ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

хома дідим
2026.11.18 22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом

Артур Курдіновський
2026.11.18 19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...

Олена Побийголод
2026.11.18 17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.

    Заспівай нам про гори й пустині,
    про таємні глибини морів,
    про небокраї сині,

Борис Костиря
2026.11.18 16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.

Вячеслав Руденко
2026.11.18 14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…

Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура

Віктор Кучерук
2026.11.18 07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.

М Менянин
2026.11.18 02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.

Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право

Світлана Пирогова
2026.11.17 20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.

Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.

хома дідим
2026.11.17 19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня

Борис Костиря
2026.11.17 18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.

Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду

В Горова Леся
2026.11.17 11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.

Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.

Ірина Вовк
2026.11.17 07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)

Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран

Віктор Кучерук
2026.11.17 05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."

С М
2026.11.16 23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»

Ігор Терен
2026.11.16 17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.

***
А бомонд богемі помагає

Борис Костиря
2026.11.16 16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.

Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Тетяна Нєтьосіна
2026.07.04

Дитячої Творчості Центр
2026.04.29

Ян Вікторія А Вікторія
2026.04.23

Іванна Сріблицька
2026.03.31

Охмуд Песецький
2026.03.19

хома дідим
2026.02.11

Немодна Монада
2026.01.11






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ганна Осадко (1978) / Проза

 не озираючись
вузенька стежка, що вужиком тікає із лісу густого… По праву руку – сосни високі, ліворуч – розлогий кущ шипшини гострої-загребущої. Ідемо повільно, перелазимо через чагарі – це ж бо стара дорога із лісу, нею давно ніхто не ходить, геть позаростала...
...син – ніби білий метелик, вирвався уперед, вертке-мале, йому завиграшки долати такі от живі перешкоди, а я – зовсім відстала... подумки лаюся – і якого милого ми поперлись до дідька у зуби? Всі нормальні люди – оно широкою дорогою попід потоком ідуть, а йому щоразу пригод подавай!
...малий розмовляє голосно, збуджено, не озираючись… Він знає, що я неодмінно іду позаду нього, така собі дитинна певність у дорослій присутності-надсутності, певність, що так триватиме завжди – і дорога, і він, і я…
Світ довкола просякнутий запахами і кольорами, щойно у лісі прогримотіла злива – і земля видихнула глибоко-глибоко, десь аж зсередини тіла, як жінка після любощів. Лежить – така нетямна і втишено-щаслива...
Трави після зливи голови піднімають, я просто попід ногами відчуваю, як вони ворушаться, щохвилини підростаючи.
Бджола ошаліла – шпарівна ґаздиня заморена – літає понад шипшиною і не знає, куди присісти, бо кущ – мокрий, як хлющ, і нема на те жодної ради.
....Малий тарабанить скоромовкою щось про гриби, які неодмінно підростуть за ніч на цілу голову, і про те, чи не страшно коням спати самим на луках – а що як вовк прийде – а вони прив'язані?
...Тоді зупиняється рвучко - ой! - нагинається, і піднімає зі стежки слимачка, примовляючи до нього, смішно розтягуючи слова, як дорослий – дитині: – Равлик-пааааавлик, висунь ріжки! Малеееенький! Та куди ж ти полііііз? Це ж стеееежка! Тут же лююююди ходять… повзи до лісу, повзи! – і саджає його набік, на опалу хвою...
... слухаю його – і посміхаюся…
... а вже через хвилю здригаюсь усім тілом, відчувши під своєю ногою характерний звук – тріснутої, розквавцяної хатинки слимакової і вогкого, драглистого тіла під своїми гумачками...
... і серце до горла підстрибує...

... малий озирається збентежено, щось наче відчувши, перепитує несміливо:
- Що, ма? Щось сталося?
- Ні, нічого, все добре, ходімо, швидше... – лепечу, відчуваючи липку нудоту, страх якийсь дивний – страх чогось неозначеного, та непомірно великого – непевності цього світу? долі? фатуму?

... і вже майже біжу, і шипшина – свідок єдиний – тягне за поли руками розідраними…

Тільки би швидше забратися звідси.
Не озираючись.
Наче із місця вбивства.

... Що це було? Що це було насправді?

... для людини дорослої-мудрої – один із численних епізодів, які забуваються тієї ж миті, коли трапляться... Ненавмисно ж нарешті! І не дивіться на мене так...

... для людини малої-чутливої – підозра, що немає нічого вічного у цьому найкращому зі світів. І що добрими намірами, і що кроком необережним можна зламати завиграшки чиєсь ранкове життя усміхнене...

... а для равлика – апокаліпсис його дощового пахучого світу...

• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



    •   Можлива допомога "Майстерням"


• Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

• Про оцінювання     • Зв'язок із адміністрацією     • Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2011-06-17 11:47:47
Переглядів сторінки твору 3940
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R1
* Народний рейтинг 0 / --  (5.243 / 5.65)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.211 / 5.62)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.822
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2015.02.12 12:58
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Христенко (М.К./М.К.) [ 2011-06-17 12:24:15 ]
Гарний твір, багатий, душевний!
Що до тексту - зачепився за незначні "шипшинові кігтики":
1."...син – ніби білий метелик, він вирвався (він - зайве).
2."а цьому малому щоразу пригод подавай!
...малий розмовляє (повтор малому - малий)
3."Після зливи трави голови піднімають" - персонально мене заклинило на словах " зливи трави голови":)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ганна Осадко (М.К./М.К.) [ 2011-06-18 19:27:38 ]
спасибі, Олександре, і за прихильність, і за доцільні зауваги!
з теплом,


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Чорнява Жінка (М.К./М.К.) [ 2011-06-17 12:30:55 ]
Ти мене просто приголомшила, Аню...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ганна Осадко (М.К./М.К.) [ 2011-06-18 19:29:04 ]
дякую за співпереживання, мила...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Любов Бенедишин (М.К./М.К.) [ 2011-06-17 13:06:57 ]
почала читати... краса, природа...так спокійно довкола, щасливо-втишено... (Дивуюся, що це Чорняву так приголомшило?)І раптом - ХРУСЬ!!!
Ну ось, тепер і я приголомшена...
Щось подібне переживала теж у своєму житті... і думала над цим... Дякую, Ганно, особливо за "висновки" у творі.
Дякую,


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ганна Осадко (М.К./М.К.) [ 2011-06-18 19:29:29 ]
спасибі, Любове! за все...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Василь Кузан (М.К./М.К.) [ 2011-06-17 15:58:17 ]
Написано так майстерно, що не здригнутись просто неможливо.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ганна Осадко (М.К./М.К.) [ 2011-06-18 19:29:42 ]
Дякую, Василю,
з теплом..