ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.17
12:49
Ніхто не йде до цієї
Богом забутої вулиці
у глибокій провінції.
Вона занесена листям,
пилом і снігами.
Вулиця міліє, як ріка
під час посухи.
Молодь виїжджає
Богом забутої вулиці
у глибокій провінції.
Вона занесена листям,
пилом і снігами.
Вулиця міліє, як ріка
під час посухи.
Молодь виїжджає
2025.12.17
10:51
Сама себе обманюєш, кохана,
Вдаєш із себе леді ти залізну.
І демонструєш, надто аж старанно,
Що, мабуть, у твоєму віці пізно
Не те, щоб поринати в вир любови,
А просто саму думку допускати
Вдаєш із себе леді ти залізну.
І демонструєш, надто аж старанно,
Що, мабуть, у твоєму віці пізно
Не те, щоб поринати в вир любови,
А просто саму думку допускати
2025.12.17
00:04
Привіт!
Мене звати Портос. Можете сміятися, я вже звик. Можете також задавати дурнуваті запитання на кшталт «А чому не Араміс чи Дартаньян», гадаєте ви перші? Таких персонажів із таким «тонким» почуттям гумору я за свої тридцять з гаком років зустр
2025.12.16
17:55
Після ерзац-замінників зими
Прийшла зима упевнена і справжня.
Прийшла зима із лютої тюрми,
Прийшла, як генерал з найвищим рангом.
Прийшла зима, мов армія міцна
З настирливістю танків і піхоти.
Заснула в лісі змучена весна,
Прийшла зима упевнена і справжня.
Прийшла зима із лютої тюрми,
Прийшла, як генерал з найвищим рангом.
Прийшла зима, мов армія міцна
З настирливістю танків і піхоти.
Заснула в лісі змучена весна,
2025.12.16
13:22
Порадуй моє тіло – я готовий.
На ланцюгах моя труна – ореля.
Тих не почуй, хто про мій дух злословить.
Вони ніколи не були в моїх постелях.
Дай доторкнутися рукою до любові,
не відсахнись від мертвої руки, –
бо то не смерть, – то понагусло крові
На ланцюгах моя труна – ореля.
Тих не почуй, хто про мій дух злословить.
Вони ніколи не були в моїх постелях.
Дай доторкнутися рукою до любові,
не відсахнись від мертвої руки, –
бо то не смерть, – то понагусло крові
2025.12.16
13:21
Не спішіть серед шторму і злив
промовляти: "Пройшов!". Все складніше.
"Пал, що наскрізь обох пропалив,
безпритульними потім залишив".
Не спішіть ви твердити про те,
що прочитаний вже до основи
ваш роман. Є багато ще тем.
промовляти: "Пройшов!". Все складніше.
"Пал, що наскрізь обох пропалив,
безпритульними потім залишив".
Не спішіть ви твердити про те,
що прочитаний вже до основи
ваш роман. Є багато ще тем.
2025.12.16
12:37
Дивлюся в небо — там зірки і вічність,
А під ногами — грузько, як життя.
Сусід Євген, утративши логічність,
Штовха у безвість баки для сміття.
А я стою, немов антична статуя,
В руці —"Первак", у серці — порожнеча.
Дружина каже: «Досить вже бухати,
А під ногами — грузько, як життя.
Сусід Євген, утративши логічність,
Штовха у безвість баки для сміття.
А я стою, немов антична статуя,
В руці —"Первак", у серці — порожнеча.
Дружина каже: «Досить вже бухати,
2025.12.16
12:21
Сувора Совість дивиться на мене,
Тримає міцно землю й небеса.
Ніколи не виходила на сцену -
Далеко не для всіх її краса.
Тверді слова не промовляє гучно,
Все пошепки. І погляд вольовий.
Мені нелегко. Я - її заручник,
Тримає міцно землю й небеса.
Ніколи не виходила на сцену -
Далеко не для всіх її краса.
Тверді слова не промовляє гучно,
Все пошепки. І погляд вольовий.
Мені нелегко. Я - її заручник,
2025.12.16
10:42
Я - чарівник, слуга сяйних казок,
Ерато благородної невільник.
Тож віршопад пахтить, немов бузок,
У строфах - муси, слоїки ванільні.
МрійнА оаза! Щастя береги!
Повсюди айви, квітнучі оливи!
Рожевий мед любової жаги
Ерато благородної невільник.
Тож віршопад пахтить, немов бузок,
У строфах - муси, слоїки ванільні.
МрійнА оаза! Щастя береги!
Повсюди айви, квітнучі оливи!
Рожевий мед любової жаги
2025.12.16
09:36
Буває, що чоловіки
ідуть із дому без валізи,
без штампа в паспорті та візи,
без вороття і навіки
в країну вільних душ, туди,
де благодать незрозуміла
стирає росяні сліди
серпанків яблунево-білих.
ідуть із дому без валізи,
без штампа в паспорті та візи,
без вороття і навіки
в країну вільних душ, туди,
де благодать незрозуміла
стирає росяні сліди
серпанків яблунево-білих.
2025.12.16
06:08
Зима розквітла білизною
І світ морозом обдала, -
Красу створивши бахромою,
Оторочила півсела.
Сніжок порипує й блискоче
Навкруг холодна бахрома, -
Така зима милує очі
Та душу тішить крадькома.
І світ морозом обдала, -
Красу створивши бахромою,
Оторочила півсела.
Сніжок порипує й блискоче
Навкруг холодна бахрома, -
Така зима милує очі
Та душу тішить крадькома.
2025.12.15
23:52
Недобре добро називати добром недобре.
Кремлівські недомірки міряють світ своєю міркою.
Ворожка ворогам ворожила вороже.
Генії на гени не нарікають.
Світило у світі недовго світило.
Пан Баняк до банку поклав грошей банку.
Одержимі своє о
2025.12.15
21:19
Теплом огорнута зима
Прийшла, нарешті, забілила
Цей світ чорнющий крадькома,
Поклала осінь у могилу.
Та раптом знов прийшла теплінь,
Лягла на плечі сніготалу.
Аж він од радості зомлів...
Прийшла, нарешті, забілила
Цей світ чорнющий крадькома,
Поклала осінь у могилу.
Та раптом знов прийшла теплінь,
Лягла на плечі сніготалу.
Аж він од радості зомлів...
2025.12.15
20:55
Мій Боже, не лишай мене
одну на паперті юдолі.
Не все, мов злива промайне
у ніжних пелюстках магнолій.
За що не знаю, і мабуть,
я більш того не хочу знати,
залляла очі каламуть
одну на паперті юдолі.
Не все, мов злива промайне
у ніжних пелюстках магнолій.
За що не знаю, і мабуть,
я більш того не хочу знати,
залляла очі каламуть
2025.12.15
20:27
Ніч наповнена жахом,
Ще страшнішим за сон, –
Кров'ю вкрита і прахом.
Замінованим шляхом
Нас штовхають в полон.
Обгорілі кімнати
І відсутні дахи.
Ще страшнішим за сон, –
Кров'ю вкрита і прахом.
Замінованим шляхом
Нас штовхають в полон.
Обгорілі кімнати
І відсутні дахи.
2025.12.15
19:55
Я повертаюсь у минуле,
А в цьому часі бачу я
Себе у смороді й намулі,
Де йде отруйна течія.
У мерехтінні й шумовинні
Світів, епох, тисячоліть
Шукаю я часи невинні,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...А в цьому часі бачу я
Себе у смороді й намулі,
Де йде отруйна течія.
У мерехтінні й шумовинні
Світів, епох, тисячоліть
Шукаю я часи невинні,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Критика | Аналітика):
2025.04.24
2024.04.15
2024.04.01
2024.03.02
2023.02.18
2023.02.18
2022.12.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Редакція Майстерень (1963) /
Критика | Аналітика
/
Мистецтвознавчі розшуки
Ubi vita, ibi Poesis
Тут, на сторінках "Поетичних Майстерень" ми взяли на себе величезне нахабство звузити безмежний поетичний простір рамками наших далеко не досконалих поглядів. Вірніше, звузити не сам простір, а наші розшуки у ньому і розшуки, звичайно, самих себе. В цьому, напевно, і суть назви "Майстерень".
А щоб це саме "себе" знаходити, певно, потрібно розпочати дорогу від означень.
Наприклад, що таке поезія?
