
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2022.07.04
23:13
У місті тиша, як в селі,
Та не літають журавлі
І солов'я не чути.
Вишневі зорі вдалині,
Чомусь нагадують мені,
Сюїти незабутні.
Вертає думка повсякчас,
Та не літають журавлі
І солов'я не чути.
Вишневі зорі вдалині,
Чомусь нагадують мені,
Сюїти незабутні.
Вертає думка повсякчас,
2022.07.04
16:20
Зайнялася трава,
Спалахнули дров
І згоріла москва.
Здичавілий шойгу
Дременув у тайгу
І замерз у снігу.
Спалахнули дров
І згоріла москва.
Здичавілий шойгу
Дременув у тайгу
І замерз у снігу.
2022.07.04
14:15
Поранені, нескорені, побиті
І зрадою, й підступністю русні.
Що танками по зеленавім житі
Й смертями в цій неназваній війні.
Отій, де плаче нині кожна мати,
Яка чекає вісточки синів.
Міста розбиті і згорілі хати,
І зрадою, й підступністю русні.
Що танками по зеленавім житі
Й смертями в цій неназваній війні.
Отій, де плаче нині кожна мати,
Яка чекає вісточки синів.
Міста розбиті і згорілі хати,
2022.07.04
13:49
Війна – це не лише коли «Ура!»,
але й коли і рани, й руйнування,
і, втративши душевну рівновагу,
плетешся ночувати до метра.
А там навколо мармур і граніт.
І трохи менше чути,
як гримить.
але й коли і рани, й руйнування,
і, втративши душевну рівновагу,
плетешся ночувати до метра.
А там навколо мармур і граніт.
І трохи менше чути,
як гримить.
2022.07.04
08:06
Нічка огорне, нічка зоріє,
Видива сіє ясні.
Знову прийшла ти, лагідна мріє,
У дивовижному сні.
Приспів:
Хвилі волосся, хвилі волосся,
Ніжні, як море вночі.
Видива сіє ясні.
Знову прийшла ти, лагідна мріє,
У дивовижному сні.
Приспів:
Хвилі волосся, хвилі волосся,
Ніжні, як море вночі.
2022.07.04
06:27
Тихими кроками, стишено
небо сіріє в імлі.
Буря прикрилася тишею.
Чи те здається мені?
Скоро розродиться хвищею,
люттю, борвієм в зелі.
Силами правиться вищими.
Ніч настає на землі.
небо сіріє в імлі.
Буря прикрилася тишею.
Чи те здається мені?
Скоро розродиться хвищею,
люттю, борвієм в зелі.
Силами правиться вищими.
Ніч настає на землі.
2022.07.04
06:10
Хоча борвій нарешті вщух
І зник у смерках, як примара, –
Холодні крапельки дощу
Сочились довго ще крізь хмари.
Неначе плакали світи
За нелюдів страшні провини,
Бо клятий присмак гіркоти
Вчувався в кожній крапелині…
І зник у смерках, як примара, –
Холодні крапельки дощу
Сочились довго ще крізь хмари.
Неначе плакали світи
За нелюдів страшні провини,
Бо клятий присмак гіркоти
Вчувався в кожній крапелині…
2022.07.03
23:20
І
В ауру часу... у чашу надій,
а не у пащу війни... у прибій
падає сонце за обрій...
за течією... у гирлі ріки
мого життя, де тасує роки
вік водолія суворий.
В ауру часу... у чашу надій,
а не у пащу війни... у прибій
падає сонце за обрій...
за течією... у гирлі ріки
мого життя, де тасує роки
вік водолія суворий.
2022.07.03
21:08
В півтемряві заїжджої корчми
Два козака-товариша зустрілись.
На лавці попід стінкою усілись,
Поки іще не занятій людьми.
Замовили по кухлику за стрічу
Та за здоров’я випили обох.
Чим-чим, а цим вже не зобидив Бог.
Та так, напевно, козакам і личить.
Два козака-товариша зустрілись.
На лавці попід стінкою усілись,
Поки іще не занятій людьми.
Замовили по кухлику за стрічу
Та за здоров’я випили обох.
Чим-чим, а цим вже не зобидив Бог.
Та так, напевно, козакам і личить.
2022.07.03
14:43
Шапіто веселий!
Я дивлюсь і сміюсь!
Ловко!
Ха!
Хула-хуп упаде.
Компроміс.
Цирк закривсь.
Змовкло!
Я дивлюсь і сміюсь!
Ловко!
Ха!
Хула-хуп упаде.
Компроміс.
Цирк закривсь.
Змовкло!
