Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.12
21:19
…Поки спите ви, стану
Осінніми світаннями.
На травах порозкладую мільярди сувенірів.
Будинки підрожевлю, вмию тротуари,
Підкину ще жарину в парків багаття
І заспанії канни на руки площ подам...
Коли йому було лише чотири роки, почалася війна.
Пот
2026.05.12
19:53
Залетіла в буденне життя без вагань, самочинно.
Я не думав насправді про наслідки, дії, причини…
Бо упевнений: доля старанно минуле відводить.
Ця новенька крута, де нема у програмі відмови.
І прожогом відчув поривання на кожній клітині.
Так дбайлив
Я не думав насправді про наслідки, дії, причини…
Бо упевнений: доля старанно минуле відводить.
Ця новенька крута, де нема у програмі відмови.
І прожогом відчув поривання на кожній клітині.
Так дбайлив
2026.05.12
13:49
Коли впаду в твої обійми,
В іржавих латах бурний принц,
Відчую ласку провидіння
І глибину твоїх зіниць.
Лише у єдності з тобою
Відчую повноту буття,
Мов чашу, сповнену любов'ю,
В іржавих латах бурний принц,
Відчую ласку провидіння
І глибину твоїх зіниць.
Лише у єдності з тобою
Відчую повноту буття,
Мов чашу, сповнену любов'ю,
2026.05.12
12:37
Не дивись на мене хтивими очима,
чоловіче ласий до принадних втіх.
Я була дев'ятим царством пілігрима
і того, хто вранці з подругою втік.
Чарівний романтик Музу в мені бачив,
а художник Єву з яблуком спокус.
Я зривала мальви зоряних побачень,
чоловіче ласий до принадних втіх.
Я була дев'ятим царством пілігрима
і того, хто вранці з подругою втік.
Чарівний романтик Музу в мені бачив,
а художник Єву з яблуком спокус.
Я зривала мальви зоряних побачень,
2026.05.12
11:33
Світ розколовся, то що ж він приніС?
Правду сьогодні крихку. Ллється кроВ.
Всупереч світлу, любові й веснІ,
Дехто годує війни чорний роТ.
Між берегами потвора косаР
Косить життя і вже ставить таврО.
Бога забули? - Поширює скаЗ.
Правду сьогодні крихку. Ллється кроВ.
Всупереч світлу, любові й веснІ,
Дехто годує війни чорний роТ.
Між берегами потвора косаР
Косить життя і вже ставить таврО.
Бога забули? - Поширює скаЗ.
2026.05.12
10:24
травня славетний український художник Іван МАРЧУК зустрічає свій 90-літній ювілей.
Вітаємо!
Унікальний митець потрапив до британського рейтингу «Сто геніїв сучасності», створивши неповторний стиль у живопису, що сам жартома назвав «пльонтанізм» - від
Вітаємо!
Унікальний митець потрапив до британського рейтингу «Сто геніїв сучасності», створивши неповторний стиль у живопису, що сам жартома назвав «пльонтанізм» - від
2026.05.12
09:57
Забери-но від мене байдужості сіль-
Розсипати позаду, чи сіяти поруч -
Ось росте конюшина під ноги праворуч
І горобчик ховається ранком у хміль ,
Щоби легше було витягати зі скронь
Думку довгу марку у зростаючій болі ,
Наче казку для тих, що шукають
Розсипати позаду, чи сіяти поруч -
Ось росте конюшина під ноги праворуч
І горобчик ховається ранком у хміль ,
Щоби легше було витягати зі скронь
Думку довгу марку у зростаючій болі ,
Наче казку для тих, що шукають
2026.05.12
08:20
віршики
бігали за мною
мов ті цуценята за сукою
яка їм поставила світ
їх не було забагато
ні разу
їх було саме доста
вони були трохи різні
бігали за мною
мов ті цуценята за сукою
яка їм поставила світ
їх не було забагато
ні разу
їх було саме доста
вони були трохи різні
2026.05.12
07:14
Відкрий цю сповідь пам’яті, де літери викувані зі сталі та напоєні хмелем соковитих прибережних трав, де за кожним рядком літопису б’ється живе, неспокійне серце. Це не буденна оповідь про князів та їхні престоли. Це мова про шлях людини, яка вчилася бути
2026.05.12
05:59
Сповита тишею імла
Село зусюди облягла
І стишилися вулиці, й двори,
І звично місяць виглянув згори
На опустілий швидко шлях,
Що пилом давнішнім пропах,
А зараз в теплій куряві принишк,
Бо, певно, сон усім приносить зиск...
