ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
2024.04.24
12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
2024.04.24
05:21
Стали іншими забави,
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
2024.04.23
23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
2024.04.23
22:56
Не вирубать і не спалить моє коріння.
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Анастасій Гречкосій /
Вірші
Із Кардуччі
з рудо-червоного тім*я Рамзеса
змій зашипів таємничий праворуч,
зліва ж - із криками випорхнув яструб;
в Мемфісі під сонцепеком вартують
сфінксів шістсот у блискучім граніті
сон Серапея могутнього тихий;
аж заревів непокірливий Апіс,
як із незрушних зелених рогозів
на мертво-білу пустелю долинув
вітер, довкола впокоривши буйний
грецького подих широкий пеана.
"Ось ми прийшли привітатись, Єгипте,
ми, що є діти Її, у руках же
маємо спис і співучую цитру.
Фіви, свої відчиняйте ворота,
соточисленнії для Олександра.
Сина Зевеса-Аммона самого
ми привели - впізнає його батько,
любленого вихованця Тессалії,
гордо-прекрасного внука Ахілла.
Нібито лавр запашний, м*яко в*ються
кучері його, і щічки рожеві
квітнуть, як маки, а яснії очі
сонячним світлом Олімпа сміються.
Лик його, наче Егейськеє море,
спокоєм міниться, мовби над плесом
білі хмарки проминають і мрії
про поетичне мистецтво і славу.
Він учиняє за Грецію помсту:
левом суворим проводить фалангу,
нищить слонів, розкида колісниці,
валить сатрапів і сам владарює.
Здрастуй, о боже воєнний і мирний!
Цитра тобі із слонової кістки,
лук Аполлона сріблясто-блискучий
стисни в руці вольовій найміцніше.
Мови стагірця тобі, поцілунків
йонських дівиць і вінків шанувальних,
також - Ліея пінистої чаші
з височиною Олімпа святого.
Бронза Лісіппа й тони Апеллеса
в вічність несуть тебе; гнів позабувши
лютожахких демагогів, Афіни
храм Партенона для тебе готують.
Ми за тобою підемо - даремно
Ніл переховує культи таємні:
мир несемо між богів, а людському
світові - факел загальноспільнотний.
Вакху новий, коли хочеш добути
тигрів і рисей, ми йдем за тобою
на береги пресвященнії Ганга,
гімни Гомера святі заспівавши".
То був пеан, що співали ахейці.
Вождь молодий, увільнивши від каски
кучері ясні, стояв перед військом
і заглядав поза обшири моря.
Він заглядав поза обшири моря:
бачив він острів Фароський, а далі
неісходиму пустелю Лівійську;
зняв зі спітнілих грудей обладунки,
золотом вкриті блискучим, і кинув
їх у пісок на рівнині. «Як панцир
тут ось лежить македонський мій долі,
так буде вічною Олександрія,
в дикій пустелі постала», - промовив
й, вісім десятків одмірявши стадій,
визначив місце - піски жовтуваті
вибілив борошном він якнайліпшим.
Так своє місто Пелідів нащадок
побудував із Фаросом (ім*я це –
світоч планети, що вказував шляхи
в Африку й Азію давнім народам).
Ні буруни дратівливі пустелі,
ані століть варваризму минання
не спромоглися приборкати вперту
цюю дочку героїчного грека.
Жваво постала вона, щоби жити
третім життям, підганяючи долю;
саме такою побачив її ти
в захваті, о мандрівничий поете,
як, утікаючи від навісної
ночі тиранства, ти, сповнений гімнів
і міркувань, проказав, що потрібно
світло й свободу на Схід розповсюдить,
й серед гробниць, між тюрбе мальовничих,
ти запримітив колону Помпея,
що, наче розум потужний латинський,
крізь непроглядні віки майоріє.
Хай, о поете, надії Єгипту,
і його мрії живуть в твоїй книзі!
Знову Тифон розбудив гнів пустелі –
нині він дихає лютою злістю.
Мертвий Осіріс, одначе Анубіс,
гавкаючи, учепився Європі,
що утікала, за п*яти й скликає
звіроподібних богів на відомсту.