Хто такі "поети" - це більш-менш відомо (наприклад, див. "Проектування віршів" ) Найправильніше, напевно, поети - це вірнопіддані громадяни Поезії, і як версії, це - люди з витонченим смаком, люди, що передають свої відчуття через рими, медіуми гармоній ( передавачі автентичності) навколишнього видимого-невидимого багатовимірного Життя.
"Медіуми історії"(від Ліни Костенко) звучить ніби зрозуміліше, однак чи існує явище "історії" у нинішньому чи там майбутньому для наших "я" часі? Та й чи існує сама історія, як світ перебування поетів? Вже, швидше за все, вона сама - предмет людської творчості. Особливо це помітно на прикладі таких осіб як Гомер, Геродот, Нестор, чи там тисяч інших авторів "служанки влад" - історії.
І все таки, що то є - поезія? В широкому розумінні поезія - це ... художнє словесне образотворення, що відрізняється, скажімо, від прози віршованою, ритмічно побудованою мовою. Так пишуть в енциклопедіях і різних тлумачниках.
А що не пишуть у словниках? Ну, наприклад, те, що поезія - є мистецтво, а мистецтво - це, ніби, експериментальне продовження деяких актуальних і не дуже традицій виживання і гармонійного життя (культури) певного народу на певній території, у певному обсягу життя, так? Такий собі передовий фронт на межі, а частіше за межею, усталеного і добре перевіреного минулими поколіннями. Тобто, (таке собі примітивне для приматів) поетичне мистецтво зобов'язане охоплювати величезні обсяги живих гармоній поза особою конкретного митця конкретної культури і виходити, при цьому, ще за межі відомого. Можливо комусь не подобається слово "зобов'язане", мовляв, нікому і нічого ми не зобов'язані, але скажіть таке в крамниці, як продавець, або в школі, як учитель, або батькам, як син, або хворим, як лікар... Якщо кимсь називаєш себе, то якісь обов'язки на себе таки береш. :)
А що значить охоплювати обсяги гармоній? Це значить співпадати за багатьма характеристиками зі світом живого поза собою, поза своїм "я", співпадати за створюваним власним "звучанням" із звучанням інших об'єктів. Це напевно і є ідеальною поезією, - складовою і, водночас, безмежним оточенням такого собі комплексного образу. Образу живого великого, чи нескінченого ряду дрібніших образів. "Ubi vita, ibi poesis" - де життя, там і поезія, вважали латиняни.
Найцікавіше, що такий образ Живого ми у нашому тривимірному матеріальнім світі бачимо, відчуваємо, осягаємо - фрагментарно, не повністю. Чому не повністю? Тільки, виходячи з концепції, що життя не в цьому світі почалося і не тут закінчується. Напевно, Поезія є і самим дослідженням Живого.
Узагалі образ можна досліджувати на слух, на запах, на дотик, на смак, вивчати поглядом, і, звичайно, всім тим, що нас усе більше відрізняє від простішого тваринного світу - наприклад авторською співпрацею з мовою. Що, напевно, зовсім не зводиться до описання того, що сталося з автором чи його оточенням за допомогою мови, а проявляється саме через максимальне використання можливостей мови за її вищим призначенням, з одного боку, а з іншого, через гармонійне проголошення обсягів власного я в її межах, і трохи за межами, де мистецтво, так? :)
Добре, значить маємо обсяг земних координат X,Y,Z і динаміку мовних змін у цьому обсязі в часі, і себе десь тут, як крапочку свого відліку.І де тут мистецтво поезії?
Можливо справа в тому, що мова заходить далеко за наші, земні виміри. І поезія тоді є нашою спробою через мову долучитись не зовсім (чи зовсім не) земних об'єктів і явищ? Долучитись
гармонією, що пульсує і вловлюється поетом (через минулий мовний досвід людства) в чомусь Живому, і відтвореною автором (вірша) суттю, характером і якістю цього образу - смаком, виглядом, відчуттям, врешті-решт, і звучанням - на межі мовного досвіду?
Вловлюється і відтворюється що саме?
Напевно, справжнє таке відтворення і є Поезією, і це відтворення є швидше відкритим духовним, розумовим доступом до чогось, а не продуктом для споживання, як то, наприклад, бачиться мені проза.
