http://upload.wikimedia.org/wikipedia/ru/9/99/%D0%93%D0%B0%D0%BB%D0%B8%D1%86%D0%BA%D0%B8%D0%B5_%D0%B8%D0%B4%D1%83%D1%82_%D0%B2_%D0%B1%D0%BE%D0%B9.jpg

Любо, ви даремно берете під один гребінь всю злочинну Германію (разом із злочинною Москвою тих часів) і конкретні випадки. Тут якраз варто розмежовувати - людяність під час війни, і нелюдів...

Так і ви тоді кажіть, що не всі в СС Галичині були катами і вбивцями, а не виправдовуйте цілу організацію.

яку істину? вояки СС Галичина не були "борцями за волю". вони виконували завдання фашистської Німеччини і присягли на вірну службу Гітлеру - в ім"я Німеччини. А зовсім не України.
Чи Вам, Олександре, їх присягу тут розмістити?

Ця стаття стосується параду. Мій коментар розміщено під нею. Про цей парад я чув раніше.
Я не бачу факту переписування історії.
Вона, ІМХО, в даному випадку відкривається для широкого ознайомлення.
Про "СС Галичина" я поки що нічого сказати не можу.
Я пам'ятаю про таку назву як "Січові Стрільці", але не готовий щось доводити, і тому тримаюсь осторонь цієї теми - саме про "СС Галичина".

Із спогадів начальника штаба дивізії СС Галичина майора Вольф-Дітріха Гайке:

Проте Гіммлер ясно застеріг, що в Дивізії під жадним поглядом не можна навіть думати про незалежність України. Слова «Україна», «українець», «український» заборонялося вживати в Дивізії під загрозою кари. Вояки Дивізії мають називатися не «українцями», а «галичанами».

Багато злих видумок про українців бродить світом, але з часом все стає на свої місця, і саме про факти потрібно говорити - а довіряти радянській чи нинішній російській пропаганді аж ніяк не варто...

"Навесні минулого року в канадському телебаченню був показаний документальний телефільм великобританської телекомпанії Yorkshire Television Limited із міста Leeds (продуцент Julian Hendy) "СС у Британії" (SS in Britain) про нібито злочини українців 14-ої Дивізії СС Галичина при придушенні Варшавського повстання у серпні 1944 р. та Словацького національного повстання восени 1944 року. У фільмі, серед іншого, сказано, що українські солдати в селі Нижня Боца вбивали не лише чоловіків, але й неповнолітніх дітей.

Акад. Микола Мушинка, доктор філолог. наук

"Наше слово"

Оскільки не кожному відома історія цієї української військової частини, зазначу, що Дивізія "Галичина" (пізніша назва Перша дивізія Української Народної Армії) була створена у квітні 1943 р. з молодих людей західних областей України (Генеральної губернії). В складі Німецької армії вона воювала проти Червоної армії нібито за майбутню Українську державу. (Нагадаємо, що у той час на території України в рамках Німецької армії воювали і дві дивізії регулярної армії Словацького штату, вояків якої ніхто ніколи і не думав судити за військові злочини). В битві під Бродами 17-22 червня 1944 р. Дивізію СС "Галичина" було розгромлено, а у вересні-грудні 1944 р. незначні її залишки були перекинені до Словаччини для переформування і поповнення. Про "Галичину" написано кільканадцять книжкових публікацій і сотні статей. В жодній з них немає згадки про те, щоб українці брали участь у репресивних акціях проти цивільного населення під час Варшавського та Словацького національних повстань. Тим я аж ніяк не хочу виправдовувати участь українців у гітлерівській армії, хоч багато з них ішло туди зі світлими ідеалами: здобути військовий вишкіл та зброю і в майбутньому застосувати це у боротьбі за самостійну Україну. Майже всі вони розчарувалися у своїх сподіваннях, бо Гітлер мав щодо України інші плани, згідно з якими, "житниця Європи" мала стати колонією "Великої Німеччини", а українці (як і росіяни, поляки та інші слов'яни) — неповноцінною робочою силою.

Британський фільм вперше наводить начебто "нові факти" про репресії українських вояків проти цивільного населення с. Нижня Боца. І робить це вкрай необ'єктивно, приписуючи українцям злочини, яких вони не могли допуститися, бо в даній "операції" участі не брали.

Після заяви коментатора, що в село Нижня Боца наприкінці жовтня 1944 р. увійшов український відділ Дивізії СС "Галичина", на екрані виступають дві жінки-старожилки села Нижня Боца. Їх розповіді починаються по-словацьки, і продовжуються англійською мовою. Перша з них говорить: Вони (члени каральної експедиції — М.М.) насамперед вгналися до шинку і там пили.

Друга доповнює: Вони робили по домах обшуки і всіх чоловіків загнали у школу. ...П'ятьох, між ними і 15-річного Заградніка, затримали до ранку.

Перша: Засуджених копали та били.

Друга: Після допитів мужчин засудили на смерть. Їх розстріляли. Заграднік був ще дитиною.

Перша: Він плакав за мамою. У школі плакав: "Мамо моя дорогенька, ти вже більше мене не побачиш!".

