О Боже, дай мені порвати цей зв’язок
Боже дай сили вирватись від муки
Душа окутана в міцний вінок,
Терня знов коле, а він гріє руки.

Боже, рятуй від власної знемоги
Я вириваюся, а вирватись не можу
Переді мною стоптані дороги,
А я і досі манівцями ходжу.

Ти научив мене в кохання грати,
Ти научав не мліти від зізнань,
Й напевне важко вже й порахувати
Скільки я вбила цих кохань.

Я не насмілюся тебе просити,
Але ж Ти знаєш що в моїй душі,
Не можу я його любити ,
Ми ніби разом, а чужі...

Я хочу аби він забувся,
Аби прокляв і кинув в небуття,
Щоб вже ніколи не вернувся
І навіть не згадав ім’я.

Я хочу аби все що було
Стало пустим і зникло назавжди,
Аби він зрозумів, що все минуло,
Я святотацтвою...прости.

Так я замовкну, я зіграю ще,
Я знов пригорнуся і скажу, що кохаю,
Чи серце замерзає, чи пече,
Яка різниця, я грішу й все знаю.


Боже, чому ти научив любити,
Отак терпіти каяття.
Кого в своїй біді винити,
Якщо не знаю в чім біда.

Мій отче, я прошу за нього,
Здіймаю руки, знов пульсують вени,
Даруй йому кохання не земного,
Я збережу все, та розмова не про мене.

22.01.03р.