Тобто, через поезію проникаєш у вище за земне, між тим, абсолютно реальне, існування цілісного образу, у його вищу комплексність.
А проза є тоді проекцією цього всього вищого на X,Y,Z нашого світу, майстерним описанням відбитку образу, його тримірною тінню (творенням описовим, добре зрозумілим - куди не глянь - образу усвідомленого, готового для споживання слабопідготовленим користувачем)?
А якщо поезія стосується тільки живого, то, принаймні у цьому світі, однією з її характеристик, одначе загальнообов'язкових, має бути рух (зміни, ріст, темп). Рух, який вибудовується за правилами і пульсує гармонійним (наприклад, сердечним) ритмом.
Тобто, все те, у чому не спостерігається биття живого, гармонійного, ритмічного - не може бути пов'язане з Поезією?
Можна й простіше, - прозі достатньо для існування тримірного обсягу людського буття, без усього такого "тут беззмістовного", в той час, як поезія починається за межами "тільки людського" і туди ж і направлена, - до "тут беззмістовного".
Звісно, у древні часи, коли скарбниця загальнолюдської (і мовної) свідомості була незрівнянно меншою, достатнього обсягу прози для відкидування "тут беззмістовного" не було, як не має її і нині у природі. І, можливо, у природі повсюди поезія? Не даремно ледь не всі найдревніші джерела бачаться, як поетичні. І Біблія поетична. Хоча, можливо, рівень її "правди" відповідає рівню її поетичності, а звідси і її комплексності. І міра поетичності Біблії все таки добре нами відчувається, і чим далі, тим гостріше...
Тому нам з вами, шановні автори, варто піклуватися нашою гармонією, - можливо задля доступу до чогось такого завтрашнього, але, головне, аби не псувати видиму і невидиму природу несмаком, неприродністю нашої закритості від Безкінечності.
І було би бажання,- вміння до нас таки прийде. :)
Якщо в нас прибуватиме Життя, то і Поезія теж - UBI VITA, IBI POESIS!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Ubi vita, ibi Poesis
А щоб це саме "себе" знаходити, певно, потрібно розпочати дорогу від означень.
Наприклад, що таке поезія?
Хто такі "поети" - це більш-менш відомо (наприклад, див. "Проектування віршів" ) Найправильніше, напевно, поети - це вірнопіддані громадяни Поезії, і як версії, це - люди з витонченим смаком, люди, що передають свої відчуття через рими, медіуми гармоній ( передавачі автентичності) навколишнього видимого-невидимого багатовимірного Життя.
"Медіуми історії"(від Ліни Костенко) звучить ніби зрозуміліше, однак чи існує явище "історії" у нинішньому чи там майбутньому для наших "я" часі? Та й чи існує сама історія, як світ перебування поетів? Вже, швидше за все, вона сама - предмет людської творчості. Особливо це помітно на прикладі таких осіб як Гомер, Геродот, Нестор, чи там тисяч інших авторів "служанки влад" - історії.
І все таки, що то є - поезія? В широкому розумінні поезія - це ... художнє словесне образотворення, що відрізняється, скажімо, від прози віршованою, ритмічно побудованою мовою. Так пишуть в енциклопедіях і різних тлумачниках.
А що не пишуть у словниках? Ну, наприклад, те, що поезія - є мистецтво, а мистецтво - це, ніби, експериментальне продовження деяких актуальних і не дуже традицій виживання і гармонійного життя (культури) певного народу на певній території, у певному обсягу життя, так? Такий собі передовий фронт на межі, а частіше за межею, усталеного і добре перевіреного минулими поколіннями. Тобто, (таке собі примітивне для приматів) поетичне мистецтво зобов'язане охоплювати величезні обсяги живих гармоній поза особою конкретного митця конкретної культури і виходити, при цьому, ще за межі відомого. Можливо комусь не подобається слово "зобов'язане", мовляв, нікому і нічого ми не зобов'язані, але скажіть таке в крамниці, як продавець, або в школі, як учитель, або батькам, як син, або хворим, як лікар... Якщо кимсь називаєш себе, то якісь обов'язки на себе таки береш. :)
А що значить охоплювати обсяги гармоній? Це значить співпадати за багатьма характеристиками зі світом живого поза собою, поза своїм "я", співпадати за створюваним власним "звучанням" із звучанням інших об'єктів. Це напевно і є ідеальною поезією, - складовою і, водночас, безмежним оточенням такого собі комплексного образу. Образу живого великого, чи нескінченого ряду дрібніших образів. "Ubi vita, ibi poesis" - де життя, там і поезія, вважали латиняни.
