво, звідки автор настільки обізнаний у всіх особливостях процесу „морфістації” „Який це рай, яка це насолода, Яке це щастя, ще і благодать. Ти тільки вжий, - попре твоя свобода Душа захоче блажністю співать” (с. 78). Подібний і вірш „Азарт”. Звичайно, пристрасті бувають різні, але ж не такі пристрасті потрібно виносити на суд читача! Невже це поезія? Невже це мистецтво? Поезія має ж очищувати, лікувати, пронизувати, боліти, але аж ніяк не озлоблювати. Хоче автор, хай пописує собі десь у шухляду, хай виливає свої емоції чи пристрасті, але навіщо таке публікувати?! І подібного сміття у книзі хоч греблю гати. Як у воду дивився один з авторів видання, який, певно, теж через необережність потрапив до списку опублікованих, написавши рядки: „Якщо слова не зачіпають, навіщо ними світ смітити?”. То навіщо, Пане видавець??? А мовне оформлення! Жах! Якби взяти до рук ручку і почати виправляти орфографічні, пунктуаційні, змістові огріхи, то книжка нагадувала б покреслений червоною пастою учнівський зошит, а не солідне видання уже енної серії (ще й міжнародне!!!). Ось, наприклад, узяти проредагувати вже один прозовий твір: „Спогади ні давали їй спокою” (с. 129), „Вона не стоїть його почуттів” (с. 129), „Вона не витримала і істерично заголосила” (с. 129), „ А потім в останнє подивилась у вікно” (с. 130), „ Дмитро це ти виложив (мало б бути виклав) квітами своє посвідченя (а може освідчення?)” (с. 130). У книзі зазначено, що твори опубліковано в авторській редакції. Але ж і серед авторів заслужені журналісти, члени якихось творчих спілок (не завжди відомих!), філологи. Хоча переважна більшість тих, хто, як написано у біографіях, „за фахом економіст-соціолог, за покликанням – газетяр, літератор”. Воно й видно... Але ж якщо берешся за перо, ти відповідальний перед Богом і людьми, ким би ти не був: лікарем, математиком, філологом, журналістом. Попри художній бруд і творчу маячню, бо інакше не назвеш подібні „творіння”, напрапляємо на дійсно поетичні, варті уваги, речі, де відчуваємо оригінальність власного поетичного мислення, свіжість, незатертість, модерн. І як на диво, це „не маститі автори”, а звичайні початківці, як наприклад, Тетяна Павліченко зі своєю художньою річчю „Шоколад із присмаком крові” (с. 235-236). Цікаво було прочитати і відкрити для себе Марію Гончаренко, Юлію Броварну (про яку уже відомо), Леоніда Борозєнцева, Вадима Друзя, Наталію Філіпову, яким аж ніяк не місце у цьому далекому до мистецького виданні. Пане видавець, не подумайте, що я засуджую Ваші проекти, але ж має бути якийсь мистецький рівень? Назвалися грибом, то лізьте у кошик. Редагуйте, відсіюйте, а не за гроші публікуєте все підряд! Складається таке враження, що у часи кризи навіть на літературі гроші заробляють. Боляче, сумно від того, що ми робимо з літературою і мовою... Кожен, хто хоч трошки відчуває Слово, прочитавши книжку „SITIS (Сучасні тексти про пристрасті)”, з впевненістю підтвердить, що для більшості авторів, як і для шанованого Пана видавця, мабуть, не є насущними слова-заповідь Ліни Костенко „Поезія – це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі”. А жаль...
2010 р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію