Тумани. Перші. Осінні.
Ліниво на обрій сходять
і мислі – думки печальні,
мов завчений крок на сходах.

...навіщо краплини трунку
ти часом мені даруєш
тепер я іти не хочу
з життя без надій і грому,

аби, щоб із хмаровинням
покинули світ скоріше
усі, хто його не вартий, –
усі, що до сонця прийшлі,

бо їх навертати важко,
вони вже нестямні довго –
від власного «я» їм страшно,
від іншого «ти» судомить...

...а – далі? Які їм гранти
присуджені будуть з неба…
не в світі – блакить одвічна
за темряву в серці вища…