Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.28
16:43
Місто пахло стерильністю та озоном. У 2045 році ніхто не будував хмарочосів — вони були надто агресивними. Будівлі зберігали свої величезні розміри, однак втратили шпилі та будь-які гострі кути. Архітектуру тепер створювали алгоритми «Комфорт-Плюс», що м’
2025.12.28
15:43
Сьогодня Ніч, Сьогодня Ніч
Брюс Бері був робочий кент
Він обслуговував еконолайн-вен
Жевріло у його очах
Хоча не мав на руках він вен
Вже уночі
як усі йшли додому
Брюс Бері був робочий кент
Він обслуговував еконолайн-вен
Жевріло у його очах
Хоча не мав на руках він вен
Вже уночі
як усі йшли додому
2025.12.28
14:22
– Здоров будь нам, пане Чалий!
Чим ти опечаливсь?
Маєш хату – палац справжній,
Дружину нівроку.
Вже й на батька-запорожця
Дивишся звисока.
Може, тобі, любий Саво,
Не стачає слави?
Чим ти опечаливсь?
Маєш хату – палац справжній,
Дружину нівроку.
Вже й на батька-запорожця
Дивишся звисока.
Може, тобі, любий Саво,
Не стачає слави?
2025.12.28
13:20
Приїхала відпочити бабуся на море.
Привезла свого онука – йому п’ять вже скоро.
Гуляють вони по березі. Хвилі набігають
Та сліди на піску їхні позаду змивають.
Сонце добре припікає. А чайки над ними
Носяться, ледь не чіпляють крилами своїми.
- Що це
Привезла свого онука – йому п’ять вже скоро.
Гуляють вони по березі. Хвилі набігають
Та сліди на піску їхні позаду змивають.
Сонце добре припікає. А чайки над ними
Носяться, ледь не чіпляють крилами своїми.
- Що це
2025.12.28
13:09
Життя таке як воно є:
Щоб не робив — йому не вгодиш.
І як цвіте, і як гниє —
І те і се в собі хорониш…
Без сліз й без радощів — ніяк.
Без злости трішки сирувате…
З своїм відтіночком на смак
На певний час з небес узяте.
Щоб не робив — йому не вгодиш.
І як цвіте, і як гниє —
І те і се в собі хорониш…
Без сліз й без радощів — ніяк.
Без злости трішки сирувате…
З своїм відтіночком на смак
На певний час з небес узяте.
2025.12.28
12:27
Стукотять важкі нудні колеса
Споважнілих, мудрих поїїздів.
І шматують серце, ніби леза,
Меседжи майбутніх холодів.
Подорож для того і потрібна,
Щоб збагнути спалахом сльози
Те, що відкривається на ринзі,
Споважнілих, мудрих поїїздів.
І шматують серце, ніби леза,
Меседжи майбутніх холодів.
Подорож для того і потрібна,
Щоб збагнути спалахом сльози
Те, що відкривається на ринзі,
2025.12.28
12:16
Де твій, поете, 31-ший,
В якому кращому з світів?
Ти на Землі свій шлях завершив,
Життя коротке поготів.
Твої вірші. Вони -чудові!
Тебе давно пережили.
Але серця хвилюють знову,
Звучать, мов музика, коли,
В якому кращому з світів?
Ти на Землі свій шлях завершив,
Життя коротке поготів.
Твої вірші. Вони -чудові!
Тебе давно пережили.
Але серця хвилюють знову,
Звучать, мов музика, коли,
2025.12.28
12:13
Жовті кудли безлисті на сірому - ніби осінні,
Чорне плесо колотять, розводячи синім палітру.
Оживає замулене дно - вигинаються тіні
Половини верби, що із вечора зламана вітром.
Бік лускатий сріблиться, ховається поміж торочок.
Поселенець місцевий
Чорне плесо колотять, розводячи синім палітру.
Оживає замулене дно - вигинаються тіні
Половини верби, що із вечора зламана вітром.
Бік лускатий сріблиться, ховається поміж торочок.
Поселенець місцевий
2025.12.28
11:06
Зубаті красуні озера забуття
Дарують квіти латаття
Бородатому рибалці людських душ.
Зубаті красуні світу води
Вдягнені в хутра весталок
Шукають жовту троянду
(А вона не цвіте).
Бо птах кольору ночі
Дарують квіти латаття
Бородатому рибалці людських душ.
Зубаті красуні світу води
Вдягнені в хутра весталок
Шукають жовту троянду
(А вона не цвіте).