Село зусюди облягла
І стишилися вулиці, й двори,
І звично місяць виглянув згори
На опустілий швидко шлях,
Що пилом давнішнім пропах,
А зараз в теплій куряві принишк,
Бо, певно, сон усім приносить зиск...
2026.05.12
01:09
Я так хочу з тобою зустрітись,
Я так хочу тебе обійняти!
Та у тебе маленькі діти,
Й тобі потрібно їх вкласти спати.
А вранці ти їх везеш до школи,
І забираєш їх по обіді,
Ми ж не стрінемось так ніколи,
Я так хочу тебе обійняти!
Та у тебе маленькі діти,
Й тобі потрібно їх вкласти спати.
А вранці ти їх везеш до школи,
І забираєш їх по обіді,
Ми ж не стрінемось так ніколи,
2026.05.12
00:23
Скільки москаля Європою не годуй, а він усе одно в Азію дивиться.
Насильна дружба гірша за ворожнечу.
Сильних історія навчає, слабких – повчає.
Коли Україна в небезпеці, хтось рятує Україну, хтось рятує свою шкуру, а хтось непогано заробляє і на
2026.05.11
21:55
Ми йшли за возами, зорі сяяли блякло.
Розпечену магму палила у надрах журба.
І степ нас поглинув, і поклав на ковадло,
на сонцесяйне ковадло, на ковилових горбах.
Нашу плоть, шкарубку від жаги степової,
болючим дотиком майстер натхненний плекав,
і
Розпечену магму палила у надрах журба.
І степ нас поглинув, і поклав на ковадло,
на сонцесяйне ковадло, на ковилових горбах.
Нашу плоть, шкарубку від жаги степової,
болючим дотиком майстер натхненний плекав,
і
2026.05.11
20:20
Як на Сайпрес Авеню
Ускочивши в дитячу наче маячню
Обцасів цокання бруківкою
Форд і Фіцрой, і мадам Жорж
І солдат, собі крокує сном
У капелюсі, у літах, пиє вино
І солодкий ток парфума віє крізь
Ночей холодний шалімар
Ускочивши в дитячу наче маячню
Обцасів цокання бруківкою
Форд і Фіцрой, і мадам Жорж
І солдат, собі крокує сном
У капелюсі, у літах, пиє вино
І солодкий ток парфума віє крізь
Ночей холодний шалімар
2026.05.11
19:49
…Ніколи не буває таке близьке до землі сонце, як у січні, коли воно, запалюючи сріблястим сяйвом зірки інею на стежках і деревах і обертаючи сніг в блискучу білу емаль, холоне в білих просторах засніжених полів. У п'ятнадцятиступневий мороз, блукаючи по
2026.05.11
16:53
Довго тримав у секреті
Звичку свою непросту.
Хочу сказати відверто
Мамі про ознаку ту.
Тільки не знаю, як буде:
Радісно чи у жалю.
Слів для розмови бракує,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Звичку свою непросту.
Хочу сказати відверто
Мамі про ознаку ту.
Тільки не знаю, як буде:
Радісно чи у жалю.
Слів для розмови бракує,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.29
2026.04.23
2026.04.22
2026.04.18
2026.04.14
2026.04.02
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Вазов (1850 - 1921) /
Вірші
Раковски
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Раковски
Мечтател безумен, образ невъзможен,
на тъмна епоха син бодър, тревожен,
Раковски, ти дремеш под бурена гъст,
из който поглежда полусчупен кръст.
Син, дреми, почивай, ти, който не спеше,
ти, кой беше вихър, котел, що кипеше
над някакъв злобен, стихиен огън.
Спи! Кой ще разбужда вечния ти сън?
Природата веща беше се сбъркала:
тя от теб да стори гений бе искала,
затова в глава ти като в една пещ
фърли толкоз пламък и възторг горещ,
но друг таен демон се намеси тамо:
ти стана създанье от крайности само,
елемент от страсти, от злъчка и мощ,
душа пълна с буря, с блясък и със нощ.
Твойта вражда беше вражда сатанинска,
твойта любов беше любов исполинска,
любов без съмненье, без свяст, без предел,
що кат кръст огромен ти беше понел.
Твоят символ беше: смърт или свобода,
сънят ти - Балкана, кумирът - народа,
народа с безчестье и с кърви облян.
Твоят живот целий беше един блян!
