ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.11.25
22:19
Безсонні ночі. Вічне катування,
Мов на галері спалених віків
Чекаєш, ніби прихистку, світання,
Щоб повернутись у гонитву днів.
Безсонні ночі. Мандрівник оспалий
І спраглий у пустелі нищівній
Побачить вдалині яскраві пальми,
Мов на галері спалених віків
Чекаєш, ніби прихистку, світання,
Щоб повернутись у гонитву днів.
Безсонні ночі. Мандрівник оспалий
І спраглий у пустелі нищівній
Побачить вдалині яскраві пальми,
2025.11.25
18:07
Зачарований гаєм іду,
Розкидає тут осінь намисто –
Шурхітливу красу молоду,
Золоту сивину падолисту.
ПРИСПІВ:
По-осінньому ти чарівна,
Бо краси дивовижна принада –
Розкидає тут осінь намисто –
Шурхітливу красу молоду,
Золоту сивину падолисту.
ПРИСПІВ:
По-осінньому ти чарівна,
Бо краси дивовижна принада –
2025.11.25
15:00
Коли попса озвучує «шедеври»,
що збуджують, та не лікують нерви,
це зайва розкіш у часи війни,
та от біда – куди не кинеш оком,
і дольний світ, і вишній, і широкий
оспівують папуги-брехуни.
Майбутнє наше – у такому світі,
де є місця культу
що збуджують, та не лікують нерви,
це зайва розкіш у часи війни,
та от біда – куди не кинеш оком,
і дольний світ, і вишній, і широкий
оспівують папуги-брехуни.
Майбутнє наше – у такому світі,
де є місця культу
2025.11.25
13:49
Маню манюсіньке до рук…
Воно гризе, гризеться вміло,
А непомітний його звук
До нот підсунути кортіло…
Манив принаймні кілька діб
До - ре… до - мі… від дня до ночі,
А після все це тихо згріб,
Бо вічував, воно пророче…
Воно гризе, гризеться вміло,
А непомітний його звук
До нот підсунути кортіло…
Манив принаймні кілька діб
До - ре… до - мі… від дня до ночі,
А після все це тихо згріб,
Бо вічував, воно пророче…
2025.11.25
13:06
Любо жити зайчику
У лісі й на лузі –
Куди тільки не піди –
Повнісінько друзів.
Та як зайчик не хотів -
Не мав друзів між хортів.
От і зараз, як на гріх,
Гавкіт чуть неподалік.
У лісі й на лузі –
Куди тільки не піди –
Повнісінько друзів.
Та як зайчик не хотів -
Не мав друзів між хортів.
От і зараз, як на гріх,
Гавкіт чуть неподалік.
2025.11.25
12:59
А зла Феміда спати не дає
паяцу із Фортуною такою,
яка неначе є,
але його досьє
не помагає вийти у герої.
***
А кін-че-ні корейці згаряча
паяцу із Фортуною такою,
яка неначе є,
але його досьє
не помагає вийти у герої.
***
А кін-че-ні корейці згаряча
2025.11.25
10:42
Вчергове. І наче вперше.
Звикнути неможливо.
А психіка вже нездатна жахатися, як же так.
І вже не існує місця, куди можна твердо спертись.
І серце в груді завмерло – у інших живе світах.
Вчергове. І не востаннє.
Надію давно убито.
Звикнути неможливо.
А психіка вже нездатна жахатися, як же так.
І вже не існує місця, куди можна твердо спертись.
І серце в груді завмерло – у інших живе світах.
Вчергове. І не востаннє.
Надію давно убито.
2025.11.25
07:19
Пробачте мене добрі люди,
Не зліться зопалу, прошу.
Безплатного більше не буде,
Порожній з учора капшук.
За пісню давайте сто "баксів",
За вірш про кохання - мільйон.
Одині така лише такса,
Не зліться зопалу, прошу.
Безплатного більше не буде,
Порожній з учора капшук.
За пісню давайте сто "баксів",
За вірш про кохання - мільйон.
Одині така лише такса,
2025.11.24
22:14
Останній осінній листок
лежить на лавочці,
мов корабель на мілині.
Він самотній,
як стрімкий метеорит
у космосі.
Осінній листок лежить,
як перебендя край села,
лежить на лавочці,
мов корабель на мілині.
