ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Насипаний
2026.01.11 17:40
Сидить хлопчак в селі на лавці біля хати.
Підходить дядько і пита: - Чи вдома тато?
Малий ліниво зирка. Весь в смартфоні:
За вухом чеше й каже: - Мій? Та, звісно, вдома.
Гукає той. У хвіртку стукає, лютує.
Вікно відкрите, а ніхто його не чує.
- Чому

Іван Потьомкін
2026.01.11 17:26
Кажуть: є країна
Повнісінька сонця…
Де ж бо та країна?
Де ж бо теє сонце?
Кажуть: є країна
На семи стовпах,
Сім планет у неї,
Схили в деревах.

Євген Федчук
2026.01.11 14:23
Ніч була темна. Місяц, хоч зійшов
Та й то у хмарах десь блукав, напевно.
Внизу Рось жебоніла безперервно.
А він вертав думками знов і знов
До того, що плекав усе життя –
Бажання влади. Так йому хотілось,
Щоб навкруг нього все отут вертілось…
Все п

Олександр Сушко
2026.01.11 13:38
автор Артур Курдіновський

Крихкий маленький світ я шию з рими,
За межами його - зелена цвіль.
Не лізьте в душу лапами брудними!
Для вас - цікавість, а для мене - біль.

Моя земля горить під небесами,

Борис Костиря
2026.01.11 11:23
Так бракує постійно часу
У потоці марнотних днів.
Час дарує, немов прикрасу,
Позолоту зникомих слів.

Час розсудить і час засудить
Ні за що, ніби злий тиран.
Лиш вина має різний ступінь,

Мар'ян Кіхно
2026.01.11 06:54
Мого батька викинули з Національного оркестру народних інструментів за "огидний потяг до грошей". (Як це тоді політично називалося?..) Він влаштувався у музичну школу №9 десь на Круглоуніверситецькій (над Бесарабкою), допрацював до пенсії в одному рван

Олена Побийголод
2026.01.10 22:48
Із Леоніда Сергєєва

– Четвертий, Четвертий, як чути? Я – П’ятий!
Не спати на чатах! Пароль – «тридцять три».
Прийнято?.. До вітру – о пів на дев’яту!
Ніяк не раніше! Прийом! Повтори!

– Так точно, о пів на дев’яту – д

Володимир Мацуцький
2026.01.10 21:10
По українській матері-землі
ідуть колоною військовополонені.
Ідуть в донецькій проросійській млі
захисники Вкраїни нені.
І не ідуть, їх ті ведуть –
Вкраїни зрадники полукацапи.
І всі донецькі смачно ржуть:
«хохла у плен кацап зацапал!»

Олег Герман
2026.01.10 19:57
ДІЙОВІ ОСОБИ: ВІКТОР — чоловік із гострими рисами обличчя та скляним поглядом. Одягнений охайно, але без жодного натяку на моду. Його рухи економні, голос позбавлений модуляцій. АННА — його дружина. Жінка з живою мімікою та нервовими рухами. Вона ви

Борис Костиря
2026.01.10 10:53
Весна ніяк не переможе
І не протиснеться крізь сніг,
Крізь кригу, як через вельможу,
Що кидає дари до ніг.

Так пробивається нестало
Весна крізь перепони зим.
Колись вона таки настане,

Тетяна Левицька
2026.01.10 09:31
Хтось викрутив небо, як прачка ганчірку.
Узимку не віхола — тонни дощу.
Та, як же вмістити всю душу у збірку,
яку я, не знаю навіщо, пишу?

І хто ж потребує мелодії всує?
Та скрапує лірика чуйна з пера:
і сліз повні відра, і слів не бракує —

Микола Дудар
2026.01.10 01:52
Якщо вам нічого «сказать»
І боїтесь торкатись тіні —
Пора розмножитись під стать
На більш прозорливу, осінню.
Якщо розмножене впаде
У ваший гнів з сумним обличчям,
Вас не сприйматимуть ніде
Тому, що ви є та вовчиця,

Олег Герман
2026.01.10 00:16
Олеся сиділа на балконі пізно ввечері, обгорнута пледом. Вона тримала в руках горнятко з чаєм, яке вже охололо, і стомленим поглядом дивилася на мерехтливі вогні міста. У голові постійно звучав гучний хор: слова матері, глузування сестри, знецінення ліка

С М
2026.01.09 21:12
а чи знаєш за опівнічника
якого не зупиниш ти
а чи знаєш за опівнічника
що двері кухні зачинив
не чинить галасу сторожа
я ~ кіт у чорному плащі
і я зникаю завжди у морок
хай перший півень прокричить

Світлана Пирогова
2026.01.09 19:33
Білу гриву зима розпустила,
Розвіває її заметіль.
І не видно Селени-світила,
Тільки сніжна встеляється сіль.

І в душі хуртовина тривоги,
Хоч давно відпустила його.
Крає серце від леза дороги,

Олег Герман
2026.01.09 19:03
У затишку м’яких перин і покривал,
Крізь ніч бездонну,
У царстві соннім,
Я бачив, як з'явилася зима.
Без компромісів,
Де слів нема —
Лише мороз на вікнах креслить мітки.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Вероніка В
2025.12.24

Максим Семибаламут
2025.12.02

І Ірпінський
2025.12.01

Павло Інкаєв
2025.11.29

Артем Ігнатійчук
2025.11.26

Галина Максимів
2025.11.23

Марко Нестерчук Нестор
2025.11.07






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Олена Осінь (1979) / Вірші

 Осінь люблю
Образ твору Осінь люблю. Галасливі циганські вихори,
Золота дзвін! – Та червінці ніким не збирані.
Білі романси в задумі алеї тихої.
Душ тополиних "курли" – і сама б до вирію!

Осінь люблю. Серпанкове вологе плетиво.
Бані небесні на храмах важкі й приземлені.
Навіть земні. І, здається, дідусь в беретику –
Добрий Господь - голубів пригощає зернами.

Осінь люблю. Іронійно-гірчаву, вітряну.
Хай безрозсудна, нехай відчайдушна, зранена…!
В шибі вечірній ескізик дощів палітрою –
Ледве вловиме, і рідне, і, схоже,… мамине.

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2011-11-24 16:12:00
Переглядів сторінки твору 3751
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 5.000 / 5.5  (4.933 / 5.49)
* Рейтинг "Майстерень" 4.966 / 5.5  (4.976 / 5.58)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.764
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2021.11.01 11:40
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юхим Семеняко (Л.П./М.К.) [ 2011-11-24 17:33:22 ]
Красиво і елегійно.
Оцей рядок з його інверсією мені нагадує щось суто російське. Отака в мене паралель на цей рядок. Ось він:
"Добрий Господь, голубів що частує зернами".
А вихід існує так само, як і інші птахи, крім голубів. Венеціянська міська рада їх якось здихалася, то вони до діда прилетіли.
"що" майже біля "ч" - теж шиплячої літери кількох абеток, якось нелегко сприймається мною як читачем. А вірш - ні. Дуже гарно сприймається.

З повагою,
Г.С.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олена Осінь (Л.П./М.К.) [ 2011-11-25 12:02:32 ]
Гаррі, дуже приємно що зазирнули, затримали осіннє тепло у долонях.

У того діда справжнє голубине царство! Сидить, спілкується з птахами - і випромінює світло. Колись я спинюсь і на кілька хвилин присяду поруч.

Вдячна зауваженням, обов'язково врахую. :)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Галантний Маньєрист (М.К./Л.П.) [ 2011-11-24 17:47:39 ]

До першого слова твого, до мого запитання,
- що любиш, кохана? що знала і знатимеш після?...
поправиш, неначе відсутню одежу, волосся,
поглянеш крізь мене задумливо - вгору, з безсоння...
"Я..."


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олена Осінь (Л.П./М.К.) [ 2011-11-25 12:03:33 ]
"Я осінь…

Скляна балеринка на підвіконні.

Я та, що кохає… досі..."


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Галантний Маньєрист (М.К./Л.П.) [ 2011-11-25 15:58:01 ]

До першого слова твого, до мого запитання,
- що любиш, кохана? що знала і знатимеш після? -
поправиш, неначе відсутню одежу, волосся,
поглянеш крізь мене задумливо - вгору, з безсоння

"Я...
осінь…
Скляна балеринка на підвіконні.
Я та, що кохає… і досі..."
І світла дрижить павутинка на вії полинній,
"у осінь, у осінь, у осінь..."
Так наче, ми в змозі...

До першого "треба" твого, до мого відвертання
- що, мила моя, ти нестимеш долоньками серця?
відкинувши лати осудності, страх і вагання,
залишивши крила, де тихі дитячі торкання
"Я?...

..................
.........


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олена Осінь (Л.П./М.К.) [ 2011-11-28 16:59:07 ]
"Я…
ніжність…
Натхненна, гаряча, теплом вагітна.
Для тебе, мій любий, в долоні майбутні квітні,
Для тебе, єдиний, замріяні зими сніжні,
Для тебе я ніжність…"


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Галантний Маньєрист (М.К./Л.П.) [ 2011-11-29 16:05:02 ]
До першого слова твого,
До мого запитання,
- Що любиш, кохана? Що знала і знатимеш після? -
Поправиш, неначе відсутню одежу, волосся,
Поглянеш крізь мене задумливо -
        вгору, з безсоння -

"Я...
    осінь…
Скляна балеринка на підвіконні.
Я та, що кохає… і досі...
"
І затремтить павутинка на вії полинній,
"У осінь, у осінь,
У осінь..."
Так, наче, ми в змозі...


До першого "треба" твого,
До мого відлучання
- Що, мила моя, ти нестимеш долоньками серця?
Відкинувши сум і осудності страх, і вагання,
Залишивши крила, де тихі дитячі торкання -

"Я…
    ніжність…
Натхненну, гарячу, і літом вагітну.
Для тебе, мій любий, в долоні майбутні квітні,

Для тебе, єдиний, замріяні зими сніжні,
Для тебе я ніжність…
" -
До першого слова твого
І щемкого світання,

До тихої пісні відлуння,
Крізь тисячоліття...




http://maysterni.com/publication.php?id=70246