ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Критика | Аналітика):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.18
21:11
Рецензія на поетичну збірку Миколи Грицая "Під музику дощу")
Буває так, коли тебе зачепить за живе чиєсь слово і ти уже знаходишся у його колі, воно невидимими нитками тримає тебе на відстані і ти не можеш звільнитися від нього, а заглиблюєшся все бі
2024.03.18
13:46
Вавілонський Талмуд випадає з рук, коментарі Раші не западають у серце, приказки ефіопські припадають пилом…
Тільки-но включу телевізор, муляє серце од болю... І промовляє 94-им Псаломом:
«Допоки злочинці радітимуть?
Базікають, промовляють чванливо з
Тільки-но включу телевізор, муляє серце од болю... І промовляє 94-им Псаломом:
«Допоки злочинці радітимуть?
Базікають, промовляють чванливо з
2024.03.18
08:49
Поміж ромашок-штор
Світла холодний проблиск.
Над хутряним пальтом
Профілю ніжний обрис.
Витонченим пучком
Коси тримають "краби".
Стверджує щось кивком,
Світла холодний проблиск.
Над хутряним пальтом
Профілю ніжний обрис.
Витонченим пучком
Коси тримають "краби".
Стверджує щось кивком,
2024.03.18
05:40
Защеміло серце від сигналу
Про атаку декількох ракет, -
Ці тривоги вже мене дістали
Більше, ніж слабкий імунітет.
Поглядаю боязко на вікна
За якими, злу наперекір,
Світле небо, ніби поле плідне,
Вабить погляд урожаєм зір.
Про атаку декількох ракет, -
Ці тривоги вже мене дістали
Більше, ніж слабкий імунітет.
Поглядаю боязко на вікна
За якими, злу наперекір,
Світле небо, ніби поле плідне,
Вабить погляд урожаєм зір.
2024.03.18
05:14
Після слів: «Сьогодні прибирання» –
тут безсилий, навіть лисий чорт,
трутнем не лежати на дивані
з глянцевим журналом «Все про спорт».
Бджілкою літаю по квартирі,
віхтиком стираю пил та бруд,
а жона рахує:
…три, чотири,
тут безсилий, навіть лисий чорт,
трутнем не лежати на дивані
з глянцевим журналом «Все про спорт».
Бджілкою літаю по квартирі,
віхтиком стираю пил та бруд,
а жона рахує:
…три, чотири,
2024.03.18
01:03
У пульсі відіб'ється кожна мить,
Покрита чорним простирадлом ночі.
Немов сліпий, будиночок стоїть,
Де чорні вікна - виколоті очі.
Лише мовчання, як густа смола...
Ось блискавка. Ось дощ... Та все замало.
Розбиті долі та уламки скла
Покрита чорним простирадлом ночі.
Немов сліпий, будиночок стоїть,
Де чорні вікна - виколоті очі.
Лише мовчання, як густа смола...
Ось блискавка. Ось дощ... Та все замало.
Розбиті долі та уламки скла
2024.03.18
00:16
Гроші від торгівлі нафтою пахнуть на диво бездоганно.
Коли у політиків мовкне розум, говорять гармати.
Тим, хто перекроює кордони, треба розкроїти голову.
Коли тузом стає шестірка – усі козирі зарання биті.
У гіганта мислі усе інше мізерне.
2024.03.17
19:32
Коли сказав мені «перетерпи»,
Мене накрила пелена тривоги.
Летіли коні туги у степи.
Душею йшла навпомацки до Нього.
Як прошептав настійливо «пробач»,
Засумнівалась – як таке пробачить?
Летіли коні спротиву навскач.
Мене накрила пелена тривоги.
Летіли коні туги у степи.
Душею йшла навпомацки до Нього.
Як прошептав настійливо «пробач»,
Засумнівалась – як таке пробачить?
Летіли коні спротиву навскач.
2024.03.17
18:57
Не застують мені Юдейські гори,
Ні мінарети аж до піднебесся,
Бо ти в моєму серці, Україно,
Буттям твоїм прохромлений увесь я .
У такт і радощам, і клопотам твоїм
Воно вистукує ще й думу потаємну,
Прадавню думу на любов взаємну:
Як Україна на сто в
Ні мінарети аж до піднебесся,
Бо ти в моєму серці, Україно,
Буттям твоїм прохромлений увесь я .
У такт і радощам, і клопотам твоїм
Воно вистукує ще й думу потаємну,
Прадавню думу на любов взаємну:
Як Україна на сто в
2024.03.17
18:45
Чи можна, люди, все оте простити,
що чинять нелюди на зболеній землі?!.