Він самотній,
як стрімкий метеорит
у космосі.
Осінній листок лежить,
як перебендя край села,
2025.11.24
12:28
Мій любий щоденнику!
Я лежав у стаціонарі тоді вже, мабуть, четвертий день, із депресією. Лікарі ставилися до мене добре, медсестри й санітари теж. Самогоспіталізувався і порядку не порушував. До мене навіть людську товариську зацікавленість виявляли. Ч
2025.11.24
10:47
Цей дощ солоний простір студить,
нестерпну тугу в душу ллє.
Болять землі налиті груди,
тло душить — золоте кольє.
Лякає ніч холодна злива,
у блискавиці переляк.
Та раптом вчухла, затужила,
затуманіла у полях.
нестерпну тугу в душу ллє.
Болять землі налиті груди,
тло душить — золоте кольє.
Лякає ніч холодна злива,
у блискавиці переляк.
Та раптом вчухла, затужила,
затуманіла у полях.
2025.11.24
06:12
Ксенії Кучерук
Хай сумнів душу не шкребе,
Що смак поганий маєш досі, -
Тобі пасує голубе
До золотистого волосся.
Тобі, онуко, до лиця
Оцей блакитно-білий колір,
Хай сумнів душу не шкребе,
Що смак поганий маєш досі, -
Тобі пасує голубе
До золотистого волосся.
Тобі, онуко, до лиця
Оцей блакитно-білий колір,
2025.11.24
00:00
Поки два українці чубляться за гетьманську булаву, їхню долю вирішує хтось третій.
Ті, що облаштовують місце собі в Україні, здебільшого мають мало України в собі.
Жадоба влади нестерпніша за сверблячку.
Ніщо так не дістає, як чужі достатки.
2025.11.23
22:14
Я прийшов на пустир, де немає коханих зітхань.
Катехізис весни проспіває розчулена осінь.
І навіки тепло покидає дорогу благань,
Уплітаючи в озеро тихе стривожену просинь.
Я прийшов на пустир, де нікуди шляхи не ведуть,
Де втонули в тумані ост
Катехізис весни проспіває розчулена осінь.
І навіки тепло покидає дорогу благань,
Уплітаючи в озеро тихе стривожену просинь.
Я прийшов на пустир, де нікуди шляхи не ведуть,
Де втонули в тумані ост
2025.11.23
20:03
Батько гойдає біленьку труну.
Реквієм сенсу життя - колискова.
Світом несуться порожні розмови,
Як не помітити підлу війну.
Милий малюк не побачить весну,
Білій зимі не всміхнеться казковій.
Батько гойдає біленьку труну.
Реквієм сенсу життя - колискова.
Світом несуться порожні розмови,
Як не помітити підлу війну.
Милий малюк не побачить весну,
Білій зимі не всміхнеться казковій.
Батько гойдає біленьку труну.
2025.11.23
17:27
Осінь, що тільки торкнулась перону,
потягом ночі примчала в Париж.
Сонну, сторонню і геть безборонну,
ледь оглянувшись, її ти уздриш.
Давнє кафе мандрівницю полонить.
В ньому судилося бути усім,
в кого на столику кава холоне
й очі зволожені вельми
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...потягом ночі примчала в Париж.
Сонну, сторонню і геть безборонну,
ледь оглянувшись, її ти уздриш.
Давнє кафе мандрівницю полонить.
В ньому судилося бути усім,
в кого на столику кава холоне
й очі зволожені вельми
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Критика | Аналітика):
2025.04.24
2024.04.15
2024.04.01
2024.03.02
2023.02.18
2023.02.18
2022.12.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Редакція Майстерень (1963) /
Критика | Аналітика
/
Мистецтвознавчі розшуки
Ubi vita, ibi Poesis
Тут, на сторінках "Поетичних Майстерень" ми взяли на себе величезне нахабство звузити безмежний поетичний простір рамками наших далеко не досконалих поглядів. Вірніше, звузити не сам простір, а наші розшуки у ньому і розшуки, звичайно, самих себе. В цьому, напевно, і суть назви "Майстерень".
А щоб це саме "себе" знаходити, певно, потрібно розпочати дорогу від означень.
Наприклад, що таке поезія?
Хто такі "поети" - це більш-менш відомо (наприклад, див. "Проектування віршів" ) Найправильніше, напевно, поети - це вірнопіддані громадяни Поезії, і як версії, це - люди з витонченим смаком, люди, що передають свої відчуття через рими, медіуми гармоній ( передавачі автентичності) навколишнього видимого-невидимого багатовимірного Життя.
"Медіуми історії"(від Ліни Костенко) звучить ніби зрозуміліше, однак чи існує явище "історії" у нинішньому чи там майбутньому для наших "я" часі? Та й чи існує сама історія, як світ перебування поетів? Вже, швидше за все, вона сама - предмет людської творчості. Особливо це помітно на прикладі таких осіб як Гомер, Геродот, Нестор, чи там тисяч інших авторів "служанки влад" - історії.
І все таки, що то є - поезія? В широкому розумінні поезія - це ... художнє словесне образотворення, що відрізняється, скажімо, від прози віршованою, ритмічно побудованою мовою. Так пишуть в енциклопедіях і різних тлумачниках.
А що не пишуть у словниках? Ну, наприклад, те, що поезія - є мистецтво, а мистецтво - це, ніби, експериментальне продовження деяких актуальних і не дуже традицій виживання і гармонійного життя (культури) певного народу на певній території, у певному обсягу життя, так? Такий собі передовий фронт на межі, а частіше за межею, усталеного і добре перевіреного минулими поколіннями. Тобто, (таке собі примітивне для приматів) поетичне мистецтво зобов'язане охоплювати величезні обсяги живих гармоній поза особою конкретного митця конкретної культури і виходити, при цьому, ще за межі відомого. Можливо комусь не подобається слово "зобов'язане", мовляв, нікому і нічого ми не зобов'язані, але скажіть таке в крамниці, як продавець, або в школі, як учитель, або батькам, як син, або хворим, як лікар... Якщо кимсь називаєш себе, то якісь обов'язки на себе таки береш. :)
А що значить охоплювати обсяги гармоній? Це значить співпадати за багатьма характеристиками зі світом живого поза собою, поза своїм "я", співпадати за створюваним власним "звучанням" із звучанням інших об'єктів. Це напевно і є ідеальною поезією, - складовою і, водночас, безмежним оточенням такого собі комплексного образу. Образу живого великого, чи нескінченого ряду дрібніших образів. "Ubi vita, ibi poesis" - де життя, там і поезія, вважали латиняни.
Найцікавіше, що такий образ Живого ми у нашому тривимірному матеріальнім світі бачимо, відчуваємо, осягаємо - фрагментарно, не повністю. Чому не повністю? Тільки, виходячи з концепції, що життя не в цьому світі почалося і не тут закінчується. Напевно, Поезія є і самим дослідженням Живого.
Узагалі образ можна досліджувати на слух, на запах, на дотик, на смак, вивчати поглядом, і, звичайно, всім тим, що нас усе більше відрізняє від простішого тваринного світу - наприклад авторською співпрацею з мовою. Що, напевно, зовсім не зводиться до описання того, що сталося з автором чи його оточенням за допомогою мови, а проявляється саме через максимальне використання можливостей мови за її вищим призначенням, з одного боку, а з іншого, через гармонійне проголошення обсягів власного я в її межах, і трохи за межами, де мистецтво, так? :)
Добре, значить маємо обсяг земних координат X,Y,Z і динаміку мовних змін у цьому обсязі в часі, і себе десь тут, як крапочку свого відліку.І де тут мистецтво поезії?
Можливо справа в тому, що мова заходить далеко за наші, земні виміри. І поезія тоді є нашою спробою через мову долучитись не зовсім (чи зовсім не) земних об'єктів і явищ? Долучитись
гармонією, що пульсує і вловлюється поетом (через минулий мовний досвід людства) в чомусь Живому, і відтвореною автором (вірша) суттю, характером і якістю цього образу - смаком, виглядом, відчуттям, врешті-решт, і звучанням - на межі мовного досвіду?
Вловлюється і відтворюється що саме?
Напевно, справжнє таке відтворення і є Поезією, і це відтворення є швидше відкритим духовним, розумовим доступом до чогось, а не продуктом для споживання, як то, наприклад, бачиться мені проза.
Тобто, через поезію проникаєш у вище за земне, між тим, абсолютно реальне, існування цілісного образу, у його вищу комплексність.
А проза є тоді проекцією цього всього вищого на X,Y,Z нашого світу, майстерним описанням відбитку образу, його тримірною тінню (творенням описовим, добре зрозумілим - куди не глянь - образу усвідомленого, готового для споживання слабопідготовленим користувачем)?
А якщо поезія стосується тільки живого, то, принаймні у цьому світі, однією з її характеристик, одначе загальнообов'язкових, має бути рух (зміни, ріст, темп). Рух, який вибудовується за правилами і пульсує гармонійним (наприклад, сердечним) ритмом.
Тобто, все те, у чому не спостерігається биття живого, гармонійного, ритмічного - не може бути пов'язане з Поезією?
Можна й простіше, - прозі достатньо для існування тримірного обсягу людського буття, без усього такого "тут беззмістовного", в той час, як поезія починається за межами "тільки людського" і туди ж і направлена, - до "тут беззмістовного".
Звісно, у древні часи, коли скарбниця загальнолюдської (і мовної) свідомості була незрівнянно меншою, достатнього обсягу прози для відкидування "тут беззмістовного" не було, як не має її і нині у природі. І, можливо, у природі повсюди поезія? Не даремно ледь не всі найдревніші джерела бачаться, як поетичні. І Біблія поетична. Хоча, можливо, рівень її "правди" відповідає рівню її поетичності, а звідси і її комплексності. І міра поетичності Біблії все таки добре нами відчувається, і чим далі, тим гостріше...
Тому нам з вами, шановні автори, варто піклуватися нашою гармонією, - можливо задля доступу до чогось такого завтрашнього, але, головне, аби не псувати видиму і невидиму природу несмаком, неприродністю нашої закритості від Безкінечності.
І було би бажання,- вміння до нас таки прийде. :)
Якщо в нас прибуватиме Життя, то і Поезія теж - UBI VITA, IBI POESIS!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Ubi vita, ibi Poesis
А щоб це саме "себе" знаходити, певно, потрібно розпочати дорогу від означень.
Наприклад, що таке поезія?
Хто такі "поети" - це більш-менш відомо (наприклад, див. "Проектування віршів" ) Найправильніше, напевно, поети - це вірнопіддані громадяни Поезії, і як версії, це - люди з витонченим смаком, люди, що передають свої відчуття через рими, медіуми гармоній ( передавачі автентичності) навколишнього видимого-невидимого багатовимірного Життя.
"Медіуми історії"(від Ліни Костенко) звучить ніби зрозуміліше, однак чи існує явище "історії" у нинішньому чи там майбутньому для наших "я" часі? Та й чи існує сама історія, як світ перебування поетів? Вже, швидше за все, вона сама - предмет людської творчості. Особливо це помітно на прикладі таких осіб як Гомер, Геродот, Нестор, чи там тисяч інших авторів "служанки влад" - історії.
І все таки, що то є - поезія? В широкому розумінні поезія - це ... художнє словесне образотворення, що відрізняється, скажімо, від прози віршованою, ритмічно побудованою мовою. Так пишуть в енциклопедіях і різних тлумачниках.
А що не пишуть у словниках? Ну, наприклад, те, що поезія - є мистецтво, а мистецтво - це, ніби, експериментальне продовження деяких актуальних і не дуже традицій виживання і гармонійного життя (культури) певного народу на певній території, у певному обсягу життя, так? Такий собі передовий фронт на межі, а частіше за межею, усталеного і добре перевіреного минулими поколіннями. Тобто, (таке собі примітивне для приматів) поетичне мистецтво зобов'язане охоплювати величезні обсяги живих гармоній поза особою конкретного митця конкретної культури і виходити, при цьому, ще за межі відомого. Можливо комусь не подобається слово "зобов'язане", мовляв, нікому і нічого ми не зобов'язані, але скажіть таке в крамниці, як продавець, або в школі, як учитель, або батькам, як син, або хворим, як лікар... Якщо кимсь називаєш себе, то якісь обов'язки на себе таки береш. :)
А що значить охоплювати обсяги гармоній? Це значить співпадати за багатьма характеристиками зі світом живого поза собою, поза своїм "я", співпадати за створюваним власним "звучанням" із звучанням інших об'єктів. Це напевно і є ідеальною поезією, - складовою і, водночас, безмежним оточенням такого собі комплексного образу. Образу живого великого, чи нескінченого ряду дрібніших образів. "Ubi vita, ibi poesis" - де життя, там і поезія, вважали латиняни.
Найцікавіше, що такий образ Живого ми у нашому тривимірному матеріальнім світі бачимо, відчуваємо, осягаємо - фрагментарно, не повністю. Чому не повністю? Тільки, виходячи з концепції, що життя не в цьому світі почалося і не тут закінчується. Напевно, Поезія є і самим дослідженням Живого.
Узагалі образ можна досліджувати на слух, на запах, на дотик, на смак, вивчати поглядом, і, звичайно, всім тим, що нас усе більше відрізняє від простішого тваринного світу - наприклад авторською співпрацею з мовою. Що, напевно, зовсім не зводиться до описання того, що сталося з автором чи його оточенням за допомогою мови, а проявляється саме через максимальне використання можливостей мови за її вищим призначенням, з одного боку, а з іншого, через гармонійне проголошення обсягів власного я в її межах, і трохи за межами, де мистецтво, так? :)
Добре, значить маємо обсяг земних координат X,Y,Z і динаміку мовних змін у цьому обсязі в часі, і себе десь тут, як крапочку свого відліку.І де тут мистецтво поезії?
Можливо справа в тому, що мова заходить далеко за наші, земні виміри. І поезія тоді є нашою спробою через мову долучитись не зовсім (чи зовсім не) земних об'єктів і явищ? Долучитись
гармонією, що пульсує і вловлюється поетом (через минулий мовний досвід людства) в чомусь Живому, і відтвореною автором (вірша) суттю, характером і якістю цього образу - смаком, виглядом, відчуттям, врешті-решт, і звучанням - на межі мовного досвіду?
Вловлюється і відтворюється що саме?
Напевно, справжнє таке відтворення і є Поезією, і це відтворення є швидше відкритим духовним, розумовим доступом до чогось, а не продуктом для споживання, як то, наприклад, бачиться мені проза.
Тобто, через поезію проникаєш у вище за земне, між тим, абсолютно реальне, існування цілісного образу, у його вищу комплексність.
А проза є тоді проекцією цього всього вищого на X,Y,Z нашого світу, майстерним описанням відбитку образу, його тримірною тінню (творенням описовим, добре зрозумілим - куди не глянь - образу усвідомленого, готового для споживання слабопідготовленим користувачем)?
А якщо поезія стосується тільки живого, то, принаймні у цьому світі, однією з її характеристик, одначе загальнообов'язкових, має бути рух (зміни, ріст, темп). Рух, який вибудовується за правилами і пульсує гармонійним (наприклад, сердечним) ритмом.
Тобто, все те, у чому не спостерігається биття живого, гармонійного, ритмічного - не може бути пов'язане з Поезією?
Можна й простіше, - прозі достатньо для існування тримірного обсягу людського буття, без усього такого "тут беззмістовного", в той час, як поезія починається за межами "тільки людського" і туди ж і направлена, - до "тут беззмістовного".
Звісно, у древні часи, коли скарбниця загальнолюдської (і мовної) свідомості була незрівнянно меншою, достатнього обсягу прози для відкидування "тут беззмістовного" не було, як не має її і нині у природі. І, можливо, у природі повсюди поезія? Не даремно ледь не всі найдревніші джерела бачаться, як поетичні. І Біблія поетична. Хоча, можливо, рівень її "правди" відповідає рівню її поетичності, а звідси і її комплексності. І міра поетичності Біблії все таки добре нами відчувається, і чим далі, тим гостріше...
Тому нам з вами, шановні автори, варто піклуватися нашою гармонією, - можливо задля доступу до чогось такого завтрашнього, але, головне, аби не псувати видиму і невидиму природу несмаком, неприродністю нашої закритості від Безкінечності.
І було би бажання,- вміння до нас таки прийде. :)
Якщо в нас прибуватиме Життя, то і Поезія теж - UBI VITA, IBI POESIS!
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.5848 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.5848 seconds