Друга: Це був плач розпачі. Що ця дитина кому зробила? Він не був навіть вояком. Як ця дитина плакала-ридала! Його вивели із школи на міст, де розстріляли. З моста він упав у воду. (На екрані показано міст і журчання води).

Перша: Пощади вони не мали.

Друга: Це був жах! Це було страшне почуття. Цього забути ніколи не можна.

Після цих зворушливих і щирих слів слідує повторна заява коментатора: Затримані німецькі документи підтверджують що того дня до села Нижня Боца увійшов відділ Віттенмаєра 14-тої СС Дивізії "Галичина". У тому документі сказано, що українські добровольці 14-ї СС Дивізії "Галичина" включилися в битву і воювали з повстанцями надзвичайно жорстоко. Якщо глядач досі міг не знати, хто були ці злочинці, про яких розповідали нижнєбоцькі жінки, після такого коментаря він вже знає — це були українці. Жінка-старожилка до цього коментаря (якого вона не чула і не бачила) додає: Жодних партизанів вони не знайшли і на кінець життям за це заплатили наші мужі.

Далі англійський коментатор заявляє, що на придушення Словацького національного повстання німці послали 40.000 війська з двома СС-дивізіями, а проф. Давід Цезарині авторитативно доповнює: Словацьке повстання було кривавим диким конфліктом. Убито десятки тисяч цивільного населення, де з жодної сторони не було пощади. Якщо українські частини брали участь у придушуванні повстання, то було б не можливим, щоб вони не були включені до цієї брутальної безпощадної протипартизанської боротьби. Отже те, що у попередніх кадрах звучало як реальний факт, емоційно підфарбований розповідями жінок-очевидців, з уст професора-спеціаліста звучить як припущення: в нього немає документів про участь українців у масових репресіях, але якщо такі документи існують у авторів телефільму, то з них логічно випливає, що українці вели себе брутально і безпощадно. В такому плані йде цілий телефільм: автентичні заяви словаків у ньому чергуються з упередженими антиукраїнськими коментарями творців телефільму.

Для підсилення фактографічної сторони фільму, в ньому показано школу, де відбувалися допити, могили розстріляних та пам'ятник з іменами жертв цієї брутальної акції в селі Нижня Боца.

В телефільмі виступає і директор Музею Словацького національного повстання в Банській Бистриці Ян Станіслав, автор численних праць на цю тему. В одній з них — Fasticke represalie na Slovensku (Братислава 1989) він підрахував, що під час Словацького національного повстання у Словаччині було замордовано 3965 осіб, яких поховано у 186 масових могилах. Там він наводить назви десятків каральних команд німецької армії, поліції та словацької Глінкової гарди, які брали участь у цих злочинних репресіях. Українських частин серед них нема. А у згаданому телефільмі він нібито на адресу українських злочинців із Дивізії СС "Галичина" заявляє: Підпали, терор, вбивства та помста — були підставою їхнього ремесла. Такого він, як об'єктивний дослідник, не міг сказати на адресу українців! Його слова стосувалися німецьких каральних команд! Та й прості жінки, що виступали у телефільмі не могли приписати злочини розстрілу невинних людей — українцям!

З британської телекартини виходить, що українці із СС Дивізії "Галичина" були найжорстокішими злочинцями під час придушення СНП.

Щоб перевірити "факти" наведені в британському телефільмі, я поїхав на місця де він знімався. Розмовляв із директором СНП в Банській Бистриці Яном Станіславом, архівісткою музею Марією Чемановою, обидвома жінками, що виступали у телефільмі — пані Павліною Бегмеровою (1921 року народження) та Етелою Бегмеровою (1917 року народження), старостою села Нижня Боца Марцелою Геріховою та іншими. Всі без винятку підтвердили мені, що українці із Дивізії СС "Галичина" у придушенні СНП в с. Нижня Боца участі не брали. Згідно з їх твердженнями, висловленими і перед телекамерою британського телефільму, громадян села Нижня Боца розстріляли не українці, а німецькі есесівці та члени каральних команд словацької Глінкової гарди. Проте автори ці їхні заяви у телефільм не включили. Те, що жінки говорили перед телекамерою, ні в якому разі не стосувалося українців, а німецьких та словацьких фашистів. Їхні правдиві і щирі розповіді творцями телефільму були свідомо зманіпульовані в антиукраїнському напрямі, про що словацьким учасникам телефільму, і не снилося.

В Нижній Боці я сфотографував меморіальну дошку і два пам'ятники жертвам повстання. На них виразно наведено, що громадян села розстрілювали німецькі фашисти і члени карного відділу Глінкової гарди.

В рукописній хроніці села Нижня Боца, писаній безпосередньо після придушення повстання і тоді ж офіційно завіреній сільською управою, розстрілам у селі присвячено кілька сторінок. Там неоднократно підкреслено, що невинних людей в селі стріляли німці і словацькі гардисти. Згадки про українців у хроніці, яку було дано до використання і творцям телефільму, нема жодної.

Обидві жінки, що виступали в телефільмі, категорично заперечили участь українців при придушенні повстання в їхньому селі, хоч творці фільму їх до цього явно спонукали, запитуючи, чи карателі не говорили по-українськи або по-польські, чи не мали на військових формах знак тризуба і т. п. — Ні, ні, ні! Це були німці і словацькі гардисти! — заявляли вони, а ці заяви повторили і мені. Я їх записав на магнітну плівку.

Директор Музею Словацького національного повстання у Банській Бистриці Ян Станіслав у розмові зі мною теж категорично заперечив участь українців у розстрілах повстанців у с. Нижня Боца.

До речі, продуцент Julian Hendy пообіцяв надіслати копію телефільму в Музей СНП та в село Нижня Боца. Своєї обіцянки він не дотримав з причин, про які ми можемо лише догадуватися. Учасники телефільму лише від мене довідалися про його зміст і були явно обурені політичною маніпуляцією їхніх розповідей.

Детальний звіт про свою подорож по слідах великобританського телефільму в Словаччині я опублікував на сторінках журналу Вісті комбатанта (Торонто—Нью-Йорк, 2000, ч. 4, с. 85-94). Переклад звіту англійською мовою було доручено згаданій телекомпанії. Наперекір тому, фільм про Дивізію СС "Галичина" і її злочини телестудія ВВС в Лондоні знов показала в часі Різдвяних свят східного обряду 7 січня ц. р. В той же день британський тенденційний телефільм транслювали й інші телекомпанії Європи. Ця передача стала міжнародним скандалом і викликала обурення не лише серед українців Великобританії, але цілого світу. Багато уваги їй було присвячено в засобах масової інформації, а радіостанція "Свобода" 18 січня ц. р. присвятила їй окрему 40-хвилинну передачу з циклу "Україна і світ" (модератор Маріяна Драч). Варшавська газета "Наше слово" (2001, ч. 3, с. 2) назвала тенденційний фільм Черговим антиукраїнським психозом, а Головна управа Об'єднання українців Польщі надіслала дирекції польського телебачення гострий протест, в якому зазначено: Загально відомо і багато разів підкреслювано, що українських формацій СС — Галичина на території Варшави не було. Про це писав м. ін. і кращий польський знавець цих справ Ришард Тожецький, статтю якого долучаємо. В придушенні повстання брали участь німецькі формації, зложені теж з членів інших націй в їх числі й окремі вояки української національності. 14-та дивізія Галичина була розбита в липні 1944 р. під Бродами... Нас дивує, що незважаючи на публіковані статті і наукові праці, в яких дана проблематика остаточно висвітлена, працівники польського телебачення вдалися до пропагандистських антиукраїнських схем (там же).

Отже, британський телефільм (у виробництві якого брали участь і деякі закордонні словаки), є свідомою фальсифікацією реальних фактів, спрямованою на дискредитацію українців в очах світової громадськості.

Про політичну мету телефільму можемо тільки здогадуватися.

1. Як відомо, у 1947 р. кілька тисяч колишніх воїнів Дивізії СС "Галичина" було переселено із таборів військовополонених у Філляху (Австрія), Белярії та Риміні (Італія) у Великобританію, де вони створили кілька організацій, мета яких — боротьба за звільнення України з російсько-радянських кайданів. Після проголошення самостійної України 1991 р. вони активно включилися до процесу її розбудови, що аж ніяк не подобається прихильникам "Великої Росії", які силоміць намагаються скомпромeтувати "українських націоналістів", не цураючись навіть найбрехливіших засобів.

2. Стратегія сучасної закордонної політики Словаччини спрямована на входження країни у європейські структури (Рада Європи, НАТО тощо). Деякі крайні націоналістичні й шовіністичні словацькі організації (зокрема закордонні), хочуть реабілітувати профашистського президента Словацького штату Тиса (засудженого на смерть і страченого), мовляв, це не він ліквідував Словацьке національне повстання і навіть не німці, а ...українці. Ось вам конкретний доказ — село Нижня Боца!

Зараз ще живуть свідки, які можуть спростувати явні наклепи, але в короткому часі їх не стане. І тоді брехня перетвориться у "правду". А мабуть на це і розраховують творці антиукраїнського телефільму.

Як би там не було, я вважаю, що Україна, як суверенна держава, мала би гостро запротестувати проти демонстрації наклепницьких телефільмів, тому що коли вона буде мовчати, таких провокацій буде дедалі більше і більше. А вони аж ніяк не сприятимуть доброму імені України на міжнародній арені. "
--------------------------------------------------------------
http://www.perehid.org.ua/look/16_04_2001.phtml

І таких матеріалів нині море...

Саню, вона не мені далася, не я почала це. Можна і розбиратися, і знову "розкопувати могили" і допитувати ще живих, ворошити криваве минуле і т.ін.
Я лише проти того, щоб в угоду якимсь модним течіям з того чи іншого берега забували одне: у війнах і всьому, що з ними пов"язано, немає однієї правди. Але є речі і поняття загальнолюдські, в які не вписуються ті чи інші дії. Як би це комусь не хотілося.