Як гинуть мирні жителі і діти
у хижих скрутлях «братньої» петлі…
Хто має право підло забирати
життя других, якого не давав?
Зробити це не вправі навіть мати,
що чинять нелюди на зболеній землі?!.
Як гинуть мирні жителі і діти
у хижих скрутлях «братньої» петлі…
Хто має право підло забирати
життя других, якого не давав?
Зробити це не вправі навіть мати,
2024.03.17
18:06
У час стрімкий , шалений, час смартфонів
Спілкуємось частіше в Інтернеті.
Ніяких не існує нам кордонів.
Людина, мов незвідана планета.
Пізнати, зрозуміти її важко,
А ще й на відстані такій великій.
Це ж ніби в небесах літає пташка,
Удалині тріпочут
Спілкуємось частіше в Інтернеті.
Ніяких не існує нам кордонів.
Людина, мов незвідана планета.
Пізнати, зрозуміти її важко,
А ще й на відстані такій великій.
Це ж ніби в небесах літає пташка,
Удалині тріпочут
2024.03.17
15:28
Прокинься синку! Час уже вставати! –
Крізь сон все ж мамин голос долетів-
Ти ж до Гелону нині їдеш з татом!
Вставай! Ти ж сам поїхати хотів.
Сон враз пропав. Хлопчина підхопився.
Ледь не проспав. Хоч не змикав очей
Але під ранок сну таки скорився.
Крізь сон все ж мамин голос долетів-
Ти ж до Гелону нині їдеш з татом!
Вставай! Ти ж сам поїхати хотів.
Сон враз пропав. Хлопчина підхопився.
Ледь не проспав. Хоч не змикав очей
Але під ранок сну таки скорився.
2024.03.17
15:23
Переважна більшість людей не знає як пишуться закони, хто і як їх насправді приймає. Приходять раз на кілька років до виборчих урн, кинули папірця з прізвищами уподобаних улюбленців та й усе. Але законодавство має свою специфіку та правила.
Перший раз я
2024.03.17
11:22
Чомусь на Галину Украйну не поширюється вимога: публікувати за добу в режимі «афішувати публікацію» не більше, ніж один твір!
Майже щодня бачу аж кілька її шедеврів, яких, до речі, практично ніхто й не читає.
Та сама історія, що й з Олександром Сушком:
2024.03.17
06:49
Спаде вода і знову будуть луки,
травою освіжиться оболонь.
Настане час, візьму сюди онуків,
нехай нап’юся сонця із долонь.
Бо, що вони у стольнім граді бачать?
Куди не кинеш оком скрізь асфальт.
Чи, то пощезла нація козача,
чи душі скам’яніли на ба
травою освіжиться оболонь.
Настане час, візьму сюди онуків,
нехай нап’юся сонця із долонь.
Бо, що вони у стольнім граді бачать?
Куди не кинеш оком скрізь асфальт.
Чи, то пощезла нація козача,
чи душі скам’яніли на ба
2024.03.17
05:49
Темно-сині ночі,
Стрічі до світань, -
Думи парубочі,
Повні сподівань.
Не забулись досі
Весняні гаї
І в рудім волоссі
Пальці рук моїх.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Стрічі до світань, -
Думи парубочі,
Повні сподівань.
Не забулись досі
Весняні гаї
І в рудім волоссі
Пальці рук моїх.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Критика | Аналітика):
2024.03.02
2023.02.18
2021.07.17
2021.01.08
2020.12.05
2020.03.12
2020.01.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ірина Зелененька /
Критика | Аналітика
Образи української психоісторії в ліриці Тараса Мельничука
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Образи української психоісторії в ліриці Тараса Мельничука
Українська психоісторія в інтерпретації поета-дисидента Тараса Мельничука – це пошук національної органічності в, так би мовити, гуцульському-дисидентському ключі, без якого масив української історії в діахронному зрізі не є ваговитим для поета. Модель української психоісторії поета-мольфара, Князя роси (так часто називали цього митця за аналогією до провідних образів його лірики) постає в досить чітких образах, на ґрунті кількох збірок, головним чином “Із-за ґрат”, “Чаґи”, “Князя роси”. Вона не спирається на запозичені моделі, не керована правилом суворої послідовності, не є монолітною. Разом з тим поет шукає у віршах не власне українську психоісторію, а її символічний закон (код). Чітко “працює” принцип наслідку: клаптикова Україна на тлі розвитку європейських імперій – клаптикова історія [1].
