Мани мене, мани
Кудись у дивокраї,
Неначе до мани,
До тебе я звикаю.

Допоки не мине
Манлива насолода,
Не стримають мене

Грішу... улітку про кохання не пишу,
ношу його в торбинці, у кишені,
у жмені стискаю жадібно! Лишень
мішень для рук чужих - моя любов,
немов те райське яблуко із саду,
чи винограду перше гроно п'янке,
таке крихке, немов кришталь.
Мораль? Чия морал

За мотивами телевізійних новин

Новини невтішні наразі з Волині:
Наляканий кіт розгубивсь, як дитина.
Зненацька, чомусь він заліз на смереку:
В халепу жахливу потрапив, ще й в спеку.
Смерека – це дерево надто високе,
Так, поверхів дев’ять, прикинув

Я назвала бевзя козлом,
вельми соромно: треба ж цапом.
Між пошани салютів, злом
протискаю-таки пікапа.

Помаранчево-жовтий бант
прикрашає коробку з чаєм.
Відмічатиму сотню дат.

Весна! Гуде кульбабчине весілля!
Зима - навтьоки, з вирію - бузьки.
У вогнептаха - пік жаги! Розкрилля!
Гніздечко в'ю у витоках ріки.

Упав з розгону в Ладині лабети,
Знімаю розум, постоли, жабо...
Це - час, коли рождаються аеди,

Поетом є той хто пише вірші
І той хто віршів не пише

Поетом є той хто скидає кайдани
І той хто накладає на себе кайдани

Поетом є той хто вірить
І той хто повірить не в змозі

На пелюстки пухкий лягає сніг.
Прийшла метіль, мабуть, уже востаннє.
Я залюбки зігрів би вас диханням,
Морелеві дівчатка, якби міг.

Ні бджіл, ні сонця, вітер і зима
Свої фінальні, білі акварелі
Розкидує на ніжний цвіт морелі

Наближається вечір… Помалу
Гусне сутінь на сірій воді, –
У притишених вербах пропали
Їхні тіні, хитливі й руді.
Починається вечір… Смеркає
І туманиться в мороці зір,
Хоч і небо, глибоке й безкрає,
Скрізь ясніє вогнями сузір.

маленька сюреалістична поема. авторські знахідки. під смаки не адаптована***

Знову в уяві з"явився спонтанно
Жмут простирадл на підлозі... Сувій
Їх... Чи рукописів... -Йогане! Сядь-но
Біля жаданої Вульпіус... Твій
Час ще не вийшов, і вічність наст

Дивлюсь на світ холодними очима…
Слова принишкли, з голоду мовчать…
Заплутана подій першопричина
В уяві Ти… і смажене курча...

Дивлюсь. Мовчу і Травнем щастя зичу
Цікаво би дізнатись власний чин?..
Роки… роки… набрякли як гнилички

Ти ритуалу вірний свято,
що ж, серце слухати – не гріх.
Боїшся слів, але не варто
переоцінювати їх.
Твого сум’яття не торкаюсь,
я розумію в чому річ,
і також мовчки обіймаю,
і мовчки поспішаю пріч.

Житейський океан заглиблений у спомин
Висотує слова, вихлюпує жалі...
Житейський балаган, пустопорожній гомін
Піднятись не дає над плінтусом землі.

Безжалісні слова такі безповоротні,
Що годі віднайти початок і кінець.
І спробуй, осягни, у контурі

Чудна весна-любов: мана маною.
Співали горобці над бузиною.
Прожекти - пароплавами гучними...
Крилом сяйним черкало нездійсниме...

2

Імлисте молоко. Рожеві хмари.

Зайнялася пожежна блакить,
З рідним краєм забулось прощання.
Перший раз в моїй пісні дзвенить
Не скандалу надрив, а кохання.

Був я ніби занедбаний сад,
Ласий був до жінок і пиятик.
Та гульба мені більше не в смак,

На лікарняне йде мій сум
Сльоза зібралась теж на виїзд
Вже від ума у горі ум
І самота ось-ось і виїсть…

Куди - куди?… подамся в ліс
За відстань зла і златаславих
Щоб навіть очі, навіть ніс

Кує зозуля і віщує літо
гарячі ночі, а не самоту,
якою не умію обігріти
не іншу, не чужу, а саме ту.

Кінчаються сонети і привіти,
осипалися липи у саду.
І думаю, що у юдолі світу