ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олег Герман
2026.03.09 19:49
Не кличу смерть, хоч бачити заважко,
Як мудрий просить хліба у нездар,
Як істина — немов безмовна пташка,
А в мікрофонах — галас і обман.

Як правота стає простим товаром,
Де цінник ліпить вищий капітал.
Як ницість, обізвавшись чистим даром,

Артур Курдіновський
2026.03.09 16:25
Весна - велика вільна витівниця!
Виблискує, всміхається вона...
Вигадує веселоньку, водицю...
Втрачає владу вогняна війна!

Веселі візеруночки вітражні...
Відродження... Вулкане, відпочинь!
Володарює вітерець відважний -

Юрко Бужанин
2026.03.09 15:59
Коротке наше літо промайнуло,
Відпестило спекотне і барвисте.
На квітниках побачень наших вулиць
Лежить фатальним шаром жовте листя.

Ні вітер, ані дощ змінить безсилі
Безрадісний пейзаж, тепер постійний.
Кохання наше знудил

Світлана Пирогова
2026.03.09 12:43
Він не просто поет, не лише малював олівцем,
Бо розірвану душу народу в рядки перелив
Із кріпацького стану, з обпеченим сонцем лицем,
Він для цілого світу глибинну Вкраїну відкрив.

І Тарасове слово гостріше, як лезо, - то сталь,
Що кайдани іржаві с

Ігор Шоха
2026.03.09 12:26
                І
Як би появитися мені
хоч би невидимкою у гості
до моєї ранньої рідні?
Заглядаючи із високості,
це можливо, певно, по війні
і не за столом, а на погості.

Юрій Гундарів
2026.03.09 11:54
Шевченко - НАШ. І цей НАШ складається з мільйонів МІЙ. Присутність великого Кобзаря особливо відчутна сьогодні, коли наша багатостраждальна земля здригається під ракетними ударами московитських варварів… Тарас - поруч. Він, як і завжди, - на передовій

Борис Костиря
2026.03.09 10:07
Невже я цього літа не відчую
Й воно пролине, ніби буревій?
Я хочу зустрічати серце бурі
Та їздити на блискавці кривій.

Невже пролинуть пристрасті та струси
Удалині, як марево степів?
І упадуть, немов сміливі Стуси,

Олена Побийголод
2026.03.09 09:25
Борис Ласкін (1914-1983)

Броня міцна, і танки наші бистрі,
і наш народ готовий до борні:
стають у стрій Країни Рад танкісти –
своїй Вітчизні віддані сини!

        Із гуркотом, у лавах без прогалин,

Тетяна Левицька
2026.03.09 08:36
В небесній черемсі, така чепурна,
журавка кружляє над звивистим плаєм.
У світлу кватирку проникла весна —
із сонячним зайчиком в піжмурки грає.

Нарешті діждалися, милий, тепла —
у копанці зникли холодні крижини
і пісня чудова на вістрі стебла

Віктор Кучерук
2026.03.09 07:04
Серед лугу у копиці
Заховалася лисиця
І дрімала безтурботно
В ній красунечка самотня,
Поки ввечері з-за гаю
Не з'явивсь з візком хазяїн,
І відразу, ненароком
Наполохав лежебоку,

Ярослав Чорногуз
2026.03.08 16:08
Наснись мені, кохана мамо,
Хоча б словечком обізвись…
Уже лелеки за морями
Полинули в холодну вись.

Погомони зі мною, рідна,
І розкажи, як далі жить,
І що тобі із неба видно,

Євген Федчук
2026.03.08 15:58
Сидять діди, розмовляють, згадують минуле.
Як воно в молоді роки гарно жити було.
Старий Кіндрат про Союз той тільки і торочить,
Чи молодість, чи порядки повернути хоче,
Які були при Союзі. Отож не змовкає:
- А я, хлопці, уже в котрий раз сказати ма

Володимир Бойко
2026.03.08 14:49
Зима пішла, весна надходить,
Лайно з-під снігу дружно сходить
І радує неабиЯк
Палких любителів собак.

Радійте, песики і сучки –
На світ явились ваші «кучки».
Собаколюбам не до того…

Борис Костиря
2026.03.08 13:07
Це молоде вино терпке, жагуче
Тече із горла пристрасних століть.
І після нього хоч стрибай із кручі.
Так прийде час молитв, немов політь.

Це молоде вино, таке незріле,
Тече вогнем непізнаних рядків.
Воно народить думку уцілілу

Нічия Муза
2026.03.08 12:08
Ще оживаю думкою. Моя
жива душа не вміє умирати,
вона усе ще Муза нічия
і нікому за нею жалкувати.

Роняє сльози українська мати.
Мов Ярославна на валу, так я
оплакую оазу житія,

Ігор Терен
2026.03.08 12:03
Мені ночами ще, буває, сниться
уже далека, та близька мені
і нічия непіймана жар-птиця
у наші юні незабутні дні.

Буває, що у темному вікні
упізнаю чиїсь знайомі лиця
і поміж ними лиш її іскриться
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

хома дідим
2026.02.11

Павло Інкаєв
2025.11.29

Ірина Єфремова
2025.09.04

Одександр Яшан
2025.08.19

Федір Паламар
2025.05.15

Ольга Незламна
2025.04.30

Пекун Олексій
2025.04.24






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ганна Осадко (1978) / Проза

 не озираючись
вузенька стежка, що вужиком тікає із лісу густого… По праву руку – сосни високі, ліворуч – розлогий кущ шипшини гострої-загребущої. Ідемо повільно, перелазимо через чагарі – це ж бо стара дорога із лісу, нею давно ніхто не ходить, геть позаростала...
...син – ніби білий метелик, вирвався уперед, вертке-мале, йому завиграшки долати такі от живі перешкоди, а я – зовсім відстала... подумки лаюся – і якого милого ми поперлись до дідька у зуби? Всі нормальні люди – оно широкою дорогою попід потоком ідуть, а йому щоразу пригод подавай!
...малий розмовляє голосно, збуджено, не озираючись… Він знає, що я неодмінно іду позаду нього, така собі дитинна певність у дорослій присутності-надсутності, певність, що так триватиме завжди – і дорога, і він, і я…
Світ довкола просякнутий запахами і кольорами, щойно у лісі прогримотіла злива – і земля видихнула глибоко-глибоко, десь аж зсередини тіла, як жінка після любощів. Лежить – така нетямна і втишено-щаслива...
Трави після зливи голови піднімають, я просто попід ногами відчуваю, як вони ворушаться, щохвилини підростаючи.
Бджола ошаліла – шпарівна ґаздиня заморена – літає понад шипшиною і не знає, куди присісти, бо кущ – мокрий, як хлющ, і нема на те жодної ради.
....Малий тарабанить скоромовкою щось про гриби, які неодмінно підростуть за ніч на цілу голову, і про те, чи не страшно коням спати самим на луках – а що як вовк прийде – а вони прив'язані?
...Тоді зупиняється рвучко - ой! - нагинається, і піднімає зі стежки слимачка, примовляючи до нього, смішно розтягуючи слова, як дорослий – дитині: – Равлик-пааааавлик, висунь ріжки! Малеееенький! Та куди ж ти полііііз? Це ж стеееежка! Тут же лююююди ходять… повзи до лісу, повзи! – і саджає його набік, на опалу хвою...
... слухаю його – і посміхаюся…
... а вже через хвилю здригаюсь усім тілом, відчувши під своєю ногою характерний звук – тріснутої, розквавцяної хатинки слимакової і вогкого, драглистого тіла під своїми гумачками...
... і серце до горла підстрибує...

... малий озирається збентежено, щось наче відчувши, перепитує несміливо:
- Що, ма? Щось сталося?
- Ні, нічого, все добре, ходімо, швидше... – лепечу, відчуваючи липку нудоту, страх якийсь дивний – страх чогось неозначеного, та непомірно великого – непевності цього світу? долі? фатуму?

... і вже майже біжу, і шипшина – свідок єдиний – тягне за поли руками розідраними…

Тільки би швидше забратися звідси.
Не озираючись.
Наче із місця вбивства.

... Що це було? Що це було насправді?

... для людини дорослої-мудрої – один із численних епізодів, які забуваються тієї ж миті, коли трапляться... Ненавмисно ж нарешті! І не дивіться на мене так...

... для людини малої-чутливої – підозра, що немає нічого вічного у цьому найкращому зі світів. І що добрими намірами, і що кроком необережним можна зламати завиграшки чиєсь ранкове життя усміхнене...

... а для равлика – апокаліпсис його дощового пахучого світу...

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2011-06-17 11:47:47
Переглядів сторінки твору 3643
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R1
* Народний рейтинг 0 / --  (5.244 / 5.65)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.211 / 5.62)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.822
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2015.02.12 12:58
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Христенко (М.К./М.К.) [ 2011-06-17 12:24:15 ]
Гарний твір, багатий, душевний!
Що до тексту - зачепився за незначні "шипшинові кігтики":
1."...син – ніби білий метелик, він вирвався (він - зайве).
2."а цьому малому щоразу пригод подавай!
...малий розмовляє (повтор малому - малий)
3."Після зливи трави голови піднімають" - персонально мене заклинило на словах " зливи трави голови":)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ганна Осадко (М.К./М.К.) [ 2011-06-18 19:27:38 ]
спасибі, Олександре, і за прихильність, і за доцільні зауваги!
з теплом,


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Чорнява Жінка (М.К./М.К.) [ 2011-06-17 12:30:55 ]
Ти мене просто приголомшила, Аню...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ганна Осадко (М.К./М.К.) [ 2011-06-18 19:29:04 ]
дякую за співпереживання, мила...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Любов Бенедишин (М.К./М.К.) [ 2011-06-17 13:06:57 ]
почала читати... краса, природа...так спокійно довкола, щасливо-втишено... (Дивуюся, що це Чорняву так приголомшило?)І раптом - ХРУСЬ!!!
Ну ось, тепер і я приголомшена...
Щось подібне переживала теж у своєму житті... і думала над цим... Дякую, Ганно, особливо за "висновки" у творі.
Дякую,


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ганна Осадко (М.К./М.К.) [ 2011-06-18 19:29:29 ]
спасибі, Любове! за все...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Василь Кузан (М.К./М.К.) [ 2011-06-17 15:58:17 ]
Написано так майстерно, що не здригнутись просто неможливо.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ганна Осадко (М.К./М.К.) [ 2011-06-18 19:29:42 ]
Дякую, Василю,
з теплом..