Бо птах кольору ночі
2025.12.27
14:02
Розмовляють гаслами й кліше
Спостерігачі та словороби.
Все для них однакової проби -
Куряче яйце чи Фаберже.
"Вір!", "Радій!", "Кохай!", "Кохай кохання!" -
Розмовляють гаслами й кліше.
Тільки їхня фраза: "Та невже?" -
Спостерігачі та словороби.
Все для них однакової проби -
Куряче яйце чи Фаберже.
"Вір!", "Радій!", "Кохай!", "Кохай кохання!" -
Розмовляють гаслами й кліше.
Тільки їхня фраза: "Та невже?" -
2025.12.27
12:49
Страх нагадує кригу,
усепоглинаючу і всевладну.
Страх схожий
на безмежне царство зими.
Страх опутує людину
своїм павутинням,
нейронами непевності
та нейтронами зникомості.
усепоглинаючу і всевладну.
Страх схожий
на безмежне царство зими.
Страх опутує людину
своїм павутинням,
нейронами непевності
та нейтронами зникомості.
2025.12.27
02:11
Боже, припини війну!
Знищи зброю на планеті!!!
Поклади її в труну
і сховай від злої смерті!
Хай настане врешті-решт
мир і спокій первозданний,
бо на кладовищі хрест
Знищи зброю на планеті!!!
Поклади її в труну
і сховай від злої смерті!
Хай настане врешті-решт
мир і спокій первозданний,
бо на кладовищі хрест
2025.12.26
22:33
Стільки народ мій мудрості втілив у приказки й прислів’я, що в дурнях залишатися якось уже й незручно. Ну, от хоча б: «Дозволь собаці лапу покласти на стіл,то він увесь захоче видертись». Або ж: «Зашморгом цей дивиться», «Добре говорить, а зле робить».
2025.12.26
22:25
Хоч родом з бувшого сторіччя,
хоч в розквіті в краю зима,
цілує вітерець обличчя
і ніжно-ніжно обійма.
Струна звучить в душі сердечно,
на подих вплинула сльоза,
тремтить в руці рука безпечна,
хоч в розквіті в краю зима,
цілує вітерець обличчя
і ніжно-ніжно обійма.
Струна звучить в душі сердечно,
на подих вплинула сльоза,
тремтить в руці рука безпечна,
2025.12.26
17:24
Сніжить, світлішає у сірім світі.
Сніжинки витанцьовують у лад.
У дирижера- грудня певний такт.
Білішає примерзле з ночі віття.
Оновлення землі з старим графітом,
Бо справжній сніг, неначе чистий клад.
Сніжить, світлішає у сірім світі.
Сніжинки витанцьовують у лад.
У дирижера- грудня певний такт.
Білішає примерзле з ночі віття.
Оновлення землі з старим графітом,
Бо справжній сніг, неначе чистий клад.
Сніжить, світлішає у сірім світі.
2025.12.26
15:11
З віконня ковзнувши, стрибайте собі
Промінчики Місяця, ви є часткою снива
в якому (іще інший хтось-то, як ти)
й усміхнене сяєво киває згори
Стрибайте, промінчики, я знаю, я чув
ніби сходи небесні до пекла утечуть
і наша гординя – знамення падінь
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Промінчики Місяця, ви є часткою снива
в якому (іще інший хтось-то, як ти)
й усміхнене сяєво киває згори
Стрибайте, промінчики, я знаю, я чув
ніби сходи небесні до пекла утечуть
і наша гординя – знамення падінь
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ганна Осадко (1978) /
Проза
леліточкою у косах
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
леліточкою у косах
...я насолоджуюся цим літом, ніби коштовним вином – неймовірно вишуканим і непристойно дорогим, по ковточку п'ю оксамитовий трунок, розтягуючи задоволення... І найбільше мене вабить у ньому незнане досі відчуття СВОБОДИ! Востаннє такою вільною і безголовою я була у молодшій школі, чеснеслово)) Звідти – і давно забута аксіома, що червень-липень-серпень – то довгі вакації, то щасливе нічогонероблення, в італійців, до речі, є такий термін, такий час доби навіть, що перекладається дослівно, як «щасливе нічогонероблення», забула, як воно в оригіналі, в Окси попитаюся. Так от, як виявилося, за натурою я «італьяно верре», тобто справдешня італійка, з їхнім вогнем у крові та очах, з їхнім «дав Бог день – дасть і все інше», щира сонцепоклонниця, що не заморочується «як» і «коли». Через тонку соломинку п'ю цей червень, плюнувши на роботу, не схотіла – і не пішла, і світ, до речі, не завалився, ніц тому світу не сталося, стоїть, як і стояв, вірніше, біжить шальоно – повз мене! А я – прямую туди, куди мені, а не світову цьому звар'ятованому треба...
Ти знаєш, (ти – знаєш!), яка це насолода – йти неспоспіхом містом сонячним, так, наче ти – туристка на цих теренах (ба більше – туристка у цьому житті!) – посміхатися людям незнайомим, розмовляти з собаками безхатніми, цілувати пелюстя шипшини щасливої.... І знати – напевно знати, як отченаш! – що попереду навіть не все літо, а все життя!!! І чи не вперше за свої тридцять_три_уже відчувати себе творцем свого кожного дня, таким собі вільним художником – і що намалюю, те і збудеться, серденько!
А ще, а ще – я таки вчуся нарешті не_думати. Ніколи мені цього не вдавалося, думки у головій моїй – рисаками замиленими гнали і гнали (зазвичай – по колу), і нікуди було подітися... А повчора, в селі, на горі суничній – думки лишилися унизу, розімліли від спеки – та не схотіли дертися догори... І залишилася я – нібито справдешня баба кам'яна віковічна! – на самій маківці – поміж трав і комах невтомних... І земля була тепла-тепла, майже гаряча, і чебреці пахли несамовито – і бджоли аж мліли від їхніх дотиків! І суниці були – крапельками солодкими – гріх брати руками, тільки – ротом! І мурахи були допитливими – простували моїми ногами засмаглими, як арґонавти – морем... І золоте руно грудей вабило їх та сліпило...
А ромашки! Легковірні ромашки!!! Учиш-учиш їх ціле життя – і нема з ким у люди вийти!!! «Любить – не любить» – пелюстя наліво-направо розкидають – а як не любить – то плачуть потім голесенькі, з самою лише жовтою_аж_зеленою голівкою голомозою...А нащо, для чого, пощо, дуреписька, допитувалися? І треба вам було того знання_а_чи_вироку?!... Мовчать знічені, очиськами довірливими блимають...
....Висока, як сонце, сунична гора любові...
Вчаєний, як Слово, метелик щастя поміж грудей...
Безконечне, як у дитинстві, лі-лі-то – леліточкою у косах...
Ти знаєш, (ти – знаєш!), яка це насолода – йти неспоспіхом містом сонячним, так, наче ти – туристка на цих теренах (ба більше – туристка у цьому житті!) – посміхатися людям незнайомим, розмовляти з собаками безхатніми, цілувати пелюстя шипшини щасливої.... І знати – напевно знати, як отченаш! – що попереду навіть не все літо, а все життя!!! І чи не вперше за свої тридцять_три_уже відчувати себе творцем свого кожного дня, таким собі вільним художником – і що намалюю, те і збудеться, серденько!
А ще, а ще – я таки вчуся нарешті не_думати. Ніколи мені цього не вдавалося, думки у головій моїй – рисаками замиленими гнали і гнали (зазвичай – по колу), і нікуди було подітися... А повчора, в селі, на горі суничній – думки лишилися унизу, розімліли від спеки – та не схотіли дертися догори... І залишилася я – нібито справдешня баба кам'яна віковічна! – на самій маківці – поміж трав і комах невтомних... І земля була тепла-тепла, майже гаряча, і чебреці пахли несамовито – і бджоли аж мліли від їхніх дотиків! І суниці були – крапельками солодкими – гріх брати руками, тільки – ротом! І мурахи були допитливими – простували моїми ногами засмаглими, як арґонавти – морем... І золоте руно грудей вабило їх та сліпило...
А ромашки! Легковірні ромашки!!! Учиш-учиш їх ціле життя – і нема з ким у люди вийти!!! «Любить – не любить» – пелюстя наліво-направо розкидають – а як не любить – то плачуть потім голесенькі, з самою лише жовтою_аж_зеленою голівкою голомозою...А нащо, для чого, пощо, дуреписька, допитувалися? І треба вам було того знання_а_чи_вироку?!... Мовчать знічені, очиськами довірливими блимають...
....Висока, як сонце, сунична гора любові...
Вчаєний, як Слово, метелик щастя поміж грудей...
Безконечне, як у дитинстві, лі-лі-то – леліточкою у косах...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