2022.07.03
12:06
Ще як не став ненависним Саулові,
Давид під пальмою трудився
Над котримсь зі своїх псалмів.
Скліпив повіки, довіривсь струнам гусел...
Мовби зі сну прокинувсь,
Бачить: шершень доїдає павука...
«Яка ж несправедливість, Боже,-
Одвернувсь юнак
Давид під пальмою трудився
Над котримсь зі своїх псалмів.
Скліпив повіки, довіривсь струнам гусел...
Мовби зі сну прокинувсь,
Бачить: шершень доїдає павука...
«Яка ж несправедливість, Боже,-
Одвернувсь юнак
2022.07.03
08:03
Спогади затесалися скабкою під нігтем.
Ой, летіть, летіть у вирій кляті.
Протирала окуляри доля брудним віхтем.
Тому, певно, і не бачу свята.
Закувала зозуленька на Миколи в травні.
На городі сходили бур’яни.
Відбивала чиюсь вдачу зозулиця справно.
Ой, летіть, летіть у вирій кляті.
Протирала окуляри доля брудним віхтем.
Тому, певно, і не бачу свята.
Закувала зозуленька на Миколи в травні.
На городі сходили бур’яни.
Відбивала чиюсь вдачу зозулиця справно.
2022.07.03
06:14
Якщо візьму й поставлю ціль,
То я, завжди легкий на спомин, –
До вас іще вернусь звідтіль,
Де повно рідних і знайомих.
Стривожу кожного отим,
Чим зміг йому запам’ятатись,
Коли веселим чи сумним
Міг віршів ряд декламувати.
То я, завжди легкий на спомин, –
До вас іще вернусь звідтіль,
Де повно рідних і знайомих.
Стривожу кожного отим,
Чим зміг йому запам’ятатись,
Коли веселим чи сумним
Міг віршів ряд декламувати.
2022.07.03
00:37
Мерехтять смарагдами берези,
Сонечко пливе за небокрай.
Гомонить із вітром сад поезій,
Цей -- руками виплеканий — рай.
Усмішки трояндові навколо
Садівник розсипав, наче сни --
Поміж верб, нахилених додолу --
Сонечко пливе за небокрай.
Гомонить із вітром сад поезій,
Цей -- руками виплеканий — рай.
Усмішки трояндові навколо
Садівник розсипав, наче сни --
Поміж верб, нахилених додолу --
2022.07.02
22:42
Там гривні дроблять на рублі
і «маєм» обзивають травень,
в чужому місяться котлі
і чужакам співають славень.
Така ось правдонька жасна.
Згадав – аж холодом війнуло;
Вже скільки осеней минуло,
і «маєм» обзивають травень,
в чужому місяться котлі
і чужакам співають славень.
Така ось правдонька жасна.
Згадав – аж холодом війнуло;
Вже скільки осеней минуло,
2022.07.02
19:06
За мотивами жахливих подій, що сталися 27.06.2022
в місті Кременчук Полтавської області, в торгівельному
центрі «Амстор».
Нашіптувала наче доля:
«Нездужаєш? Лишайся вдома.
Біль головна – потрібен спокій,
Не їдь наразі на роботу».
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...в місті Кременчук Полтавської області, в торгівельному
центрі «Амстор».
Нашіптувала наче доля:
«Нездужаєш? Лишайся вдома.
Біль головна – потрібен спокій,
Не їдь наразі на роботу».
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2021.07.17
2021.01.08
2020.12.05
2020.03.12
2020.01.18
2019.04.01
2019.01.16
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Ірина Зелененька /
Критика | Аналітика
Образи української психоісторії в ліриці Тараса Мельничука
Українська психоісторія в інтерпретації поета-дисидента Тараса Мельничука – це пошук національної органічності в, так би мовити, гуцульському-дисидентському ключі, без якого масив української історії в діахронному зрізі не є ваговитим для поета. Модель української психоісторії поета-мольфара, Князя роси (так часто називали цього митця за аналогією до провідних образів його лірики) постає в досить чітких образах, на ґрунті кількох збірок, головним чином “Із-за ґрат”, “Чаґи”, “Князя роси”. Вона не спирається на запозичені моделі, не керована правилом суворої послідовності, не є монолітною. Разом з тим поет шукає у віршах не власне українську психоісторію, а її символічний закон (код). Чітко “працює” принцип наслідку: клаптикова Україна на тлі розвитку європейських імперій – клаптикова історія [1].
