Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.01.04
23:25
Була шкварка, була чарка
І сметана, і млинці.
І таїлась поруч сварка —
Вхід до сварочки вкінці…
Хто кого об’їв, чи зрадив —
Загубилось у млинцях.
А сметані хтось порадив
Прогулятись по синцях…
І сметана, і млинці.
І таїлась поруч сварка —
Вхід до сварочки вкінці…
Хто кого об’їв, чи зрадив —
Загубилось у млинцях.
А сметані хтось порадив
Прогулятись по синцях…
2026.01.04
19:33
Про всіх потрібно знати у житті:
І про героїв, і про тих катів,
Що Україну нашу мордували,
Життям нормальним жити не давали.
Багато з них були, як одноденки –
У небо піднімалися швиденько.
Одні – людей на краще надихати,
Другі – щоб отих перших уби
І про героїв, і про тих катів,
Що Україну нашу мордували,
Життям нормальним жити не давали.
Багато з них були, як одноденки –
У небо піднімалися швиденько.
Одні – людей на краще надихати,
Другі – щоб отих перших уби
2026.01.04
18:09
Ну що сказати? Спрацювали чисто!
Без метушні та зайвих децибелів.
Одним мікроскопічним терористом
Поменшало. Віват, Венесуело!
Все обійшлося без балаканини.
До біса резолюції, ухвали!
То й добре! А стражденна Україна
Без метушні та зайвих децибелів.
Одним мікроскопічним терористом
Поменшало. Віват, Венесуело!
Все обійшлося без балаканини.
До біса резолюції, ухвали!
То й добре! А стражденна Україна
2026.01.04
13:03
Малює мороз візерунок
На склі, як маестро пісні.
Ранковий упав поцілунок
Моєї дружини-весни.
Я п'ю животворний цей трунок,
Не рік і не два - цілий вік.
Красуне! Супружнице юна!
На склі, як маестро пісні.
Ранковий упав поцілунок
Моєї дружини-весни.
Я п'ю животворний цей трунок,
Не рік і не два - цілий вік.
Красуне! Супружнице юна!
2026.01.04
12:11
Коли подолаєм навколишню сірість?
Коли вже настане жадана весна?
Коли подолаємо мряку і сизість,
Вдихаючи свіжість, як помах крила?
Коли подолаємо зоднаковіння,
Стандартність і сплутаний, немічний страх?
Коли проросте крізь байдуже каміння
Коли вже настане жадана весна?
Коли подолаємо мряку і сизість,
Вдихаючи свіжість, як помах крила?
Коли подолаємо зоднаковіння,
Стандартність і сплутаний, немічний страх?
Коли проросте крізь байдуже каміння
2026.01.04
10:18
Уже під старість Галя пригадала,
Що їй колись циганка нагадала.
Казала: женихів і не злічити.
Та врешті з іноземцем будеш жити.
Збулося дійсно це, тож гріх брехати:
Є іноземці два у неї в хаті.
Таки не обманула за червонець, –
Бо ждуть бульдог-фран
Що їй колись циганка нагадала.
Казала: женихів і не злічити.
Та врешті з іноземцем будеш жити.
Збулося дійсно це, тож гріх брехати:
Є іноземці два у неї в хаті.
Таки не обманула за червонець, –
Бо ждуть бульдог-фран
2026.01.04
10:10
Раїса Обшарська. Сезон блукаючих дощів: повісті, оповідання, новели. —Тернопіль: Джура, 2006 р. — 254 с.
Усім шанувальникам художньої літератури, відомо, що є книги, які захоплюють одразу і не відпускають, поки не прочитаєш їх до останньої сторінки. Авт
2026.01.03
21:46
Розливає обрій червоно лафітом,
Обідок від сонця лущиться у сніг.
Вволю нагулявшись, затихає вітер:
Спав би, та клаксони надто голосні.
Стелиться додому двоколісна смуга,
Відбивають фари в паморозі блиск.
Щоб не заважати, шепочу на вухо:
Обідок від сонця лущиться у сніг.
Вволю нагулявшись, затихає вітер:
Спав би, та клаксони надто голосні.
Стелиться додому двоколісна смуга,
Відбивають фари в паморозі блиск.
Щоб не заважати, шепочу на вухо:
2026.01.03
17:52
Він марив Яблуницьким перевалом,
Щоб далі аж до Річиці дійти...
І раптом смеречина перервала,
Що замірявсь зробити в цім житті.
Тремтіла смеречина, мов зайчатко,
А він лежав під нею горілиць.
Не знала смеречина, чи кричати,
Чи почекать конвалій і с
Щоб далі аж до Річиці дійти...
І раптом смеречина перервала,
Що замірявсь зробити в цім житті.
Тремтіла смеречина, мов зайчатко,
А він лежав під нею горілиць.
Не знала смеречина, чи кричати,
Чи почекать конвалій і с
2026.01.03
17:26
Нічого такого, ще вибухів кілька.
Верби схилились, розсіявсь туман…
Зникла хатина, зникла бруківка.
Лишився у полі лише дурман.
Нічого такого, звикаєм потроху —
Рік вже четвертий, п’ятий ось-ось…
Кілька разів із льоху до льоху —
З цим і живемо, з
Верби схилились, розсіявсь туман…
Зникла хатина, зникла бруківка.
Лишився у полі лише дурман.
Нічого такого, звикаєм потроху —
Рік вже четвертий, п’ятий ось-ось…
Кілька разів із льоху до льоху —
З цим і живемо, з
2026.01.03
16:31
Придумати задачу вдома будь- яку
Задала вчора в школі вчителька Сашку.
Чомусь малий багато думати не став,
Хвилин за десять він завдання написав.
Коли свою задачу дітям прочитав,
Сміялась вчителька, і клас весь реготав.
В задачі пише: крокодила я
Задала вчора в школі вчителька Сашку.
Чомусь малий багато думати не став,
Хвилин за десять він завдання написав.
Коли свою задачу дітям прочитав,
Сміялась вчителька, і клас весь реготав.
В задачі пише: крокодила я
2026.01.03
14:20
Поетична непоетичність.
Так кусає змія за свій хвіст.
Це надмірне позерство й практичність.
У колодязі згублений хист.
Так потоне усе в парадоксах,
У апоріях, візіях, снах.
І останній п'яниця й пройдоха
Так кусає змія за свій хвіст.
Це надмірне позерство й практичність.
У колодязі згублений хист.
Так потоне усе в парадоксах,
У апоріях, візіях, снах.
І останній п'яниця й пройдоха
2026.01.03
11:46
Із Леоніда Сергєєва
При прольоті на фанері над Парижем
ми не плюнемо униз, хоч і кортить,
а сплануємо з поривом вітру свіжим
та послухаємо, що народ триндить.
А народ внизу – не плужить і не сіє,
При прольоті на фанері над Парижем
ми не плюнемо униз, хоч і кортить,
а сплануємо з поривом вітру свіжим
та послухаємо, що народ триндить.
А народ внизу – не плужить і не сіє,
2026.01.03
10:01
Ти розумієш з віком,
що біль не за горою.
За сильним чоловіком
ти можеш буть: слабкою,
розкутою, дівчиськом,
що ліпить бабу сніжну.
До твого серця близько
що біль не за горою.
За сильним чоловіком
ти можеш буть: слабкою,
розкутою, дівчиськом,
що ліпить бабу сніжну.
До твого серця близько
2026.01.03
07:06
звідкіля ~ жодної гадки
може то маскований диявол
в очі їй зирнувши те сказав би
дивна міс едж
дивна міс едж
дивна міс едж увійде до вітальні
я не знаю що і питати
може то маскований диявол
в очі їй зирнувши те сказав би
дивна міс едж
дивна міс едж
дивна міс едж увійде до вітальні
я не знаю що і питати
2026.01.02
21:40
У лісі народилася,
У лісі і зросла.
Завжди струнка Ялинонька
Зеленою була.
Співала завірюха їй:
«Ялинонько, бай-бай»
Вкладався снігом Сніговій,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...У лісі і зросла.
Завжди струнка Ялинонька
Зеленою була.
Співала завірюха їй:
«Ялинонько, бай-бай»
Вкладався снігом Сніговій,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.12.24
2025.12.02
2025.12.01
2025.11.29
2025.11.26
2025.11.23
2025.11.07
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Вазов (1850 - 1921) /
Вірші
Раковски
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Раковски
Мечтател безумен, образ невъзможен,
на тъмна епоха син бодър, тревожен,
Раковски, ти дремеш под бурена гъст,
из който поглежда полусчупен кръст.
Син, дреми, почивай, ти, който не спеше,
ти, кой беше вихър, котел, що кипеше
над някакъв злобен, стихиен огън.
Спи! Кой ще разбужда вечния ти сън?
Природата веща беше се сбъркала:
тя от теб да стори гений бе искала,
затова в глава ти като в една пещ
фърли толкоз пламък и възторг горещ,
но друг таен демон се намеси тамо:
ти стана създанье от крайности само,
елемент от страсти, от злъчка и мощ,
душа пълна с буря, с блясък и със нощ.
Твойта вражда беше вражда сатанинска,
твойта любов беше любов исполинска,
любов без съмненье, без свяст, без предел,
що кат кръст огромен ти беше понел.