Фундаментальною частиною української психоісторії є широка система антитез, протиставлень, контрастів, архетипних-символічних зіткнень: “своя чужина”, “чужа чужина”, “ніч моєї ночі”. Вони створюють психологічні характеристики, “відчиняють двері” у підтекст, мають найширшу системність, “мережу” систем. Систему образів-домінант у ліриці Т.Мельничука формують психоісторичні образи. Це надобраз Україна (як дислокована й не дислокована система образів), власне історичні образи (образи національної та європейської історії), образи семантичного поля родинності. Психоісторичні образи часто мають, так би мовити, біблійну “тінь”, вони певним чином пов’язуються з Євангелієм, життям Ісуса Христа, історія козаччини через ХХ століття “перетікає” в Апокаліпсис. Проте Т.Мельничук, шукаючи символічний закон (батьківський код), тобто код психоісторії, уникнув будь-яких паралелей та протиставлень з популярним для З.Фройда, І.Франка державотворчим законом Мойсея [1].
Українська психоісторія Князя роси містить, крім власне національних, західноєвропейські (Польща, Німеччина), азійські (Росія, Туреччина) акценти. Ці акценти представлені різнонаціональними кодами, що конфліктують на основі інтересу до денаціоналізованої ландшафтної України. Звідси – широкий-ландшафтний і навіть вузький-ландшафтний образ сприймаємо як історичний, як образ, що містить код (Дніпро, Діл, Черемош, Карпати, Чорногірський масив, курган, хрест, яр). “Чужі” коди містять нейтральну динаміку, образам, що пов’язані з ними, властиві семантичні пустоти. Тому численні спроби осмислити “чужинські” коди у ліриці “Князя роси”, “Із-за ґрат” та “Чаґи” закінчуються набуттям нескінченної парадигми фрагментарних значень з негативною експресією [1].
Історичні образи у Т.Мельничука – це здебільшого вузькі системотворчі психоісторичні образи, оскільки психоісторія зосереджена на проблемі, а історія – на періоді. Аналізуючи в психоісторичних образах минуле, поет намагається зрозуміти теперішнє і навпаки. А трагізм теперішнього – ключ до розуміння так чи інакше апокаліпсичного майбутнього. Зв’язки образів “минулого-майбутнього” формують символ української історії в ліриці Т.Мельничука як психосистему:
було було
й взяло з собою
щільники медові.
Найчастіше цей символ трагічний, в ньому закодовано якийсь моторошний сюжет, трагічну сторінку історії України, в якій ліричний герой – трагічний хроніст, як от у поезії “Дзвін”:
і я і Гомер мій осліп [...]
і їде моя Україна
сліпа на сліпому ослі
Саме такі образи утворюють абстрактні, ірреальні, хаотичні, романтичні
системи:
гримлять по моїх порогах
ординські колеса чужі
або:
я хочу стати ордою
один проти всіх і за всіх.
Проаналізовані особливості формування символів на основі історичних образів та персонажів української історії дають нам підстави висунути гіпотезу про те, що поет-дисидент Тарас Мельничук, здебільшого у “Князі роси” та “Чазі”, рідше в “Із-за ґрат” моделював власну психоісторію як історію України. У кожній такій моделі ми зафіксували наявність більш чи менш стійкого коду, що впливає на формування системи образів навколо. Намагання поета викінчено осмислити українську психоісторію, “залучаючи” до неї сюжети з Євангелія, кваліфікуємо як “синівську психоматеріальну спробу” .
Моделювання психоісторії відбувається на основі дотримання традиції Едіпового комплексу як головного коду психоаналізу. В основі коду кожної окремої психоісторії є страх перед авторитетом батьківства, страх чи комплекс наслідування (за Н.Зборовською). Саме страх формує історичні коди лірики Т.Мельничука. Цей страх ми можемо “розчленувати” й кваліфікувати як страх-незвідане, страх перед експансією, страх перед фальсифікованим минулим. Все це є так чи інакше усвідомленістю чи неусвідомленістю перед патріархальним-історичним (скіфами, козаччиною, Д.Байдою-Вишневецьким, П.Сагайдачним, Б.Хмельницьким, Січчю, Т.Шевченком, І.Франком, Лесею Українкою, В.Симоненком) та проблемою відродження (збереження історичної пам’яті, якісної трансформації форм). Також це є похідна від Едіпового комплексу (сексуально-любовної проекції на матір та батька):
Далекі предки,
ви над водами схилили темні лиця.
Сині води... жовті води [...]
Хміль та Хміль, та Остряниця.
Хміль та біль...
В образах легендарних українських лицарів Т.Мельничук шукав батьківства (захисту). Екзистенційна спазматичність “вертає” ці образи в річище трагічно-іронічного:
і я й козак голота
і навіть довбушева дзвінка
сидить в тюрмі за підколінки.
