ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Вячеслав Руденко
2026.11.18 14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…

Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура

Віктор Кучерук
2026.11.18 07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.

М Менянин
2026.11.18 02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.

Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право

Світлана Пирогова
2026.11.17 20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.

Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.

хома дідим
2026.11.17 19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня

Борис Костиря
2026.11.17 18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.

Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду

В Горова Леся
2026.11.17 11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.

Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.

Ірина Вовк
2026.11.17 07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)

Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран

Віктор Кучерук
2026.11.17 05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."

С М
2026.11.16 23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»

Ігор Терен
2026.11.16 17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.

***
А бомонд богемі помагає

Борис Костиря
2026.11.16 16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.

Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,

хома дідим
2026.11.16 16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість

Кока Черкаський
2026.11.16 13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.

Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,

Паб Лімерик
2026.11.16 08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.

Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.

Віктор Кучерук
2026.11.16 07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Рецензії):

Наталія Близнюк
2021.12.12

Пиріжкарня Асорті
2020.01.20

Тарас Ніхто
2020.01.18

Сергій Губерначук
2019.07.07

Юля Костюк
2018.01.11

Олександр Подвишенний
2017.11.16

Ірина Вовк
2017.06.10






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ігор Павлюк (1967) / Рецензії

 Лана Перлулайнен: стримана енергетика перехресть

У львівському видавництві «Сполом» виходить книга вибраних поезій Лани Перлулайнен «Вітер часу».
Це моя передмова до неї.

Образ твору
«Кров - велике діло», - чомусь саме ці слова з булгаковського «Майстра і Маргарити», весело сказані Воландом про вроджений аристократизм Маргарити, приходять на думку, в асоціації з образом давно мені знайомої і вічно загадкової Лани Перлулайнен, яка видимими лише небові України шляхами духу так делікатно і серйозно увійшла в українську літературу, адже вона - Світлана Романівна Жемчужина - народилася і жила в Росії (місто В´ятка). Навчалася в Казанському та Харківському університетах. Мандрувала. Із розпадом Союзу і переродженням України - разом із покійним уже українським поетом із вірменською кров´ю Євгеном Запекою та сином Богданом (нині вченим-фізиком) - у Львові... По чужих квартирах, гуртожитках, підвалах, нарешті в карлсонській якійсь піддаховій кімнатці на площі Ринок - у самому серці легендарного міста: «Вечірній чай. Варення з райських яблук. // Останній поверх з вікнами в туман. // По підвіконню барабанять ямби. // Це може бути Лондон чи Мілан»... Хто кого вибрав? Чому саме тут?.. Легенда у легенді.



А Львів - мій дім. І майстерня - Львів.

Пастка моя. Омана.

Столиця блазнів і королів,

пліток і політиканів.



Як він, заплутаний мій маршрут:

без ладу іду і плану.

Побачите лавочку - знайте: тут

вірші писала Лана, -



читаю ці по-дівочому, навіть по-дитячому безпосередні і по-класичному досконалі Ланині строфи - і антитезово, але парадоксально суголосно за ритмом і всім, що називаємо поезією, асоціюю їх із відомим Марини Цвєтаєвої:



Всяк дом мне чужд, всяк храм мне пуст ,

И всё - равно, и в сё - едино.

Но если по дороге - куст

Встает, особенно - рябина...



Справжні митці завжди традиційні, як підземні ріки, якщо навіть експериментатори, адже відчувають душевно-духовні вітри, як птахи, що летять із вирію чи у вирій, ловлять легкими серцями єдино істинні магнітні потоки Землі.

Звідси (від строгого відчуття своїх слідів на Чумацькому Шляху) уся зовнішня (в одязі, в жестах...) і внутрішня кришталево-органічна акуратність Лани Перлулайнен як жінки і як поета, скупого на слова (на відміну від «многопишущих слабодухів»), але багатого на енергетично місткі Образи, образИ, принципова інструментальна соціальна українськість якого буде хіба розкодована часом, або й ніколи не буде, як таємниця усмішки Джоконди, бо ж у Поезії, як і в Жінки, має бути вічна, задумана Універсумом, загадка. У жінки-поета ця загадка стає легендою - сумно-красивим міфом, який, як відомо, не вмирає.

Перлулайнен же - ключове вербалізоване поняття твореного нею (свідомо, підсвідомо, надсвідомо) міфу Поета, в основі якого - правда духу, який (за євангельською аксіомою) «дише, де хоче», і правда крові: за походженням Лана інгерманландка, тобто репрезентантка субетнічної групи фінів, яка фатально швидко чисельно зменшується... як і українців. Здається, звідси зовнішня стриманість Лани і тонкомережаність, різкорізьбленість її ліричних, ліро-епічних візерунків, часом покритих флером ранимої іронічності, як-от:



Пішли щедрівки, пішли колядки.

