Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.11.12
21:52
Перший сніг
розділяє життя
на "до" і "після".
Перший сніг бомбрдує
думки і слова.
Перший сніг розтанув,
як невидимий рукопис,
як зникомі письмена.
розділяє життя
на "до" і "після".
Перший сніг бомбрдує
думки і слова.
Перший сніг розтанув,
як невидимий рукопис,
як зникомі письмена.
2025.11.12
20:09
Ти без довгих прощань застрибнула в останній вагон,
Ти вже бачиш себе у світах на дорозі широкій.
А мені зостається хіба що порожній перон,
Де за спокоєм звичним чатує незвичний неспокій.
Ти вже бачиш себе у світах на дорозі широкій.
А мені зостається хіба що порожній перон,
Де за спокоєм звичним чатує незвичний неспокій.
2025.11.12
18:20
Все карр та карр - пісні старої тітоньки.
Коли садили верби ще діди,
Питалися у неї: птахо, звідки ти
Перенесла гніздо своє сюди?
І що облюбувала, чорнопера, тут?
Околиці затишшя чи сади?
Гукала дощ і випасала череду,
Коли садили верби ще діди,
Питалися у неї: птахо, звідки ти
Перенесла гніздо своє сюди?
І що облюбувала, чорнопера, тут?
Околиці затишшя чи сади?
Гукала дощ і випасала череду,
2025.11.12
10:31
Підійди сюди тихенько
Роздивись, не пожалкуєш
Тут і білі, і опеньки
Не спіши, ще поцілуєш…
Хтось садив, а ми збираєм
Ось би встрітить слід провидця
Ти диви, природа дбає
Берем ще і ще — згодиться
Роздивись, не пожалкуєш
Тут і білі, і опеньки
Не спіши, ще поцілуєш…
Хтось садив, а ми збираєм
Ось би встрітить слід провидця
Ти диви, природа дбає
Берем ще і ще — згодиться
2025.11.12
08:53
Пам'яті сестри
Людмили
Сил нема спинити,
Хоч я так хотів, -
Метушливі миті
Найкоротших днів.
Квапляться аж надто
Людмили
Сил нема спинити,
Хоч я так хотів, -
Метушливі миті
Найкоротших днів.
Квапляться аж надто
2025.11.11
23:09
Накуй зозуленько роки ті
де все цвіте у оксамиті,
де почуття несамовиті,
де Сонце гріє, ще в зеніті,
і сяє золотом в блакиті.
Щасливі люди тої миті,
бо наслідки гріха відмиті,
ех, відати б, що люди ми ті.
де все цвіте у оксамиті,
де почуття несамовиті,
де Сонце гріє, ще в зеніті,
і сяє золотом в блакиті.
Щасливі люди тої миті,
бо наслідки гріха відмиті,
ех, відати б, що люди ми ті.
2025.11.11
22:06
Осінь - час збирати каміння,
важке, мов голова Чингісхана.
Осінь - час підбивати підсумки,
але рахівницю
засипало листям.
Терези зламалися і заіржавіли.
Осінь - час збирати ідоли
на дикому зарослому полі.
важке, мов голова Чингісхана.
Осінь - час підбивати підсумки,
але рахівницю
засипало листям.
Терези зламалися і заіржавіли.
Осінь - час збирати ідоли
на дикому зарослому полі.
2025.11.11
19:39
Цей нестямний час
Видиш як округ тебе міняють маски
Цей нестямний час
І робиш те чому нема ще назви
Щодо любові твоєї
Хоч у негоду хоч би у розмай
Цей нестямний час 4x
Видиш як округ тебе міняють маски
Цей нестямний час
І робиш те чому нема ще назви
Щодо любові твоєї
Хоч у негоду хоч би у розмай
Цей нестямний час 4x
2025.11.11
19:33
Бабине літо пішло по-англійськи —
не набулися достатньо із ним.
Листя опале танком одаліски
губить красу в арабесках чудних.
Вже листопад скинув тоги багряні,
красень бульвар на очах облисів.
День статуеткою із порцеляни
брякнувся ниць. А ти дуже х
не набулися достатньо із ним.
Листя опале танком одаліски
губить красу в арабесках чудних.
Вже листопад скинув тоги багряні,
красень бульвар на очах облисів.
День статуеткою із порцеляни
брякнувся ниць. А ти дуже х
2025.11.11
18:09
Знов клята меланхолія крадеться,
Мене всього зміїно обпліта --
Немов на мури власної фортеці
Повзе гидка безбожна чорнота.