Материнство (як елементарний і навіть сакральний захист) поет знаходить в образі жінки, матері, породіллі, природи. Т.Мельничук створює у вірші поєднаний часопростір у формах “козацьке давноминуле – сучасне”:
а постав на місце
золоті ворота.
Для цього ж він використовує образ Козака-Мамая:
В полумиску відпочива
козак Мамай
з чужою молодицею...
Загалом не дивно, що Мамай зображений у полумиску, його зображення як святого донедавна зберігалося в кожній українській хаті. Тому читаємо далі у тому ж вірші ніби першопричину:
...бо біла хата
скупалася в барвінку.
В творах народного мистецтва Козак Мамай – медитуючий у позі Будди на землі воїн-провидець (Будда і Козак Мамай – первинні орійські духовні типи), він – козак-характерник, який забезпечує енергетичний та фізичний захист основної верстви – хліборобів, господарів-автохтонів України. Чому ж тоді він в інтерпретації Т.Мельничука відпочиває “з чужою молодицею”? Це авторська візія поета, де він намагається поєднати ерос і мужність на субстантивній основі безсмертного воїна-відуна. Лицар-чарівник відпочиває у білій, тобто мирній хаті, війну змінює ерос, небезпеку і смерть – любощі. Для завершеності української ідилії, перенесеної у ХХ століття (з огляду на модель діалектної форми дієслова в теперішньому часі – “відпочива”), у кінці поезії Т.Мельничук виводить поєднаний часопростір як ейдичний та міфічний, начебто він такий, як і характерник Мамай:
На світ звисають китиці дощу
й козак Мамай, як і раніш,
в полумиску відпочива.
І все. І ви живі. І я живий.
І молодиця ще жива.
Отже, мітичне доводить циклічність історичного: історії дуже часто повторюються. Той самий тип події може застосовуватися кілька разів для пояснення “різного”, “різноплановості” явища, події, образу (у цьому сенсі ми й скористалися образом Козака Мамая та міфом про нього).
Отже, для поета-дисидента Тараса Мельничука, що пережив у віршах найтрагічніші сторінки нашої історії й у формі полісемантичних метафор поєднав їх із сучасністю, основою психоісторії стала психологічна таємниця, фатум в національному характері українців, в їх долі та у власному житті, житті митця і політв’язня.
2008
Фундаментальною частиною української психоісторії є широка система антитез, протиставлень, контрастів, архетипних-символічних зіткнень: “своя чужина”, “чужа чужина”, “ніч моєї ночі”. Вони створюють психологічні характеристики, “відчиняють двері” у підтекст, мають найширшу системність, “мережу” систем. Систему образів-домінант у ліриці Т.Мельничука формують психоісторичні образи. Це надобраз Україна (як дислокована й не дислокована система образів), власне історичні образи (образи національної та європейської історії), образи семантичного поля родинності. Психоісторичні образи часто мають, так би мовити, біблійну “тінь”, вони певним чином пов’язуються з Євангелієм, життям Ісуса Христа, історія козаччини через ХХ століття “перетікає” в Апокаліпсис. Проте Т.Мельничук, шукаючи символічний закон (батьківський код), тобто код психоісторії, уникнув будь-яких паралелей та протиставлень з популярним для З.Фройда, І.Франка державотворчим законом Мойсея [1].
Українська психоісторія Князя роси містить, крім власне національних, західноєвропейські (Польща, Німеччина), азійські (Росія, Туреччина) акценти. Ці акценти представлені різнонаціональними кодами, що конфліктують на основі інтересу до денаціоналізованої ландшафтної України. Звідси – широкий-ландшафтний і навіть вузький-ландшафтний образ сприймаємо як історичний, як образ, що містить код (Дніпро, Діл, Черемош, Карпати, Чорногірський масив, курган, хрест, яр). “Чужі” коди містять нейтральну динаміку, образам, що пов’язані з ними, властиві семантичні пустоти. Тому численні спроби осмислити “чужинські” коди у ліриці “Князя роси”, “Із-за ґрат” та “Чаґи” закінчуються набуттям нескінченної парадигми фрагментарних значень з негативною експресією [1].
