Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.25
12:37
Війна дає шалені бариші
олігархії будь-якого краю,
де правду і свободу убивають,
а телеботи інтермережі,
буває, що від щирої душі
дияволу во плоті помагають.
Система влади має реноме
лукавого пройдисвіта і чорта.
олігархії будь-якого краю,
де правду і свободу убивають,
а телеботи інтермережі,
буває, що від щирої душі
дияволу во плоті помагають.
Система влади має реноме
лукавого пройдисвіта і чорта.
2026.09.25
07:54
VIІ. « РИМ ПОЧЕКАЄ! »
Кімната молодого Плінія була завалена сувоями. Тут були вірші Вергілія, праці істориків і його власні начерки. Юнак гарячково пакував речі в шкіряну сумку.
Завтра вранці в порту на нього чекав корабель до Остії. Пліній
2026.09.25
07:16
До сонця усміхається земля,
Діждавшись врешті просвіту в тумані, -
Вже росами вмиваються поля
І обсихають в теплому сіянні.
Усе навколо скинуло свій жаль,
Розвіялися сумніви й тривоги, -
Душа світліє, як прозора даль,
І стелиться життя нова дорога.
Діждавшись врешті просвіту в тумані, -
Вже росами вмиваються поля
І обсихають в теплому сіянні.
Усе навколо скинуло свій жаль,
Розвіялися сумніви й тривоги, -
Душа світліє, як прозора даль,
І стелиться життя нова дорога.
2026.09.24
23:59
Лунатик на траві, дивись
Лунатик на траві, дивись
Згадавши як сміявся й грав колись
Інші диваки за ним велись
Лунатик у передпокої
Лунатики в передпокої
В газеті їх обличчя звернуті додолу
Лунатик на траві, дивись
Згадавши як сміявся й грав колись
Інші диваки за ним велись
Лунатик у передпокої
Лунатики в передпокої
В газеті їх обличчя звернуті додолу
2026.09.24
23:03
обережно акуратно
непоспішно
оминаючи закинуті кути
де чаїться бозна-що
пантрує нищить
залишає непривабливі
сліди
вийшовши нарешті
непоспішно
оминаючи закинуті кути
де чаїться бозна-що
пантрує нищить
залишає непривабливі
сліди
вийшовши нарешті
2026.09.24
22:13
Ще краплі літа в осені барвистій
перлинами роси у падолисті,
та вже схиляють голови жоржини;
лоскоче оболок* вологий жовтень,
свавільний вітер бешкетує вкотре
прозорим привидом у журавлині.
Каштанів їжачки вп'ялися в землю,
перлинами роси у падолисті,
та вже схиляють голови жоржини;
лоскоче оболок* вологий жовтень,
свавільний вітер бешкетує вкотре
прозорим привидом у журавлині.
Каштанів їжачки вп'ялися в землю,
2026.09.24
20:58
Грались в піжмурки із сонцем,
якось, огірки.
Ув огудині сховались добре під листки.
Сонце тикається в листя:
як би зазирнуть?
Жодної нема шпарини ані там, ні тут.
якось, огірки.
Ув огудині сховались добре під листки.
Сонце тикається в листя:
як би зазирнуть?
Жодної нема шпарини ані там, ні тут.
2026.09.24
18:34
Підлога бажає зігрітись,
Юрба із бандурами зліва
Несе непорочне угору.
Фіналу не буде — диво.
Диво з червоної глини,
Мета його нам невідома.
Шерех ще чути з обійстя
Юрба із бандурами зліва
Несе непорочне угору.
Фіналу не буде — диво.
Диво з червоної глини,
Мета його нам невідома.
Шерех ще чути з обійстя
2026.09.24
17:13
Жили чоловік і жінка на хуторі. Звісно
Двом на хуторі отому їм було не тісно.
Бо ж ніхто до них не їздив, щоб погостювати.
А вони гостей любили у себе приймати.
Щоб самим у гості з’їздить – того не любили.
Тож на хуторі своєму у нудьзі сиділи.
Якось
Двом на хуторі отому їм було не тісно.
Бо ж ніхто до них не їздив, щоб погостювати.
А вони гостей любили у себе приймати.
Щоб самим у гості з’їздить – того не любили.
Тож на хуторі своєму у нудьзі сиділи.
Якось
2026.09.24
16:43
Так схожий на старовинні,
Я замок повітряний звів.
В ясній мальовничій місцині,
Із хитросплетінням ходів.
Заходимо вдвох у замок. –
Тут гарно, лише придивись:
І стіни – дзеркальний спалах.
Я замок повітряний звів.
В ясній мальовничій місцині,
Із хитросплетінням ходів.
Заходимо вдвох у замок. –
Тут гарно, лише придивись:
І стіни – дзеркальний спалах.
2026.09.24
14:26
Колись доводиться прощатись
Із домом, книгами, людьми.
Не дочекаєшся пощади,
Хоч упади на дот грудьми.
Колись приходить час останній
І вирішальна дивна мить.
Всі непромовлені питання
Не можна в серці утопить.
Із домом, книгами, людьми.
Не дочекаєшся пощади,
Хоч упади на дот грудьми.
Колись приходить час останній
І вирішальна дивна мить.
Всі непромовлені питання
Не можна в серці утопить.
2026.09.24
06:15
Предківські дороги нам дарують крила
І тримає міцно пращурів земля, -
Без того коріння, що дає всім сили,
Не злетить у небо молоде орля.
Пам'ятають стіни дорогої хати
Предків кожне слово, кроки і пісні,
Що з дитинства учать правду захищати
Від як
І тримає міцно пращурів земля, -
Без того коріння, що дає всім сили,
Не злетить у небо молоде орля.
Пам'ятають стіни дорогої хати
Предків кожне слово, кроки і пісні,
Що з дитинства учать правду захищати
Від як
2026.09.24
05:29
VІ. ТЯГАР СИНІВСЬКОГО ОБОВ'ЯЗКУ
У задимленій майстерні коваля Квінта ранок почався з важкої розмови. За довгим дерев'яним столом сиділи двоє братів. Квінт, широкоплечий, із мозолястими від молота руками, та Марцелл – стрункий, загартований у боях ле
2026.09.24
00:00
вітер тихий і вітер злобний
понеділок а там четвер
чоловік зріс пішов із дому
зневірявся як міг помер
не того що хотів скандалу
чи хворів а чи впав у маразм
цих випадків буває чимало
а того що відбув свій час
понеділок а там четвер
чоловік зріс пішов із дому
зневірявся як міг помер
не того що хотів скандалу
чи хворів а чи впав у маразм
цих випадків буває чимало
а того що відбув свій час
2026.09.23
20:02
Перетоплений шлях у майбутнє, на гору жадану,
Перетоплений сміх, перетоплені плоть і кістки,
Перетоплений голос, далекий, тендітний, коханий,
І не можемо ми спорудити крізь вічність мости.
Перетоплені сили, наснага, надія і гордість,
Перетоплені зд
Перетоплений сміх, перетоплені плоть і кістки,
Перетоплений голос, далекий, тендітний, коханий,
І не можемо ми спорудити крізь вічність мости.
Перетоплені сили, наснага, надія і гордість,
Перетоплені зд
2026.09.23
19:32
14. Во ім’я Життя Вишнього, слава Світлу горньому!
Шум-Кушта предстоїть, і возвіщає, і поучає. Шум бар Ну, Шум-Кушта, предстоїть і глаголе покірно перед Господом, прорікаючи:
– Минувся час мій, і належить мені відійти. Та не відаю, хто суп
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ганна Осадко (1978) /
Проза
леліточкою у косах
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
леліточкою у косах
...я насолоджуюся цим літом, ніби коштовним вином – неймовірно вишуканим і непристойно дорогим, по ковточку п'ю оксамитовий трунок, розтягуючи задоволення... І найбільше мене вабить у ньому незнане досі відчуття СВОБОДИ! Востаннє такою вільною і безголовою я була у молодшій школі, чеснеслово)) Звідти – і давно забута аксіома, що червень-липень-серпень – то довгі вакації, то щасливе нічогонероблення, в італійців, до речі, є такий термін, такий час доби навіть, що перекладається дослівно, як «щасливе нічогонероблення», забула, як воно в оригіналі, в Окси попитаюся. Так от, як виявилося, за натурою я «італьяно верре», тобто справдешня італійка, з їхнім вогнем у крові та очах, з їхнім «дав Бог день – дасть і все інше», щира сонцепоклонниця, що не заморочується «як» і «коли». Через тонку соломинку п'ю цей червень, плюнувши на роботу, не схотіла – і не пішла, і світ, до речі, не завалився, ніц тому світу не сталося, стоїть, як і стояв, вірніше, біжить шальоно – повз мене! А я – прямую туди, куди мені, а не світову цьому звар'ятованому треба...
Ти знаєш, (ти – знаєш!), яка це насолода – йти неспоспіхом містом сонячним, так, наче ти – туристка на цих теренах (ба більше – туристка у цьому житті!) – посміхатися людям незнайомим, розмовляти з собаками безхатніми, цілувати пелюстя шипшини щасливої.... І знати – напевно знати, як отченаш! – що попереду навіть не все літо, а все життя!!! І чи не вперше за свої тридцять_три_уже відчувати себе творцем свого кожного дня, таким собі вільним художником – і що намалюю, те і збудеться, серденько!
А ще, а ще – я таки вчуся нарешті не_думати. Ніколи мені цього не вдавалося, думки у головій моїй – рисаками замиленими гнали і гнали (зазвичай – по колу), і нікуди було подітися... А повчора, в селі, на горі суничній – думки лишилися унизу, розімліли від спеки – та не схотіли дертися догори... І залишилася я – нібито справдешня баба кам'яна віковічна! – на самій маківці – поміж трав і комах невтомних... І земля була тепла-тепла, майже гаряча, і чебреці пахли несамовито – і бджоли аж мліли від їхніх дотиків! І суниці були – крапельками солодкими – гріх брати руками, тільки – ротом! І мурахи були допитливими – простували моїми ногами засмаглими, як арґонавти – морем... І золоте руно грудей вабило їх та сліпило...
А ромашки! Легковірні ромашки!!! Учиш-учиш їх ціле життя – і нема з ким у люди вийти!!! «Любить – не любить» – пелюстя наліво-направо розкидають – а як не любить – то плачуть потім голесенькі, з самою лише жовтою_аж_зеленою голівкою голомозою...А нащо, для чого, пощо, дуреписька, допитувалися? І треба вам було того знання_а_чи_вироку?!... Мовчать знічені, очиськами довірливими блимають...
....Висока, як сонце, сунична гора любові...
Вчаєний, як Слово, метелик щастя поміж грудей...
Безконечне, як у дитинстві, лі-лі-то – леліточкою у косах...
Ти знаєш, (ти – знаєш!), яка це насолода – йти неспоспіхом містом сонячним, так, наче ти – туристка на цих теренах (ба більше – туристка у цьому житті!) – посміхатися людям незнайомим, розмовляти з собаками безхатніми, цілувати пелюстя шипшини щасливої.... І знати – напевно знати, як отченаш! – що попереду навіть не все літо, а все життя!!! І чи не вперше за свої тридцять_три_уже відчувати себе творцем свого кожного дня, таким собі вільним художником – і що намалюю, те і збудеться, серденько!
А ще, а ще – я таки вчуся нарешті не_думати. Ніколи мені цього не вдавалося, думки у головій моїй – рисаками замиленими гнали і гнали (зазвичай – по колу), і нікуди було подітися... А повчора, в селі, на горі суничній – думки лишилися унизу, розімліли від спеки – та не схотіли дертися догори... І залишилася я – нібито справдешня баба кам'яна віковічна! – на самій маківці – поміж трав і комах невтомних... І земля була тепла-тепла, майже гаряча, і чебреці пахли несамовито – і бджоли аж мліли від їхніх дотиків! І суниці були – крапельками солодкими – гріх брати руками, тільки – ротом! І мурахи були допитливими – простували моїми ногами засмаглими, як арґонавти – морем... І золоте руно грудей вабило їх та сліпило...
А ромашки! Легковірні ромашки!!! Учиш-учиш їх ціле життя – і нема з ким у люди вийти!!! «Любить – не любить» – пелюстя наліво-направо розкидають – а як не любить – то плачуть потім голесенькі, з самою лише жовтою_аж_зеленою голівкою голомозою...А нащо, для чого, пощо, дуреписька, допитувалися? І треба вам було того знання_а_чи_вироку?!... Мовчать знічені, очиськами довірливими блимають...
....Висока, як сонце, сунична гора любові...
Вчаєний, як Слово, метелик щастя поміж грудей...
Безконечне, як у дитинстві, лі-лі-то – леліточкою у косах...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