І без драбин залазить у шпарини,
Просочується в пори тіла скрізь.
Здається, що душа ось-ось порине
Мене всього зміїно обпліта --
Немов на мури власної фортеці
Повзе гидка безбожна чорнота.
І без драбин залазить у шпарини,
Просочується в пори тіла скрізь.
Здається, що душа ось-ось порине
2025.11.11
18:05
До вчительки питання має Таня:
- Скажіть, для чого в кенгуру кишеня?
Хитрує вчителька, їй трохи дивно:
- А врешті ти як думаєш, дитино?
Не знає, що сказати їй маленька:
- Якщо, напевно, буде небезпека,
Коли страшне щось може часом статись,-
В кише
- Скажіть, для чого в кенгуру кишеня?
Хитрує вчителька, їй трохи дивно:
- А врешті ти як думаєш, дитино?
Не знає, що сказати їй маленька:
- Якщо, напевно, буде небезпека,
Коли страшне щось може часом статись,-
В кише
2025.11.11
16:24
І пішов він розшукувать
Долі своєї початок,
Та забув, що треба робить це неспішно,
І стомивсь, і присів на узбіччі.
І тоді хтось прошептав парадоксальне:
«А що як пошукать кінець долі?»
Підвівся.
Став навшпиньки.
Долі своєї початок,
Та забув, що треба робить це неспішно,
І стомивсь, і присів на узбіччі.
І тоді хтось прошептав парадоксальне:
«А що як пошукать кінець долі?»
Підвівся.
Став навшпиньки.
2025.11.11
10:20
Сколобочився під ранок
Обстріл знову… страхи… жуть
По-звірячому, неждано
Хто б мичав, сучари суть…
То про братство, то про дружбу
То про вічную любов
Схаменися, сучо… нужбо
Без ніяких там умов…
Обстріл знову… страхи… жуть
По-звірячому, неждано
Хто б мичав, сучари суть…
То про братство, то про дружбу
То про вічную любов
Схаменися, сучо… нужбо
Без ніяких там умов…
2025.11.11
10:11
Жовтневі сонячні ванни
приймає, радіючи, листя.
Це осені притаманно,
якщо подивитись зблизька
в її золотаві очі,
у їх глибину бурштинну,
там скрите тепло пророчить
природньо назрілі зміни.
приймає, радіючи, листя.
Це осені притаманно,
якщо подивитись зблизька
в її золотаві очі,
у їх глибину бурштинну,
там скрите тепло пророчить
природньо назрілі зміни.
2025.11.11
10:04
Десь там, далеко, а не тут, в рову,
Шерхоче осінь жовтим падолистом.
Чи мертвий, а чи досі ще живу...
В житейських справах геть немає змісту.
Холодна тиша гірша за громи,
Ні лагоди, ні сну - липка тривога.
Лишилося півкроку до зими,
Шерхоче осінь жовтим падолистом.
Чи мертвий, а чи досі ще живу...
В житейських справах геть немає змісту.
Холодна тиша гірша за громи,
Ні лагоди, ні сну - липка тривога.
Лишилося півкроку до зими,
2025.11.11
06:57
Артур Курдіновський
Приходили в моє життя...
Не роззувались на порозі.
І брудом від свого взуття
Сліди лишали на підлозі.
А я ходив і витирав
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Приходили в моє життя...
Не роззувались на порозі.
І брудом від свого взуття
Сліди лишали на підлозі.
А я ходив і витирав
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.09.04
2025.08.19
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ганна Осадко (1978) /
Проза
леліточкою у косах
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
леліточкою у косах
...я насолоджуюся цим літом, ніби коштовним вином – неймовірно вишуканим і непристойно дорогим, по ковточку п'ю оксамитовий трунок, розтягуючи задоволення... І найбільше мене вабить у ньому незнане досі відчуття СВОБОДИ! Востаннє такою вільною і безголовою я була у молодшій школі, чеснеслово)) Звідти – і давно забута аксіома, що червень-липень-серпень – то довгі вакації, то щасливе нічогонероблення, в італійців, до речі, є такий термін, такий час доби навіть, що перекладається дослівно, як «щасливе нічогонероблення», забула, як воно в оригіналі, в Окси попитаюся. Так от, як виявилося, за натурою я «італьяно верре», тобто справдешня італійка, з їхнім вогнем у крові та очах, з їхнім «дав Бог день – дасть і все інше», щира сонцепоклонниця, що не заморочується «як» і «коли». Через тонку соломинку п'ю цей червень, плюнувши на роботу, не схотіла – і не пішла, і світ, до речі, не завалився, ніц тому світу не сталося, стоїть, як і стояв, вірніше, біжить шальоно – повз мене! А я – прямую туди, куди мені, а не світову цьому звар'ятованому треба...
