
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
і не тільки сонце розпеклось,
нечестивці пруть ракети,
скручена у мізках, мабуть, трость.
В них давно згоріла совість.
КАБи і шахеди дістають.
Падають безсилі сови,
в попелищі гине мирний люд.
Зрана горлиця та є,
Що в гайку щодня туркоче
Й довше спати не дає.
А батьки казали сину:
Їдь скоріше у село
І там гарно відпочиниш,
Нашим бідам всім на зло.
Рожеві метел
Які народились, щоб швидко померти.
Ти космос зруйнуєш без меж і мостів,
Де вже не існує народжень і смерті.
Уламки любові ніяк не збереш,
Вони розлетілися в простір печальний.
У дикому реготі буйних пожеж
Цілоденно радо квокче
Біля виводка курчат.
Доглядає за малими, –
Чи усі перед очима
В неї жалісно пищать?
Будь-коли, немов матусю,
Квочку бачимо у русі
Їстиме скромний пай
Ліжко чекає барви згасають
У вже не вогких очах
Оголена муза що все куштує
Табаку на кущі
Кепа визує натопче люльку
Золотавий ла
Порожній простір, пристрастей вокзал.
Ряди порожні, як полеглі роти,
Стоять в чеканні неземної ролі.
Усе вже сказано, проспівані пісні,
Немов заховані під снігом сни.
Роззявляє бегемотик
Лиш тому так часто рота,
Що нечувана духота
Спонукає до дрімоти
Будь-якого бегемота.
17.06.25
За вайбом розмов ні про що,
За зорями та небесами
І першим (ще сніжним) Різдвом.
Там юність бриніла у венах,
І світ був безмежний, мов сон,
Де кожне бажання напевне
з батьками ми.
Вони і поруч
і в нас вони.
Давно нема їх –
пролинув час –
та рідний подих
Аніж перше з дому вийшов,-
Ані соли, ні тарані,
Одні тільки штани рвані,
Тільки латана свитина
Та порожняя торбина.
“Де твої, чумаче, воли?
Чом вертаєшся ти голий?
знайомими вулицями міста
пізно вночі,
коли вже ніхто не ходить.
Що ти там хочеш побачити?
Хто промовить до тебе?
Хто дасть відповіді на питання?
Самотні вулиці -
Що майстрував собі крила
(на яких так і не зміг полетіти,
Краще б літав він на вітрилах мрій)
Пояснив мені, що меч це дзеркало,
В якому відображається душа Едіпа,
А тіло людське – це музика,
Яку грає старий кіфаред – автор апокрифу:
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Зимова ніч (З Бориса Пастернака)
До небосхилу.
Свіча горіла на столі,
Свіча горіла.
Мов влітку комашня дрібна
Летить на світло,
Злітались роєм до вікна
Крупинки снігу.
Ліпила віхола на склі
Кружки та стріли.
Свіча горіла на столі,
Свіча горіла.
І стелю в відблисках ясних
Хрестили тіні:
Сплетіння рук, сплетіння ніг,
Двох доль сплетіння.
І падали туфельки дві
З легеньким стуком,
І лив сльозинки воскові
Нічник на сукню,
І все зникало в сивій млі,
В запонах білих.
Свіча горіла на столі,
Свіча горіла.
На свічку дмухала пітьма,
І жар спокуси,
Мов ангел, два крила здіймав,
Хрестом зімкнувши.
Мело весь лютий тогоріч,
Мело й сніжило.
І все раз по раз на столі
Свіча горіла.
2011
Борис Пастернак
ЗИМНЯЯ НОЧЬ
Мело, мело по всей земле
Во все пределы.
Свеча горела на столе,
Свеча горела.
Как летом роем мошкора
Летит на пламя,
Слетались хлопья со двора
К оконной раме.
Метель лепила на столе
Кружки и стрелы.
Свеча горела на столе,
Свеча горела.
На озаренный потолок
Ложились тени,
Скрещенья рук, скрещенья ног,
Судьбы скрещенья.
И падали два башмачка
Со стуком на пол,
И воск слезами с ночника
На платье капал.
И все терялось в снежной мгле
Седой и белой.
Свеча горела на столе,
Свеча горела.
На свечку дуло из угла,
И жар соблазна
Вздымал, как ангел, два крыла
Крестообразно.
Мело весь месяц в феврале,
И то и дело
Свеча горела на столе,
Свеча горела.
1946
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)