Рана.
Ранно вогне печаль на мойсейних скрижалях віку.
Пророста до розп’яття останній не людський син.
На вокзалах пустельних конають юні каліки
Через надлишок теплий загноєної краси.

Рано.
Швидко підуть свіжим рейсом нові трамваї,
І везтимуть в собі свіжий поспіх людських бажань.
В завівтар’ї церков мертві лілії свіч згоряють,
Дочекавшись, як ребра, слизького свого ножа.

Ранок.
З-поміж вій сивих хмар виростають розряди Бога.
І рокочуть то громом, то болем, то боєм, то
Виростають на головах ангелів мертві роги
І скидають в тартар передчасно живих.
Ніхто
Не посміє піти,
Не посміє зустріти світло
Там, куди не доїдуть трамваї порожніх міст.
Рана. Рано і ранок,
І котрий рік,
Но
Мертві лілії свіч вже не пахнуть,
Уже німі.