Ти гледаше бледен в бъдещето скрито.
Ти се вреше дръзко в миналото срито
и оттам влечеше кат победен знак
векове от слава, затулени в мрак,
за царе, юнаци вълшебни преданья,
обраснали с плесен старинни сказанья;
твоят орлов поглед виждаше навред
от българска слава останки безчет
и в тъмна ни древност, бездънна провала,
ти вкарваше смело вселената цяла.
Нищо невъзможно за теб не оста.
ти даваше образ на всяка мечта.
На неми загадки, сфинкси безответни
предлагаше твойте въпроси заветни;
исторйята, мракът, времето, редът
не значеха много в големий ти път;
ти иска да бутнеш, о, дух безпокоен,
нещастен мечтател, апостол и воин,
в един час делото на пет векове.
Чухме ний твойте горди викове,
когато при Сава и при Дъмбовица
викна пръв "Свобода! Сяйна е зорница!"
И ту с перо остро, ту с гореща реч
надеждите сейше наблиз и далеч.
Един само буден сред толкова спящи,
ти един за всички като демон бдящи
работи, бори се, стреска, вълнува,
тук мъдрец замислен, там луда глава,
мрачен узник в Стамбул, генерал в Балкана,
поет и разбойник под съща премяна,
мисъл и желязо, лира и тръба:
всичко ти бе вкупом за една борба.
Исторйята има да се позамисли
във кой лик безсмъртен тебе да причисли.
Ти умря. И пътят към гроба ти ням
обрасъл е вече със бурен голям,
и прахът ти гние без сълзи набожни...
Не зарасна само, герою тревожни,
проломът широкий, който ти тогаз
в бъдещето тъмно отвори за нас!
1882
на тъмна епоха син бодър, тревожен,
Раковски, ти дремеш под бурена гъст,
из който поглежда полусчупен кръст.
Син, дреми, почивай, ти, който не спеше,
ти, кой беше вихър, котел, що кипеше
над някакъв злобен, стихиен огън.
Спи! Кой ще разбужда вечния ти сън?
Природата веща беше се сбъркала:
тя от теб да стори гений бе искала,
затова в глава ти като в една пещ
фърли толкоз пламък и възторг горещ,
но друг таен демон се намеси тамо:
ти стана създанье от крайности само,
елемент от страсти, от злъчка и мощ,
душа пълна с буря, с блясък и със нощ.
Твойта вражда беше вражда сатанинска,
твойта любов беше любов исполинска,
любов без съмненье, без свяст, без предел,
що кат кръст огромен ти беше понел.
Твоят символ беше: смърт или свобода,
сънят ти - Балкана, кумирът - народа,
народа с безчестье и с кърви облян.
Твоят живот целий беше един блян!
Ти гледаше бледен в бъдещето скрито.
Ти се вреше дръзко в миналото срито
и оттам влечеше кат победен знак
векове от слава, затулени в мрак,
за царе, юнаци вълшебни преданья,
обраснали с плесен старинни сказанья;
твоят орлов поглед виждаше навред
от българска слава останки безчет
и в тъмна ни древност, бездънна провала,
ти вкарваше смело вселената цяла.
Нищо невъзможно за теб не оста.
ти даваше образ на всяка мечта.
На неми загадки, сфинкси безответни
предлагаше твойте въпроси заветни;
исторйята, мракът, времето, редът
не значеха много в големий ти път;
ти иска да бутнеш, о, дух безпокоен,
нещастен мечтател, апостол и воин,
в един час делото на пет векове.
Чухме ний твойте горди викове,
когато при Сава и при Дъмбовица
викна пръв "Свобода! Сяйна е зорница!"
И ту с перо остро, ту с гореща реч
надеждите сейше наблиз и далеч.
Един само буден сред толкова спящи,
ти един за всички като демон бдящи
работи, бори се, стреска, вълнува,
тук мъдрец замислен, там луда глава,
мрачен узник в Стамбул, генерал в Балкана,
поет и разбойник под съща премяна,
мисъл и желязо, лира и тръба:
всичко ти бе вкупом за една борба.
Исторйята има да се позамисли
във кой лик безсмъртен тебе да причисли.
Ти умря. И пътят към гроба ти ням
обрасъл е вече със бурен голям,
и прахът ти гние без сълзи набожни...
Не зарасна само, герою тревожни,
проломът широкий, който ти тогаз
в бъдещето тъмно отвори за нас!
1882
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