Святий Миколай спорожнив мішок.

Народ прокинувся після свята

і позіхає:

- Шо?



Сучасність із гаслами колобродить.

Сучасність не ловить ґав.

Кричить з-під Шевченка:

- Агов, народе!

А той у відповідь:

- Га?



Це також звідси - від північних предків, які довгими зимовими вечорами вишивали сніг і вітер, а дехто й північне сяйво...

Це все інкрустовано, відчутне і на українському, вишитому словом-хрестиком полотні поета, яке постає то інтимно-домашніми сучасними львівськими вуличками, то якимось степовими часово-просторовими психологічно-філософськими ретроспекціями: як-от у трагедії «Автограф на Україні (Іван Мазепа)», де, зокрема, читаємо:



Північ бавилась сигаретами.

З підвіконня тягло віками.



- Я чекала Вас, пане гетьмане.

Відпочиньте з дороги. Кави?

Час був стислим, як епітафія.

Він мовчав, що було нечемно.

Певно, та Петрова анафема

не минула таки даремно.

- За життя Ви були галантнішим.

Звідки зараз - з пекла чи з раю?

Запитав:

- Я для тебе зрадник чи...?

Я сказала:

- Іще не знаю.



Такі-от приблизно обриси тієї дороги духу, на якій гени Лани Перлулайнен витанцьовують, вирізьблюють для неї і для всіх нас той, саме український, пісенно-епічний орнамент, який вічний, бо запитальний, спектральний, репродуктивний, як світло, що спочиває у її вже виданих не лише українсько-, але й україно-мовних, книг: «Звіримо дзвони», «Вживані», «Кличний відмінок», «Між історій всесвітніх», «Посмішки ходять пішки», «Варення з райських яблук», «Точка нестійкої рівноваги», «Поема чорного ходу», «Нотатки на полях долі», помічених відомими сучасниками Іваном Дзюбою, Євгеном Сверстюком, відзначених премією журналу «Сучасність» та громадською премією імені Василя Стуса.

Попри всі загальносвітові та питомо українські культурні контексти, вагомо, тонко, зримо явлені у творчості Лани (див. хоча б «Два вірші Йосифу Бродському», присвяти Павлові Федюку, Ігорю Римаруку...) Львів у всій Книзі Долі поета чомусь став і зостається точкою спостереження над цвітом, світом, Всесвітом ( «Ще з легенд і провінцій, // із горищ і льохів // сходяться поодинці. // Орієнтир - Львів» ), а можливо, нехай це сумнівно знає лише Лана, точкою відліку, звідки в окулярах чи з біноклем, під мікроскопом чи з-під руки опоетизовуються характерним харАктерним виразним стилем-голосом навіть невидимі притупленому зору аборигенів деталі побуту, сучасної історії та сакральної, ужиткової, по-європейськи матеріалізованої та по-азійськи абстрактної культури:



По вулиці Дудаєва

прогулюється лютий,

студенти повертаються

усталеним маршрутом.

Далеко до Ічкерії,

далеко до Росії.

По різних кафетеріях

розходяться месії.

На вулиці Дудаєва

будинки, як фортеці.

За віденською кавою

сидить інтелігенція.

Тут - Каїни, там - Авелі

сидять і розмовляють.

На вулиці Дудаєва

поки що не стріляють.



* * *

Україна гуде, як Хортиця,

міріадом своїх кав´ярень.

Світ мене сп оживає порціями,

як морозиво в «Кастелярі».

Споживає собі, не давиться,

розкладає на магній-кальцій.

Не спіймають мене обставини:

я - повітря, пройду крізь пальці.

Поза межами і кордонами

позбираю себе - і знову

повернуся - разом із Полтвою -

в береги твої рідні, Львове.



Тобто у поезії Лани Перлулайнен дивним чином поєднані тремтливо-ностальгійні інтонації, знаки, запахи, дотики «теплоти родинного інтиму» (за Станіславом Чернілевським) та впертої, майже войовничої, але щирої, некрикливої, не декларативної, ідейності, патріотичності, соціальності, які історіософськи та предметно єдині, взаємоперехідні, взаємо не- та за-лежні. Слово готове стати тілом, ділом...

До речі, у важкі, перехресні роки зламів тисячоліть саме Лана Перлулайнен і її чоловік Євген Запека були серед тих небагатьох поетів України, які худо-бідно жили за поезію: продавали на вулицях Львова і деінде свої поетичні збірки...

Зараз Лана працює в архіві.

Де ж іще заробляти на життя Поетові у такий час, коли поетів не купують, але продають, за вірші не платять, але й не розстрілюють?..

Пише і прозу.

Вже сама назва її не друкованої ще повісті «Правила ходіння проти вітру» інтригує.

Люблю прозу поетів...

До речі, вже після прочитання цієї статті Лана сказала мені, що ім´я Маргарита, яку я асоціативно згадав на початку статті, по-латині означає «перлина»... Я цього не знав. Так що інтуїція не підвела: метафізика тут присутня.

А наразі, як пише наша інгерманландка у цій своїй книзі вибраних поезій «Вітер часу»:



Умощуйся, закурюй сигарету.

Хай вогником нагадує камін.

Це - затишок осінній в стилі ретро

в одній із європейських Україн...



...І читай вірші Лани Перлулайнен.

Геніально прості.

Молитовно відверті.

Естетично смачні.

Затишні.

Дивовижно справжні.

• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



    •   Можлива допомога "Майстерням"


• Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

• Про оцінювання     • Зв'язок із адміністрацією     • Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2011-08-05 11:19:19
Переглядів сторінки твору 4502
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R1
* Народний рейтинг 0 / --  (5.096 / 5.72)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.911 / 5.75)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.782
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми АВТОРИ
ВИДАННЯ
ЛІТПРОЦЕСИ
Автор востаннє на сайті 2026.03.09 22:04
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Чорнява Жінка (М.К./М.К.) [ 2011-08-05 13:17:03 ]
Ігорю, а чому ти любиш прозу поетів? Вірніше, за що?


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Любов Бенедишин (М.К./М.К.) [ 2011-08-05 13:54:37 ]
На землі спасіння не буває.
На землі перемагає втома.
Янголи збираються у зграї.
Янголи вертаються додому.
Коло замикається останнє...
- Діду, - хлопчик запитає, - що то?
- Янголи то. Ви-и-соко літають.
Мабуть, буде ясною погода.

Це теж Лана. Маю кілька переписаних для себе її віршів, які долучила до улюблених.






Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ігор Павлюк (М.К./М.К.) [ 2011-08-05 19:35:16 ]
?..
Не знаю., Любо.
Люблю - і всьо тут.
:)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ігор Павлюк (М.К./М.К.) [ 2011-08-05 19:35:38 ]
Еге ж...
:)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тамара Ганенко (М.К./М.К.) [ 2011-08-05 21:02:03 ]
І я люблю прозу поетів. Вона світла, заглиблена, нетрадиційна (хоч всього буває, звісно)...

Лишається заздрити Лані, що має таку передмову.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Любов Долик (М.К./М.К.) [ 2011-08-17 22:36:11 ]
Поділюся і я своїми фотовіршами - то було ще у 2004, так ми вперше побачилися - пані Лана прийшла до нас на роботу, пропонувала купити її збірку поезій, тепер у мене є їх 7 - і книга прози, от яка я багата!

Лані Перлулайнен

1
Була середа – не п’ятниця.
До нас прийшла поетеса.
Назвала збірку примарою –
душі, яка вже воскресла.
Трохи чудна і світла,
з’явилась, як диво і тайна,
мені дарувала світло
Лана
Перлулайнен.

2
Губи біжать по словах,
як по клавішах пальці.
І гармонія,
створена майстром,
звучить –
без єдиної фальші.


3
О, яка я щаслива,
що нічого не знаю,
і мені ще про Вас
набрехати не встигли.
Що, можливо,
Ви в чомусь
самотня й нещасна,
та навіщось – живете щосили!

Я вклоняюсь
Поезії Вашій –
спалаху
світла
у просторі
Часу!

Трохи наївно, щиро - так, як я її сприймала = та й сприймаю зараз - світла, тендітна і дуже сильна жінка, і ще - вона насправді володіє Словом!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ігор Павлюк (М.К./М.К.) [ 2011-08-18 08:42:18 ]
:)
Хто чемний і талановитий - той має... :)

А оце, пані Тамаро, і мою прозу можете спробувати: http://maysterni.com/publication.php?id=26940

Удачі!

ІП.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ігор Павлюк (М.К./М.К.) [ 2011-08-18 08:43:52 ]
А бачиш, Любо, як воно у житті-бутті нашому буває!..
Путі Господні...
Вірш Твій щирий, безхитрісний, добрий...

До зустрічі.
ІП.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ігор Павлюк (М.К./М.К.) [ 2011-08-18 08:44:41 ]
Приємно.
:)