Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.09
19:49
Не кличу смерть, хоч бачити заважко,
Як мудрий просить хліба у нездар,
Як істина — немов безмовна пташка,
А в мікрофонах — галас і обман.
Як правота стає простим товаром,
Де цінник ліпить вищий капітал.
Як ницість, обізвавшись чистим даром,
Як мудрий просить хліба у нездар,
Як істина — немов безмовна пташка,
А в мікрофонах — галас і обман.
Як правота стає простим товаром,
Де цінник ліпить вищий капітал.
Як ницість, обізвавшись чистим даром,
2026.03.09
16:25
Весна - велика вільна витівниця!
Виблискує, всміхається вона...
Вигадує веселоньку, водицю...
Втрачає владу вогняна війна!
Веселі візеруночки вітражні...
Відродження... Вулкане, відпочинь!
Володарює вітерець відважний -
Виблискує, всміхається вона...
Вигадує веселоньку, водицю...
Втрачає владу вогняна війна!
Веселі візеруночки вітражні...
Відродження... Вулкане, відпочинь!
Володарює вітерець відважний -
2026.03.09
15:59
Коротке наше літо промайнуло,
Відпестило спекотне і барвисте.
На квітниках побачень наших вулиць
Лежить фатальним шаром жовте листя.
Ні вітер, ані дощ змінить безсилі
Безрадісний пейзаж, тепер постійний.
Кохання наше знудил
Відпестило спекотне і барвисте.
На квітниках побачень наших вулиць
Лежить фатальним шаром жовте листя.
Ні вітер, ані дощ змінить безсилі
Безрадісний пейзаж, тепер постійний.
Кохання наше знудил
2026.03.09
12:43
Він не просто поет, не лише малював олівцем,
Бо розірвану душу народу в рядки перелив
Із кріпацького стану, з обпеченим сонцем лицем,
Він для цілого світу глибинну Вкраїну відкрив.
І Тарасове слово гостріше, як лезо, - то сталь,
Що кайдани іржаві с
Бо розірвану душу народу в рядки перелив
Із кріпацького стану, з обпеченим сонцем лицем,
Він для цілого світу глибинну Вкраїну відкрив.
І Тарасове слово гостріше, як лезо, - то сталь,
Що кайдани іржаві с
2026.03.09
12:26
І
Як би появитися мені
хоч би невидимкою у гості
до моєї ранньої рідні?
Заглядаючи із високості,
це можливо, певно, по війні
і не за столом, а на погості.
Як би появитися мені
хоч би невидимкою у гості
до моєї ранньої рідні?
Заглядаючи із високості,
це можливо, певно, по війні
і не за столом, а на погості.
2026.03.09
11:54
Шевченко - НАШ.
І цей НАШ складається з мільйонів МІЙ.
Присутність великого Кобзаря особливо відчутна сьогодні, коли наша багатостраждальна земля здригається під ракетними ударами московитських варварів…
Тарас - поруч.
Він, як і завжди, - на передовій
2026.03.09
10:07
Невже я цього літа не відчую
Й воно пролине, ніби буревій?
Я хочу зустрічати серце бурі
Та їздити на блискавці кривій.
Невже пролинуть пристрасті та струси
Удалині, як марево степів?
І упадуть, немов сміливі Стуси,
Й воно пролине, ніби буревій?
Я хочу зустрічати серце бурі
Та їздити на блискавці кривій.
Невже пролинуть пристрасті та струси
Удалині, як марево степів?
І упадуть, немов сміливі Стуси,
2026.03.09
09:25
Борис Ласкін (1914-1983)
Броня міцна, і танки наші бистрі,
і наш народ готовий до борні:
стають у стрій Країни Рад танкісти –
своїй Вітчизні віддані сини!
Із гуркотом, у лавах без прогалин,
Броня міцна, і танки наші бистрі,
і наш народ готовий до борні:
стають у стрій Країни Рад танкісти –
своїй Вітчизні віддані сини!
Із гуркотом, у лавах без прогалин,
2026.03.09
08:36
В небесній черемсі, така чепурна,
журавка кружляє над звивистим плаєм.
У світлу кватирку проникла весна —
із сонячним зайчиком в піжмурки грає.
Нарешті діждалися, милий, тепла —
у копанці зникли холодні крижини
і пісня чудова на вістрі стебла
журавка кружляє над звивистим плаєм.
У світлу кватирку проникла весна —
із сонячним зайчиком в піжмурки грає.
Нарешті діждалися, милий, тепла —
у копанці зникли холодні крижини
і пісня чудова на вістрі стебла
2026.03.09
07:04
Серед лугу у копиці
Заховалася лисиця
І дрімала безтурботно
В ній красунечка самотня,
Поки ввечері з-за гаю
Не з'явивсь з візком хазяїн,
І відразу, ненароком
Наполохав лежебоку,
Заховалася лисиця
І дрімала безтурботно
В ній красунечка самотня,
Поки ввечері з-за гаю
Не з'явивсь з візком хазяїн,
І відразу, ненароком
Наполохав лежебоку,
2026.03.08
16:08
Наснись мені, кохана мамо,
Хоча б словечком обізвись…
Уже лелеки за морями
Полинули в холодну вись.
Погомони зі мною, рідна,
І розкажи, як далі жить,
І що тобі із неба видно,
Хоча б словечком обізвись…
Уже лелеки за морями
Полинули в холодну вись.
Погомони зі мною, рідна,
І розкажи, як далі жить,
І що тобі із неба видно,
2026.03.08
15:58
Сидять діди, розмовляють, згадують минуле.
Як воно в молоді роки гарно жити було.
Старий Кіндрат про Союз той тільки і торочить,
Чи молодість, чи порядки повернути хоче,
Які були при Союзі. Отож не змовкає:
- А я, хлопці, уже в котрий раз сказати ма
Як воно в молоді роки гарно жити було.
Старий Кіндрат про Союз той тільки і торочить,
Чи молодість, чи порядки повернути хоче,
Які були при Союзі. Отож не змовкає:
- А я, хлопці, уже в котрий раз сказати ма
2026.03.08
14:49
Зима пішла, весна надходить,
Лайно з-під снігу дружно сходить
І радує неабиЯк
Палких любителів собак.
Радійте, песики і сучки –
На світ явились ваші «кучки».
Собаколюбам не до того…
Лайно з-під снігу дружно сходить
І радує неабиЯк
Палких любителів собак.
Радійте, песики і сучки –
На світ явились ваші «кучки».
Собаколюбам не до того…
2026.03.08
13:07
Це молоде вино терпке, жагуче
Тече із горла пристрасних століть.
І після нього хоч стрибай із кручі.
Так прийде час молитв, немов політь.
Це молоде вино, таке незріле,
Тече вогнем непізнаних рядків.
Воно народить думку уцілілу
Тече із горла пристрасних століть.
І після нього хоч стрибай із кручі.
Так прийде час молитв, немов політь.
Це молоде вино, таке незріле,
Тече вогнем непізнаних рядків.
Воно народить думку уцілілу
2026.03.08
12:08
Ще оживаю думкою. Моя
жива душа не вміє умирати,
вона усе ще Муза нічия
і нікому за нею жалкувати.
Роняє сльози українська мати.
Мов Ярославна на валу, так я
оплакую оазу житія,
жива душа не вміє умирати,
вона усе ще Муза нічия
і нікому за нею жалкувати.
Роняє сльози українська мати.
Мов Ярославна на валу, так я
оплакую оазу житія,
2026.03.08
12:03
Мені ночами ще, буває, сниться
уже далека, та близька мені
і нічия непіймана жар-птиця
у наші юні незабутні дні.
Буває, що у темному вікні
упізнаю чиїсь знайомі лиця
і поміж ними лиш її іскриться
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...уже далека, та близька мені
і нічия непіймана жар-птиця
у наші юні незабутні дні.
Буває, що у темному вікні
упізнаю чиїсь знайомі лиця
і поміж ними лиш її іскриться
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ганна Осадко (1978) /
Проза
не озираючись
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
не озираючись
вузенька стежка, що вужиком тікає із лісу густого… По праву руку – сосни високі, ліворуч – розлогий кущ шипшини гострої-загребущої. Ідемо повільно, перелазимо через чагарі – це ж бо стара дорога із лісу, нею давно ніхто не ходить, геть позаростала...
...син – ніби білий метелик, вирвався уперед, вертке-мале, йому завиграшки долати такі от живі перешкоди, а я – зовсім відстала... подумки лаюся – і якого милого ми поперлись до дідька у зуби? Всі нормальні люди – оно широкою дорогою попід потоком ідуть, а йому щоразу пригод подавай!
...малий розмовляє голосно, збуджено, не озираючись… Він знає, що я неодмінно іду позаду нього, така собі дитинна певність у дорослій присутності-надсутності, певність, що так триватиме завжди – і дорога, і він, і я…
Світ довкола просякнутий запахами і кольорами, щойно у лісі прогримотіла злива – і земля видихнула глибоко-глибоко, десь аж зсередини тіла, як жінка після любощів. Лежить – така нетямна і втишено-щаслива...
Трави після зливи голови піднімають, я просто попід ногами відчуваю, як вони ворушаться, щохвилини підростаючи.
Бджола ошаліла – шпарівна ґаздиня заморена – літає понад шипшиною і не знає, куди присісти, бо кущ – мокрий, як хлющ, і нема на те жодної ради.
....Малий тарабанить скоромовкою щось про гриби, які неодмінно підростуть за ніч на цілу голову, і про те, чи не страшно коням спати самим на луках – а що як вовк прийде – а вони прив'язані?
...Тоді зупиняється рвучко - ой! - нагинається, і піднімає зі стежки слимачка, примовляючи до нього, смішно розтягуючи слова, як дорослий – дитині: – Равлик-пааааавлик, висунь ріжки! Малеееенький! Та куди ж ти полііііз? Це ж стеееежка! Тут же лююююди ходять… повзи до лісу, повзи! – і саджає його набік, на опалу хвою...
... слухаю його – і посміхаюся…
... а вже через хвилю здригаюсь усім тілом, відчувши під своєю ногою характерний звук – тріснутої, розквавцяної хатинки слимакової і вогкого, драглистого тіла під своїми гумачками...
... і серце до горла підстрибує...
... малий озирається збентежено, щось наче відчувши, перепитує несміливо:
- Що, ма? Щось сталося?
- Ні, нічого, все добре, ходімо, швидше... – лепечу, відчуваючи липку нудоту, страх якийсь дивний – страх чогось неозначеного, та непомірно великого – непевності цього світу? долі? фатуму?
... і вже майже біжу, і шипшина – свідок єдиний – тягне за поли руками розідраними…
Тільки би швидше забратися звідси.
Не озираючись.
Наче із місця вбивства.
... Що це було? Що це було насправді?
... для людини дорослої-мудрої – один із численних епізодів, які забуваються тієї ж миті, коли трапляться... Ненавмисно ж нарешті! І не дивіться на мене так...
... для людини малої-чутливої – підозра, що немає нічого вічного у цьому найкращому зі світів. І що добрими намірами, і що кроком необережним можна зламати завиграшки чиєсь ранкове життя усміхнене...
... а для равлика – апокаліпсис його дощового пахучого світу...
...син – ніби білий метелик, вирвався уперед, вертке-мале, йому завиграшки долати такі от живі перешкоди, а я – зовсім відстала... подумки лаюся – і якого милого ми поперлись до дідька у зуби? Всі нормальні люди – оно широкою дорогою попід потоком ідуть, а йому щоразу пригод подавай!
...малий розмовляє голосно, збуджено, не озираючись… Він знає, що я неодмінно іду позаду нього, така собі дитинна певність у дорослій присутності-надсутності, певність, що так триватиме завжди – і дорога, і він, і я…
Світ довкола просякнутий запахами і кольорами, щойно у лісі прогримотіла злива – і земля видихнула глибоко-глибоко, десь аж зсередини тіла, як жінка після любощів. Лежить – така нетямна і втишено-щаслива...
Трави після зливи голови піднімають, я просто попід ногами відчуваю, як вони ворушаться, щохвилини підростаючи.
Бджола ошаліла – шпарівна ґаздиня заморена – літає понад шипшиною і не знає, куди присісти, бо кущ – мокрий, як хлющ, і нема на те жодної ради.
....Малий тарабанить скоромовкою щось про гриби, які неодмінно підростуть за ніч на цілу голову, і про те, чи не страшно коням спати самим на луках – а що як вовк прийде – а вони прив'язані?
...Тоді зупиняється рвучко - ой! - нагинається, і піднімає зі стежки слимачка, примовляючи до нього, смішно розтягуючи слова, як дорослий – дитині: – Равлик-пааааавлик, висунь ріжки! Малеееенький! Та куди ж ти полііііз? Це ж стеееежка! Тут же лююююди ходять… повзи до лісу, повзи! – і саджає його набік, на опалу хвою...
... слухаю його – і посміхаюся…
... а вже через хвилю здригаюсь усім тілом, відчувши під своєю ногою характерний звук – тріснутої, розквавцяної хатинки слимакової і вогкого, драглистого тіла під своїми гумачками...
... і серце до горла підстрибує...
... малий озирається збентежено, щось наче відчувши, перепитує несміливо:
- Що, ма? Щось сталося?
- Ні, нічого, все добре, ходімо, швидше... – лепечу, відчуваючи липку нудоту, страх якийсь дивний – страх чогось неозначеного, та непомірно великого – непевності цього світу? долі? фатуму?
... і вже майже біжу, і шипшина – свідок єдиний – тягне за поли руками розідраними…
Тільки би швидше забратися звідси.
Не озираючись.
Наче із місця вбивства.
... Що це було? Що це було насправді?
... для людини дорослої-мудрої – один із численних епізодів, які забуваються тієї ж миті, коли трапляться... Ненавмисно ж нарешті! І не дивіться на мене так...
... для людини малої-чутливої – підозра, що немає нічого вічного у цьому найкращому зі світів. І що добрими намірами, і що кроком необережним можна зламати завиграшки чиєсь ранкове життя усміхнене...
... а для равлика – апокаліпсис його дощового пахучого світу...
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
