Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.09
10:35
обіцяючи
жодного разу
не знаючи
що з того вийде
начебто стимул
чи виклик чи вибір тобі
що згадуєш ти
що сповідаєш
жодного разу
не знаючи
що з того вийде
начебто стимул
чи виклик чи вибір тобі
що згадуєш ти
що сповідаєш
2026.08.09
07:12
Золотіють соняхи від сонця,
Променями зніжені украй, -
Вздовж городу, ніби охоронці,
Бережуть багатий урожай.
Шелестять стривожено листками,
Бриликами крутячи довкруж, -
Повсякчасно пройняті страхами,
Горобці цвірінкають чимдуж.
Променями зніжені украй, -
Вздовж городу, ніби охоронці,
Бережуть багатий урожай.
Шелестять стривожено листками,
Бриликами крутячи довкруж, -
Повсякчасно пройняті страхами,
Горобці цвірінкають чимдуж.
2026.08.09
00:07
Перші кроки серед руїн
Посеред цього згарища, оточені щільним кільцем німецьких тілоохоронців Цезаря, з'явилися володарі доль. Юлій Цезар ішов першим. На ньому був похідний панцир, але поверх нього – пурпуровий плащ імператора. Його обличчя виглядало
2026.08.08
21:48
Серед річки — ну й дива! —
хата виросла нова.
Збудував її бобер
той, що сам собі і мер,
і земельний упорядник,
депутат, а чи «колядник»*…
Не чекав з бюджету гроші,
хата виросла нова.
Збудував її бобер
той, що сам собі і мер,
і земельний упорядник,
депутат, а чи «колядник»*…
Не чекав з бюджету гроші,
2026.08.08
20:10
Як на мене, він народився не в ту епоху. Було б це 17-18 століття, і ми б знали не Івана Сірка чи Костя Гордієнка, а Толю Григоренка. Так і бачу його на коні, з шаблюкою поперед таких, як і він сам, козарлюг. Щоправда, набагато грамотнішим , вільної хв
2026.08.08
19:31
на двох старих китах
і третьому
кочівнику-дельфіні
на спаленій зорі
загаданім бажанні
і порі осінній
тримається
моя земля
і третьому
кочівнику-дельфіні
на спаленій зорі
загаданім бажанні
і порі осінній
тримається
моя земля
2026.08.08
17:13
Не піду під щитом я "на ви",
Сеньйорит не ділитиму з кимось.
Не зносити мені голови –
І в амбіції більше не кинусь.
Перейшов до когорти дідів,
Дідусем величають онуки.
Тож куфайку стареньку надів,
Сеньйорит не ділитиму з кимось.
Не зносити мені голови –
І в амбіції більше не кинусь.
Перейшов до когорти дідів,
Дідусем величають онуки.
Тож куфайку стареньку надів,
2026.08.08
16:11
А бики не зарили сокири
в епопеї кориди за мир.
Проти миру
і пу зі сортиру,
і зеленої швалі кумир.
***
А ботаніки люльку курили
в епопеї кориди за мир.
Проти миру
і пу зі сортиру,
і зеленої швалі кумир.
***
А ботаніки люльку курили
2026.08.08
15:10
Весна барвиста, лагідно-казкова,
Лишала слід у кожному сонеті.
Зустрілися колись невипадково
На поетичнім сайті два поети.
Перегляд. Прочитання. Їх багато!
Я відповів. Та хто мене примусив?
Не всім життя спроможне дарувати
Лишала слід у кожному сонеті.
Зустрілися колись невипадково
На поетичнім сайті два поети.
Перегляд. Прочитання. Їх багато!
Я відповів. Та хто мене примусив?
Не всім життя спроможне дарувати
2026.08.08
13:44
Я ночую в пустельнім вокзалі,
Попідтинню самотньо іду.
У якій же далекій Валгаллі
Я притулок знайду, ніби дух?
Мене дощ так безжально періщить.
Я ночую у вогких церквах.
Мене істина б'є у обличчя,
Попідтинню самотньо іду.
У якій же далекій Валгаллі
Я притулок знайду, ніби дух?
Мене дощ так безжально періщить.
Я ночую у вогких церквах.
Мене істина б'є у обличчя,
2026.08.08
11:56
Задощило.
Заспівало.
Досить спеки! Літа мало!
Прохолода між краплинок.
Міжспекотний відпочинок.
По душі біжать доріжки.
Вздовж калюж стрибають ніжки.
Зустріч пальців і повітря.
Заспівало.
Досить спеки! Літа мало!
Прохолода між краплинок.
Міжспекотний відпочинок.
По душі біжать доріжки.
Вздовж калюж стрибають ніжки.
Зустріч пальців і повітря.
