Кажанно ночі, іклом з люстра
прокусить сни і душу ссе.
Надушена ліхтарним дустом,
люстрацію доби пасе.

Не випасти б до ран, де ранки
закопують по риму вірш –
як пам`ятник вину зі склянки,
чи злущенню в повіках зір.

Налущено на ноти фузі.
Нанесена по комі роль,
де терц-мажорній дамі-музі
пасує стужений король.

Пасує все, що набігає.
Дощів зворушливе кубло
в коріннях яблуневих раю
осінній клекіт привело.

Час розповзатися по кронах
чекати Євиних спокус,
до ще одної миті скону,
до втрати жебоніння уст.

Аж раптом ніч відкажаніє
і люстром розтечеться тріск.
В душі до болю засиніє,
у цім небесному нутрі.

Усім "не я", де вірш сирий ще
й печі нема – як запекти,
майструю сходи на горище
на сьоме небо гіркоти.

Гортань проходжу – тнеться серце,
мов піднебіння – це вже дах
для терц-мажору і для терцій.
Тут серцю стримую удар.

Котитися йому по венах
лишаючи квапливий такт,
де в пристрасті, колись шаленій,
уста завчали слово "так".

Як їх розпутувати важко,
вони живі – бо в них є ти.
Мов закорковане у пляшку,
у морі ласк і самоти

твоє мовчання златоусте.
Гойдається, любов несе...
Кажанно ночі, іклом з люстра
прокусить сни і душу ссе.

13 Вересня 2010