А як на рахунок того, що все геніальне - просто, Алексію?) Та мені останнім часом і кажуть, що мої вірші - це римована проза.) Ну то й що? Пушкін написав роман у віршах "Евгений Онегин", а Гоголь - поему прозою "Мертвые души". А я от пишу римовану прозу.)))
Дякую, що зазираєш на мій вогник.)
Як каже Патара, "не минаєш моєї хвіртки")

Если так рассуждать о гениальном, то можно далеко зайти. Гениальное - просто, да. Но, наверное, в науке. Например, сотни тысяч лет люди перемножали цифры методом складывания, а затем возникла таблица умножения. Да, но вслед за нею возникли иные алгоритмы. Да, они просты, ибо в основе лежит двоичная система исчисления, но она продолжается шестнадцатиричной. И не только лишь ею.
Проблема в образности, о Валерий.
На хрена тебе чьи-то недописанные и недоделанные, а то - и недопереписанные и недопеределанные (т.е., аналогично выпивке - выпил больше, чем смог, но меньше, чем хотел) произведения?
Где чисто твои образы, впечатления и находки?
Пародия была и есть чем-то вторичным, если, конечно, она супергениальна. Тогда она обретает иные свойства - более утешительные. Не знаю, чем славен журнал "Днипро", но я о нем впервые слышу. Дацзыбао небось в мягком переплете.
Желаю тебе найти себя как поэта найти лучше, чем я нашел себя как просто автора всего собственного, моего, мною придуманного или выстраданного.
Можешь не отвечать. Это тема отдельного разговора.

"если, конечно, она не супергениальна". Должно было быть так.

Все, Алексію, я почув тебе.) Припиняю писати пародії, починаю писати лиш свої оригінальні (в дужках - геніальні) вірші.)))

А ти помітив, що я й у даному вірші вже настільки далеко відійшов від джерела натхнення, що від нього залишився лиш епіграф. І це вже не пародія, а чорний гумор.)

До речі, і вірш Марини Єщенко - це ж теж ремінісценція з віршем її геніальної попередниці Марини Цвєтаєвої. Не звернув увагу?) Якщо так, то, напевно, легко здогадався, з яким саме.)

"Ничто не ново под луной".

Крилов писав на основі творчості Лафонтена, Лафонтен - Езопа, Лермонтов - Байрона і т.д. і т.п. Так що навряд чи хтось у змозі створити в літературі щось настільки оригінальне, якого ще ніколи не було. Усе - лиш переспіви і пародії, більш чи менш вдалі.)))

Утрирую, звичайно.)))

Не говоря о светоче советской поэзии Максиме Пешкове. Он стилист еще тот. По-моему, творчество Генри Лонгфелло вдохнуло свежую струю в его буревестное песнопение. Да, кажется, "Песнь о Гайавате".
Да, стоит признать тот факт, что быть читателем, а то и почитателем современного поэтического творчества - это сродни хождению по минному полю. Одни авторы беззастенчиво тащат в свои поэтические закрома мысли, а то и строки уже озвученных поэзий, другие - делают вид, что они продолжатели традиций восточного стихосложения. Это еще куда ни шло, ибо есть хоть какая-то отправная точка и ориентир. А читатель с низким уровнем эрудиции (я недалеко от него, кстати, ушел) принимает прочитанное за чистую монету, за нечто новое, а новичок и того хуже - начинает свое творчество с давно всем известных рифм и тех же самых образов. Да и не только лишь новичок.
А сказать, что я, мол, сегодня или завтра начну писать так или эдак, о том или о сем - это довольно смелое заявление, ибо Муза посещает не по распорядку и не по вызову. А бывает тако, что не посещает вообще - и такие авторы как я берутся за жизнеописание. По крайней мере, личная история - это не плагиат.
Бывай здоров. Спасибо за беседу.

Так, тут ти правий - перш, ніж намагатись винайти велосипед чи колесо, потрібно переконатись, чи його вже хтось не створив до тебе.) Краще вже вічний двигун - тут є повна гарантія, що будеш першовідкривачем.)))

Але, на жаль, у мережевій поезії колеса і велосипеди, а також вічні двигуни винаходять безперервно. Раніше було патентне бюро у вигляді редакторів газет чи журналів, яке все-таки відрізняло відвертий плагіат чи наслідування від чогось нового чи оригінального. На сучасних сайтах з вільною публікацією ці шлюзи знято. Як казав Президент України Леонід Кравчук, "маємо те, що маємо".)))

До речі, про "личную историю". Десь читав таке визначення графомана: "Графоман описує свої переживання та враження, а поет створює ліричного героя". Я так розумію, що ти просто всіх містифікуєш, видаючи свого ліричного героя за себе, і продовжуєш з вірша у вірш цей міфічний життєопис.))) Хіба ні?)))

До речі, про невідомий тобі журнал "Дніпро" - це всеукраїнський літературно-художній журнал, який видається у Києві (на мій погляд, аналог журналу "Юность"), який почав видаватися в 1927 році у Харкові під назвою «Молодняк». Засновник — ЦК ЛКСМУ. З 1935 р. - видається у Києві. У 1937 р. перейменований на «Молодий більшовик», з 1944 р. — «Дніпро». Друкує поезію, прозу, драматичні твори українських письменників, переклади з інших літератур, літературно-критичні, публіцистичні, історичні, мистецтвознавчі матеріали; популяризує творчість молодих авторів. Головними редакторами були: П. Усенко, А. Малишко, М. Руденко, О. Підсуха, Д. Ткач, І. Стативка, Ю. Мушкетик, В. Бровченко, В. Коломієць, з 1984 — М. Луків.
У 1940—1950-ті авторами журналу були Максим Рильський, Павло Тичина, Андрій Малишко, Володимир Сосюра, Іван Сенченко, Микола Руденко, Михайло Гірник, В. Кучер, В. Земляк, М. Нагнибіда, К. Журба, Павло Загребельний, Борис Антоненко-Давидович, В. Ткаченко, В. Бабляк, А. Хорунжий, А. Дімаров.

:)