Історичні образи у Т.Мельничука – це здебільшого вузькі системотворчі психоісторичні образи, оскільки психоісторія зосереджена на проблемі, а історія – на періоді. Аналізуючи в психоісторичних образах минуле, поет намагається зрозуміти теперішнє і навпаки. А трагізм теперішнього – ключ до розуміння так чи інакше апокаліпсичного майбутнього. Зв’язки образів “минулого-майбутнього” формують символ української історії в ліриці Т.Мельничука як психосистему:
Найчастіше цей символ трагічний, в ньому закодовано якийсь моторошний сюжет, трагічну сторінку історії України, в якій ліричний герой – трагічний хроніст, як от у поезії “Дзвін”:
Саме такі образи утворюють абстрактні, ірреальні, хаотичні, романтичні
системи:
або:
Проаналізовані особливості формування символів на основі історичних образів та персонажів української історії дають нам підстави висунути гіпотезу про те, що поет-дисидент Тарас Мельничук, здебільшого у “Князі роси” та “Чазі”, рідше в “Із-за ґрат” моделював власну психоісторію як історію України. У кожній такій моделі ми зафіксували наявність більш чи менш стійкого коду, що впливає на формування системи образів навколо. Намагання поета викінчено осмислити українську психоісторію, “залучаючи” до неї сюжети з Євангелія, кваліфікуємо як “синівську психоматеріальну спробу” .
Моделювання психоісторії відбувається на основі дотримання традиції Едіпового комплексу як головного коду психоаналізу. В основі коду кожної окремої психоісторії є страх перед авторитетом батьківства, страх чи комплекс наслідування (за Н.Зборовською). Саме страх формує історичні коди лірики Т.Мельничука. Цей страх ми можемо “розчленувати” й кваліфікувати як страх-незвідане, страх перед експансією, страх перед фальсифікованим минулим. Все це є так чи інакше усвідомленістю чи неусвідомленістю перед патріархальним-історичним (скіфами, козаччиною, Д.Байдою-Вишневецьким, П.Сагайдачним, Б.Хмельницьким, Січчю, Т.Шевченком, І.Франком, Лесею Українкою, В.Симоненком) та проблемою відродження (збереження історичної пам’яті, якісної трансформації форм). Також це є похідна від Едіпового комплексу (сексуально-любовної проекції на матір та батька):
В образах легендарних українських лицарів Т.Мельничук шукав батьківства (захисту). Екзистенційна спазматичність “вертає” ці образи в річище трагічно-іронічного:
сидить в тюрмі за підколінки.
Материнство (як елементарний і навіть сакральний захист) поет знаходить в образі жінки, матері, породіллі, природи. Т.Мельничук створює у вірші поєднаний часопростір у формах “козацьке давноминуле – сучасне”:
Для цього ж він використовує образ Козака-Мамая:
Загалом не дивно, що Мамай зображений у полумиску, його зображення як святого донедавна зберігалося в кожній українській хаті. Тому читаємо далі у тому ж вірші ніби першопричину:
В творах народного мистецтва Козак Мамай – медитуючий у позі Будди на землі воїн-провидець (Будда і Козак Мамай – первинні орійські духовні типи), він – козак-характерник, який забезпечує енергетичний та фізичний захист основної верстви – хліборобів, господарів-автохтонів України. Чому ж тоді він в інтерпретації Т.Мельничука відпочиває “з чужою молодицею”? Це авторська візія поета, де він намагається поєднати ерос і мужність на субстантивній основі безсмертного воїна-відуна. Лицар-чарівник відпочиває у білій, тобто мирній хаті, війну змінює ерос, небезпеку і смерть – любощі. Для завершеності української ідилії, перенесеної у ХХ століття (з огляду на модель діалектної форми дієслова в теперішньому часі – “відпочива”), у кінці поезії Т.Мельничук виводить поєднаний часопростір як ейдичний та міфічний, начебто він такий, як і характерник Мамай:
Отже, мітичне доводить циклічність історичного: історії дуже часто повторюються. Той самий тип події може застосовуватися кілька разів для пояснення “різного”, “різноплановості” явища, події, образу (у цьому сенсі ми й скористалися образом Козака Мамая та міфом про нього).
Отже, для поета-дисидента Тараса Мельничука, що пережив у віршах найтрагічніші сторінки нашої історії й у формі полісемантичних метафор поєднав їх із сучасністю, основою психоісторії стала психологічна таємниця, фатум в національному характері українців, в їх долі та у власному житті, житті митця і політв’язня.
2008
Із першої в Україні наукової монографії про творчість поета-дисидента, лауреата Національної премії імені Тараса Шевченка (за поетичну книгу "Князь роси") Тараса Мельничука.
Список використаних джерел:
1. Зелененька І. “Чиї це ілюзії стенають плечима – якого народу?”: Тарас Мельничук і літературний процес 60-х – 90-х років ХХ століття в Україні. Монографія. Вінниця: ПП “Едельвейс і К”, 2008. 152 с.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію