ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Володимир Невесенко
2022.12.02 14:30
Розвіявсь туман.
Проясняється світ.
Старенька – одна біля тину.
Всміхається сонце ласкаво з-за віт,
і гріє худу її спину.

Розкрилився віттям кошлатий дубок,
тріпоче листва, як ганчір’я.

Козак Дума
2022.12.02 13:51
Через пів року реабілітації стан лівої ноги Андрія значно поліпшився, але говорити про повне відновлення її функцій ще не доводилося. Хоча від тих драматичних подій на кукурудзяному полі та подальшої надскладної хірургічної операції минуло майже півтора р

Козак Дума
2022.12.02 13:51
Через пів року реабілітації стан лівої ноги Андрія значно поліпшився, але говорити про повне відновлення її функцій ще не доводилося. Хоча від тих драматичних подій на кукурудзяному полі та подальшої надскладної хірургічної операції минуло майже півтора р

Віктор Михайлович Насипаний
2022.12.02 12:37
Підбіга до бабці чемно
Внук малий Андрійко.
Каже тихо: - Я, напевно,
Проковтнув копійку.

Бабця бідна аж присіла.
Що тут мудрувати?
Треба якось швидко, вміло

Тетяна Левицька
2022.12.02 10:46
Повертайсь, чоловіче, у час лихоліть!
Це так само, як кинути згоряну матір,
що сама у біді відчайдушно стоїть
на руїнах розбитої ворогом хати.

На поталу не кидай, щоб там не було,
є до кого голівку свою прихилити.
Хоч зневірився в людях, утратив ж

Іван Потьомкін
2022.12.02 10:06
Їй би в матріархаті народитися годилось,-
Од ласки й доброти з десяток мужиків зомліло б,
А то лиш я один та ще онук й сини...
Немає простору у повноті розправить крила.
Отож, як на останню приступку життя зійду,
Відкіль в інші світи вже мере

Ярослав Чорногуз
2022.12.02 07:22
Дитсадок був — Івасик Телесик --
Цегли битої купа між паль.
Чий то скімлить загублений песик,
А в очах квітне квітка — Печаль?

Що за крила в траві розпростерті? -
Бачиш оком розгубленим ти.
Нашим діткам - “солодкі цукерки”

Микола Соболь
2022.12.02 04:52
Полилися відтінки зимові
у пастельно-холодних тонах.
Час не статися нашій розмові.
Не вертайся до мене у снах.
Нехай грудень штовхає у груди,
щоб не стрілися ми на землі.
Оминеться. І все у нас буде.
Хай малює морозом на склі

Віктор Кучерук
2022.12.02 00:34
Нечувано люта навала
Показує сутність свою, –
В онуки дитинство украла
І старість розтяла мою.
Нелегко звикати до втрати
Того, що учора було, –
Як світла немає в кімнаті,
Відразу зникає й тепло.

Євген Федчук
2022.12.01 17:49
Ти питаєш мене, брате, як то воно сталось,
Що Хмель мусив замиритись, коли вже, здавалось,
Страшний голод панів-ляхів в Жванці доконає?
Хтось орду за те татарську кляне-проклинає.
Та, скажу тобі, Хмельницький винен сам у тому.
Розкажу, як було діло –

Самослав Желіба
2022.12.01 16:41
Схопився за меча і вигукнув: «Смієшся?»,
Та усміх на лиці, у відповідь смішки,
Що тануть, як туман, із тілом за вітьми,
І самотина знов на болотах безмежних.

Хотіла залякать і кинути птахам,
Коли таки помре від спраги чи отрути,

Козак Дума
2022.12.01 09:30
Я у всесвіту десь на краю…
На задвірках мінливої долі
споглядаю планиду свою
і душа шаленіє… від болю,
од безсилля і чорної мли.
Поміж вічної ночі і криги
як, не ставши похмурим і злим,
написати життя всього книгу?.

Тетяна Левицька
2022.12.01 07:28
Темно, холодно, лячно у хаті.
Дотліває свіча край стола.
— Доки буде війна ця тривати? —
матір донька питає мала.

— Як світило підніметься вище,
вмиє личка ясних білозір,*
зацвітуть перламутрові вишні,

Микола Соболь
2022.12.01 05:45
Чим завинив перед тобою,
великий Боже, наш нарід?
Голодомором чи війною
не захід як іде, то схід...
Дніпрові кручі, мов Голгофа,
а мова, ніби плоть Христа...
Спивають діти кров потроху,
щоби народ цей перестав,

Віктор Кучерук
2022.12.01 04:26
Живу знедавна без надії
На краще завтрашнє моє, -
Ніхто мене не пожаліє,
Хоч буде знати, що я є.
Життя наблизилось до краю
І спорожнів одразу дім, -
Душі чутливої немає
Тепер в оточенні моїм.

Домінік Арфіст
2022.12.01 01:11
іде ідеальний сніг
ідол дитячих снів
білий пухнастий кіт
біло замуркотів
сивий столітній дід
бороду топить в лід
інистий велет снить
музикою весни
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Соня Рейх
2022.11.26

Зоя Арова
2022.11.23

Валерія Ворона
2022.11.20

Софія Цимбалиста
2022.11.19

Юрій Гундарєв
2022.09.01

Тоні Фаґо
2022.08.19

Надія Кравченко
2022.08.03






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Сергій Жадан (1974) / Вірші / Різне

 кінець української силабо-тоніки
Образ твору в цьому будинку вони колись і жили
бачиш ось там на рамах ще рештки червоної фарби
лущаться з тих часів хтось вигадав їх поселити
в одному домі щоб чути було дихання в передпокоях
дихання вітру структуру страху коли ти
дивишся на подвір’я
де військові кладуть асфальт
і саджають сосни

їх виводили серед ночі зганяючи сни
з їхніх плечей наче щурів з підвіконня
сірі сорочки на них просякали потом
і в тілах їхніх стояла жовта сеча
мов контрабанда
тим хто виводив подобався запах нічного життя
їхня сіра білизна що набрякала від збудження
їхні жінки що розмазували по обличчю
сліди переляку і макіяж


на розі стояв кіоск і там нагрівавсь лимонад
липкі фіолетові краплі сиропу зтягували шкіру
налипали на пальцях і в куточках уст
обтяжені бджоли торкались хвостами одягу і повік
і тінь від будинку підповзала до ніг мовби велика вода
скоріше б додому зачиняючи щільно двері
на чорний замок на ланцюжок на засув
слухати як нишпорить вітер в дверних
механізмах і під вилицями
слухати як калатає сонце
у незашторених вікнах

їх виводили
швидко заганяючи з вулиці
в нутрощі чорних автомобілів
так що деякий час вони ще дихали тим киснем
киснем будинку тамуючи його в шлунку
намагаючись не випускати з себе ні краплі свободи
ні краплі істерики


тоді коли ти захочеш розподілити слова
на ті що хоч раз вживав і ті яких не торкався
ти мусиш відчути цю тишу яка розрива
нічну серцевину -- вимучена кругова --
кожного разу скільки б сюди не вертався

тому що колись давно шматки гарячих лексем
холонули тут в ротах забиваючись страхом
і той чоловік із обважнілим лицем
з чорним записником і простим олівцем
лишав по собі тільки тишу що падала мертвим птахом

просто існує такий різновид споруд
в яких ця остання межа особливо похмура
де надто неглибоко пекло і русла підземних руд
де час виступає ніби вугілля крізь ґрунт
де починається смерть і кінчається література




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2011-10-19 21:54:08
Переглядів сторінки твору 11350
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.985 / 5.46)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.966 / 5.48)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.743
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2013.01.28 21:33
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Богдан Манюк (М.К./М.К.) [ 2011-10-19 23:09:39 ]
Дуже сподобались декілька образів.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Оксанка Крьока (Л.П./Л.П.) [ 2011-10-20 10:55:37 ]
а мені говорили, що література безсмертна. мабуть брехали.

я не розуію чим виправдана така полігамія образів.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Валерій Хмельницький (М.К./Л.П.) [ 2011-10-20 11:11:39 ]
Та взагалі вірити нікому не можна, Оксанко!)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юлія Шешуряк (М.К./М.К.) [ 2011-10-20 13:30:38 ]
нудно...