Твоят символ беше: смърт или свобода,
сънят ти - Балкана, кумирът - народа,
народа с безчестье и с кърви облян.
Твоят живот целий беше един блян!
Ти гледаше бледен в бъдещето скрито.
Ти се вреше дръзко в миналото срито
и оттам влечеше кат победен знак
векове от слава, затулени в мрак,
за царе, юнаци вълшебни преданья,
обраснали с плесен старинни сказанья;
твоят орлов поглед виждаше навред
от българска слава останки безчет
и в тъмна ни древност, бездънна провала,
ти вкарваше смело вселената цяла.
Нищо невъзможно за теб не оста.
ти даваше образ на всяка мечта.
На неми загадки, сфинкси безответни
предлагаше твойте въпроси заветни;
исторйята, мракът, времето, редът
не значеха много в големий ти път;
ти иска да бутнеш, о, дух безпокоен,
нещастен мечтател, апостол и воин,
в един час делото на пет векове.
Чухме ний твойте горди викове,
когато при Сава и при Дъмбовица
викна пръв "Свобода! Сяйна е зорница!"
И ту с перо остро, ту с гореща реч
надеждите сейше наблиз и далеч.
Един само буден сред толкова спящи,
ти един за всички като демон бдящи
работи, бори се, стреска, вълнува,
тук мъдрец замислен, там луда глава,
мрачен узник в Стамбул, генерал в Балкана,
поет и разбойник под съща премяна,
мисъл и желязо, лира и тръба:
всичко ти бе вкупом за една борба.
Исторйята има да се позамисли
във кой лик безсмъртен тебе да причисли.
Ти умря. И пътят към гроба ти ням
обрасъл е вече със бурен голям,
и прахът ти гние без сълзи набожни...
Не зарасна само, герою тревожни,
проломът широкий, който ти тогаз
в бъдещето тъмно отвори за нас!
1882
на тъмна епоха син бодър, тревожен,
Раковски, ти дремеш под бурена гъст,
из който поглежда полусчупен кръст.
Син, дреми, почивай, ти, който не спеше,
ти, кой беше вихър, котел, що кипеше
над някакъв злобен, стихиен огън.
Спи! Кой ще разбужда вечния ти сън?
Природата веща беше се сбъркала:
тя от теб да стори гений бе искала,
затова в глава ти като в една пещ
фърли толкоз пламък и възторг горещ,
но друг таен демон се намеси тамо:
ти стана създанье от крайности само,
елемент от страсти, от злъчка и мощ,
душа пълна с буря, с блясък и със нощ.
Твойта вражда беше вражда сатанинска,
твойта любов беше любов исполинска,
любов без съмненье, без свяст, без предел,
що кат кръст огромен ти беше понел.
Твоят символ беше: смърт или свобода,
сънят ти - Балкана, кумирът - народа,
народа с безчестье и с кърви облян.
Твоят живот целий беше един блян!
Ти гледаше бледен в бъдещето скрито.
Ти се вреше дръзко в миналото срито
и оттам влечеше кат победен знак
векове от слава, затулени в мрак,
за царе, юнаци вълшебни преданья,
обраснали с плесен старинни сказанья;
твоят орлов поглед виждаше навред
от българска слава останки безчет
и в тъмна ни древност, бездънна провала,
ти вкарваше смело вселената цяла.
Нищо невъзможно за теб не оста.
ти даваше образ на всяка мечта.
На неми загадки, сфинкси безответни
предлагаше твойте въпроси заветни;
исторйята, мракът, времето, редът
не значеха много в големий ти път;
ти иска да бутнеш, о, дух безпокоен,
нещастен мечтател, апостол и воин,
в един час делото на пет векове.
Чухме ний твойте горди викове,
когато при Сава и при Дъмбовица
викна пръв "Свобода! Сяйна е зорница!"
И ту с перо остро, ту с гореща реч
надеждите сейше наблиз и далеч.
Един само буден сред толкова спящи,
ти един за всички като демон бдящи
работи, бори се, стреска, вълнува,
тук мъдрец замислен, там луда глава,
мрачен узник в Стамбул, генерал в Балкана,
поет и разбойник под съща премяна,
мисъл и желязо, лира и тръба:
всичко ти бе вкупом за една борба.
Исторйята има да се позамисли
във кой лик безсмъртен тебе да причисли.
Ти умря. И пътят към гроба ти ням
обрасъл е вече със бурен голям,
и прахът ти гние без сълзи набожни...
Не зарасна само, герою тревожни,
проломът широкий, който ти тогаз
в бъдещето тъмно отвори за нас!
1882
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