Ти знаєш, (ти – знаєш!), яка це насолода – йти неспоспіхом містом сонячним, так, наче ти – туристка на цих теренах (ба більше – туристка у цьому житті!) – посміхатися людям незнайомим, розмовляти з собаками безхатніми, цілувати пелюстя шипшини щасливої.... І знати – напевно знати, як отченаш! – що попереду навіть не все літо, а все життя!!! І чи не вперше за свої тридцять_три_уже відчувати себе творцем свого кожного дня, таким собі вільним художником – і що намалюю, те і збудеться, серденько!
А ще, а ще – я таки вчуся нарешті не_думати. Ніколи мені цього не вдавалося, думки у головій моїй – рисаками замиленими гнали і гнали (зазвичай – по колу), і нікуди було подітися... А повчора, в селі, на горі суничній – думки лишилися унизу, розімліли від спеки – та не схотіли дертися догори... І залишилася я – нібито справдешня баба кам'яна віковічна! – на самій маківці – поміж трав і комах невтомних... І земля була тепла-тепла, майже гаряча, і чебреці пахли несамовито – і бджоли аж мліли від їхніх дотиків! І суниці були – крапельками солодкими – гріх брати руками, тільки – ротом! І мурахи були допитливими – простували моїми ногами засмаглими, як арґонавти – морем... І золоте руно грудей вабило їх та сліпило...
А ромашки! Легковірні ромашки!!! Учиш-учиш їх ціле життя – і нема з ким у люди вийти!!! «Любить – не любить» – пелюстя наліво-направо розкидають – а як не любить – то плачуть потім голесенькі, з самою лише жовтою_аж_зеленою голівкою голомозою...А нащо, для чого, пощо, дуреписька, допитувалися? І треба вам було того знання_а_чи_вироку?!... Мовчать знічені, очиськами довірливими блимають...
....Висока, як сонце, сунична гора любові...
Вчаєний, як Слово, метелик щастя поміж грудей...
Безконечне, як у дитинстві, лі-лі-то – леліточкою у косах...
Ти знаєш, (ти – знаєш!), яка це насолода – йти неспоспіхом містом сонячним, так, наче ти – туристка на цих теренах (ба більше – туристка у цьому житті!) – посміхатися людям незнайомим, розмовляти з собаками безхатніми, цілувати пелюстя шипшини щасливої.... І знати – напевно знати, як отченаш! – що попереду навіть не все літо, а все життя!!! І чи не вперше за свої тридцять_три_уже відчувати себе творцем свого кожного дня, таким собі вільним художником – і що намалюю, те і збудеться, серденько!
А ще, а ще – я таки вчуся нарешті не_думати. Ніколи мені цього не вдавалося, думки у головій моїй – рисаками замиленими гнали і гнали (зазвичай – по колу), і нікуди було подітися... А повчора, в селі, на горі суничній – думки лишилися унизу, розімліли від спеки – та не схотіли дертися догори... І залишилася я – нібито справдешня баба кам'яна віковічна! – на самій маківці – поміж трав і комах невтомних... І земля була тепла-тепла, майже гаряча, і чебреці пахли несамовито – і бджоли аж мліли від їхніх дотиків! І суниці були – крапельками солодкими – гріх брати руками, тільки – ротом! І мурахи були допитливими – простували моїми ногами засмаглими, як арґонавти – морем... І золоте руно грудей вабило їх та сліпило...
А ромашки! Легковірні ромашки!!! Учиш-учиш їх ціле життя – і нема з ким у люди вийти!!! «Любить – не любить» – пелюстя наліво-направо розкидають – а як не любить – то плачуть потім голесенькі, з самою лише жовтою_аж_зеленою голівкою голомозою...А нащо, для чого, пощо, дуреписька, допитувалися? І треба вам було того знання_а_чи_вироку?!... Мовчать знічені, очиськами довірливими блимають...
....Висока, як сонце, сунична гора любові...
Вчаєний, як Слово, метелик щастя поміж грудей...
Безконечне, як у дитинстві, лі-лі-то – леліточкою у косах...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