Найцікавіше, що такий образ Живого ми у нашому тривимірному матеріальнім світі бачимо, відчуваємо, осягаємо - фрагментарно, не повністю. Чому не повністю? Тільки, виходячи з концепції, що життя не в цьому світі почалося і не тут закінчується. Напевно, Поезія є і самим дослідженням Живого.
Узагалі образ можна досліджувати на слух, на запах, на дотик, на смак, вивчати поглядом, і, звичайно, всім тим, що нас усе більше відрізняє від простішого тваринного світу - наприклад авторською співпрацею з мовою. Що, напевно, зовсім не зводиться до описання того, що сталося з автором чи його оточенням за допомогою мови, а проявляється саме через максимальне використання можливостей мови за її вищим призначенням, з одного боку, а з іншого, через гармонійне проголошення обсягів власного я в її межах, і трохи за межами, де мистецтво, так? :)
Добре, значить маємо обсяг земних координат X,Y,Z і динаміку мовних змін у цьому обсязі в часі, і себе десь тут, як крапочку свого відліку.І де тут мистецтво поезії?
Можливо справа в тому, що мова заходить далеко за наші, земні виміри. І поезія тоді є нашою спробою через мову долучитись не зовсім (чи зовсім не) земних об'єктів і явищ? Долучитись
гармонією, що пульсує і вловлюється поетом (через минулий мовний досвід людства) в чомусь Живому, і відтвореною автором (вірша) суттю, характером і якістю цього образу - смаком, виглядом, відчуттям, врешті-решт, і звучанням - на межі мовного досвіду?
Вловлюється і відтворюється що саме?
Напевно, справжнє таке відтворення і є Поезією, і це відтворення є швидше відкритим духовним, розумовим доступом до чогось, а не продуктом для споживання, як то, наприклад, бачиться мені проза.
Тобто, через поезію проникаєш у вище за земне, між тим, абсолютно реальне, існування цілісного образу, у його вищу комплексність.
А проза є тоді проекцією цього всього вищого на X,Y,Z нашого світу, майстерним описанням відбитку образу, його тримірною тінню (творенням описовим, добре зрозумілим - куди не глянь - образу усвідомленого, готового для споживання слабопідготовленим користувачем)?
А якщо поезія стосується тільки живого, то, принаймні у цьому світі, однією з її характеристик, одначе загальнообов'язкових, має бути рух (зміни, ріст, темп). Рух, який вибудовується за правилами і пульсує гармонійним (наприклад, сердечним) ритмом.
Тобто, все те, у чому не спостерігається биття живого, гармонійного, ритмічного - не може бути пов'язане з Поезією?
Можна й простіше, - прозі достатньо для існування тримірного обсягу людського буття, без усього такого "тут беззмістовного", в той час, як поезія починається за межами "тільки людського" і туди ж і направлена, - до "тут беззмістовного".
Звісно, у древні часи, коли скарбниця загальнолюдської (і мовної) свідомості була незрівнянно меншою, достатнього обсягу прози для відкидування "тут беззмістовного" не було, як не має її і нині у природі. І, можливо, у природі повсюди поезія? Не даремно ледь не всі найдревніші джерела бачаться, як поетичні. І Біблія поетична. Хоча, можливо, рівень її "правди" відповідає рівню її поетичності, а звідси і її комплексності. І міра поетичності Біблії все таки добре нами відчувається, і чим далі, тим гостріше...
Тому нам з вами, шановні автори, варто піклуватися нашою гармонією, - можливо задля доступу до чогось такого завтрашнього, але, головне, аби не псувати видиму і невидиму природу несмаком, неприродністю нашої закритості від Безкінечності.
І було би бажання,- вміння до нас таки прийде. :)
Якщо в нас прибуватиме Життя, то і Поезія теж - UBI VITA, IBI POESIS!
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1805 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1805 seconds