у самотності улюбленої жінки... еххх...

а знаєш, Жень (ой, перепрошую... Євгенія!!!) ;))))))
є у чоловіків така дивна риса - якщо у його жінки затяжні проблеми, то він починає відчувати у тому свою вину... навіть не знаю, як з цим можна було би боротися :)))

дякую, Наталко! Дуже рада вашому відгуку :)

наливай, Женечко! :))
дякую, сонце!

ці слова найважче сказати собі самій... ))
дуже дякую, В'ячеславе!

це добре! :))

ну тоді б воно звучало як самовиправдання )))

я сьогодні весь день думаю,- важко пояснити цей вірш, я вже намагалася це сказати Жені, і не змогла – якісь дурниці понаписувала.)))

Насправді мені вдалося зачепити дуже цікаву струночку - момент, коли людина прощає того, кого любить. Чому? Ми всі переживаємо важкі моменти, з якими мусимо справлятися самі, і ніхто нам в них не допоможе - це нескінчення людська самотність навіть серед найближчих людей... Але після їхнього подолання залишається щось таке ніби гіркота...
Згадалося, як хтось з проповідників порадив людині, яка ніби прощала, але на душі не ставало легше - він сказав: "вам спочатку треба простити Бога".
Тобто цей вірш десь про той самий рівень прощення - простити свій біль тому, хто справді непричетний до твоїх бід, хоча насправді з усіх сил намагався допомогти - наче простити людині власний момент непорозуміння.

Ось, Вітре, може й це все очевидно - але до мене наче щойно дійшло... в діалозі з вами. )))

Я вірю, пане Василю, що так воно й буде.
Тобто - куди воно від нас дінеться? ))))
тексти життя так і мусять писатися - на радісній хвилі... )))

дякую щиро!
зі святом вас - світла і тепла!

так, потужна пісня. Я раніше її не чула, дякую, що підказали )))

:))))))