ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Публіцистика):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.01
17:52
Червоними слізьми країна плаче,
сумує без упину третій рік…
І кровотеча більшає, тим паче,
що ріки крові – не берези сік!.
Як виявилось, цирк – то небезпека,
загрози пік – зелене шапіто!.
Канабісом торгують у аптеках,
сумує без упину третій рік…
І кровотеча більшає, тим паче,
що ріки крові – не берези сік!.
Як виявилось, цирк – то небезпека,
загрози пік – зелене шапіто!.
Канабісом торгують у аптеках,
2024.05.01
17:10
Будь такою, яка ти нині є.
Я подібних тобі жінок,
Хай вже скроні взялися інеєм,
Ще не бачив, мій свідок – Бог!
Будь земною і будь небесною…
Нероздільні «краса» і «ти»,
Наче Бог сполучив тебе з нею
Як синоніми… Будь завжди
Я подібних тобі жінок,
Хай вже скроні взялися інеєм,
Ще не бачив, мій свідок – Бог!
Будь земною і будь небесною…
Нероздільні «краса» і «ти»,
Наче Бог сполучив тебе з нею
Як синоніми… Будь завжди
2024.05.01
12:38
Не говори мені про те,
що заблукала в падолисті,
і що проміння золоте
вже дотліває в хмарній висі.
Що відцвіли в моїм саду
весняні крокуси й тюльпани.
Лимонне сонце у меду
що заблукала в падолисті,
і що проміння золоте
вже дотліває в хмарній висі.
Що відцвіли в моїм саду
весняні крокуси й тюльпани.
Лимонне сонце у меду
2024.05.01
10:27
«На кремені вирослий колос...»
Отак системі на догоду назвав поет предивний край,
Де чорнозем, ліси і води, й багаті надра Господь дав...
Благословенний край, з якого лиш висотували жили...
Ще й досьогодні дивно, як люди в ньому вижили?
...Страшна
Отак системі на догоду назвав поет предивний край,
Де чорнозем, ліси і води, й багаті надра Господь дав...
Благословенний край, з якого лиш висотували жили...
Ще й досьогодні дивно, як люди в ньому вижили?
...Страшна
2024.05.01
08:57
Вранішні роси - цнотливості роси
З блиском перлинним в шовковій траві.
Свіжі, розкішні, розніжено-босі.
Розсипи щедрості звабно-живі.
Дерево кожне вкрите краплистими,
Кущ росянисто зомлів у саду.
Мов із пацьорок скотилось намисто,
З блиском перлинним в шовковій траві.
Свіжі, розкішні, розніжено-босі.
Розсипи щедрості звабно-живі.
Дерево кожне вкрите краплистими,
Кущ росянисто зомлів у саду.
Мов із пацьорок скотилось намисто,
2024.05.01
05:52
Небо грайливими хмарами
місто велике розбудить.
Ніч сон утримує чарами.
Гей! Прокидайтеся, люди!
Мружиться киця на сонечку,
божа корівка п’є роси,
щастя нехай тобі, донечко,
ранок травневий приносить.
місто велике розбудить.
Ніч сон утримує чарами.
Гей! Прокидайтеся, люди!
Мружиться киця на сонечку,
божа корівка п’є роси,
щастя нехай тобі, донечко,
ранок травневий приносить.
2024.05.01
05:27
Усе чіткіше кожен крок
Її вбачаю всюди знову, –
Горять тюльпани, а бузок
Яріє світлом світанковим.
Стає гучніше спів птахів
І сонце дужче припікає, –
Мов несподівано забрів
Услід за юною до раю.
Її вбачаю всюди знову, –
Горять тюльпани, а бузок
Яріє світлом світанковим.
Стає гучніше спів птахів
І сонце дужче припікає, –
Мов несподівано забрів
Услід за юною до раю.
2024.05.01
05:24
На білий сніг стікає з ліхтарів
Вечірній промінь тьмяно-бурштиновий.
Скрізь тихо. Ані звука, ані слова...
Я десь далеко чую дивний спів.
Одне життя, а в ньому - сто життів...
Незрозуміла, потойбічна мова...
Мене так зустрічає ніч зимова...
Вечірній промінь тьмяно-бурштиновий.
Скрізь тихо. Ані звука, ані слова...
Я десь далеко чую дивний спів.
Одне життя, а в ньому - сто життів...
Незрозуміла, потойбічна мова...
Мене так зустрічає ніч зимова...
2024.04.30
22:48
Ти була красива, наче юна Геба*,
Як у поцілунку ніжному злились.
Заясніле, чисте нам відкрилось небо
Підняло на крилах у блакитну вись.
Далечінь вечірня пломеніла в тиші,
Як рожеві щічки, сяяли вогні.
В світлому багатті ми — найщасливіші --
Як у поцілунку ніжному злились.
Заясніле, чисте нам відкрилось небо
Підняло на крилах у блакитну вись.
Далечінь вечірня пломеніла в тиші,
Як рожеві щічки, сяяли вогні.
В світлому багатті ми — найщасливіші --
2024.04.30
14:02
Перенеслись у перше травня!!!
Ніяких більше зобов’язень...
Мотив й мелодія їх давня
Поміж всіляких зауважень.
Перенеслись… ну що ж, доцільно
Було б усе перечеркнути,
А те, що зветься "не стабільно" —
Згорнути з часом, щоб не чути…
Ніяких більше зобов’язень...
Мотив й мелодія їх давня
Поміж всіляких зауважень.
Перенеслись… ну що ж, доцільно
Було б усе перечеркнути,
А те, що зветься "не стабільно" —
Згорнути з часом, щоб не чути…
2024.04.30
13:53
М-оя душа проникливо сприймає
О-цей прекрасний Божий світ.
Є в нім ті закутки, немов із раю.
Н-атхнення - із емоцій квіт.
А глибина думок у ритмі моря
Т-анок плете зі слів та фраз.
Х-аризма Всесвіту, вечірні зорі...
О-цей прекрасний Божий світ.
Є в нім ті закутки, немов із раю.
Н-атхнення - із емоцій квіт.
А глибина думок у ритмі моря
Т-анок плете зі слів та фраз.
Х-аризма Всесвіту, вечірні зорі...
2024.04.30
11:05
Ходить бісова невіра
І шукає собі віру.
Як давали колись їсти,
Він пошився в атеїсти,
А тепер така дорога,
Що без віри жить незмога.
Навіть ленінці в законі
Припадають до ікони.
І шукає собі віру.
Як давали колись їсти,
Він пошився в атеїсти,
А тепер така дорога,
Що без віри жить незмога.
Навіть ленінці в законі
Припадають до ікони.
2024.04.30
09:40
У розтині часу нам істини вже не знайти,
плачуть старезні дерева шрапнеллю побиті,
у герці смертельнім схрестили мечі два світи –
діти козачі й нащадки орди – московити.
Глянь, кров’ю омиті до краю безкраї степи,
небо жаріє, як бабина піч оксамитом…
плачуть старезні дерева шрапнеллю побиті,
у герці смертельнім схрестили мечі два світи –
діти козачі й нащадки орди – московити.
Глянь, кров’ю омиті до краю безкраї степи,
небо жаріє, як бабина піч оксамитом…
2024.04.30
09:33
Ти з дитинства не любиш усі ті кайдани правил.
Ти відтоді ненавидиш плентатись у хвості.
Де усі повертають ліворуч, тобі – управо.
Незбагненні та недослідими твої путі.
Ти не любиш також у житті натискать на гальма,
Бо давно зрозуміла: найшвидше на
Ти відтоді ненавидиш плентатись у хвості.
Де усі повертають ліворуч, тобі – управо.
Незбагненні та недослідими твої путі.
Ти не любиш також у житті натискать на гальма,
Бо давно зрозуміла: найшвидше на
2024.04.30
09:00
Росою осідає на волосся
Невтішний ранок, мул ріка несе.
Вся повість помістилася в есе,
У сотню слів. В минуле переносить
Вода куширу порване плісе,
В заплаву хвилі каламутні гонить.
І коливається на глибині
Стокротка, що проснулася на дні -
Невтішний ранок, мул ріка несе.
Вся повість помістилася в есе,
У сотню слів. В минуле переносить
Вода куширу порване плісе,
В заплаву хвилі каламутні гонить.
І коливається на глибині
Стокротка, що проснулася на дні -
2024.04.30
06:01
Так вперіщило зненацька,
Що від зливи навіть хвацька
Заховатися не встигла дітвора, –
В хмаровинні чорно-білім
Блискотіло і гриміло,
І лилося звідтіля, мов із відра.
Потекли брудні струмочки,
Від подвір’я до садочка,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Що від зливи навіть хвацька
Заховатися не встигла дітвора, –
В хмаровинні чорно-білім
Блискотіло і гриміло,
І лилося звідтіля, мов із відра.
Потекли брудні струмочки,
Від подвір’я до садочка,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Публіцистика):
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2022.02.01
2021.07.17
2021.01.08
2020.03.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віталій Григорьєв (1947) /
Публіцистика
/
публіцистика
віковуха
Стою посерд двору і дивлюся на рідну хату. Вона, своїми живими ще вікнами, дивиться на мене, наче розуміє, що я вже нічим їй не можу зарадити.Що чекає її доля сотень і тисяч покинутих українських хат. Жити в ній нікому і ніхто її не купить, бо їй виповнилося девяносто років. Буремного 1918-го мій дід Михайло, по батьковій лінії, з благословіння свого батька Григорія, у якого було 12 синів і чотири дочки, розпочав будівництво власної хати.
Збудована вона вмілими людьми, за віками перевіреною простою, але надійною технологією. Кладена з вальків глини, замішаної з соломою на дубових сохах. Вкрита хата була очеретом. Взимку ця покрівля добре тримала тепло, а влітку під нею було прохолодно.
Шибки вікон-очей хати бачили денікінців і махновців, червоних і білих. Стіни пам'ятають як у них штрикали залізними піками, шукаючи зерно у страшному 33-му. Як буксири витягли з запічка останній припас їжі, торбинку з квасолею. Як бабуся, маючи на руках чотирьох дітей, ризикнула зібравши рушники та сорочки, поїхати в Білорусію та виміняти на них пуд борошна. Всі діти залишились живі. З того часу крихти хліба зі столу вона збирала в долоню і відправляла до рота. Це був своєрідний обряд після кожного сніданку, обіду чи вечері. А нас, онуків, повчала, що хлібом кидатись не можна. Буде біда, як хліб кине.
З цього порогу, разом з односельцями, влітку 41-го пішов на найжорстокішу війну мій батько. Судилося на цей поріг повернутися живим, але живим не застав сина, який помер під час фашистської окупації без медичної допомоги від скарлатини.Чудом вціліла і хата, вогонь лише лизнув в одному місці підшиву, а покрівлю врятували, накривши мокрими ряднами. Добре, що німці-палії втекли на мотоциклах.
Звеселилась хата дитячими голосами. Довгими зимовими вечорами, при світлі каганця, ми слухали бабусини казки, вірші. З книжок вона їх ніколи не читала. Про Хлопчика-мізинчика, Бабу Ягу, Котигорошка, Микиту Кожум'яку, Шевченка, Глібова, Пушкіна, Лермонтова ми дізнались від неї. Та й виховала нас наша бабуся Мар'яна. Батько й мати цілими днями були на роботі в колгоспі. Батька ми бувало не бачили по кілька днів. Він ішов ми ще спали, а приходив – вже, набігавшись за день, спали без задніх ніг. Ноги ті часто були грязні і в ″курчатах″.
Зими нашого дитинства були багатосніжними і морозними. Найзатишнішим місцем була піч. Тут ми бавилися сякими-такими іграшками, а як підросли, грали в шашки, шахи і читали…Читали запоєм, навколо каганця поставленого на чавунець. Читання було найбільшим захопленням усієї дітвори. Ми переказували один одному прочитане, обмінювалися книжками, разом ходили до бібліотеки. Тому всі друзі дитинства досить добре володіють українською і російською мовами, з півслова розуміють гумор. Досить жваво і дотепно реагують на ті чи інші події, на вчинки чи ознаки окремих людей.
Навесні, гріючись під хатою на призьбі, ми любили спостерігати як за луками, над виораним на зяб полем, котилися сиві хвилі."Це святий Петро овець жене", пояснювала нам бабуся."Як прийде Петрів день, то цих овець не стане до слідуючої весни".
Хата була не лише дахом над головою. Вона була символом цноти і духовним оберегом. Бувало на старий новий рік дядьки-посипальники, хильнувши, інколи "заводились".Тоді можна було почути: "Сказав би я тобі, так піч у хаті"! Це сьогодні сквернослів'я заполонило двори, вулиці і громадські місця. Ще не так давно, років 30-40 тому, у присутності батька і сина в одній компанії не матюкались. А якщо в когось, ненароком, і злітало лайливе слово, то тут же лунала пересторога когось із присутніх:"Двоє з однієї хати!"
Руйнуються хати, руйнується віковічний уклад, який рятував людей у лихоліття. Доброзичливість і взаємодопомога замінюються черствістю і скупістю. На зміну взаємовиручці, за допомогою якої відбудовувались спалені війною села, приходить розбрат і самоізоляція.
