ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.06.30
21:47
Аритмія в думках, аритмія у вірші.
Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.
Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
У стихії шукаємо знаків творіння.
У безликості прагнем побачить обличчя.
І порядок у хаосі, в темряві - свічі.
Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.
Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
У стихії шукаємо знаків творіння.
У безликості прагнем побачить обличчя.
І порядок у хаосі, в темряві - свічі.
2025.06.30
10:42
Смакую червня спілий день останній
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.
Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.
Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі
2025.06.30
09:12
Частина друга
Жовч і кров
1930 рік
Потяг Львів-Підгайці на кінцеву станцію прибув із запізненням. Пасажир у білому костюмі та капелюсі упродовж усієї мандрівки звертав увагу на підрозділи польських військових, які й затримували рух потягу, сідаючи в
2025.06.30
08:21
На подвір'ї, біля хати,
в кропиві та бузині
дозрівають пелехаті
чорнобривці запашні.
На порозі чорний вужик
примостився спочивать.
Квітнуть мальви, маки, ружі —
в кропиві та бузині
дозрівають пелехаті
чорнобривці запашні.
На порозі чорний вужик
примостився спочивать.
Квітнуть мальви, маки, ружі —
2025.06.30
05:48
Закохані до згуби
Лише в своїх дружин, –
Дбайливі однолюби
Додому йдуть з гостин.
Хоч ген затишна гавань,
А тут – низенький тин, –
Наліво, чи направо,
Не зверне ні один.
Лише в своїх дружин, –
Дбайливі однолюби
Додому йдуть з гостин.
Хоч ген затишна гавань,
А тут – низенький тин, –
Наліво, чи направо,
Не зверне ні один.
2025.06.29
23:49
Банальна думка – як воно
Зріднилось з путіним лайно.
І як воно – смердючі дні
Вовтузитися у лайні.
Відомі істини прості –
З лайном поріднені глисти.
І путін теж – огидний глист,
Зріднилось з путіним лайно.
І як воно – смердючі дні
Вовтузитися у лайні.
Відомі істини прості –
З лайном поріднені глисти.
І путін теж – огидний глист,
2025.06.29
23:25
Мій мозок розчленився на клітини,
у кожній - ти ... в нейронах і аксонах
той погляд ще невинної дитини,
та пристрасть у найпотаємних зонах.
Мов не живу без цього всі ці ночі,
розірваних думок збираю зграю,
і розумію, що напевно хочу
тебе і жити,
у кожній - ти ... в нейронах і аксонах
той погляд ще невинної дитини,
та пристрасть у найпотаємних зонах.
Мов не живу без цього всі ці ночі,
розірваних думок збираю зграю,
і розумію, що напевно хочу
тебе і жити,
2025.06.29
22:01
Безконечно росте трава,
Невідчутна і ледь жива.
І траві цій ніщо не указ,
Вона дивиться в нас і про нас.
Ця трава - ніби вічне зерно,
Що проб'є асфальт все одно.
Невідчутна і ледь жива.
І траві цій ніщо не указ,
Вона дивиться в нас і про нас.
Ця трава - ніби вічне зерно,
Що проб'є асфальт все одно.
2025.06.29
17:16
Санта Фе, кажуть, десь у ста милях, по шосе
Я маю час на кілька чарок й автопрокат
У Альбукерке
Знову мчав я край доріг, самоти я шукав, як міг
Незалежності від сцен і глядачів
У Альбукерке
Я маю час на кілька чарок й автопрокат
У Альбукерке
Знову мчав я край доріг, самоти я шукав, як міг
Незалежності від сцен і глядачів
У Альбукерке
2025.06.29
14:18
Утішає мати доню: - Ну, що знову сталось?
Мабуть, що від того зятя клятого дісталось?
А та плаче: - Справді, клятий! Він мене покинув!
Не поглянув, що у мене на руках дитина!
- Треба ж було добре, доню ще тоді дивитись,
То не довелось би нині тобі і
Мабуть, що від того зятя клятого дісталось?
А та плаче: - Справді, клятий! Він мене покинув!
Не поглянув, що у мене на руках дитина!
- Треба ж було добре, доню ще тоді дивитись,
То не довелось би нині тобі і
2025.06.29
12:07
Заграйте, Маестро Перельмане ,
Щось із Сарасате .
А поки ви настроюєте скрипку,
Оповім, як довелось почуть про вас уперше.
...За обідом, який завжди передував уроку,
Учителька івриту у диптиху про Гріга
Порадила змінити Швейцера на Перельмана.
Я зн
Щось із Сарасате .
А поки ви настроюєте скрипку,
Оповім, як довелось почуть про вас уперше.
...За обідом, який завжди передував уроку,
Учителька івриту у диптиху про Гріга
Порадила змінити Швейцера на Перельмана.
Я зн
2025.06.29
11:45
Кілька днів просто не міг відійти від трагікомедії «Мій карпатський дідусь». Пронизливе враження - справді велике кіно, навіть не за форматом, а передусім, за художнім рівнем. Міжнародна творча команда (режисер і сценарист фільму - грузин Заза Буадзе, спі
2025.06.29
06:19
Там, де куриться туманом
Гомінка ріка,
Виглядають спозарана
Хлопця-козака.
Почалася косовиця,
А тебе нема, –
Покажися-обізвися
Хоч би крадькома.
Гомінка ріка,
Виглядають спозарана
Хлопця-козака.
Почалася косовиця,
А тебе нема, –
Покажися-обізвися
Хоч би крадькома.
2025.06.28
21:48
Цей твір, який сховався у пучині
Глибинних вод, потоків, бурунів,
Пропав у невідомості, що нині
Диктує нам свій первозданний гнів,
Який нам світить із очей вогнів.
Цей текст не є сакральним чи пророчим,
Він народився у боях терзань
Глибинних вод, потоків, бурунів,
Пропав у невідомості, що нині
Диктує нам свій первозданний гнів,
Який нам світить із очей вогнів.
Цей текст не є сакральним чи пророчим,
Він народився у боях терзань
2025.06.28
20:06
В лузі серед конюшини
Виросли дзвіночки сині,
І голівками хитають,
Дзвоном бджілок відганяють.
Прилетів сердитий джміль:
"Чути дзвін ваш звідусіль!"
Не дзвенять вже ті, співають,
На гостину бджіл скликають.
Виросли дзвіночки сині,
І голівками хитають,
Дзвоном бджілок відганяють.
Прилетів сердитий джміль:
"Чути дзвін ваш звідусіль!"
Не дзвенять вже ті, співають,
На гостину бджіл скликають.
2025.06.28
15:06
Усе життя, по суті – пошук істини,
як путь у невідоме, в один бік.
А сенс буття – не має часу й відстані,
йому байдуже, миля, день чи вік…
І живемо, немов у невагомості,
де гаємо години, де роки.
У митях так, на рівні підсвідомості,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...як путь у невідоме, в один бік.
А сенс буття – не має часу й відстані,
йому байдуже, миля, день чи вік…
І живемо, немов у невагомості,
де гаємо години, де роки.
У митях так, на рівні підсвідомості,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Критика | Аналітика):
2024.05.20
2024.04.15
2024.04.01
2024.03.02
2023.02.18
2023.02.18
2022.12.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Редакція Майстерень (1963) /
Критика | Аналітика
/
Мистецтвознавчі розшуки
Ubi vita, ibi Poesis
Тут, на сторінках "Поетичних Майстерень" ми взяли на себе величезне нахабство звузити безмежний поетичний простір рамками наших далеко не досконалих поглядів. Вірніше, звузити не сам простір, а наші розшуки у ньому і розшуки, звичайно, самих себе. В цьому, напевно, і суть назви "Майстерень".
А щоб це саме "себе" знаходити, певно, потрібно розпочати дорогу від означень.
Наприклад, що таке поезія?
Хто такі "поети" - це більш-менш відомо (наприклад, див. "Проектування віршів" ) Найправильніше, напевно, поети - це вірнопіддані громадяни Поезії, і як версії, це - люди з витонченим смаком, люди, що передають свої відчуття через рими, медіуми гармоній ( передавачі автентичності) навколишнього видимого-невидимого багатовимірного Життя.
"Медіуми історії"(від Ліни Костенко) звучить ніби зрозуміліше, однак чи існує явище "історії" у нинішньому чи там майбутньому для наших "я" часі? Та й чи існує сама історія, як світ перебування поетів? Вже, швидше за все, вона сама - предмет людської творчості. Особливо це помітно на прикладі таких осіб як Гомер, Геродот, Нестор, чи там тисяч інших авторів "служанки влад" - історії.
І все таки, що то є - поезія? В широкому розумінні поезія - це ... художнє словесне образотворення, що відрізняється, скажімо, від прози віршованою, ритмічно побудованою мовою. Так пишуть в енциклопедіях і різних тлумачниках.
А що не пишуть у словниках? Ну, наприклад, те, що поезія - є мистецтво, а мистецтво - це, ніби, експериментальне продовження деяких актуальних і не дуже традицій виживання і гармонійного життя (культури) певного народу на певній території, у певному обсягу життя, так? Такий собі передовий фронт на межі, а частіше за межею, усталеного і добре перевіреного минулими поколіннями. Тобто, (таке собі примітивне для приматів) поетичне мистецтво зобов'язане охоплювати величезні обсяги живих гармоній поза особою конкретного митця конкретної культури і виходити, при цьому, ще за межі відомого. Можливо комусь не подобається слово "зобов'язане", мовляв, нікому і нічого ми не зобов'язані, але скажіть таке в крамниці, як продавець, або в школі, як учитель, або батькам, як син, або хворим, як лікар... Якщо кимсь називаєш себе, то якісь обов'язки на себе таки береш. :)
А що значить охоплювати обсяги гармоній? Це значить співпадати за багатьма характеристиками зі світом живого поза собою, поза своїм "я", співпадати за створюваним власним "звучанням" із звучанням інших об'єктів. Це напевно і є ідеальною поезією, - складовою і, водночас, безмежним оточенням такого собі комплексного образу. Образу живого великого, чи нескінченого ряду дрібніших образів. "Ubi vita, ibi poesis" - де життя, там і поезія, вважали латиняни.
Найцікавіше, що такий образ Живого ми у нашому тривимірному матеріальнім світі бачимо, відчуваємо, осягаємо - фрагментарно, не повністю. Чому не повністю? Тільки, виходячи з концепції, що життя не в цьому світі почалося і не тут закінчується. Напевно, Поезія є і самим дослідженням Живого.
Узагалі образ можна досліджувати на слух, на запах, на дотик, на смак, вивчати поглядом, і, звичайно, всім тим, що нас усе більше відрізняє від простішого тваринного світу - наприклад авторською співпрацею з мовою. Що, напевно, зовсім не зводиться до описання того, що сталося з автором чи його оточенням за допомогою мови, а проявляється саме через максимальне використання можливостей мови за її вищим призначенням, з одного боку, а з іншого, через гармонійне проголошення обсягів власного я в її межах, і трохи за межами, де мистецтво, так? :)
Добре, значить маємо обсяг земних координат X,Y,Z і динаміку мовних змін у цьому обсязі в часі, і себе десь тут, як крапочку свого відліку.І де тут мистецтво поезії?
Можливо справа в тому, що мова заходить далеко за наші, земні виміри. І поезія тоді є нашою спробою через мову долучитись не зовсім (чи зовсім не) земних об'єктів і явищ? Долучитись
гармонією, що пульсує і вловлюється поетом (через минулий мовний досвід людства) в чомусь Живому, і відтвореною автором (вірша) суттю, характером і якістю цього образу - смаком, виглядом, відчуттям, врешті-решт, і звучанням - на межі мовного досвіду?
Вловлюється і відтворюється що саме?
Напевно, справжнє таке відтворення і є Поезією, і це відтворення є швидше відкритим духовним, розумовим доступом до чогось, а не продуктом для споживання, як то, наприклад, бачиться мені проза.
Тобто, через поезію проникаєш у вище за земне, між тим, абсолютно реальне, існування цілісного образу, у його вищу комплексність.
А проза є тоді проекцією цього всього вищого на X,Y,Z нашого світу, майстерним описанням відбитку образу, його тримірною тінню (творенням описовим, добре зрозумілим - куди не глянь - образу усвідомленого, готового для споживання слабопідготовленим користувачем)?
А якщо поезія стосується тільки живого, то, принаймні у цьому світі, однією з її характеристик, одначе загальнообов'язкових, має бути рух (зміни, ріст, темп). Рух, який вибудовується за правилами і пульсує гармонійним (наприклад, сердечним) ритмом.
Тобто, все те, у чому не спостерігається биття живого, гармонійного, ритмічного - не може бути пов'язане з Поезією?
Можна й простіше, - прозі достатньо для існування тримірного обсягу людського буття, без усього такого "тут беззмістовного", в той час, як поезія починається за межами "тільки людського" і туди ж і направлена, - до "тут беззмістовного".
Звісно, у древні часи, коли скарбниця загальнолюдської (і мовної) свідомості була незрівнянно меншою, достатнього обсягу прози для відкидування "тут беззмістовного" не було, як не має її і нині у природі. І, можливо, у природі повсюди поезія? Не даремно ледь не всі найдревніші джерела бачаться, як поетичні. І Біблія поетична. Хоча, можливо, рівень її "правди" відповідає рівню її поетичності, а звідси і її комплексності. І міра поетичності Біблії все таки добре нами відчувається, і чим далі, тим гостріше...
Тому нам з вами, шановні автори, варто піклуватися нашою гармонією, - можливо задля доступу до чогось такого завтрашнього, але, головне, аби не псувати видиму і невидиму природу несмаком, неприродністю нашої закритості від Безкінечності.
І було би бажання,- вміння до нас таки прийде. :)
Якщо в нас прибуватиме Життя, то і Поезія теж - UBI VITA, IBI POESIS!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Ubi vita, ibi Poesis
А щоб це саме "себе" знаходити, певно, потрібно розпочати дорогу від означень.
Наприклад, що таке поезія?
Хто такі "поети" - це більш-менш відомо (наприклад, див. "Проектування віршів" ) Найправильніше, напевно, поети - це вірнопіддані громадяни Поезії, і як версії, це - люди з витонченим смаком, люди, що передають свої відчуття через рими, медіуми гармоній ( передавачі автентичності) навколишнього видимого-невидимого багатовимірного Життя.
"Медіуми історії"(від Ліни Костенко) звучить ніби зрозуміліше, однак чи існує явище "історії" у нинішньому чи там майбутньому для наших "я" часі? Та й чи існує сама історія, як світ перебування поетів? Вже, швидше за все, вона сама - предмет людської творчості. Особливо це помітно на прикладі таких осіб як Гомер, Геродот, Нестор, чи там тисяч інших авторів "служанки влад" - історії.
І все таки, що то є - поезія? В широкому розумінні поезія - це ... художнє словесне образотворення, що відрізняється, скажімо, від прози віршованою, ритмічно побудованою мовою. Так пишуть в енциклопедіях і різних тлумачниках.
А що не пишуть у словниках? Ну, наприклад, те, що поезія - є мистецтво, а мистецтво - це, ніби, експериментальне продовження деяких актуальних і не дуже традицій виживання і гармонійного життя (культури) певного народу на певній території, у певному обсягу життя, так? Такий собі передовий фронт на межі, а частіше за межею, усталеного і добре перевіреного минулими поколіннями. Тобто, (таке собі примітивне для приматів) поетичне мистецтво зобов'язане охоплювати величезні обсяги живих гармоній поза особою конкретного митця конкретної культури і виходити, при цьому, ще за межі відомого. Можливо комусь не подобається слово "зобов'язане", мовляв, нікому і нічого ми не зобов'язані, але скажіть таке в крамниці, як продавець, або в школі, як учитель, або батькам, як син, або хворим, як лікар... Якщо кимсь називаєш себе, то якісь обов'язки на себе таки береш. :)
А що значить охоплювати обсяги гармоній? Це значить співпадати за багатьма характеристиками зі світом живого поза собою, поза своїм "я", співпадати за створюваним власним "звучанням" із звучанням інших об'єктів. Це напевно і є ідеальною поезією, - складовою і, водночас, безмежним оточенням такого собі комплексного образу. Образу живого великого, чи нескінченого ряду дрібніших образів. "Ubi vita, ibi poesis" - де життя, там і поезія, вважали латиняни.
Найцікавіше, що такий образ Живого ми у нашому тривимірному матеріальнім світі бачимо, відчуваємо, осягаємо - фрагментарно, не повністю. Чому не повністю? Тільки, виходячи з концепції, що життя не в цьому світі почалося і не тут закінчується. Напевно, Поезія є і самим дослідженням Живого.
Узагалі образ можна досліджувати на слух, на запах, на дотик, на смак, вивчати поглядом, і, звичайно, всім тим, що нас усе більше відрізняє від простішого тваринного світу - наприклад авторською співпрацею з мовою. Що, напевно, зовсім не зводиться до описання того, що сталося з автором чи його оточенням за допомогою мови, а проявляється саме через максимальне використання можливостей мови за її вищим призначенням, з одного боку, а з іншого, через гармонійне проголошення обсягів власного я в її межах, і трохи за межами, де мистецтво, так? :)
Добре, значить маємо обсяг земних координат X,Y,Z і динаміку мовних змін у цьому обсязі в часі, і себе десь тут, як крапочку свого відліку.І де тут мистецтво поезії?
Можливо справа в тому, що мова заходить далеко за наші, земні виміри. І поезія тоді є нашою спробою через мову долучитись не зовсім (чи зовсім не) земних об'єктів і явищ? Долучитись
гармонією, що пульсує і вловлюється поетом (через минулий мовний досвід людства) в чомусь Живому, і відтвореною автором (вірша) суттю, характером і якістю цього образу - смаком, виглядом, відчуттям, врешті-решт, і звучанням - на межі мовного досвіду?
Вловлюється і відтворюється що саме?
Напевно, справжнє таке відтворення і є Поезією, і це відтворення є швидше відкритим духовним, розумовим доступом до чогось, а не продуктом для споживання, як то, наприклад, бачиться мені проза.
Тобто, через поезію проникаєш у вище за земне, між тим, абсолютно реальне, існування цілісного образу, у його вищу комплексність.
А проза є тоді проекцією цього всього вищого на X,Y,Z нашого світу, майстерним описанням відбитку образу, його тримірною тінню (творенням описовим, добре зрозумілим - куди не глянь - образу усвідомленого, готового для споживання слабопідготовленим користувачем)?
А якщо поезія стосується тільки живого, то, принаймні у цьому світі, однією з її характеристик, одначе загальнообов'язкових, має бути рух (зміни, ріст, темп). Рух, який вибудовується за правилами і пульсує гармонійним (наприклад, сердечним) ритмом.
Тобто, все те, у чому не спостерігається биття живого, гармонійного, ритмічного - не може бути пов'язане з Поезією?
Можна й простіше, - прозі достатньо для існування тримірного обсягу людського буття, без усього такого "тут беззмістовного", в той час, як поезія починається за межами "тільки людського" і туди ж і направлена, - до "тут беззмістовного".
Звісно, у древні часи, коли скарбниця загальнолюдської (і мовної) свідомості була незрівнянно меншою, достатнього обсягу прози для відкидування "тут беззмістовного" не було, як не має її і нині у природі. І, можливо, у природі повсюди поезія? Не даремно ледь не всі найдревніші джерела бачаться, як поетичні. І Біблія поетична. Хоча, можливо, рівень її "правди" відповідає рівню її поетичності, а звідси і її комплексності. І міра поетичності Біблії все таки добре нами відчувається, і чим далі, тим гостріше...
Тому нам з вами, шановні автори, варто піклуватися нашою гармонією, - можливо задля доступу до чогось такого завтрашнього, але, головне, аби не псувати видиму і невидиму природу несмаком, неприродністю нашої закритості від Безкінечності.
І було би бажання,- вміння до нас таки прийде. :)
Якщо в нас прибуватиме Життя, то і Поезія теж - UBI VITA, IBI POESIS!
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1833 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1833 seconds