О престаріла Європо, сьогодні
слабкість тривожливу ти посилаєш
світові; глянь, як, на Схід повернувшись,
сфінкс променіє усмішкою гордо.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Із Кардуччі
Олександрія
У величезному залі Луксорськім
з рудо-червоного тім*я Рамзеса
змій зашипів таємничий праворуч,
зліва ж - із криками випорхнув яструб;
в Мемфісі під сонцепеком вартують
сфінксів шістсот у блискучім граніті
сон Серапея могутнього тихий;
аж заревів непокірливий Апіс,
як із незрушних зелених рогозів
на мертво-білу пустелю долинув
вітер, довкола впокоривши буйний
грецького подих широкий пеана.
"Ось ми прийшли привітатись, Єгипте,
ми, що є діти Її, у руках же
маємо спис і співучую цитру.
Фіви, свої відчиняйте ворота,
соточисленнії для Олександра.
Сина Зевеса-Аммона самого
ми привели - впізнає його батько,
любленого вихованця Тессалії,
гордо-прекрасного внука Ахілла.
Нібито лавр запашний, м*яко в*ються
кучері його, і щічки рожеві
квітнуть, як маки, а яснії очі
сонячним світлом Олімпа сміються.
Лик його, наче Егейськеє море,
спокоєм міниться, мовби над плесом
білі хмарки проминають і мрії
про поетичне мистецтво і славу.
Він учиняє за Грецію помсту:
левом суворим проводить фалангу,
нищить слонів, розкида колісниці,
валить сатрапів і сам владарює.
Здрастуй, о боже воєнний і мирний!
Цитра тобі із слонової кістки,
лук Аполлона сріблясто-блискучий
стисни в руці вольовій найміцніше.
Мови стагірця тобі, поцілунків
йонських дівиць і вінків шанувальних,
також - Ліея пінистої чаші
з височиною Олімпа святого.
Бронза Лісіппа й тони Апеллеса
в вічність несуть тебе; гнів позабувши
лютожахких демагогів, Афіни
храм Партенона для тебе готують.
Ми за тобою підемо - даремно
Ніл переховує культи таємні:
мир несемо між богів, а людському
світові - факел загальноспільнотний.
Вакху новий, коли хочеш добути
тигрів і рисей, ми йдем за тобою
на береги пресвященнії Ганга,
гімни Гомера святі заспівавши".
То був пеан, що співали ахейці.
Вождь молодий, увільнивши від каски
кучері ясні, стояв перед військом
і заглядав поза обшири моря.
Він заглядав поза обшири моря:
бачив він острів Фароський, а далі
неісходиму пустелю Лівійську;
зняв зі спітнілих грудей обладунки,
золотом вкриті блискучим, і кинув
їх у пісок на рівнині. «Як панцир
тут ось лежить македонський мій долі,
так буде вічною Олександрія,
в дикій пустелі постала», - промовив
й, вісім десятків одмірявши стадій,
визначив місце - піски жовтуваті
вибілив борошном він якнайліпшим.
Так своє місто Пелідів нащадок
побудував із Фаросом (ім*я це –
світоч планети, що вказував шляхи
в Африку й Азію давнім народам).
Ні буруни дратівливі пустелі,
ані століть варваризму минання
не спромоглися приборкати вперту
цюю дочку героїчного грека.
Жваво постала вона, щоби жити
третім життям, підганяючи долю;
саме такою побачив її ти
в захваті, о мандрівничий поете,
як, утікаючи від навісної
ночі тиранства, ти, сповнений гімнів
і міркувань, проказав, що потрібно
світло й свободу на Схід розповсюдить,
й серед гробниць, між тюрбе мальовничих,
ти запримітив колону Помпея,
що, наче розум потужний латинський,
крізь непроглядні віки майоріє.
Хай, о поете, надії Єгипту,
і його мрії живуть в твоїй книзі!
Знову Тифон розбудив гнів пустелі –
нині він дихає лютою злістю.
Мертвий Осіріс, одначе Анубіс,
гавкаючи, учепився Європі,
що утікала, за п*яти й скликає
звіроподібних богів на відомсту.
О престаріла Європо, сьогодні
слабкість тривожливу ти посилаєш
світові; глянь, як, на Схід повернувшись,
сфінкс променіє усмішкою гордо.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію