Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.09
10:35
обіцяючи
жодного разу
не знаючи
що з того вийде
начебто стимул
чи виклик чи вибір тобі
що згадуєш ти
що сповідаєш
жодного разу
не знаючи
що з того вийде
начебто стимул
чи виклик чи вибір тобі
що згадуєш ти
що сповідаєш
2026.08.09
07:12
Золотіють соняхи від сонця,
Променями зніжені украй, -
Вздовж городу, ніби охоронці,
Бережуть багатий урожай.
Шелестять стривожено листками,
Бриликами крутячи довкруж, -
Повсякчасно пройняті страхами,
Горобці цвірінкають чимдуж.
Променями зніжені украй, -
Вздовж городу, ніби охоронці,
Бережуть багатий урожай.
Шелестять стривожено листками,
Бриликами крутячи довкруж, -
Повсякчасно пройняті страхами,
Горобці цвірінкають чимдуж.
2026.08.09
00:07
Перші кроки серед руїн
Посеред цього згарища, оточені щільним кільцем німецьких тілоохоронців Цезаря, з'явилися володарі доль. Юлій Цезар ішов першим. На ньому був похідний панцир, але поверх нього – пурпуровий плащ імператора. Його обличчя виглядало
2026.08.08
21:48
Серед річки — ну й дива! —
хата виросла нова.
Збудував її бобер
той, що сам собі і мер,
і земельний упорядник,
депутат, а чи «колядник»*…
Не чекав з бюджету гроші,
хата виросла нова.
Збудував її бобер
той, що сам собі і мер,
і земельний упорядник,
депутат, а чи «колядник»*…
Не чекав з бюджету гроші,
2026.08.08
20:10
Як на мене, він народився не в ту епоху. Було б це 17-18 століття, і ми б знали не Івана Сірка чи Костя Гордієнка, а Толю Григоренка. Так і бачу його на коні, з шаблюкою поперед таких, як і він сам, козарлюг. Щоправда, набагато грамотнішим , вільної хв
2026.08.08
19:31
на двох старих китах
і третьому
кочівнику-дельфіні
на спаленій зорі
загаданім бажанні
і порі осінній
тримається
моя земля
і третьому
кочівнику-дельфіні
на спаленій зорі
загаданім бажанні
і порі осінній
тримається
моя земля
2026.08.08
17:13
Не піду під щитом я "на ви",
Сеньйорит не ділитиму з кимось.
Не зносити мені голови –
І в амбіції більше не кинусь.
Перейшов до когорти дідів,
Дідусем величають онуки.
Тож куфайку стареньку надів,
Сеньйорит не ділитиму з кимось.
Не зносити мені голови –
І в амбіції більше не кинусь.
Перейшов до когорти дідів,
Дідусем величають онуки.
Тож куфайку стареньку надів,
2026.08.08
16:11
А бики не зарили сокири
в епопеї кориди за мир.
Проти миру
і пу зі сортиру,
і зеленої швалі кумир.
***
А ботаніки люльку курили
в епопеї кориди за мир.
Проти миру
і пу зі сортиру,
і зеленої швалі кумир.
***
А ботаніки люльку курили
2026.08.08
15:10
Весна барвиста, лагідно-казкова,
Лишала слід у кожному сонеті.
Зустрілися колись невипадково
На поетичнім сайті два поети.
Перегляд. Прочитання. Їх багато!
Я відповів. Та хто мене примусив?
Не всім життя спроможне дарувати
Лишала слід у кожному сонеті.
Зустрілися колись невипадково
На поетичнім сайті два поети.
Перегляд. Прочитання. Їх багато!
Я відповів. Та хто мене примусив?
Не всім життя спроможне дарувати
2026.08.08
13:44
Я ночую в пустельнім вокзалі,
Попідтинню самотньо іду.
У якій же далекій Валгаллі
Я притулок знайду, ніби дух?
Мене дощ так безжально періщить.
Я ночую у вогких церквах.
Мене істина б'є у обличчя,
Попідтинню самотньо іду.
У якій же далекій Валгаллі
Я притулок знайду, ніби дух?
Мене дощ так безжально періщить.
Я ночую у вогких церквах.
Мене істина б'є у обличчя,
2026.08.08
11:56
Задощило.
Заспівало.
Досить спеки! Літа мало!
Прохолода між краплинок.
Міжспекотний відпочинок.
По душі біжать доріжки.
Вздовж калюж стрибають ніжки.
Зустріч пальців і повітря.
Заспівало.
Досить спеки! Літа мало!
Прохолода між краплинок.
Міжспекотний відпочинок.
По душі біжать доріжки.
Вздовж калюж стрибають ніжки.
Зустріч пальців і повітря.
2026.08.08
11:56
коли розвиднюється
але хмарам тісно
і цей розклад
небесний цей ландшафт
гармоніює із душевним
надто звісним
із люстром де усі
шляхи навспак назад
але хмарам тісно
і цей розклад
небесний цей ландшафт
гармоніює із душевним
надто звісним
із люстром де усі
шляхи навспак назад
2026.08.08
09:52
P.S. Четвер – есей
0 Друзям. Песах. Смеркалось.
1 От і Четвер. З Петром приготували Пасху, запекли ягня, щоб Учитель спожив зі Своїми учнями.
2 Знайомий воду приніс*. В цей час і учні зайшли.
3 Накритий стіл в світлиці. З’явивсь Ісус і почали. Ще
2026.08.08
07:33
За хмарою хмара - і кожна мрячить
Набридливо і безкінечно, -
Похмурі хмарини укрили блакить
І вітер подув недоречно.
Оця надокучлива мжичка дрібна, -
Як мухи серпневі в кімнаті, -
Як пам'ятна змалечку пісня сумна
Про наші родинні утрати.
Набридливо і безкінечно, -
Похмурі хмарини укрили блакить
І вітер подув недоречно.
Оця надокучлива мжичка дрібна, -
Як мухи серпневі в кімнаті, -
Як пам'ятна змалечку пісня сумна
Про наші родинні утрати.
2026.08.08
04:44
постійна втома, не розумію
спав три, чи більше, діб
мене змолов хтось, поспіль розсіяв
не годний до трудів
наче хтось соки із мене вичавив
пить не у змозі я
голодним чуюся, у чім тут причина
їв же кінський біляш
спав три, чи більше, діб
мене змолов хтось, поспіль розсіяв
не годний до трудів
наче хтось соки із мене вичавив
пить не у змозі я
голодним чуюся, у чім тут причина
їв же кінський біляш
2026.08.07
21:51
А без тебе і небо несинє —
наче осінь дочасна спива
з неба синяву всмак по краплині.
Вигасає в осмуті трава.
Замовкають поволі цикади —
найказковіший супровід снів, —
а натомість нема кому грати.
Кожен вечір тепер онімів.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...наче осінь дочасна спива
з неба синяву всмак по краплині.
Вигасає в осмуті трава.
Замовкають поволі цикади —
найказковіший супровід снів, —
а натомість нема кому грати.
Кожен вечір тепер онімів.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.09.04
2025.08.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ганна Осадко (1978) /
Проза
не озираючись
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
не озираючись
вузенька стежка, що вужиком тікає із лісу густого… По праву руку – сосни високі, ліворуч – розлогий кущ шипшини гострої-загребущої. Ідемо повільно, перелазимо через чагарі – це ж бо стара дорога із лісу, нею давно ніхто не ходить, геть позаростала...
...син – ніби білий метелик, вирвався уперед, вертке-мале, йому завиграшки долати такі от живі перешкоди, а я – зовсім відстала... подумки лаюся – і якого милого ми поперлись до дідька у зуби? Всі нормальні люди – оно широкою дорогою попід потоком ідуть, а йому щоразу пригод подавай!
...малий розмовляє голосно, збуджено, не озираючись… Він знає, що я неодмінно іду позаду нього, така собі дитинна певність у дорослій присутності-надсутності, певність, що так триватиме завжди – і дорога, і він, і я…
Світ довкола просякнутий запахами і кольорами, щойно у лісі прогримотіла злива – і земля видихнула глибоко-глибоко, десь аж зсередини тіла, як жінка після любощів. Лежить – така нетямна і втишено-щаслива...
Трави після зливи голови піднімають, я просто попід ногами відчуваю, як вони ворушаться, щохвилини підростаючи.
Бджола ошаліла – шпарівна ґаздиня заморена – літає понад шипшиною і не знає, куди присісти, бо кущ – мокрий, як хлющ, і нема на те жодної ради.
....Малий тарабанить скоромовкою щось про гриби, які неодмінно підростуть за ніч на цілу голову, і про те, чи не страшно коням спати самим на луках – а що як вовк прийде – а вони прив'язані?
...Тоді зупиняється рвучко - ой! - нагинається, і піднімає зі стежки слимачка, примовляючи до нього, смішно розтягуючи слова, як дорослий – дитині: – Равлик-пааааавлик, висунь ріжки! Малеееенький! Та куди ж ти полііііз? Це ж стеееежка! Тут же лююююди ходять… повзи до лісу, повзи! – і саджає його набік, на опалу хвою...
... слухаю його – і посміхаюся…
... а вже через хвилю здригаюсь усім тілом, відчувши під своєю ногою характерний звук – тріснутої, розквавцяної хатинки слимакової і вогкого, драглистого тіла під своїми гумачками...
... і серце до горла підстрибує...
... малий озирається збентежено, щось наче відчувши, перепитує несміливо:
- Що, ма? Щось сталося?
- Ні, нічого, все добре, ходімо, швидше... – лепечу, відчуваючи липку нудоту, страх якийсь дивний – страх чогось неозначеного, та непомірно великого – непевності цього світу? долі? фатуму?
... і вже майже біжу, і шипшина – свідок єдиний – тягне за поли руками розідраними…
Тільки би швидше забратися звідси.
Не озираючись.
Наче із місця вбивства.
... Що це було? Що це було насправді?
... для людини дорослої-мудрої – один із численних епізодів, які забуваються тієї ж миті, коли трапляться... Ненавмисно ж нарешті! І не дивіться на мене так...
... для людини малої-чутливої – підозра, що немає нічого вічного у цьому найкращому зі світів. І що добрими намірами, і що кроком необережним можна зламати завиграшки чиєсь ранкове життя усміхнене...
... а для равлика – апокаліпсис його дощового пахучого світу...
...син – ніби білий метелик, вирвався уперед, вертке-мале, йому завиграшки долати такі от живі перешкоди, а я – зовсім відстала... подумки лаюся – і якого милого ми поперлись до дідька у зуби? Всі нормальні люди – оно широкою дорогою попід потоком ідуть, а йому щоразу пригод подавай!
...малий розмовляє голосно, збуджено, не озираючись… Він знає, що я неодмінно іду позаду нього, така собі дитинна певність у дорослій присутності-надсутності, певність, що так триватиме завжди – і дорога, і він, і я…
Світ довкола просякнутий запахами і кольорами, щойно у лісі прогримотіла злива – і земля видихнула глибоко-глибоко, десь аж зсередини тіла, як жінка після любощів. Лежить – така нетямна і втишено-щаслива...
Трави після зливи голови піднімають, я просто попід ногами відчуваю, як вони ворушаться, щохвилини підростаючи.
Бджола ошаліла – шпарівна ґаздиня заморена – літає понад шипшиною і не знає, куди присісти, бо кущ – мокрий, як хлющ, і нема на те жодної ради.
....Малий тарабанить скоромовкою щось про гриби, які неодмінно підростуть за ніч на цілу голову, і про те, чи не страшно коням спати самим на луках – а що як вовк прийде – а вони прив'язані?
...Тоді зупиняється рвучко - ой! - нагинається, і піднімає зі стежки слимачка, примовляючи до нього, смішно розтягуючи слова, як дорослий – дитині: – Равлик-пааааавлик, висунь ріжки! Малеееенький! Та куди ж ти полііііз? Це ж стеееежка! Тут же лююююди ходять… повзи до лісу, повзи! – і саджає його набік, на опалу хвою...
... слухаю його – і посміхаюся…
... а вже через хвилю здригаюсь усім тілом, відчувши під своєю ногою характерний звук – тріснутої, розквавцяної хатинки слимакової і вогкого, драглистого тіла під своїми гумачками...
... і серце до горла підстрибує...
... малий озирається збентежено, щось наче відчувши, перепитує несміливо:
- Що, ма? Щось сталося?
- Ні, нічого, все добре, ходімо, швидше... – лепечу, відчуваючи липку нудоту, страх якийсь дивний – страх чогось неозначеного, та непомірно великого – непевності цього світу? долі? фатуму?
... і вже майже біжу, і шипшина – свідок єдиний – тягне за поли руками розідраними…
Тільки би швидше забратися звідси.
Не озираючись.
Наче із місця вбивства.
... Що це було? Що це було насправді?
... для людини дорослої-мудрої – один із численних епізодів, які забуваються тієї ж миті, коли трапляться... Ненавмисно ж нарешті! І не дивіться на мене так...
... для людини малої-чутливої – підозра, що немає нічого вічного у цьому найкращому зі світів. І що добрими намірами, і що кроком необережним можна зламати завиграшки чиєсь ранкове життя усміхнене...
... а для равлика – апокаліпсис його дощового пахучого світу...
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
