Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
пародія « Незрівнянна, вернись!.. »
В.Неборак
поезія "Все залізло в кубельця, наїлось новин…"
збірка “Літаюча голова” та інші вірші”, Львів, 2005
"Все залізло в кубельця, наїлось новин
і поснуло. Лиш я на сторожі один.
Ні, таки не один — списа лагодить стиха
наді мною на стелі стара комариха.
Стерво знає: для нападу — ліпше пітьма.
І маневрами володіє стома,
щоб мене надурити, перетворити
на родовище крови, щойно відкрите.
Промовляю молитву подяки. Свічу
задуваю, лягаю, зітхаю, мовчу.
Із глибин світотвору, розгорнутих вгору,
чути рівне дзижчання небесного хору.
Я занурююся в гіпнотичні сади.
Я зриваю плоди, бачу зблиски слюди.
А в цей час комариха помпує крівцю,
бензобаки наповнює живою міццю.
Я для неї — плантація наркоти,
чи пивниця “Каґору”, чи м'ясо мети.
А вона — захмеліла упирка-коханка.
На світанку від неї — лиш цяточка-ранка.
Де поділась? Де травить добуту любов?
Незрівнянна, чи вернеться знов — пити кров?"
Пародія
Ми закрились обоє. Не треба новин.
Затулились горою покривал і перин.
До глибин світотвору гіпнотичних садів,
Трохи вниз, трохи вгору – заходився, як вмів.
Вічно щось заважає: то дзвенить “Київстар”,
То подушка злітає, то “дістане” комар.
Добре ти така вміла, серденько моє…
Трохи, правда, схмеліла, та “Кагор” іще є…
Я зриваю плоди, бачу зблиски слюди!
Не спіши, не втікай, а присунься сюди.
Щось незручно тобі? Заваджа бензобак?
Забираєшся геть? Щось напевне не “так”?
Незрівнянна, вернись! Гарантую любов.
Де поділась? Пішла? Сам залишуся знов.
Плани всі шкереберть . Задуваю свічу…
Що робити до ранку? .. Зітхаю. Мовчу.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)