Фундаментальною частиною української психоісторії є широка система антитез, протиставлень, контрастів, архетипних-символічних зіткнень: “своя чужина”, “чужа чужина”, “ніч моєї ночі”. Вони створюють психологічні характеристики, “відчиняють двері” у підтекст, мають найширшу системність, “мережу” систем. Систему образів-домінант у ліриці Т.Мельничука формують психоісторичні образи. Це надобраз Україна (як дислокована й не дислокована система образів), власне історичні образи (образи національної та європейської історії), образи семантичного поля родинності. Психоісторичні образи часто мають, так би мовити, біблійну “тінь”, вони певним чином пов’язуються з Євангелієм, життям Ісуса Христа, історія козаччини через ХХ століття “перетікає” в Апокаліпсис. Проте Т.Мельничук, шукаючи символічний закон (батьківський код), тобто код психоісторії, уникнув будь-яких паралелей та протиставлень з популярним для З.Фройда, І.Франка державотворчим законом Мойсея [1].
Українська психоісторія Князя роси містить, крім власне національних, західноєвропейські (Польща, Німеччина), азійські (Росія, Туреччина) акценти. Ці акценти представлені різнонаціональними кодами, що конфліктують на основі інтересу до денаціоналізованої ландшафтної України. Звідси – широкий-ландшафтний і навіть вузький-ландшафтний образ сприймаємо як історичний, як образ, що містить код (Дніпро, Діл, Черемош, Карпати, Чорногірський масив, курган, хрест, яр). “Чужі” коди містять нейтральну динаміку, образам, що пов’язані з ними, властиві семантичні пустоти. Тому численні спроби осмислити “чужинські” коди у ліриці “Князя роси”, “Із-за ґрат” та “Чаґи” закінчуються набуттям нескінченної парадигми фрагментарних значень з негативною експресією [1].
Історичні образи у Т.Мельничука – це здебільшого вузькі системотворчі психоісторичні образи, оскільки психоісторія зосереджена на проблемі, а історія – на періоді. Аналізуючи в психоісторичних образах минуле, поет намагається зрозуміти теперішнє і навпаки. А трагізм теперішнього – ключ до розуміння так чи інакше апокаліпсичного майбутнього. Зв’язки образів “минулого-майбутнього” формують символ української історії в ліриці Т.Мельничука як психосистему:
було було
й взяло з собою
щільники медові.
Найчастіше цей символ трагічний, в ньому закодовано якийсь моторошний сюжет, трагічну сторінку історії України, в якій ліричний герой – трагічний хроніст, як от у поезії “Дзвін”:
і я і Гомер мій осліп [...]
і їде моя Україна
сліпа на сліпому ослі
Саме такі образи утворюють абстрактні, ірреальні, хаотичні, романтичні
системи:
гримлять по моїх порогах
ординські колеса чужі
або:
я хочу стати ордою
один проти всіх і за всіх.
Проаналізовані особливості формування символів на основі історичних образів та персонажів української історії дають нам підстави висунути гіпотезу про те, що поет-дисидент Тарас Мельничук, здебільшого у “Князі роси” та “Чазі”, рідше в “Із-за ґрат” моделював власну психоісторію як історію України. У кожній такій моделі ми зафіксували наявність більш чи менш стійкого коду, що впливає на формування системи образів навколо. Намагання поета викінчено осмислити українську психоісторію, “залучаючи” до неї сюжети з Євангелія, кваліфікуємо як “синівську психоматеріальну спробу” .
Моделювання психоісторії відбувається на основі дотримання традиції Едіпового комплексу як головного коду психоаналізу. В основі коду кожної окремої психоісторії є страх перед авторитетом батьківства, страх чи комплекс наслідування (за Н.Зборовською). Саме страх формує історичні коди лірики Т.Мельничука. Цей страх ми можемо “розчленувати” й кваліфікувати як страх-незвідане, страх перед експансією, страх перед фальсифікованим минулим. Все це є так чи інакше усвідомленістю чи неусвідомленістю перед патріархальним-історичним (скіфами, козаччиною, Д.Байдою-Вишневецьким, П.Сагайдачним, Б.Хмельницьким, Січчю, Т.Шевченком, І.Франком, Лесею Українкою, В.Симоненком) та проблемою відродження (збереження історичної пам’яті, якісної трансформації форм). Також це є похідна від Едіпового комплексу (сексуально-любовної проекції на матір та батька):
Далекі предки,
ви над водами схилили темні лиця.
Сині води... жовті води [...]
Хміль та Хміль, та Остряниця.
Хміль та біль...
В образах легендарних українських лицарів Т.Мельничук шукав батьківства (захисту). Екзистенційна спазматичність “вертає” ці образи в річище трагічно-іронічного:
і я й козак голота
і навіть довбушева дзвінка
сидить в тюрмі за підколінки.
Материнство (як елементарний і навіть сакральний захист) поет знаходить в образі жінки, матері, породіллі, природи. Т.Мельничук створює у вірші поєднаний часопростір у формах “козацьке давноминуле – сучасне”:
а постав на місце
золоті ворота.
Для цього ж він використовує образ Козака-Мамая:
В полумиску відпочива
козак Мамай
з чужою молодицею...
Загалом не дивно, що Мамай зображений у полумиску, його зображення як святого донедавна зберігалося в кожній українській хаті. Тому читаємо далі у тому ж вірші ніби першопричину:
...бо біла хата
скупалася в барвінку.
В творах народного мистецтва Козак Мамай – медитуючий у позі Будди на землі воїн-провидець (Будда і Козак Мамай – первинні орійські духовні типи), він – козак-характерник, який забезпечує енергетичний та фізичний захист основної верстви – хліборобів, господарів-автохтонів України. Чому ж тоді він в інтерпретації Т.Мельничука відпочиває “з чужою молодицею”? Це авторська візія поета, де він намагається поєднати ерос і мужність на субстантивній основі безсмертного воїна-відуна. Лицар-чарівник відпочиває у білій, тобто мирній хаті, війну змінює ерос, небезпеку і смерть – любощі. Для завершеності української ідилії, перенесеної у ХХ століття (з огляду на модель діалектної форми дієслова в теперішньому часі – “відпочива”), у кінці поезії Т.Мельничук виводить поєднаний часопростір як ейдичний та міфічний, начебто він такий, як і характерник Мамай:
На світ звисають китиці дощу
й козак Мамай, як і раніш,
в полумиску відпочива.
І все. І ви живі. І я живий.
І молодиця ще жива.
Отже, мітичне доводить циклічність історичного: історії дуже часто повторюються. Той самий тип події може застосовуватися кілька разів для пояснення “різного”, “різноплановості” явища, події, образу (у цьому сенсі ми й скористалися образом Козака Мамая та міфом про нього).
Отже, для поета-дисидента Тараса Мельничука, що пережив у віршах найтрагічніші сторінки нашої історії й у формі полісемантичних метафор поєднав їх із сучасністю, основою психоісторії стала психологічна таємниця, фатум в національному характері українців, в їх долі та у власному житті, житті митця і політв’язня.
2008
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Образи української психоісторії в ліриці Тараса Мельничука

Фундаментальною частиною української психоісторії є широка система антитез, протиставлень, контрастів, архетипних-символічних зіткнень: “своя чужина”, “чужа чужина”, “ніч моєї ночі”. Вони створюють психологічні характеристики, “відчиняють двері” у підтекст, мають найширшу системність, “мережу” систем. Систему образів-домінант у ліриці Т.Мельничука формують психоісторичні образи. Це надобраз Україна (як дислокована й не дислокована система образів), власне історичні образи (образи національної та європейської історії), образи семантичного поля родинності. Психоісторичні образи часто мають, так би мовити, біблійну “тінь”, вони певним чином пов’язуються з Євангелієм, життям Ісуса Христа, історія козаччини через ХХ століття “перетікає” в Апокаліпсис. Проте Т.Мельничук, шукаючи символічний закон (батьківський код), тобто код психоісторії, уникнув будь-яких паралелей та протиставлень з популярним для З.Фройда, І.Франка державотворчим законом Мойсея [1].
Українська психоісторія Князя роси містить, крім власне національних, західноєвропейські (Польща, Німеччина), азійські (Росія, Туреччина) акценти. Ці акценти представлені різнонаціональними кодами, що конфліктують на основі інтересу до денаціоналізованої ландшафтної України. Звідси – широкий-ландшафтний і навіть вузький-ландшафтний образ сприймаємо як історичний, як образ, що містить код (Дніпро, Діл, Черемош, Карпати, Чорногірський масив, курган, хрест, яр). “Чужі” коди містять нейтральну динаміку, образам, що пов’язані з ними, властиві семантичні пустоти. Тому численні спроби осмислити “чужинські” коди у ліриці “Князя роси”, “Із-за ґрат” та “Чаґи” закінчуються набуттям нескінченної парадигми фрагментарних значень з негативною експресією [1].
Історичні образи у Т.Мельничука – це здебільшого вузькі системотворчі психоісторичні образи, оскільки психоісторія зосереджена на проблемі, а історія – на періоді. Аналізуючи в психоісторичних образах минуле, поет намагається зрозуміти теперішнє і навпаки. А трагізм теперішнього – ключ до розуміння так чи інакше апокаліпсичного майбутнього. Зв’язки образів “минулого-майбутнього” формують символ української історії в ліриці Т.Мельничука як психосистему:
Найчастіше цей символ трагічний, в ньому закодовано якийсь моторошний сюжет, трагічну сторінку історії України, в якій ліричний герой – трагічний хроніст, як от у поезії “Дзвін”:
Саме такі образи утворюють абстрактні, ірреальні, хаотичні, романтичні
системи:
або:
Проаналізовані особливості формування символів на основі історичних образів та персонажів української історії дають нам підстави висунути гіпотезу про те, що поет-дисидент Тарас Мельничук, здебільшого у “Князі роси” та “Чазі”, рідше в “Із-за ґрат” моделював власну психоісторію як історію України. У кожній такій моделі ми зафіксували наявність більш чи менш стійкого коду, що впливає на формування системи образів навколо. Намагання поета викінчено осмислити українську психоісторію, “залучаючи” до неї сюжети з Євангелія, кваліфікуємо як “синівську психоматеріальну спробу” .
Моделювання психоісторії відбувається на основі дотримання традиції Едіпового комплексу як головного коду психоаналізу. В основі коду кожної окремої психоісторії є страх перед авторитетом батьківства, страх чи комплекс наслідування (за Н.Зборовською). Саме страх формує історичні коди лірики Т.Мельничука. Цей страх ми можемо “розчленувати” й кваліфікувати як страх-незвідане, страх перед експансією, страх перед фальсифікованим минулим. Все це є так чи інакше усвідомленістю чи неусвідомленістю перед патріархальним-історичним (скіфами, козаччиною, Д.Байдою-Вишневецьким, П.Сагайдачним, Б.Хмельницьким, Січчю, Т.Шевченком, І.Франком, Лесею Українкою, В.Симоненком) та проблемою відродження (збереження історичної пам’яті, якісної трансформації форм). Також це є похідна від Едіпового комплексу (сексуально-любовної проекції на матір та батька):
В образах легендарних українських лицарів Т.Мельничук шукав батьківства (захисту). Екзистенційна спазматичність “вертає” ці образи в річище трагічно-іронічного:
сидить в тюрмі за підколінки.
Материнство (як елементарний і навіть сакральний захист) поет знаходить в образі жінки, матері, породіллі, природи. Т.Мельничук створює у вірші поєднаний часопростір у формах “козацьке давноминуле – сучасне”:
Для цього ж він використовує образ Козака-Мамая:
Загалом не дивно, що Мамай зображений у полумиску, його зображення як святого донедавна зберігалося в кожній українській хаті. Тому читаємо далі у тому ж вірші ніби першопричину:
В творах народного мистецтва Козак Мамай – медитуючий у позі Будди на землі воїн-провидець (Будда і Козак Мамай – первинні орійські духовні типи), він – козак-характерник, який забезпечує енергетичний та фізичний захист основної верстви – хліборобів, господарів-автохтонів України. Чому ж тоді він в інтерпретації Т.Мельничука відпочиває “з чужою молодицею”? Це авторська візія поета, де він намагається поєднати ерос і мужність на субстантивній основі безсмертного воїна-відуна. Лицар-чарівник відпочиває у білій, тобто мирній хаті, війну змінює ерос, небезпеку і смерть – любощі. Для завершеності української ідилії, перенесеної у ХХ століття (з огляду на модель діалектної форми дієслова в теперішньому часі – “відпочива”), у кінці поезії Т.Мельничук виводить поєднаний часопростір як ейдичний та міфічний, начебто він такий, як і характерник Мамай:
Отже, мітичне доводить циклічність історичного: історії дуже часто повторюються. Той самий тип події може застосовуватися кілька разів для пояснення “різного”, “різноплановості” явища, події, образу (у цьому сенсі ми й скористалися образом Козака Мамая та міфом про нього).
Отже, для поета-дисидента Тараса Мельничука, що пережив у віршах найтрагічніші сторінки нашої історії й у формі полісемантичних метафор поєднав їх із сучасністю, основою психоісторії стала психологічна таємниця, фатум в національному характері українців, в їх долі та у власному житті, житті митця і політв’язня.
2008
Із першої в Україні наукової монографії про творчість поета-дисидента, лауреата Національної премії імені Тараса Шевченка (за поетичну книгу "Князь роси") Тараса Мельничука.
Список використаних джерел:
1. Зелененька І. “Чиї це ілюзії стенають плечима – якого народу?”: Тарас Мельничук і літературний процес 60-х – 90-х років ХХ століття в Україні. Монографія. Вінниця: ПП “Едельвейс і К”, 2008. 152 с.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію