ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Тетяна Левицька
2020.11.27 23:56
Між мною і небом гнучка тятива,
бодай не порветься завчасно,
допоки вплітаю у вірші слова
й лелію трояндове щастя.

Вночі прокидаюся, передчуття -
безсоння землі відчуваю,
а ранок для серця фарбує життя

Галина Кучеренко
2020.11.27 23:28
У безумстві ковіду міста,
Новинарні — спагеті на вухах,
На свята не піти в ресторан...
Ти постукай у вікна Фейсбуку...

2
Чи у кожнім вікні — дружні руки?
Чи за кожною шибкою — серце?

Ніна Виноградська
2020.11.27 21:18
Як солодко мовить і тепло сміється онука,
У хаті від того розсипав мов хтось пелюстки.
Бо довгою дуже була наша з нею розлука,
У згадках скликаємо нині весь рід залюбки.

Прабабцю Марію, прадіда Івана, Єгора,
Іще Євдокію, найстаршу Сашуню пра-пра.

Ніна Виноградська
2020.11.27 21:15
А день сьогодні той, моя матусю,
Коли сльозами повниться цей світ.
Коли дідусь мій і моя бабуся
Молились за померлих стільки літ.

За тих сусідів зліва що і справа,
Там семеро, а справа вісім душ.
Їх вбила влада, бо вела розправу -

Сергій Губерначук
2020.11.27 09:38
Він міцно й владно
в бік рукою вп’явся.

А інший, хто лежав
націлений в екран,
спокійно й мило кажуть:
"Ліктик? Заважає…"

Олександр Сушко
2020.11.27 09:22
Фобії у людей часто набувають потворних рис. Мій сусіда Микола під час пандемії коронавіруса затято швендяє без маски в громадських містах, а якщо її й одягає, то виключно на руку, аби продемонструвати своє особливе ставлення до безглуздого наказу урядов

Микола Соболь
2020.11.27 07:26
Вечір згорає у присок*,
легіт знімає утому
і аромат кипарису
шириться швидко по дому.
Накинь кошулю* на плечі,
хай зорі тебе зігріють.
Були у словах предтечі
ілюзії та не мрії.

Тата Рівна
2020.11.26 21:45
П‘ята ранку, лунко й холодно, не приходять думки
Порожнеча, немає сну ні в одному оці
Незворотність абсурдного сушить голову
Голова засушена на тарань
Що там буде завтра? Яка історія?
Яка парадигма прийдешнього?
Амплітуда коливань?
Смішні до бе

Євген Федчук
2020.11.26 19:39
Спекотний день зміняла врешті ніч,
Навколо все примарніше ставало,
Бухикати гармати перестали
І пил, і дим поволі осідали.
Вже б можна було чути людську річ,
Але у вухах наче шмаття вати,
Хіба до ранку відновиться слух.
Як віспою подовбано навкруг

Ярослав Чорногуз
2020.11.26 19:37
З Діани гроту йдем до бельведеру,
Сталлоне, Гір, також Ален Делон
Вже відбули краси своєї еру,
Та вічно юним бог є Аполлон.

Як та весна, він молодий і дужий,
Красуні Артеміді – рідний брат.
Ці діти Зевса і Латони дружать,

Олександр Панін
2020.11.26 17:08
Біжать Баранюги
міцні, круторогі,
Викрешують іскри
в борні,
Могутні, уперті
у битвах завзятих,
В очицях палають
вогні.

Іван Потьомкін
2020.11.26 13:39
Як почувся півня спів,
Лис на ферму полетів.
Прибіга. Примружив око:
«Є м’ясце, та зависоко...
Любий друже, я б хотів,
Щоб ти поруч мене сів.
Мав би я тоді нагоду,
Віддать шану твоїй вроді».

Ігор Шоха
2020.11.26 13:31
Ще гуляю... мріями блукаю...
не блуджу, та іноді гадаю, –
де мої синиці й журавлі:
чи у небі, чи в його імлі?
Знаю, що ніде немає раю
на моїй дорозі по землі.

Де-не-де розвіяні по світу

Ніна Виноградська
2020.11.26 10:55
Скидали мов дрова
палили слов’янськії гени
а душі кружляли
над холодом змучених тіл

і снігом грудневим
лягала зима на рамена
де горе закрило

Ніна Виноградська
2020.11.26 10:53
Застигла від болю пилипівська ніченька чорна,
А в хаті всі вікна посліпли, снігами он їх замело.
У повітці змовкли давно вже не труджені жорна,
Бо голод прийшов у моє слобожанське село.

Немає у матері нині для діток зернини,
Одну картоплинку щоранк

Тетяна Левицька
2020.11.26 08:54
Огорну тебе теплом,
неймовірною любов'ю,
Нахилюся над чолом
й витру смуток сивиною.
Задрімаю на плечі,
безтурботно, як дитина.
Буду вогником свічі
палахтіти безупинно.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Рецензії):

Тарас Ніхто
2020.01.18

Сергій Губерначук
2019.07.07

Юля Костюк
2018.01.11

Олександр Подвишенний
2017.11.16

Ірина Вовк
2017.06.10

Олександр Сушко
2017.03.14

Лариса Пугачук
2016.03.01






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ігор Павлюк (1967) / Рецензії

 Лана Перлулайнен: стримана енергетика перехресть

У львівському видавництві «Сполом» виходить книга вибраних поезій Лани Перлулайнен «Вітер часу».
Це моя передмова до неї.

Образ твору
«Кров - велике діло», - чомусь саме ці слова з булгаковського «Майстра і Маргарити», весело сказані Воландом про вроджений аристократизм Маргарити, приходять на думку, в асоціації з образом давно мені знайомої і вічно загадкової Лани Перлулайнен, яка видимими лише небові України шляхами духу так делікатно і серйозно увійшла в українську літературу, адже вона - Світлана Романівна Жемчужина - народилася і жила в Росії (місто В´ятка). Навчалася в Казанському та Харківському університетах. Мандрувала. Із розпадом Союзу і переродженням України - разом із покійним уже українським поетом із вірменською кров´ю Євгеном Запекою та сином Богданом (нині вченим-фізиком) - у Львові... По чужих квартирах, гуртожитках, підвалах, нарешті в карлсонській якійсь піддаховій кімнатці на площі Ринок - у самому серці легендарного міста: «Вечірній чай. Варення з райських яблук. // Останній поверх з вікнами в туман. // По підвіконню барабанять ямби. // Це може бути Лондон чи Мілан»... Хто кого вибрав? Чому саме тут?.. Легенда у легенді.



А Львів - мій дім. І майстерня - Львів.

Пастка моя. Омана.

Столиця блазнів і королів,

пліток і політиканів.



Як він, заплутаний мій маршрут:

без ладу іду і плану.

Побачите лавочку - знайте: тут

вірші писала Лана, -



читаю ці по-дівочому, навіть по-дитячому безпосередні і по-класичному досконалі Ланині строфи - і антитезово, але парадоксально суголосно за ритмом і всім, що називаємо поезією, асоціюю їх із відомим Марини Цвєтаєвої:



Всяк дом мне чужд, всяк храм мне пуст ,

И всё - равно, и в сё - едино.

Но если по дороге - куст

Встает, особенно - рябина...



Справжні митці завжди традиційні, як підземні ріки, якщо навіть експериментатори, адже відчувають душевно-духовні вітри, як птахи, що летять із вирію чи у вирій, ловлять легкими серцями єдино істинні магнітні потоки Землі.

Звідси (від строгого відчуття своїх слідів на Чумацькому Шляху) уся зовнішня (в одязі, в жестах...) і внутрішня кришталево-органічна акуратність Лани Перлулайнен як жінки і як поета, скупого на слова (на відміну від «многопишущих слабодухів»), але багатого на енергетично місткі Образи, образИ, принципова інструментальна соціальна українськість якого буде хіба розкодована часом, або й ніколи не буде, як таємниця усмішки Джоконди, бо ж у Поезії, як і в Жінки, має бути вічна, задумана Універсумом, загадка. У жінки-поета ця загадка стає легендою - сумно-красивим міфом, який, як відомо, не вмирає.

Перлулайнен же - ключове вербалізоване поняття твореного нею (свідомо, підсвідомо, надсвідомо) міфу Поета, в основі якого - правда духу, який (за євангельською аксіомою) «дише, де хоче», і правда крові: за походженням Лана інгерманландка, тобто репрезентантка субетнічної групи фінів, яка фатально швидко чисельно зменшується... як і українців. Здається, звідси зовнішня стриманість Лани і тонкомережаність, різкорізьбленість її ліричних, ліро-епічних візерунків, часом покритих флером ранимої іронічності, як-от:



Пішли щедрівки, пішли колядки.

Святий Миколай спорожнив мішок.

Народ прокинувся після свята

і позіхає:

- Шо?



Сучасність із гаслами колобродить.

Сучасність не ловить ґав.

Кричить з-під Шевченка:

- Агов, народе!

А той у відповідь:

- Га?



Це також звідси - від північних предків, які довгими зимовими вечорами вишивали сніг і вітер, а дехто й північне сяйво...

Це все інкрустовано, відчутне і на українському, вишитому словом-хрестиком полотні поета, яке постає то інтимно-домашніми сучасними львівськими вуличками, то якимось степовими часово-просторовими психологічно-філософськими ретроспекціями: як-от у трагедії «Автограф на Україні (Іван Мазепа)», де, зокрема, читаємо:



Північ бавилась сигаретами.

З підвіконня тягло віками.



- Я чекала Вас, пане гетьмане.

Відпочиньте з дороги. Кави?

Час був стислим, як епітафія.

Він мовчав, що було нечемно.

Певно, та Петрова анафема

не минула таки даремно.

- За життя Ви були галантнішим.

Звідки зараз - з пекла чи з раю?

Запитав:

- Я для тебе зрадник чи...?

Я сказала:

- Іще не знаю.



Такі-от приблизно обриси тієї дороги духу, на якій гени Лани Перлулайнен витанцьовують, вирізьблюють для неї і для всіх нас той, саме український, пісенно-епічний орнамент, який вічний, бо запитальний, спектральний, репродуктивний, як світло, що спочиває у її вже виданих не лише українсько-, але й україно-мовних, книг: «Звіримо дзвони», «Вживані», «Кличний відмінок», «Між історій всесвітніх», «Посмішки ходять пішки», «Варення з райських яблук», «Точка нестійкої рівноваги», «Поема чорного ходу», «Нотатки на полях долі», помічених відомими сучасниками Іваном Дзюбою, Євгеном Сверстюком, відзначених премією журналу «Сучасність» та громадською премією імені Василя Стуса.

Попри всі загальносвітові та питомо українські культурні контексти, вагомо, тонко, зримо явлені у творчості Лани (див. хоча б «Два вірші Йосифу Бродському», присвяти Павлові Федюку, Ігорю Римаруку...) Львів у всій Книзі Долі поета чомусь став і зостається точкою спостереження над цвітом, світом, Всесвітом ( «Ще з легенд і провінцій, // із горищ і льохів // сходяться поодинці. // Орієнтир - Львів» ), а можливо, нехай це сумнівно знає лише Лана, точкою відліку, звідки в окулярах чи з біноклем, під мікроскопом чи з-під руки опоетизовуються характерним харАктерним виразним стилем-голосом навіть невидимі притупленому зору аборигенів деталі побуту, сучасної історії та сакральної, ужиткової, по-європейськи матеріалізованої та по-азійськи абстрактної культури:



По вулиці Дудаєва

прогулюється лютий,

студенти повертаються

усталеним маршрутом.

Далеко до Ічкерії,

далеко до Росії.

По різних кафетеріях

розходяться месії.

На вулиці Дудаєва

будинки, як фортеці.

За віденською кавою

сидить інтелігенція.

Тут - Каїни, там - Авелі

сидять і розмовляють.

На вулиці Дудаєва

поки що не стріляють.



* * *

Україна гуде, як Хортиця,

міріадом своїх кав´ярень.

Світ мене сп оживає порціями,

як морозиво в «Кастелярі».

Споживає собі, не давиться,

розкладає на магній-кальцій.

Не спіймають мене обставини:

я - повітря, пройду крізь пальці.

Поза межами і кордонами

позбираю себе - і знову

повернуся - разом із Полтвою -

в береги твої рідні, Львове.



Тобто у поезії Лани Перлулайнен дивним чином поєднані тремтливо-ностальгійні інтонації, знаки, запахи, дотики «теплоти родинного інтиму» (за Станіславом Чернілевським) та впертої, майже войовничої, але щирої, некрикливої, не декларативної, ідейності, патріотичності, соціальності, які історіософськи та предметно єдині, взаємоперехідні, взаємо не- та за-лежні. Слово готове стати тілом, ділом...

До речі, у важкі, перехресні роки зламів тисячоліть саме Лана Перлулайнен і її чоловік Євген Запека були серед тих небагатьох поетів України, які худо-бідно жили за поезію: продавали на вулицях Львова і деінде свої поетичні збірки...

Зараз Лана працює в архіві.

Де ж іще заробляти на життя Поетові у такий час, коли поетів не купують, але продають, за вірші не платять, але й не розстрілюють?..

Пише і прозу.

Вже сама назва її не друкованої ще повісті «Правила ходіння проти вітру» інтригує.

Люблю прозу поетів...

До речі, вже після прочитання цієї статті Лана сказала мені, що ім´я Маргарита, яку я асоціативно згадав на початку статті, по-латині означає «перлина»... Я цього не знав. Так що інтуїція не підвела: метафізика тут присутня.

А наразі, як пише наша інгерманландка у цій своїй книзі вибраних поезій «Вітер часу»:



Умощуйся, закурюй сигарету.

Хай вогником нагадує камін.

Це - затишок осінній в стилі ретро

в одній із європейських Україн...



...І читай вірші Лани Перлулайнен.

Геніально прості.

Молитовно відверті.

Естетично смачні.

Затишні.

Дивовижно справжні.

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.




Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2011-08-05 11:19:19
Переглядів сторінки твору 3110
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R1
* Народний рейтинг 0 / --  (5.096 / 5.72)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.911 / 5.75)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.782
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми АВТОРИ
ВИДАННЯ
ЛІТПРОЦЕСИ
Автор востаннє на сайті 2020.09.07 10:36
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Чорнява Жінка (М.К./М.К.) [ 2011-08-05 13:17:03 ]
Ігорю, а чому ти любиш прозу поетів? Вірніше, за що?


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Любов Бенедишин (М.К./М.К.) [ 2011-08-05 13:54:37 ]
На землі спасіння не буває.
На землі перемагає втома.
Янголи збираються у зграї.
Янголи вертаються додому.
Коло замикається останнє...
- Діду, - хлопчик запитає, - що то?
- Янголи то. Ви-и-соко літають.
Мабуть, буде ясною погода.

Це теж Лана. Маю кілька переписаних для себе її віршів, які долучила до улюблених.






Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ігор Павлюк (М.К./М.К.) [ 2011-08-05 19:35:16 ]
?..
Не знаю., Любо.
Люблю - і всьо тут.
:)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ігор Павлюк (М.К./М.К.) [ 2011-08-05 19:35:38 ]
Еге ж...
:)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тамара Ганенко (М.К./М.К.) [ 2011-08-05 21:02:03 ]
І я люблю прозу поетів. Вона світла, заглиблена, нетрадиційна (хоч всього буває, звісно)...

Лишається заздрити Лані, що має таку передмову.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Любов Долик (М.К./М.К.) [ 2011-08-17 22:36:11 ]
Поділюся і я своїми фотовіршами - то було ще у 2004, так ми вперше побачилися - пані Лана прийшла до нас на роботу, пропонувала купити її збірку поезій, тепер у мене є їх 7 - і книга прози, от яка я багата!

Лані Перлулайнен

1
Була середа – не п’ятниця.
До нас прийшла поетеса.
Назвала збірку примарою –
душі, яка вже воскресла.
Трохи чудна і світла,
з’явилась, як диво і тайна,
мені дарувала світло
Лана
Перлулайнен.

2
Губи біжать по словах,
як по клавішах пальці.
І гармонія,
створена майстром,
звучить –
без єдиної фальші.


3
О, яка я щаслива,
що нічого не знаю,
і мені ще про Вас
набрехати не встигли.
Що, можливо,
Ви в чомусь
самотня й нещасна,
та навіщось – живете щосили!

Я вклоняюсь
Поезії Вашій –
спалаху
світла
у просторі
Часу!

Трохи наївно, щиро - так, як я її сприймала = та й сприймаю зараз - світла, тендітна і дуже сильна жінка, і ще - вона насправді володіє Словом!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ігор Павлюк (М.К./М.К.) [ 2011-08-18 08:42:18 ]
:)
Хто чемний і талановитий - той має... :)

А оце, пані Тамаро, і мою прозу можете спробувати: http://maysterni.com/publication.php?id=26940

Удачі!

ІП.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ігор Павлюк (М.К./М.К.) [ 2011-08-18 08:43:52 ]
А бачиш, Любо, як воно у житті-бутті нашому буває!..
Путі Господні...
Вірш Твій щирий, безхитрісний, добрий...

До зустрічі.
ІП.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ігор Павлюк (М.К./М.К.) [ 2011-08-18 08:44:41 ]
Приємно.
:)