2026.08.08
11:56
коли розвиднюється
але хмарам тісно
і цей розклад
небесний цей ландшафт
гармоніює із душевним
надто звісним
із люстром де усі
шляхи навспак назад
але хмарам тісно
і цей розклад
небесний цей ландшафт
гармоніює із душевним
надто звісним
із люстром де усі
шляхи навспак назад
2026.08.08
09:52
P.S. Четвер – есей
0 Друзям. Песах. Смеркалось.
1 От і Четвер. З Петром приготували Пасху, запекли ягня, щоб Учитель спожив зі Своїми учнями.
2 Знайомий воду приніс*. В цей час і учні зайшли.
3 Накритий стіл в світлиці. З’явивсь Ісус і почали. Ще
2026.08.08
07:33
За хмарою хмара - і кожна мрячить
Набридливо і безкінечно, -
Похмурі хмарини укрили блакить
І вітер подув недоречно.
Оця надокучлива мжичка дрібна, -
Як мухи серпневі в кімнаті, -
Як пам'ятна змалечку пісня сумна
Про наші родинні утрати.
Набридливо і безкінечно, -
Похмурі хмарини укрили блакить
І вітер подув недоречно.
Оця надокучлива мжичка дрібна, -
Як мухи серпневі в кімнаті, -
Як пам'ятна змалечку пісня сумна
Про наші родинні утрати.
2026.08.08
04:44
постійна втома, не розумію
спав три, чи більше, діб
мене змолов хтось, поспіль розсіяв
не годний до трудів
наче хтось соки із мене вичавив
пить не у змозі я
голодним чуюся, у чім тут причина
їв же кінський біляш
спав три, чи більше, діб
мене змолов хтось, поспіль розсіяв
не годний до трудів
наче хтось соки із мене вичавив
пить не у змозі я
голодним чуюся, у чім тут причина
їв же кінський біляш
2026.08.07
21:51
А без тебе і небо несинє —
наче осінь дочасна спива
з неба синяву всмак по краплині.
Вигасає в осмуті трава.
Замовкають поволі цикади —
найказковіший супровід снів, —
а натомість нема кому грати.
Кожен вечір тепер онімів.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...наче осінь дочасна спива
з неба синяву всмак по краплині.
Вигасає в осмуті трава.
Замовкають поволі цикади —
найказковіший супровід снів, —
а натомість нема кому грати.
Кожен вечір тепер онімів.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.08.07
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
2026.07.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Оксана Забужко (1960) /
Вірші
Диптих 2008 року
Контекст : Офіційна сторінка О.Забужко
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Диптих 2008 року
І
Ти казав їх любити, Господи, -
це червоне світло, що б’є крізь повіки,
цю юрбу босхівських пик, що шпурляють у Тебе каміння,
вивергаючи з дна пересохлих на жужіль душ
найчорніші під небом прокльони:
«Роз-пни! Роз-пни!» - рветься рев із пітьми горлянок,
гоготить, як в метро, по підземнім тунелю віків
(стук “вагонзаків” по стиках рейок!) –
і відлунює з другого боку: «Зі∂ - хайль! Зі∂ - хайль!».
Засклені очі,
викинуті руки,
стиснуті кулаки.
Се люди Твоя, Господи.
Бачиш: вони не змінились:
амфітеатри Колізеїв,
стокмовиська бестіаріїв,
дух горілого людського м’яса на площах Мадріда –
це вони несуть оберемки хмизу на автодафе,
всапують хтивими ніздрями хруст єретицьких кісток
(кат опускає червоний каптур на обличчя,
слідчий спрямовує в вічі сліпучий прожектор лампи,
центуріон поправляє бляху на ремені…).
А це - мій народ, Господи:
видибає із “вагонзаків”, похитуючись на нетвердих ногах,
валиться долі, упившись першим ковтком свободи,
тремтячи підводиться, збивається в купи,
мутним зором обводить довкілля в пошуках пастуха –
інквізитора, кесаря, центуріона, -
того, хто скаже: «Прийдіть, вклоніться мені –
і визволитесь oд себе!», -
і вже наливаються, тверднуть м’язи,
випружуються руки, намацуючи каміння,
і засклівають очі, і радо гупає кров,
виносячи клекотом з тьми набряклих горлянок
той самий, правічний ритм
двотисячлітнього крику…
Се люди Твоя, Господи.
Пошли їм іще раз Сина свого.
Приходь, Господи:
вони готові.
II
8.08.2008
Історіє, суко,
ти знову хапаєш мене за горло,
ти знову витрушуєш з мене душу,
ти знов заганяєш мої думки
в чорний тунель нутряного крику:
«No passaran! Вони не пройдуть!» –
засипаючи решту овиду
сірим щебенем ранкових новин,
інтернет-курявою, як по бомбьожці,
знов закрашуєш світ у всього дві барви зі спектра:
офірною кров’ю – червоне,
і коричневе - брудом підлот…
І знов мене косять безсонні ночі,
як площу, по котрій проходить армія,
і знов я влізаю в танк,
простукую панцир, підрихтовую коліщатка,
підкручую слова петицій і апелів, щоб жодне не затнулось:
No passaran! Вони не пройдуть!..
Історіє, суко, будь ти проклята –
вони ж проходять, вони ж завжди проходять:
по трупах наших надій,
по золі згорілих ілюзій -
не так, то інак, не прямо, то боком, раком,
маневром, обходом захоплюють території
одну по одній, сунуть з розколин, щілин,
з увімкненого й вимкненого, з отворів і розеток,
обертаючи все на загладу, вкриту лузгою
зжованих життів
і схаркнутих вір…
Так чому ж я мушу
стояти на цім п’ятачкові - вузенькім окрайчику -
в повному бойовому виряді, з протигазом включно,
і волати, як оглашенна: «Вони не пройдуть!» -
невже лиш на те, щоб подати знак
(променем ліхтарика по безкрайній мапі)
що у цій-от точці – принаймні в цій, -
допоки її закрито
шістдесятьма каге мого живого тіла,
вони й справді -
не пройдуть?
Ти казав їх любити, Господи, -
це червоне світло, що б’є крізь повіки,
цю юрбу босхівських пик, що шпурляють у Тебе каміння,
вивергаючи з дна пересохлих на жужіль душ
найчорніші під небом прокльони:
«Роз-пни! Роз-пни!» - рветься рев із пітьми горлянок,
гоготить, як в метро, по підземнім тунелю віків
(стук “вагонзаків” по стиках рейок!) –
і відлунює з другого боку: «Зі∂ - хайль! Зі∂ - хайль!».
Засклені очі,
викинуті руки,
стиснуті кулаки.
Се люди Твоя, Господи.
Бачиш: вони не змінились:
амфітеатри Колізеїв,
стокмовиська бестіаріїв,
дух горілого людського м’яса на площах Мадріда –
це вони несуть оберемки хмизу на автодафе,
всапують хтивими ніздрями хруст єретицьких кісток
(кат опускає червоний каптур на обличчя,
слідчий спрямовує в вічі сліпучий прожектор лампи,
центуріон поправляє бляху на ремені…).
А це - мій народ, Господи:
видибає із “вагонзаків”, похитуючись на нетвердих ногах,
валиться долі, упившись першим ковтком свободи,
тремтячи підводиться, збивається в купи,
мутним зором обводить довкілля в пошуках пастуха –
інквізитора, кесаря, центуріона, -
того, хто скаже: «Прийдіть, вклоніться мені –
і визволитесь oд себе!», -
і вже наливаються, тверднуть м’язи,
випружуються руки, намацуючи каміння,
і засклівають очі, і радо гупає кров,
виносячи клекотом з тьми набряклих горлянок
той самий, правічний ритм
двотисячлітнього крику…
Се люди Твоя, Господи.
Пошли їм іще раз Сина свого.
Приходь, Господи:
вони готові.
II
8.08.2008
Історіє, суко,
ти знову хапаєш мене за горло,
ти знову витрушуєш з мене душу,
ти знов заганяєш мої думки
в чорний тунель нутряного крику:
«No passaran! Вони не пройдуть!» –
засипаючи решту овиду
сірим щебенем ранкових новин,
інтернет-курявою, як по бомбьожці,
знов закрашуєш світ у всього дві барви зі спектра:
офірною кров’ю – червоне,
і коричневе - брудом підлот…
І знов мене косять безсонні ночі,
як площу, по котрій проходить армія,
і знов я влізаю в танк,
простукую панцир, підрихтовую коліщатка,
підкручую слова петицій і апелів, щоб жодне не затнулось:
No passaran! Вони не пройдуть!..
Історіє, суко, будь ти проклята –
вони ж проходять, вони ж завжди проходять:
по трупах наших надій,
по золі згорілих ілюзій -
не так, то інак, не прямо, то боком, раком,
маневром, обходом захоплюють території
одну по одній, сунуть з розколин, щілин,
з увімкненого й вимкненого, з отворів і розеток,
обертаючи все на загладу, вкриту лузгою
зжованих життів
і схаркнутих вір…
Так чому ж я мушу
стояти на цім п’ятачкові - вузенькім окрайчику -
в повному бойовому виряді, з протигазом включно,
і волати, як оглашенна: «Вони не пройдуть!» -
невже лиш на те, щоб подати знак
(променем ліхтарика по безкрайній мапі)
що у цій-от точці – принаймні в цій, -
допоки її закрито
шістдесятьма каге мого живого тіла,
вони й справді -
не пройдуть?
* «З нових поезій»: у новому, доповненому виданні «Другої спроби»
Джерело публікації: "Друга спроба: Вибране" – 2-ге вид., виправл. і доп.
– К.: Факт, 2009. – 432 с.
Контекст : Офіційна сторінка О.Забужко
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