Куди йдемо? Хата відповіла тужливим скрипом віконниць…
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
віковуха
Стою посерд двору і дивлюся на рідну хату. Вона, своїми живими ще вікнами, дивиться на мене, наче розуміє, що я вже нічим їй не можу зарадити.Що чекає її доля сотень і тисяч покинутих українських хат. Жити в ній нікому і ніхто її не купить, бо їй виповнилося девяносто років. Буремного 1918-го мій дід Михайло, по батьковій лінії, з благословіння свого батька Григорія, у якого було 12 синів і чотири дочки, розпочав будівництво власної хати.
Збудована вона вмілими людьми, за віками перевіреною простою, але надійною технологією. Кладена з вальків глини, замішаної з соломою на дубових сохах. Вкрита хата була очеретом. Взимку ця покрівля добре тримала тепло, а влітку під нею було прохолодно.
Шибки вікон-очей хати бачили денікінців і махновців, червоних і білих. Стіни пам'ятають як у них штрикали залізними піками, шукаючи зерно у страшному 33-му. Як буксири витягли з запічка останній припас їжі, торбинку з квасолею. Як бабуся, маючи на руках чотирьох дітей, ризикнула зібравши рушники та сорочки, поїхати в Білорусію та виміняти на них пуд борошна. Всі діти залишились живі. З того часу крихти хліба зі столу вона збирала в долоню і відправляла до рота. Це був своєрідний обряд після кожного сніданку, обіду чи вечері. А нас, онуків, повчала, що хлібом кидатись не можна. Буде біда, як хліб кине.
З цього порогу, разом з односельцями, влітку 41-го пішов на найжорстокішу війну мій батько. Судилося на цей поріг повернутися живим, але живим не застав сина, який помер під час фашистської окупації без медичної допомоги від скарлатини.Чудом вціліла і хата, вогонь лише лизнув в одному місці підшиву, а покрівлю врятували, накривши мокрими ряднами. Добре, що німці-палії втекли на мотоциклах.
Звеселилась хата дитячими голосами. Довгими зимовими вечорами, при світлі каганця, ми слухали бабусини казки, вірші. З книжок вона їх ніколи не читала. Про Хлопчика-мізинчика, Бабу Ягу, Котигорошка, Микиту Кожум'яку, Шевченка, Глібова, Пушкіна, Лермонтова ми дізнались від неї. Та й виховала нас наша бабуся Мар'яна. Батько й мати цілими днями були на роботі в колгоспі. Батька ми бувало не бачили по кілька днів. Він ішов ми ще спали, а приходив – вже, набігавшись за день, спали без задніх ніг. Ноги ті часто були грязні і в ″курчатах″.
Зими нашого дитинства були багатосніжними і морозними. Найзатишнішим місцем була піч. Тут ми бавилися сякими-такими іграшками, а як підросли, грали в шашки, шахи і читали…Читали запоєм, навколо каганця поставленого на чавунець. Читання було найбільшим захопленням усієї дітвори. Ми переказували один одному прочитане, обмінювалися книжками, разом ходили до бібліотеки. Тому всі друзі дитинства досить добре володіють українською і російською мовами, з півслова розуміють гумор. Досить жваво і дотепно реагують на ті чи інші події, на вчинки чи ознаки окремих людей.
Навесні, гріючись під хатою на призьбі, ми любили спостерігати як за луками, над виораним на зяб полем, котилися сиві хвилі."Це святий Петро овець жене", пояснювала нам бабуся."Як прийде Петрів день, то цих овець не стане до слідуючої весни".
Хата була не лише дахом над головою. Вона була символом цноти і духовним оберегом. Бувало на старий новий рік дядьки-посипальники, хильнувши, інколи "заводились".Тоді можна було почути: "Сказав би я тобі, так піч у хаті"! Це сьогодні сквернослів'я заполонило двори, вулиці і громадські місця. Ще не так давно, років 30-40 тому, у присутності батька і сина в одній компанії не матюкались. А якщо в когось, ненароком, і злітало лайливе слово, то тут же лунала пересторога когось із присутніх:"Двоє з однієї хати!"
Руйнуються хати, руйнується віковічний уклад, який рятував людей у лихоліття. Доброзичливість і взаємодопомога замінюються черствістю і скупістю. На зміну взаємовиручці, за допомогою якої відбудовувались спалені війною села, приходить розбрат і самоізоляція.
Куди йдемо? Хата відповіла тужливим скрипом віконниць…
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію